Справа №635/1477/23 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/818/1942/25
Категорія: ч.5 ст.111-1, ч.1 ст.111-2 КК України
07 жовтня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
захисників: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові, в режимі відеоконференції, судове провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 08 серпня 2025 року, -
Зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Цією ухвалою продовжено строк тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 , 1953 року народження, до 06 жовтня 2025 року включно, без визначення розміру застави.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 просить ухвалу суду скасувати, обрати запобіжний захід у виді нічного домашнього арешту або інший більш м'який запобіжний захід, а в разі відмови - визначити розмір застави.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги докази, які б могли істотно вплинути на його висновки.
Зазначив, що прокурором не доведено наявність передбачених ч.1 ст.177 КПК України ризиків:
-переховування від суду, оскільки він не має такого наміру, а також має можливість офіційно виїхати, прийнявши пропозицію працівників спецслужб України взяти участь в обміні військовополонених та цивільних осіб між Україною та росією;
-незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, оскільки свідки сторони обвинувачення, допитані в судовому засіданні, підтвердили правомірність його поведінки під час окупації.
Вважає необґрунтованою підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст. 111-1, ч.1 ст. 111-2 КК України.
Наголосив, що будучи депутатом Липецької громади, зумів врятувати життя пацієнтів Харківської обласної психіатричної лікарні №1 в с. Стрілеча, налагодивши поставки продуктів харчування, дизельного пального та відновивши водопостачання лікарні; займався забезпеченням життєдіяльності населених пунктів Липецької громади під час тимчасової окупації. Такі дії, на його думку, відповідають положенням міжнародного права, та виключають неправомірність його дій.
Вказав, що перебуває під вартою вже 3 роки. Зазначив, що за цей час кілька разів його перевозили до місця тримання автозаком в неналежних умовах.
Позиції учасників апеляційного провадження
В судовому засіданні захисник та обвинувачений підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, в судове засіданняне з'явився, надав заву про розгляд апеляційного провадження без його участі.
Тому апеляційний розгляд проведено за його відсутності.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника, обвинуваченого, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст.178 КПК України, При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України, за яке може бути призначено покарання до 10 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна або без такої, та особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України, за яке може бути призначено покарання до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна або без такої, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
Однак, тяжкість обвинувачення та передбаченого покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ національної безпеки, вчиненого в умовах воєнного стану та збройної агресії Російської Федерації, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
За таких обставин, посилання обвинуваченого на недоведеності існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.
Посилання обвинуваченого на те, що є особою похилого віку, в даному конкретному випадку недостатньо свідчить про належне виконання обвинуваченим своїх процесуальних прав та обов'язків, в разі обрання щодо нього більш м'якого запобіжного заходу.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_8 про необґрунтованість підозри та посилання на відсутність вини в інкримінованих правопорушеннях колегія суддів не бере до уваги, оскільки зазначені обставини, повинні бути оцінені судом при ухваленні остаточного рішення у цьому кримінальному провадженні.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики, встановленні під час обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
Крім того, належить взяти до уваги, що відповідно до вимог ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті тримання під вартою. Отже це є імперативна норма, визначена законодавцем.
Щодо посилання обвинуваченого на перевезення його в неналежних умовах до місця тримання під вартою, то даних на підтвердження матеріали справи не містять, отже не може бути підставою для обрання щодо ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, а може бути лише підставою для звернення до керівництва ДУ «Харківський слідчий ізолятор» та правоохоронних органів щодо вжиття заходів для запобігання таким випадкам.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів, ніж тримання під вартою без визначення розміру застави, не зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_8 його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 та відсутності підстав для скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 08 серпня 2025 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - без задоволення.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання передбачених ст.28 КПК України розумних строків судового розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: