справа №759/21995/24 Головуючий у суді І інстанції: Сенько М.Ф.
провадження №22-ц/824/13371/2025 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
01 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г.,
секретар судового засідання: Янчук І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,
У жовтні 2024 року ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Лукомського П.В. звернувся до суду із позовом, з урахуванням збільшення позовних вимог, до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди у розмірі 638 788,45 грн.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 завдала позивачу майнову шкоду внаслідок неправомірного виселення його з квартири АДРЕСА_1 та в подальшому невиконання нею постанови апеляційного суду у справі № 759/18167/18, якою визнано ОСОБА_3 колишнім членом сім'ї відповідачки та зобов'язано ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) ОСОБА_6 не чинити перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 .
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 23 травня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 шкоду в розмірі 500 889, 58 грн, судовий збір в розмірі 5008, 89 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 23 520 грн, а всього 529 418 грн 47 коп..
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що в матеріалах справи №759/21995/24 наявні додаткові угоди до цього договору №№1-5, відповідно до додаткової угоди №5 від 21 липня 2024 року сторони - ОСОБА_7 та ОСОБА_2 погодили, що останнім днем користування зазначеною квартирою є 31 грудня 2024 року. Доказів погодження сторонами договору оренди іншого, продовженого на 2025 рік строку користування у матеріалах справи немає.
Відтак, суд першої інстанції помилково прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог від 24 лютого 2025 року, вимоги якої стосуються збільшення позовних вимог щодо стягнення шкоди на 76340,00 грн. як орендну плату за період листопад 2024-лютий 2025 рік, та необгрунтовано здійснив висновок, що слід задовольнити позовні вимоги виходячи із періоду користування по лютий 2025 року.
Відтак, суд не звернув уваги на те, що позивачем не спростовано аргументації відповідача, що позивач фактично не користується квартирою АДРЕСА_2 .
Також вказувала, що судом першої інстанції не було повністю з'ясовано обставину чинності сервітуту, встановленого постановою від 25 серпня 2021 року по справі №759/18167/18.
Суд не врахував, що за виконавчим листом від 13 вересня 2021 року було відкрито виконавче провадження 29 вересня 2021 року, а виходи державного виконавця до квартири АДРЕСА_1 здійснено лише 09 листопада 2021 та 18 листопада 2021 року (підтверджено постановами про накладення штрафу на скаржника, які в подальшому були скасовані), потім перерва у здійсненні виконавчих дій на майже три роки, і 06 серпня 2024 року виконавче провадження було закінчено.
Відтак, поза увагою суду першої інстанції залишилось те, шо позивач протягом періоду 18.11.2021-25.07.2024 рр. не цікавився квартирою АДРЕСА_1 , до цієї квартири не з'являвся. Також суд не з'ясував повністю обставину відсутності у позивача ключів саме від тих замків, які встановлені у цій квартирі, зокрема в момент виходу разом із державним виконавцем, адже відповідач обидва рази була відсутня і немає підтверджень того, що вона дійсно свідомо і цілеспрямовано чинила перешкоди позивачу у користуванні квартирою АДРЕСА_1 . Немає у матеріалах справи жодного доказу того, що ключів, якими б відкрилися двері, у позивача дійсно не було, тобто, що відповідач не виконала вимогу суду та не повернула замки, від яких у позивача були ключі, на місце, тим самим забезпечивши доступ позивача до квартири. Позивач не здійснював з приводу доступу до квартири із відповідачем жодної комунікації, ключів не просив, зустрічей не призначав, доказів протилежного суду не надав.
Отже вважає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в силу приписів ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Доказів того, що відповідач, отримавши постанову Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року по справі №759/18167/18 одразу не повернула на місце ті замки, від яких у позивача є ключі, позивачем не надано. Втрата у позивача інтересу до кв. АДРЕСА_1 , як і до примусового виконання рішення Київського апеляційного суду майже на три роки красномовно свідчить, що право на користування вказаною квартирою позивач втратив 18 листопада 2022 року, тому його заява про нібито невиконання відповідачем рішення суду є надуманою та необгрунтованою.
Жодним доказом не підтверджено, що саме скаржник своїми діями чи бездіяльністю цілеспрямовано перешкоджала в доступі позивача до квартири АДРЕСА_1 .
Доводи апеляційної скарги обгрунтовані також тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки суд першої інстанції безпідставно розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, та не врахував, що заявлений позивачем позов на суму 638 788,45 грн не може бути віднесений до категорії малозначних справ.
28 серпня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_2 - адвоката Лукомського П.В., просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивачем доведено, що між майновою шкодою, яка виникла у нього у зв'язку з неправомірними діями відповідачки, зокрема у перешкоджанні ОСОБА_2 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , існує прямий причинний зв'язок, який полягає у необхідності орендувати квартиру для проживання.
Визначаючи розмір майнової шкоди суд першої інстанції виходив з того, що сума орендної плати, яка сплачена позивачем за період з 25.08.2021 (дати ухвалення постанови Київського апеляційного суду) до лютого 2025 року становить: період з 25.08.2021 до 15.12.2021 витрати на оренду житла склали 33 600 грн, яка вирахувана як 9000,00 (щомісячна орендна плата) : 30 (днів) = 300 грн за день, 7 днів серпня 2021 х 300 грн = 2100 грн за серпень; 9000 грн х 3 місяці (вересень, жовтень, листопад 2021 року) = 27000 грн, 300 х 15 днів грудня 2021 = 4500 грн.; з 15.12.2021 до 20.12.2022 витрати позивача на оренду житла склали 144 000 грн; з 20.12.2022 до 01.12.2023 витрати позивача на оренду житла склали 110 000 грн; з 01.12.2023 до 01.08.2024 витрати позивача на оренду житла склали 96 000 грн; з 01.08.2024 по лютий 2025 витрати позивача на оренду житла склали 119 000 грн. Загальна сума витрат позивача з 25.08.2021 до лютого 2025 року становить 502600,00 грн, з них підтверджені - 500889,58 грн.
Тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що позов в частині стягнення майнової шкоди підлягає задоволенню в сумі 500889 грн 58 коп..
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення плати за комунальні послуги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивачем не надано доказів - рахунків відповідних комунальних послуг за весь спірний період й, відповідно, не надано доказів оплати ним саме цих рахунків.
Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено, що ОСОБА_8 проживав з відповідачкою спільно до 15.09.2018 року і є колишнім членом її сім'ї.
Постановою Київського апеляційного суду від 25.08.2021 року у справі № 759/18167/18, судом апеляційної інстанції встановлено, що у листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_9 ( ОСОБА_1 ) про зобов'язання припинити чинити перешкоди йому у користуванні квартирою АДРЕСА_1 . У цій справі судом встановлено, що позивач проживав в квартирі АДРЕСА_1 до 15.09.2018 року і відповідачка не заперечувала протягом 8-ми років проти проживання позивача в квартирі і була згідна з проживанням позивача у квартирі. 15.09.2018 року відповідачка змінила замки, чим позбавила ОСОБА_2 житла й остання визнала цей факт в судовому засіданні. Відтак колишній член сім'ї (позивач ОСОБА_2 ) не втратив право користування квартирою після 15.09.2018 року і має таке право, тому колегія суддів апеляційного суду позов ОСОБА_2 задовольнила частково та зобов'язала ОСОБА_9 ( ОСОБА_1 ) не чинити ОСОБА_2 перешкоди у користуванні квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
13.09.2021 року Святошинський районний суд м. Києва видав виконавчий лист № 759/18167/18, на підставі якого 29.09.2021 року було відкрито виконавче провадження (а.с. 11).
Відповідно до постанови державного виконавця від 25.07.2024 року накладено на ОСОБА_9 штраф у розмірі 1700 грн, у зв'язку з тим, що у строк наданий для добровільного виконання рішення суду, рішення не виконане (а.с. 12).
Відповідно до постанови державного виконавця від 06.08.2024 року накладено на ОСОБА_9 штраф у розмірі 3400 грн, у зв'язку з тим, що повторним виходом державного виконавця виявлено, що рішення не виконане (а.с. 13).
06.08.2024 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, в якій зазначено, зокрема, що рішення суду у справі № 759/18167/18 станом на 06.08.2024 року не виконано й направлено до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником ОСОБА_10 ( ОСОБА_9 кримінального правопорушення (а.с. 14).
Як зазначав позивач у позовній заяві, у зв'язку з неправомірними діями відповідачки, а саме позбавлення його права на житло, позивачу довелося орендувати квартиру АДРЕСА_2 з 09.05.2020 року по теперішній час, що підтверджується договором оренди квартири від 09.05.2020 року, укладеним між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 та додатковими угодами до нього, які знаходяться в матеріалах справи. Відповідно до договору оренди від 09.05.2020 орендна плата складає 9000 грн за один місяць оренди. Згідно з додатковою угодою №2 сторони домовились встановити з 15.12.2021 новий розмір орендної плати - 12000 грн за один місяць. Додатковою угодою №3 з 20.12.2022 сторонами встановлено орендну плату у розмірі 10000 грн на місяць. Додатковою угодою №4 сторонами визначено, що з 01.12.2023 орендна плата становить 12000 грн за один місяць. Додатковою угодою №5 встановлено з 31.07.2024 орендну плату у розмірі 17000 грн за один місяць (а.с. 15-22).
Відповідно позивачем за період з 09.05.2020 по 15.12.2021 витрати на оренду житла склали 171 000 грн; з 15.12.2021 по 20.12.2021 витрати позивача на оренду житла склали 144 000 грн; з 20.12.2022 по 01.12.2023 витрати позивача на оренду житла склали 110 000 грн; з 01.12.2023 по 01.08.2024 витрати позивача на оренду житла склали 96 000 грн; з 01.08.2024 по лютий 2025 витрати позивача на оренду житла склали 119 000. Загальна сума витрат позивача на оренду житла згідно з умовами договору, копія якого знаходиться в матеріалах справи, з 09.05.2020 по лютий 2025 року становить 640 000 грн.
Згідно з наданими ОСОБА_2 доказами, останнім фактично було витрачено на оренду квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується інформацією АТ КБ ПРИВАТБАНК про окремі операції по картці/рахунку ОСОБА_2 №MOPI72105319TO3V від 06.09.2024 року за період 01.05.2020 року -06.09.2024 року ОСОБА_2 сплачено ОСОБА_7 420 405 грн 34 коп.; 15.09.2024 року ОСОБА_2 переказано Чайко О.С. 17 058 грн 42 коп., що підтверджується платіжними інструкціями АТ КБ ПРИВАТБАНК від 15.09.2024 року; згідно з інформацією про окремі операції по картці/рахунку ОСОБА_2 від 13.02.2025 року за період з 01.10.2024 року -13.02.2025 року ОСОБА_2 сплачено ОСОБА_7 75 878,08 грн, та згідно з випискою АТ КБ ПРИВАТБАНК №33NBMBHJ76TEAJR7 від 13.02.2025 року ОСОБА_2 сплачено на рахунок ОСОБА_7 17 547, 74 грн.
Крім того, згідно з розпискою власниці орендованої квартири ОСОБА_7 від 18.09.2024 року, ОСОБА_2 понесено витрати за договором оренди за період 09.05.2020 року -17.08.2020 року - 27 000 грн, з 15.05.2020 року -15.10.2020 року - 9000 грн, 16.10.2021 року -18.03.2022 року - 60 000 грн, 14.07.2023 року -14.08.2023 року - 12 000 грн.
Загальна фактична сума витрат за оренду квартири ОСОБА_2 за період з 09.05.2020 року по 13.02.2025 року ОСОБА_7 становить 638 889 грн 58 коп.
Судом апеляційної інстанції встановлено, та визнана сторонами та обставина, що спірна квартира (за адресою АДРЕСА_3 ) знаходиться неподалік метро Житомирська (Святошинський район), квартиру що винаймав позивач знаходиться біля метро Арсенальна (Печерський район), вартість оренди квартир в Печерському районі в 2-3 рази вище в порівнянні з Святошинським районом.
В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач зазначав, що він орендував житло біля своєї роботи, бо йому зручніше ходити пішки. Вартість житла в Святошинському районі він назвати не може.
В судовому засіданні встановлено, що позивач має квартиру у власності в Хмельницькій області.
Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
В постанові Верховного Суду від 03.12.2019 року (справа № 686/26653/18, провадження № 61-12277св19) зроблено висновок, що причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювана, а викликана іншими обставинами.
Отже, причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювана шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Для застосування такого заходу відповідальності, як відшкодування шкоди слід встановити наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 18.03.2021 року (справа № 461/2321/20).
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог, шляхом стягнення з відповідачки на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 500 889,58 грн, оскільки позивачем не надано доказів того, що відповідачка, після ухвалення рішення у справі № 759/18167/18, своїми діями чи бездіяльністю цілеспрямовано перешкоджала в доступі позивача до квартири АДРЕСА_1 , адже позивач протягом тривалого часу не намагався примусово вселитись та з такими позовами до суду не звертався. Також суд апеляційної інстанції вважає, що сторона потерпілого не може збагачуватись за рахунок винної сторони, так в спорі що розглядається позивач винайняв житло та просив стягнути вартість оренди в районі міста, в якому в 2-3 рази житло дорожче, аніж в районі де знаходиться спірна квартира.
Доводи апеляційної інстанції заслуговують на увагу та знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному суді.
Суд апеляційної інстанції вважає, що майнові права позивача не були порушені відповідачем.
Зазначені вище обставини справи не враховано судом першої інстанцій під час вирішення спору, а відтак рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог.
Щодо судових витрат, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи звертаючись з апеляційною скаргою ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 7513,34 грн.
Враховуючи, що суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, на підставі ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 7513,34 грн за подання апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального, і порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у відповідності до ст. 376 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 376 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 7513 грн 34 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 .
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_5 .
Повний текст постанови складено «07» жовтня 2025 року.
Головуючий суддя Л.П. Сушко
Судді Є.В. Болотов
С.Г. Музичко