Іменем України
07 жовтня 2025 року
м. Харків
справа № 638/4033/23
провадження № 22-ц/818/2399/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,
за участю секретаря: Шнайдер Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків цивільну справу за позовом керівника Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про визнання спадщини відумерлою, витребування майна від добросовісного набувача за апеляційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури Кравченка Андрія Григоровича на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 20 січня 2025 року, під головуванням судді Аркатової К.В.,-
У травні 2023 року керівник Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про визнання спадщини відумерлою, витребування майна від добросовісного набувача.
Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 20 січня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції керівник Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовільнити позовні вимоги в повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що
Під час здійснення конституційних повноважень окружною прокуратурою встановлено факт безпідставного набуття речових прав на квартиру АДРЕСА_1 , та яка мала перейти до комунальної власності територіальної громади м. Харкова як відумерла спадщина. Зазначена квартира, відповідно до інформації, розміщеної в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (дата реєстрації 14.06.2006 року) на підставі свідоцтва про право власності від 22.05.2006 року, виданого ВПЖФ УКМтП ХМР (р.№1-06-264869-Ш-2); на підставі договору дарування від 30.05.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Алейніковою С.В. (р.№3-2745), належала ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак, з відомостей, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вбачається, що після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , приватним нотаріусом ХМНО Свергуновою В.А. 13.05.2021 року посвідчено договір купівлі-продажу (реєстровий №1554). На підставі цього договору вказаним приватним нотаріусом 13.05.2021 року прийнято рішення з індексним № 58110888 про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на згадану квартиру (номер запису про право власності: 41922195). Даний договір є підробленим, що підтверджується інформацією та доказами, долученими до позовної зави. Проте, 13.05.2021 року державним реєстратором на підставі фіктивного договору купівлі- продажу здійснено реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_4 , якою в свою чергу, з метою легалізації його статусу та унеможливлення його витребування на користь територіальної громади міста Харкова, через майже менше ніж два місяці, відчужено дану квартиру на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 30.06.2021 року. Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно актуальним власником, станом на сьогоднішній день, є ОСОБА_5 . Померла ОСОБА_3 мешкала сама, спадкоємців не мала, до нотаріальних органів із заявою про прийняття спадщини ніхто не звертався, а отже спірна квартира відповідно до положень ст. 1277 Цивільного кодексу України мала перейти у власність Харківської міської територіальної громади, як відумерла спадщина. Однак, незважаючи на те, що право власності на дане нерухоме майно набуто незаконно ще у 2021 році, уповноваженим органом - Харківською міською радою до цього часу не вжито належних заходів цивільно-правового характеру з метою визнання квартири відумерлою спадщиною та її витребування на користь територіальної громади міста Харкова, що в свою чергу стало підставою для звернення прокурором до суду із даним позовом. Також, правовідносини, пов'язані з набуттям територіальною громадою міста права власності на нерухоме майно у зв'язку з переходом права на відумерлу спадщину безумовно становлять суспільний інтерес. Крім того зазначає, що з 2021 року зазначене майно є предметом незаконних дій осіб, якими право власності на законних підставах не набувалося та відповідно повноваження на розпорядження вказаним майном також відсутні. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є набувачем речових прав на квартиру (на підставі підробленого договору купівлі-продажу від 13.05.2021 року), а також першим та останнім продавцем спірного майна. Усі реєстраційні дії з переходу речових прав від ОСОБА_2 до ОСОБА_5 вчинялись через 48 днів з моменту набуття права власності на спірну квартиру та за нижчу ціну. У той же час, без визнання судом права на майно орган місцевого самоврядування позбавлений права як на його витребування, так і на відшкодування збитків понесених внаслідок втрати такого майна. Вибуття майна із комунальної власності поза волею територіальної громади унеможливлює в подальшому виконання повноважень та завдань територіальної громади міста передати його у користування найменш забезпеченим та найбільш соціально потребуючим категоріям населення територіальної громади. Зазначене свідчить про дотримання справедливої рівноваги (балансу) між загальним інтересом громади та інтересами ОСОБА_5 , як особи, яка страждає від такого втручання, і яка не позбавлена можливості відновити своє право у спосіб звернення до продавця з вимогою про відшкодування збитків з підстав, передбачених статтею 661 ЦК України, а тому втручанням у право власності відповідача не може вважатися непропорційним та таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції. Також, ОСОБА_2 документована паспортом, реєстраційним номером облікової картки платника податків, та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Дані обставини свідчать, що продавець ОСОБА_2 - реально існуюча особа, до якої покупець ОСОБА_5 може звернутись за компенсацією збитків, понесених у зв'язку із витребуванням спірної квартири на користь територіальної громади міста в особі Харківської міської ради. Крім того, відповідач ОСОБА_5 , згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, має у приватній власності інше житло: квартиру АДРЕСА_3 , а отже витребування спірної квартири не поставить його у тяжкі житлові умови та не стане для нього надмірним тягарем.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки відповідач по справі добросовісно виконав вимоги законодавства, спрямовані на правомірне набуття права власності на спірну квартиру, протягом всього часу здійснював правомочності власника, утримуючи зазначене майно та захищаючи своє право на нього. Згідно до вимог ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужено особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст..388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього. Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно, відчужено особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до ст.. 388 ЦК України майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребувано від добросовісного набувача. З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що добросовісний набувач не може нести відповідальність через порушення третіх осіб, які були вчинені в межах процедур, призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочину з нерухомим майном. Втрата добросовісним набувачем свого статусу суперечить ст. 388 ЦК України та призводить до позбавлення його майна, що змушує добросовісного набувача самостійно шукати способи відшкодування своїх витрат. Це на погляд суду є неприпустимим, оскільки покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар, про що йдеться зокрема в п.6.53 Постанови Верховного Суду від 02.11.2021 року у справі №925/1351/19.
Судова колегія не в повній мірі погоджується з такими висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено, що 07.05.2021 року о 18:24 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 07.05.2021 року о 18.23 за адресою: АДРЕСА_4 . Заявниця повідомила, що з квартири сусідки похилого віку (1948 р.н., не бачила сусідку приблизно 7 днів), чутно трупний запах. Дана інформація зареєстрована в ЄРДР №12021221200000524 від 08.05.2021 року Харківським районним управлінням поліції №3 (Шевченківський) ГУНП в Харківській області за ст.. 115 ч.1 КК України (а.26).
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується актовим записом про смерть №15138 від 13.08.2021 року (а.27).
Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 05.10.2021 року зареєстрованого відділом поліції №2 Харківського районного управління поліції №3 Головного управління національної поліції в Харківській області, вбачається наявне кримінальне провадження за №12021221220000758 за ч.3 ст.190 КК України, згідно якого невстановлені особи 13.05.2021 року шахрайським шляхом, із використанням підроблених документів на ім'я ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , заволоділи квартирою АДРЕСА_1 (ЖЄО 17769 від 05.10.2021 року).
Деталізованою інформацією про речове право за №41922195 від 13.05.2021 року підтверджені підстави внесення запису, в якому відображено рішення про державну реєстрацію прав і їх обтяжень, індексний №58110888 від 13.05.2021 року 16:41. Документи подані для державної реєстрації - договір купівлі-продажу, серії №1554 виданий 13.05.2021 року, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Свергунова В.А., власником значиться ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 . Речове право припинено 30.06.2021 року 13:54 (а.22).
Відомостями з реєстру прав власності на нерухоме майно та інформацією про деталізацію активного запису вказана дата прийняття рішення про закриття 29.05.2006 року за реєстраційним №14908015 двох кімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 47,5 кв.м. житловою 29 кв.м.. номер запису - П-1-45543 в книзі 1. Запис про ОНМ в реєстрі прав на нерухоме майно погашено 13.05.2021 року 16:47 на підставі 13.05.2021 року відкрито розділ №2357320263101 здійснено перехід права власності з внесенням запису 14.06.2006 року приватної власності за ОСОБА_3 на підставі договору дарування р№1259 30.05.2006 року ОСОБА_6 , приватного нотаріуса ХМНО; свідоцтво про право власності р№ НОМЕР_2 , 22.05.2006 року, ВПЖФ. 14.06.2006 року прийнято рішення про закриття, та 29.05.2006 року внесений запис на ОСОБА_7 РНОКПП НОМЕР_3 по 1/2 частки приватної власності та ОСОБА_3 РНОКПП НОМЕР_4 на 1/2 частки згідно свідоцтва про право власності р.№ НОМЕР_2 від 22.05.2006 року ВПЖФ з вказанням підстави закриття права власності - відчуження долі (а.25).
З інформації з реєстру територіальної громади міста Харкова, станом на 08.05.2021 року ОСОБА_3 з 14.07.1972 року зареєстрована у АДРЕСА_4 (а.29-30).
За зверненням правоохоронних органів надана інформаційна довідка зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 10.11.2022 року Третьою Харківською міською державною нотаріальною конторою про відсутність інформації у спадковому реєстрі щодо ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.33).
За договором купівлі-продажу від 13 травня 2021 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Свергуновою В.А. ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_2 (покупцю) квартиру АДРЕСА_1 (а.34-35).
30 червня 2021 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карташовою С.І посвідчено договір купівлі-продажу, згідно якого, ОСОБА_2 продала спірну двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 , громадянину Турецької республіки, який на даний час є власником зазначеної квартири (а.36-39).
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що Новобаварською окружною прокуратурою м. Харкова здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні за фактом незаконного заволодіння квартирою АДРЕСА_1 . За життя власником вказаної двокімнатної квартири була ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . З роздрукованого з ДРАЦС електронного актового запису про смерть від 13.08.2021 року вбачається, що датою смерті ОСОБА_3 вказано ІНФОРМАЦІЯ_3 . В згаданому актовому записі є відмітка про те, що паспорт померлої не здано. З інформаційних довідок з реєстру територіальної громади м. Харкова щодо осіб, зареєстрованих в квартирі АДРЕСА_1 станом на 08.05.2021 року була зареєстрована ОСОБА_3 . Однак, з відомостей, що містяться в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вбачається, шо після смерті ОСОБА_3 , приватним нотаріусом ХМНО Свергуновою В.А. 13 травня 2021 року посвідчено договір купівлі-продажу. На підставі цього договору нотаріусом 13.05.2021 року прийнято рішення з індексним №58110888 про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру. За умовами вказаного договору продавцем квартири зазначено ОСОБА_3 .. Фактично ж підписання договору від імені померлої на той час здійснено невстановленими на теперішній час особами. У подальшому, приватним нотаріусом ХМНО Карташовою С.І. 30.06.2021 року посвідчено договір купівлі-продажу, за змістом якого ОСОБА_2 продала спірну квартиру ОСОБА_8 . Відповідно до п.3 договору продаж квартири вчинено за 1 073 610 грн. На підставі цього договору вказаним приватним нотаріусом 30.06.2021 року прийнято рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_9 права власності на спірну квартиру. Незважаючи на проведену державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 , а в подальшому за ОСОБА_9 , право згаданими особами у законний спосіб не набуто. Статтями 317, 319 ЦК України передбачено, що саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею, а як передбачено п.11 ст.346 ЦК, смерть власника є підставою припинення права власності. У зв'язку з тим, що в силу ч.4 ст.25, п.11 ч.1 ст.346 ЦК України, цивільна правоздатність, в тому числі право власності, ОСОБА_3 припинилася у момент її смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу від 13.05.2021 року, вона за будь-яких обставин не була здатна мати та здійснювати цивільні права та обов'язки, в тому числі цивільні права продавця належної їй за життя квартири. З огляду на очевидну спрямованість договору купівлі-продажу від 13.05.2021 року на незаконне заволодіння квартирою АДРЕСА_4 (невстановлена особа, видаючи себе за ОСОБА_3 , від імені останньої та після її смерті, з використанням паспорта згаданої померлої особи, виступила стороною правочину з метою незаконного заволодіння спадковим майном, щодо переходу якого у власність територіальної громади за правилами відумерлості спадщини за визначених законом умов Харківська міська рада мала легітимні та виправдані очікування), цей правочин є таким, що порушує публічний порядок, тобто, нікчемним в силу ч.ч.1,2 ст. 228 ЦК України. Отже, звернення прокурора до суду відповідає законній меті, оскільки спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо вибуття з володіння територіальної громади житла, яке підлягає розподілу між визначеною категорією осіб, які потребують додаткових соціальних гарантій. Вирішення позовної вимоги про витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння (похідної вимоги) є неможливим без вирішення питання про відумерлість спадщини (основної вимоги). При цьому, з огляду на проведену державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за відповідачем та наявність у зв'язку з цим спору про право, вимоги про визнання спадщини відумерлою підлягають розгляду в порядку саме позовного, а не окремого провадження (ч.6 ст.294 ЦПК України та п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування»). За таких обставин, пов'язані між собою вимоги про визнання спадщини від умерлою та витребування майна з чужого незаконного володіння спрямовані на вирішення одного й того ж спору - про право на спірну квартиру, щодо якої відкрилась спадщина після смерті ОСОБА_3 . Оскільки уповноважений орган - Харківська міська рада, за наявності порушень інтересів держави, заходів, запропонованих у листі окружної прокуратури з метою захисту цих інтересів, упродовж тривалого часу не здійснює, у прокурора виникло не тільки право, але й обов'язок відреагувати на їх порушення шляхом пред'явлення до суду цього позову, в якому просить визнати відумерлою спадщину, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_3 після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та складається з квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 47,5 кв.м., житловою площею 29 кв.м.; витребувати вказану квартиру від добросовісного набувача ОСОБА_1 на користь законного власника - Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради.
У частині другій статті 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно з частиною першою статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.
Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника на підставі обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника вибуло це майно з його володіння.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-3104цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18).
Добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей (пункт 6.50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).
Згідно з частинами першою-третьою статті 1277 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Відповідно до статті 338 ЦПК України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.
У постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 521/2553/19 (провадження № 61-16331св21) зазначено, що заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Однак відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається з моменту реєстрації цього права. Зміст зазначених норм права свідчить про те, що спадщина набуває статусу відумерлої саме після набуття чинності рішенням суду про визнання її такою, а право власності на зазначене майно набувається у територіальної громади з моменту реєстрації цього права за громадою. До звернення із заявою про визнання спадщини відумерлою і набрання законної сили відповідним рішенням суду у територіальної громади існує законний інтерес, заснований на правових нормах, що регулюють правовідносини щодо підстав набуття і припинення права власності після смерті особи, у якої відсутні спадкоємці. Цей інтерес (законні очікування) полягає у прагненні органу місцевого самоврядування набути право власності на відумерлу спадщину. Паралельно з цим інтересом у територіальної громади існує обов'язок звернутися до суду з заявою про визнання спадщини відумерлою.
У справі, яка переглядається, судом першої інстанції встановено, що: власниця спірної квартири АДРЕСА_5 - ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Спадкоємці у ОСОБА_3 відсутні.
Договір купівлі-продажу від 13.05.2021 року, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 , є нікчемним правочином, оскільки такий вчинено від імені померлої особи з метою незаконного заволодіння чужим майном - квартирою, право на яку як відумерлу спадщину має територіальна громада міста Харкова.
У подальшому на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 30 червня 2021 року ОСОБА_2 відчужила спірну квартиру на користь ОСОБА_5 .
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновків, що Харківська міська рада має право на визнання спадщини, що відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_2 після смерті ОСОБА_10 , яка складається, у тому числі, із зазначеної квартири, відумерлою. Однак, добросовісний набувач не може нести відповідальність через порушення третіх осіб, які були вчинені в межах процедур, призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочину з нерухомим майном. Втрата добросовісним набувачем свого статусу суперечить ст. 388 ЦК України та призводить до позбавлення його майна, що змушує добросовісного набувача самостійно шукати способи відшкодування своїх витрат. Це на погляд суду є неприпустимим, оскільки покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар, про що йдеться зокрема в п.6.53 Постанови Верховного Суду від 02.11.2021 року у справі №925/1351/19.
Судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанцій в частині відмови у задоволенні вказаних позовних вимог є правильним, однак не може погодитися з мотивами такої відмови з огляду на таке.
Відповідно до приписів статті 1280 ЦК України, якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.
Згідно зі статтею 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
Інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. За таких обставин слід дійти висновку, що такі правовідносини є подібними до спадкових, хоч до них у цілому не належать. На користь цього висновку свідчить також розміщення норм права про можливість визнання спадщини відумерлою саме у книзі шостій ЦК України «Спадкове право».
Отже, захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, керуючись тими самими принципами, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі.
Як зазначалось, стаття 1280 ЦК України передбачає, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію.
Аналіз змісту зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише у разі, якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. Отже, застосовуючи аналогію закону, й територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача має право на отримання лише грошової компенсації.
Закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем.
Такий висновок викладений у постанові Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20).
Аналогічні висновки Верховний Суд, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), зробив, зокрема, у постановах від 22 лютого 2023 року у справах № 202/8669/19 (провадження № 61-20544св21) і № 521/2553/19 (провадження № 61-16331св21), від 15 березня 2023 року у справі № 336/665/19 (провадження № 61-13591св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 205/6482/19 (провадження № 61-1253св23), від 11 квітня 2024 року у справі № 756/16117/21 (провадження № 61-795св24), від 24 квітня 2024 року у справі № 569/18608/21 (провадження № 61-6420св23) та багатьох інших.
При цьому колегія суддів враховує, що в ухвалі від 03 квітня 2024 року у справі № 569/18608/21 (провадження № 14-23цс24) Велика Палата Верховного Суду констатувала, що з часу прийняття нею 14 грудня 2022 року постанови у справі № 461/12525/15-ц із висновком щодо застосування статті 1280 ЦК України до правовідносин за участі територіальної громади цей висновок не застарів, а такі вади тієї постанови, які б зумовлювали потребу відступлення від нього, - відсутні.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2024 року у справі № 754/446/22 (провадження № 61-7349сво23) зазначив: «Територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації; закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем; з метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин. Отже, за встановлених фактичних обставин у цій справі при відчуженні спадкового майна територіальна громада має право лише на компенсацію вартості спадкового майна за ринковими цінами, а тому позовні вимоги керівника Новобаварскої окружної прокуратури м. Харкова в інтересах Харківської міської ради про визнання спадщини відумерлою та передачу її територіальній громаді міста Харкова задоволенню не підлягають. Крім того, судом не враховано, що саме власнику або законному користувачу майна належить право на витребування майна з незаконного володіння (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц, провадження № 14-247цс18; від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13). У цій справі суди встановили, що позивач не є власником або законним користувачем спірного майна, яке незаконно вибуло з його володіння, а тому у нього немає підстав для витребування майна на свою користь як неволодіючого власника або користувача».
Як зазначалось, за умов, коли спадщина не набула статусу відумерлої, зокрема за наслідком набрання судовим рішенням законної сили про визнання її такою, і це право не зареєстровано за територіальною громадою, орган місцевого самоврядування не є власником або законним користувачем спірного майна, яке незаконно вибуло з його володіння, а тому у нього немає підстав для витребування майна на свою користь як неволодіючого власника або користувача (постанова Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 521/2553/19 (провадження № 61-16331св21)).
У справі, яка переглядається, ОСОБА_5 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 30.06.2021 року.
Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів недобросовісної поведінки ОСОБА_5 щодо набуття спірного майна у власність і такі не встановлені судом першої інстанції.
Таким чином, після набуття ОСОБА_5 у власність спірного майна у вигляді зазначеної квартири територіальна громада має право лише на грошову компенсацію вартості цього майна, а тому позовні вимоги про визнання спадщини відумерлою та витребування майна з незаконного володіння добросовісного набувача задоволенню не підлягають.
Схожі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року у справі № 947/29377/20 (провадження № 61-6164св24), від 31 жовтня 2024 року у справі № 756/4395/22 (провадження № 61-7105св24) та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року у справі № 754/446/22 (провадження № 61-7349сво23).
Наведеного суд першої інстанції не врахував тому рішення суду підлягає зміні і частині мотивів відмови у позові.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст. ст.367,368,376,379,381,382,383,384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури Кравченка Андрія Григоровича - задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 20 січня 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: О.Ю. Тичкова
В.Б. Яцина
Повне судове рішення складено 09 жовтня 2025 року.