Справа № 468/2086/25
1-кс/468/251/25
56101 Миколаївська область м. Баштанка вул. Полтавська, 43
іменем УКРАЇНИ
07.10.2025 року слідчий суддя Баштанського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 , з участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції), слідчого ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), розглянувши у судовому засіданні в залі суду у місті Баштанка клопотання слідчого, погоджене з прокурором про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою по кримінальному провадженню №62024150010002763 відносно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Майорівка Новобузького району Миколаївської області, військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
Слідчим відділенням Баштанського РВП ГУ НП в Миколаївській області здійснюється досудове розслідування по кримінальному провадженню №62024150010002763 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
15.09.2025 року до суду надійшло клопотання слідчого СВ Баштанського РВП ГУ НП в Миколаївській області ОСОБА_4 , погоджене з прокурором Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_7 , про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Згідно з клопотанням, військовослужбовець ОСОБА_5 26.09.2024 року в умовах воєнного стану він самовільно залишив місце розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 поблизу АДРЕСА_2 та не повернувся на службу до теперішнього часу.
ОСОБА_5 24.07.2025 року у порядку ст.ст. 111, 135 КПК України повідомлено про підозру у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Слідчий обґрунтовує клопотання наявністю ризиків, передбачених у п. 1, 3, 4 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, оскільки підозрюється у вчиненні тяжкого злочину і може виїхати на окуповану територію України.
Підозрюваний може незаконно впливати на свідків, які є його колегами - військовослужбовцями та інших свідків, які не допитані, але підозрюваному відомі.
Підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки на теперішній час не проведені всі необхідні слідчі дії, а підозрюваний, перебуваючи на свободі та з матеріалів клопотання про застосування запобіжного заходу дізнавшись про зібрані стороною обвинувачення докази на підтвердження його винуватості, може вживати заходи для перешкоджання об'єктивності досудового розслідування.
Тому, враховуючи вказані обставини, слідчий вважає, що відносно підозрюваного необхідно обрати запобіжний захід у виді тримання під вартою з утриманням на гауптвахті без визначення розміру застави.
Слідчий та прокурор підтримали клопотання, вказавши, що застосування більш м'якого запобіжного заходу до підозрюваного не зможе забезпечити уникнення заявлених ризиків, а тому йому необхідно обрати запобіжний захід у виді тримання під вартою. Прокурор при цьому додав, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК України в умовах воєнного стану небезпечне особливо і застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваних в такій категорії правопорушень зумовить відмову від вчинення подібних кримінальних правопорушень іншими особами.
Підозрюваний заперечив проти задоволення клопотання, вказав, що весь час з моменту самовільного залишення ним місця служби проживає за місцем свого зареєстрованого у встановленому законом порядку місцем проживання по АДРЕСА_1 . Про початок відносно нього досудового розслідування він не знав та до нього жодного разу до затримання 06.10.2025 року працівники поліції не приїздили. Підозрюваний не отримував ані повідомлення про підозру, оскільки ніколи не проживав за адресою: АДРЕСА_3 , ані копію клопотання про застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Вказує, що намагався повернутись на службу, але, оскільки він визнаний обмежено придатним до служби, то у військову частину, де він проходив службу, його не приймають, а контактів з іншими військовими частинами в нього немає.
Захисник заперечив проти задоволення клопотання, вказавши, що матеріалами клопотання не доведене набуття ОСОБА_5 статусу підозрюваного, оскільки він не отримував повідомлення про підозру, а також не підтверджені доказами заявлені в клопотанні ризики.
Вислухавши учасників, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до наступних висновків.
При розгляді клопотання встановлено, що слідчим відділенням Баштанського РВП ГУ НП в Миколаївській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №62024150010002763, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за фактом самовільного залишення 26.09.2024 року місця служби військовослужбовцем ОСОБА_5 , вчиненого в умовах воєнного стану.
Відомості про вказані кримінальні правопорушення 11.11.2024 року були внесені до ЄРДР за №62024150010002763 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
24.07.2025 року слідчим складене повідомлення про підозру ОСОБА_5 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, вказане повідомлення не вручене ОСОБА_5 особисто, а його копія направлена на ім'я ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_3 .
Разом з тим жодними доказами не підтверджене місце проживання підозрюваного за адресою: АДРЕСА_3 , натомість з долученої до клопотання копії облікової картки до військового квитка, наданої військовою частиною НОМЕР_1 , слідує, що ОСОБА_5 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ця ж адреса є його зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання з 1993 року відповідно до наявної в клопотанні копії паспорту ОСОБА_5 .
Натомість слідчому судді не надані докази направлення ОСОБА_5 на вказану адресу копії повідомлення про підозру, а, отже, не доведено, що йому в порядку ст. 111, 135 КПК України повідомлено про підозру.
При цьому, відповідно до ч.1 ст. 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Затримання на підставі ухвали слідчого судді про дозвіл на затримання з метою приводу для розгляду клопотання не прирівнюється до затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, саме після якого особа набуває статусу підозрюваного.
Таким чином слідчому судді не надані докази, які б підтвердили належне повідомлення ОСОБА_5 про підозру, а, отже, - докази набуття ним процесуального статусу підозрюваного.
Натомість запобіжним захід не може бути застосований до особи, яка не є підозрюваним чи обвинуваченим у відповідному кримінальному провадженні.
Також в супереч вимогам ч. 2-3 ст. 184 КПК України ОСОБА_5 взагалі не вручені копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу.
При цьому відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Крім того згідно зі ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: зокрема, переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідка; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом.
При цьому згідно з частиною восьмою статті 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
При цьому, наявність заявлених стороною обвинувачення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України є припущенням, але зі значною долею вірогідності, оскільки закон використовує словосполучення «наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків». Натомість сторона обвинувачення має довести можливість такого припущення не загальними міркуваннями, а конкретними фактами та обставинами, які підтверджуються відповідними доказами. А завданням слідчого судді в контексті положень ст. 3 КПК України, за яким до повноважень слідчого судді належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, є перевірка вказаних ризиків та відповідних фактів, які як обґрунтовують їх наявність, так і спростовують це.
Проте заявлені в клопотанні ризики обґрунтовуються виключно загальними міркуваннями без вказівки на конкретні факти чи події, які підтверджують такі ризики з наданням доказів цього.
Заявлений стороною обвинувачення ризик виїзду ОСОБА_5 , який є військовослужбовцем ЗСУ, на тимчасово окуповану територію України є очевидно безпідставним, оскільки такі дії зумовлять потрапляння його до ворога та більш серйозні, непередбачувані та незворотні наслідки, аніж загроза кримінального покарання в межах даного кримінального провадження.
Натомість ОСОБА_5 протягом тривалого часу не вчинив жодних дій щодо такого виїзду для переховування від органів досудового розслідування.
Тому слідчий суддя вважає, що сторона обвинувачення не довела наявність достатніх підстав вважати, що існує ризик переховування ОСОБА_5 від органів досудового розслідування чи суду.
Також слідчий суддя вважає необґрунтованим заявлений ризик впливу ОСОБА_5 на свідків в даному кримінальному провадженні, оскільки, по-перше, в клопотанні не заявлені конкретні свідки, на яких він може вплинути, по-друге, не надані докази того, що з часу вчинення ним відповідного кримінального правопорушення він намагався вплинути на свідків в даному провадженні. По-третє, факт залишення військовслужбовцем місця служби задокументований відповідними письмовими доказами, в тому числі матеріалами службового розслідування військової частини, тому показання свідків в такій категорії справ не є визначальним, а, отже, і ризик впливу на таких свідків несуттєвий для даного кримінального провадження. Також військовослужбовці, які продовжують військову службу і можуть бути потенційними свідками в провадженні, фактично не мають змоги контактувати з ОСОБА_5 , який перебуває поза службою. Крім того досудове розслідування в даному кримінальному провадженні триває майже рік, тому у органу досудового розслідування було цілком достатньо часу встановити та допитати необхідних йому свідків.
За комплексу описаного вище слідчий суддя приходить до висновку про необґрунтованість заявленого ризику.
Заявлений стороною обвинувачення ризик того, що ОСОБА_5 може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки на теперішній час не проведені всі необхідні слідчі дії, а він, перебуваючи на свободі та з матеріалів клопотання про застосування запобіжного заходу дізнавшись про зібрані стороною обвинувачення докази на підтвердження його винуватості, може вживати заходи для перешкоджання об'єктивності досудового розслідування, - слідчий суддя вважає нічим необґрунтованим припущенням, оскільки, по-перше, досудове розслідування даного кримінального провадження триває майже рік і у органу досудового розслідування було достатньо часу провести необхідні слідчі дії, спрямовані на здобуття та фіксацію необхідних доказів. По-друге, в клопотанні не описано те, яким чином таке перешкоджання може бути вчинене, матеріали клопотання також не містять будь-яких доказів такої можливості. Більше того, як вказано вище в супереч ч. 2-3 ст. 184 КПК України ОСОБА_5 взагалі не вручені копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу.
Отже заявлені в клопотанні ризики є необґрунтованими жодними фактами припущеннями.
Також слідчий суддя встановив в даній справі суттєві порушення процесуальних норм, якими врегульований порядок застосування запобіжного заходу, які унеможливлюють застосування до особи будь-якого запобіжного заходу.
Сама ж по собі тяжкість покарання, що може загрожувати особі, у разі визнання її винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення та категорія самого правопорушення, не може бути підставою для визначення йому запобіжного заходу, оскільки за таких умов при недотриманні процесуальних норм та відсутності необхідних даних щодо наявності ризиків, порушуватиметься загальна засада кримінального провадження - презумпція невинуватості (ст. 17 КПК України), за якою поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою. За такого, застосування запобіжного заходу лише з підстав тяжкості інкримінованого злочину за наявності фактів, які підтверджують належну поведінку підозрюваного в період, коли до нього не був застосований будь-яких запобіжний захід чи процесуальний примус, буде необґрунтованим та таким, що суперечить вимогам закону.
З цих самих підстав слідчий суддя вважає недопустимим застосування запобіжного заходу з мотивів того, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК України в умовах воєнного стану небезпечне особливо і застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваних в такій категорії правопорушень зумовить відмову від вчинення подібних кримінальних правопорушень іншими особами.
Застосування запобіжного заходу відповідно до закону має виключно індивідуальний характер з врахуванням особи, суті кримінального правопорушення, наявності відповідних ризиків, а також процесуальної поведінки особи в кримінальному провадженні.
Крім того запобіжний захід не є покаранням і, за будь-яких обставин, не може застосовуватись з тією ж метою, з якою призначається особі покарання за вироком суду. Натомість побідна виховна мета відповідно до частини другої статті 50 КК України є саме метою покарання, тому така підстава не може бути покладена в основу ухвали про застосування запобіжного заходу.
Натомість у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Корнійчук проти України» від 30 січня 2018 року наголошено, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки воно коротке, має бути переконливо продемонстроване органами влади. Обов'язок посадової особи, яка відправляє правосуддя, надавати відповідні та достатні підстави затримання - на додаток до наявності обґрунтованої підозри - покладається на неї з моменту ухвалення першого рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під вартою, тобто «негайно» після затримання. Презумпція завжди діє на користь звільнення.
Також слідчий суддя наголошує, що, оскільки ОСОБА_5 не судимий, не заперечує своєї провини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, то він не позбавлений можливості ініціювати питання звільнення його від кримінальної відповідальності за ч.5 ст. 401 КК України, що також суттєво спростовує наявність заявлених в клопотанні ризики.
Підсумовуючи викладене, слідчий суддя приходить до висновку про те, що стороною обвинувачення не доведена наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із заявлених в тексті клопотання ризиків.
Натомість відповідно до частини першої - третьої статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
У зв'язку з цим слідчий суддя зобов'язаний відмовити в задоволенні клопотання про застосування відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу.
На підставі викладеного та керуючись ст.176, 177, 178, 183, 193, 194, 196, 309 КПК України слідчий суддя
В задоволенні клопотання слідчого СВ Баштанського РВП ГУ НП в Миколаївській області ОСОБА_4 , погодженого з прокурором Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_7 , про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 - відмовити.
На ухвалу слідчого судді протягом п'яти днів з дня її оголошення може бути подана апеляція безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
Слідчий суддя