Справа № 356/692/23
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/611/2025
8 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Борисової О.В., Ящук Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Березанського міського суду Київської області від 27 грудня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Березанський відділ державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) про перерахунок суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції, трьох відсотків річних та стягнення цих сум,
встановив:
у серпні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 46 012грн 55коп. інфляційних втрат за період з вересня 2020 року по червень 2023 року та 8 107грн 40коп. 3% річних з 24 серпня 2020 року по 24 серпня 2023 року, а всього 54 119грн 95коп., а також судових витрат.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що вироком Яготинського районного суду Київської області від 10 квітня 2023 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, та призначено йому покарання за ч. 5 ст. 191 КК України у виді 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади, пов'язані із здійсненням організаційно-розпорядчих повноважень, строком на 2 роки 6 місяців та повною конфіскацією майна. Щодо ч. 1 ст. 366 КК України ОСОБА_1 звільнено на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України.
Також позивач посилався на те, що вироком був частково задоволений цивільний позов прокурора Баришівської міжрайонної прокуратури, який підтриманий потерпілими ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 90 000грн у рахунок майнової шкоди, завданої неоприбуткуванням вказаних грошових коштів, внесених ОСОБА_2 за договором № 149 від 1 грудня 2009 року. Вирок набрав законної сили.
Позивач зазначав, що 12 лютого 2015 року на виконання вироку Яготинського районного суду Київської області було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на його користь 90 000грн, який був пред'явлений на виконання до ДВС Березанського МУЮ у Київській області, де постановою державного виконавця Гранько Т.Г. від 25 лютого 2016 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.
Позивач посилався на те, що відділом державної виконавчої служби Березанського міського управління юстиції у Київській області з 25.02.2016 року по даний час здійснюється примусове виконання виконавчого листа від 12.02.2015 року № 1028/103/12, в межах виконавчого провадження були винесені постанови про арешт майна боржника, про арешт коштів боржника, однак ОСОБА_1 , як боржник у виконавчому провадженні
№ НОМЕР_1, добровільно не здійснив сплату боргу.
Позивач вважав, що оскільки рішення суду відповідачем не виконано, відповідно до статті 625 ЦК України, він повинен сплатити інфляційні втрати та три відсотка річних від суми заборгованості.
Рішенням Березанського міського суду Київської області від 27 грудня 2023 року, у якому виправлено описку ухвалою суду від 12 січня 2024 року, позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 54 119грн 95коп., з яких 46 012грн 55 коп. - інфляційні втрати за період з вересня 2020 року по червень 2023 року, 8 107грн 40 коп. - три відсотки річних за період з 24 серпня 2020 року по 24 серпня 2023 року.
Додатковим рішенням Березанського міського суду Київської області від 1 лютого 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8 000грн.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права.
Відповідач зазначає, що позовна заява та заява про ухвалення додаткового рішення підписані представником позивача - адвокатом Костенком О.М., однак йому не було направлено ордер, на підставі якого адвокат здійснював представництво позивача, що свідчить про відсутність належних повноважень у Костенка О.М. представляти інтереси ОСОБА_2 щодо введення його справи у суді.
Також відповідач посилався на те, що ним 3 жовтня 2023 року було подано зустрічний позов, у якому він посилався на рішення Згурівського районного суду Київської області від 12 квітня 2012 року, яким ще за один рік до вироку Яготинського суду було врегульовано питання про стягнення на користь ОСОБА_2 коштів у сумі 90 000грн по його депозитному договору № 149 від 1 грудня 2009 року разом з несплаченими відсотками і судовими витратами із кредитної спілки «Довіра».
Відповідач вважав, що позивач міг ще раніше отримати в повному обсязі кошти за своїм депозитним договором № 149 від КС «Довіра», а тому він не повинен нести відповідальності за прострочення платежів по відкритому Березанським ВДВС виконавчому провадженню № НОМЕР_1 і взагалі сплачувати основну суму боргу в 90 000грн і 10% виконавчого збору по ньому, що не було взято до уваги судом.
Відповідач посилався на неповне з'ясування судом обставин, що мають істотне значення для справи, так як суд відмовив у задоволенні його клопотання про витребування в Баришівського ВДВС документів про остаточний результат виконавчого провадження за виконавчим листом від 4 травня 2012 року, на підставі яких можливо було б встановити розмір стягнутих з КС «Довіра» на користь ОСОБА_2 коштів за його депозитним договором № 149.
Крім того, відповідач посилався на висновок Верховного Суду України у справах № 6-3019цс15 від 13 січня 2016 року, №6-2759цс15 від 20 січня 2016 року, №6-2491цс15 від 2 березня 2016 року, згідно яких дія ст. 625 ЦК України поширюється лише на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому положення п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин, а з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають.
Відповідач вважає, що рішення Яготинського районного суду щодо відшкодування ним ОСОБА_2 майнової шкоди є різновидом грошового покарання, який є аналогією штрафу, що не було враховано судом першої інстанції.
Також відповідач зазначає, що у разі визнання завданої його діями майнової шкоди позивачу в якості грошового зобов'язання і правомірності застосування положень частини 2 статті 625 ЦК України нарівні як до не договірних (деліктних), так і договірних майнових відносин, позивач автоматично набуває статусу кредитора, а він - боржника
(позичальника), тому суд першої інстанції при прийнятті рішення повинен був керуватися положеннями п. 15 та п.18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, згідно яких позичальник (боржник) звільняється від обов'язків сплати на користь кредитора (позикодавця) неустойки, штрафу, пені за таке прострочення у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19 (тобто з 17 червня 2020 року), а також у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування (тобто на даний час).
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Костенко О.М. просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000грн.
Представник позивача зазначає, що під час звернення з позовом до суду ним до екземпляру позовної заяви з додатками (для суду) був долучений оригінал ордеру серії АІ 1447807 від 24 серпня 2023 року про надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_2 на підставі договору про надання правової допомоги № б/н від 1 серпня 2023 року, який наявний у матеріалах справи, а під час розгляду справи відповідач не заявляв про відсутність повноважень у представника позивача, а також про не приєднання до копії позовної заяви копії ордеру, тому його посилання на відсутність повноважень у адвоката Костенка О.М. на представлення інтересів позивача є безпідставними.
Представник позивача вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у прийнятті зустрічної позовної заяви, оскільки розгляд первісного позову (про перерахунок суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції, трьох відсотків річних та стягнення цих сум) не є взаємопов'язаним з розглядом зустрічного позову (про відмову в перерахунку і стягнення суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції, трьох відсотків річних та відшкодування моральної шкоди), їх спільний розгляд не є доцільним і призведе лише до затягування вирішення спору, ці вимоги не взаємопов'язані між собою, регулюються різними нормами права.
Також представник позивача зазначає, що за клопотанням відповідача ухвалою Березанського міського суду Київської області від 1 листопада 2023 року до участі у справі було залучено третьою особою Березанський відділ державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та запропоновано надати письмові пояснення з приводу заявлених позовних вимог. Однак, відповідачем не було враховано, що згідно ст. 43 ЦПК України третя особа має право, а не обов'язок, подавати докази, брати участь у судових засіданнях. Представник третьої особи не скористався своїм правом надати письмові пояснення щодо заявлених позовних вимог та в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений, проте подав клопотання про розгляд справи у без його участі, що є фактично його процесуальним правом. Таким чином суд першої інстанції без порушень закону розглянув всі заявлені клопотання, прийняв відповідні рішення ( у формі ухвал) та прийняв відповідне законне рішення.
Крім того, представник позивача зазначає, що в даній справі сторонами не було укладено жодного договору, тому підстав для застосування положень п. 15 та п. 18 Перехідних положень ЦК України суд не мав. Стягнення з відповідача на користь позивача 90 000грн майнової шкоди відбувалось згідно вироку суду, відповідач вирок суду не виконав, тому повинен сплатити позивачу інфляційні втрати та 3% річних відповідно до положень частини 2 статті 625 ЦК України, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15.
Відповідно до положень частини 1 статті 369 ЦПК України, які діяли на час відкриття апеляційного провадження, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що вироком Яготинського районного суду Київської області від 10 квітня 2013 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 90000грн у рахунок майнової шкоди, завданої неоприбуткуванням вказаних грошових коштів, внесених ОСОБА_2 за договором № 149 від 1 грудня 2009 року.
12 лютого 2015 року на виконання вироку Яготинським районним судом Київської області було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 90 000грн, за дублікатом якого постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Березанського міського управління юстиції у Київській області Гранько Т.Г. від 25 лютого 2016 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.
Згідно листа начальника Березанського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Світлани Іораш від 4 жовтня 2023 року № 11788 за період з 24 серпня 2020 року по 24 серпня 2023 року кошти примусово з ОСОБА_1 не стягувалися, часткові стягнення не проводилися. Початок утримання коштів на користь стягувача ОСОБА_2 з 1 вересня 2023 року. Залишок заборгованості станом на 4 жовтня 2023 року становить 21 826грн 38 коп.
29 листопада 2023 року старшим державним виконавцем Березанського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушнєровою М.І. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі виконавчого листа № 1028/103/12, виданого 12 лютого 2015 року Яготинським районним судом Київської області, у зв'язку зі стягненням заборгованості у повному обсязі.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач мав грошове зобов'язання перед позивачем на підставі вироку суду про стягнення майнової шкоди, тому між сторонами виникли грошове зобов'язання, яке відповідач не виконав, тому у позивача виникло право на застосування наслідків порушення зобов'язання відповідно до статті 625 ЦК України.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.
За загальним правилом, визначеним у статях 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частини 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Частиною 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, частиною першою вказаної статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Частиною другою встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, «що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі».
З матеріалів справи вбачається, що відповідач, на час звернення до суду з даним позовом, мав грошове зобов'язання перед позивачем згідно вироку Яготинського районного суду Київської області від 10 квітня 2013 року про стягнення з нього 90 000грн на користь позивача у рахунок майнової шкоди.
Під час судового розгляду відповідачем не було надано доказів виконання грошового зобов'язання, тому суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що у позивача виникло права на застосування наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.
Апеляційна скарга не містить доводів неправильного розрахунку інфляційних втрат та 3% річних за спірний період, тому колегія суддів в цій частині рішення суду не переглядає.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду України у справах № 6-3019цс15 від 13 січня 2016 року, №6-2759цс15 від 20 січня 2016 року, №6-2491цс15 від 2 березня 2016 року є безпідставними, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України); та у
постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги, що позивач міг отримати кошти за своїм депозитним договором № 149 від КС «Довіра», а тому відповідач не повинен нести відповідальності за прострочення платежів по відкритому Березанським ВДВС виконавчому провадженню № НОМЕР_1 і взагалі сплачувати основну суму боргу в 90 000грн і 10% виконавчого збору по ньому, а суд повинен був витребувати в Баришівського ВДВС документи про остаточний результат виконавчого провадження за виконавчим листом від 4 травня 2012 року про стягнення з КС «Довіра» на користь ОСОБА_2 коштів за його депозитним договором № 149, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Грошове зобов'язання ОСОБА_1 сплатити ОСОБА_2 90 000грн виникло з вироку Яготинського районного суду Київської області від 10 квітня 2013 року, а відтак доводити повторність стягнення даної суми на користь ОСОБА_2 відповідач повинен був при розгляді кримінального провадження. Оскільки вирок Яготинського районного суду Київської області від 10 квітня 2013 року в частині стягнення з ОСОБА_1 90 000грн на користь ОСОБА_2 залишено без змін, зазначене судове рішення підлягає обов'язковому виконанню, незалежно від стягнення аналогічної суми з КС «Довіра».
Посилання в апеляційній скарзі на те, що стягнення з відповідача 90 000грн майнової шкоди є різновидом грошового покарання, який є аналогією штрафу, не ґрунтуються на нормах матеріального права, які такого положення не містять.
Доводи апеляційної скарги про безпідставне не застосування судом положень п. 15 та п.18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України при вирішенні даного спору, колегія суддів також вважає необґрунтованими.
Пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Відповідно до положень статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, інфляційні втрати та 3% річних не є неустойкою, штрафом чи пенею, а між позивачем та відповідачем відсутні правовідносини позики (кредиту), тому правові підстави для застосування положень пунктів 15 та 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України відсутні.
Доводи апеляційної скарги про не надання адвокатом Костенком О.М. належних документів у підтвердження своїх повноважень представляти інтереси ОСОБА_2 , спростовуються матеріалами справи, в яких наявний ордер серії АІ № 1447807 від 24 серпня 2023 року на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_2 адвокатом Костенком О.М. на підставі договору про надання правової допомоги від 1 серпня 2023 року.
Згідно з додатком до позовної заяви та опису вкладення у поштове відправлення вбачається, що ордер не був доданий до копії позовної заяви, яка була направлена відповідачу. Однак, дана обставина не спростовує наявність у адвоката Костенка О.М. повноважень на подання позовної заяви та представлення інтересів позивача під час судового розгляду, так як ордер адвоката був доданий до позовної заяви, поданої до суду.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Суд першої інстанції повно встановив обставини справи, оцінив надані докази, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушення норм процесуального права, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни рішення суду та задоволення апеляційної скарги.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Костенко О.М. просив стягнути з відповідача витрати, понесені позивачем на правову допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 5 000грн.
До відзиву представником позивача додано:
договір від 2 квітня 2024 року про надання правничої (правової) допомоги, укладений між адвокатом Костенком О.М. (адвокат) та ОСОБА_2. (клієнт), згідно якого адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу клієнту в Київському апеляційному суді по справі № 356/692/23 в обсязі та умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов'язаний оплатити надання правової допомоги у порядку та строки, обумовлені договором. Пунктом 2.3. договору сторони визначили, що за надання правової допомоги відповідно до даного договору, клієнт сплачує адвокату одноразову винагороду в сумі 5 000грн;
ордер серії АІ № 1583872 від 5 квітня 2024 року;
акт приймання-передачі від 2 квітня 2024 року наданих послуг до договору про надання правничої (правової) допомоги від 2 квітня 2024 року, згідно якого адвокатом Костенком О.М. надано ОСОБА_2 наступну послугу: ознайомлення з наданими Замовником документами (апеляційною скаргою), укладення договору про надання правничої допомоги у Київському апеляційному судді по справі № 356/692/23 та надання консультації з приводу наданої замовником апеляційної скарги, підготування відзиву на апеляційну скаргу, здійснення копій додатків до кількості учасників справи, засвідчення та направлення учасникам справи та до Київського апеляційного (вартість - 5 000грн);
рахунок-фактуру № 02/04 від 2 квітня 2024 року на 5 000грн;
квитанцію про оплату послуг адвоката від 2 квітня 2024 року.
Відповідачем заперечень стосовно розміру витрат позивача на правову допомогу у суді апеляційної інстанції подано не було.
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК).
Частина 2 статті 141 ЦПК України визначає, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони
пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, позивач має правові підстави для відшкодування понесених ним витрат на правничу допомогу під час апеляційного перегляду справи.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та
виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Враховуючи, що представником позивача надані належні докази у підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу під час апеляційного перегляду справи, відповідачем заперечень стосовно неспівмірності заявлених витрат заявлено не було, колегія суддів вважає, що з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені ним витрат на правову допомогу у розмірі 5 000грн.
Керуючись статтями 367, 369, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Березанського міського суду Київської області від 27 грудня 2023 року - без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 5 000грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді О.В. Борисова
Т.І. Ящук