Провадження № 11-кп/821/719/25 Справа № 707/1342/20 Категорія: ст. 331 КПК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
06 жовтня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засіданняОСОБА_5
за участі:
прокурораОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси виділені матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 18 вересня 2025 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 16.11.2025,
В провадженні Черкаського районного суду Черкаської області перебувають матеріали кримінального провадження № 12020250270000423 від 05.05.2020 щодо ОСОБА_7 обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 345 КК України.
Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 на 60 днів.
18.09.2025 ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області клопотання прокурора задоволено та продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 16.11.2025 включно, без визначення розміру застави.
Не погоджуючись з ухвалою місцевого суду, захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу в якій, вважаючи її незаконною, просив скасувати та постановити нову ухвалу, якою змінити обраний ОСОБА_7 запобіжний захід на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або визначити заставу у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що можливість обвинуваченого ухилитися від суду з метою уникнення відповідальності, є лише припущенням сторони обвинувачення, а запобігти ризикам викладеним в ухвалі можливо при застосуванні більш м'якого запобіжного заходу.
Посилання суду на те, що ОСОБА_7 не з'являвся до суду 21.06.2022, 30.08.2022, 03.10.2022, 07.11.2022 без поважних причин є надуманими, оскільки обвинувачений повідомляв суд про причини своєї неявки, ці причини визнавалися судом поважними. На інші судові засідання після 03.10.2022 обвинуваченого суд не викликав.
Оспорює наявність ризиків, на які вказав су д першої інстанції. Зазначає, що обвинувачений жодних спроб переховуватися не здійснював, не був затриманий піж час чи безпосередньо після вчинення злочину. Під час затримання в нього не було вилучено жодних речей, що вказують на його безпосередню причетність до вчинення злочинів.
Заслухавши доповідь судді, думку захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_7 , які підтримали вимоги апеляційної скарги та просили їх задовольнити, думку прокурора ОСОБА_6 , яка заперечила проти задоволення апеляційної скарги та просила ухвалу місцевого суду залишити без змін, вивчивши виділені матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зазначених вимог закону судом першої інстанції дотримано.
Відповідно до положень ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст. 176 цього Кодексу.
При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з врахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 р., рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 р.).
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Під час розгляду суд першої інстанції встановив, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ч.1 ст. 177 КПК України, бо є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі, обвинувачений ОСОБА_7 під впливом тяжкості покарання, що йому загрожує у разі визнання його винуватим, може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Так, ОСОБА_7 згідно обвинувального акту обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, в тому числі, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України, який є тяжким та за який, в разі визнання його винуватим, може бути засудженим до позбавлення волі на тривалий термін.
У рішенні по справі «Wпроти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Доводи апеляційної скарги про недоведеність наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними. При апеляційному розгляді встановлено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 та встановлена обґрунтована наявність ризиків, визначених п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Судом першої інстанції враховано дані про особу ОСОБА_7 , який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, однак в силу ст. 89 КК України є не судимим, одружений з 09.02.2022, має на утриманні малолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_1 , дружина та дитина перебувають за межами України, за місцем реєстрації в АДРЕСА_1 не проживає, офіційно не працює, дані обставини не вказують на наявність міцних соціальних зв'язків у обвинуваченого, а також перевірена можливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
Також колегія суддів вважає, що місцевим судом вірно враховано той факт, що ОСОБА_7 не вперше притягується до кримінальної відповідальності, перебував у міжнародному розшуку та переховувався від суду, був затриманий органами Інтерполу у Федеративній Республіці Німеччина та екстрадований на територію України, починаючи з червня 2022 року обвинувачений не з'являвся в судові засідання по справі, залишив місце проживання, без повідомлення суду виїхав за межі України, перетнувши державний кордон 17.07.2022 через пункт пропуску «Ужгород», точне місце його знаходження не було відоме, заяв чи клопотань до суду з приводу свого виїзду за межі України обвинувачений не подавав, про причини своєї неявки до суду та про місце перебування суд не повідомляв, хоча знав, що щодо нього розглядається дане кримінальне провадження і він зобов'язаний навіть без запобіжного заходу з'являтися за кожним викликом до суду у судові засідання згідно вимог КПК України.
Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо доцільності продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, з огляду на стадію судового розгляду, врахував тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому, характер і обставини вчинення кримінальних правопорушень, надав оцінку особі останнього, з врахуванням чого дійшов вірних висновків про те, що ризики, наведені прокурором, продовжують існувати і є доведеними, що не дає підстав для обрання обвинуваченому інших, більш м'яких запобіжних заходів, зважаючи на серйозність висунутого йому обвинувачення у вчиненні в тому числі тяжкого злочину.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано продовжив ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів без визначення застави, врахувавши положення п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, згідно яких суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть на даному етапі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченої особи кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволяють стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисника про недоведеність ризиків, які обумовлюють продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Як під час розгляду справи місцевим судом, так і під час її апеляційного розгляду, не здобуто даних, які б безумовно свідчили про неможливість тримання ОСОБА_7 під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважили ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень вимог КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Апеляційна скарга не містить доводів, які би вказували на незаконність ухваленого судом першої інстанції рішення. Порушень вимог КПК України, які б істотно обмежували права обвинуваченого та могли бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції колегією суддів не виявлено. На думку колегії суддів, існування ризиків у ході судового розгляду було доведено прокурором, наявність цих ризиків обґрунтовано відображено в ухвалі суду першої інстанції.
З врахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції, та задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 .
Керуючись ст. 183, 199, 331, 405, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати
Ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 18 вересня 2025 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 16.11.2025 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді