Справа № 468/1958/25
2/468/1072/25
56101 Миколаївська область м. Баштанка вул. Полтавська 43
(заочне)
09.10.2025 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого судді Муругова В.В., за участю секретаря судового засідання Зарванської Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Баштанка справу №468/1958/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 18.06.2021 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №103856088 в електронній формі, за яким кредитор надав відповідачу грошові кошти в сумі 14 000 грн. строком на 30 днів з можливістю пролонгації цього строку, з умовою сплати процентів за користування кредитом.
28.11.2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» був укладений договір факторингу, за яким останнє отримало право вимоги до відповідача за кредитним договором №103856088 від 18.06.2021 року.
27.05.2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» був укладений договір факторингу, за яким останнє отримало право вимоги до відповідача за кредитним договором №103856088 від 18.06.2021 року.
08.07.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» був укладений договір факторингу, за яким позивач отримав право вимоги до відповідача за кредитним договором №103856088 від 18.06.2021 року.
Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання з повернення кредиту та процентів, позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за вказаним договором в сумі 18 484,11 грн., з яких 13 996,62 грн. - заборгованість за кредитом, 4487,49 грн. - проценти. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн.
Позов надійшов до суду 28.08.2025 року через систему «Електронний суд».
03.09.2025 року відкрите провадження у справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Позивач повідомлявся про розгляд справи через систему «Електронний суд», в тесті позову позивач заявив про розгляд справи за відсутності його представника.
Відповідач до суду не з'явився, про час слухання справи повідомлявся рекомендованим листом з рекомендованим повідомленням (до суду повернулося поштове відправлення, що вказує на відсутність відповідача за зареєстрованим у встановленому порядку місцем його проживання, тому він відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається повідомленим). До суду не надійшло відзиву на позов.
З огляду на те, що сторони належним чином повідомлені, відповідач не з'явився в судове засідання та не подав відзив, суд ухвалив про заочний розгляд справи.
Дослідивши наявні у справі матеріали (копію платіжного доручення від 18.06.2021 року; копію алгоритму дій; копію довідки щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі від 29.05.2024 року; відомості про вчинення дій; копію алгоритму дій; копію заявки на отримання кредиту від 18.06.2021 року; копію правил надання грошових коштів у позику; копію паспорту споживчого кредиту від 18.06.2021 року; копію договору кредитної лінії №103856088 від 18.06.2021 року; копію акту прийому-передачі наданих послуг від 22.08.2025 року; копію договору про надання правничої допомоги від 11.08.2025 року з додатками та додатковою угодою; копію виписки; розрахунок заборгованості; копії платіжних інструкцій; копію договору факторингу від 28.11.2018 року з додатками та додатковими угодами; копію реєстру боржників; копію договору факторингу від 27.05.2024 року з додатками; копію реєстру боржників; копію договору факторингу від 08.07.2025 року з додатками; копію реєстру боржників), суд, розглянувши спір між сторонами в межах заявлених позовних вимог, приходить до висновку про можливість часткового задоволення позову.
В судовому засіданні встановлено, що 18.06.2021 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №103856088 в електронній формі, за яким кредитор надав відповідачу грошові кошти в сумі 14 000 грн. строком на 30 днів з умовою сплати процентів за користування кредитом в розмірі 0,72% в день в межах вказаного строку (п. 1.9.1), у разі пролонгації строку кредитування за ініціативи позичальника - 1,44% (п. 1.9.2), у разі користування кредитом після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів - 1,70% (п. 1.9.3).
Договір передбачав можливість пролонгації строку кредитування (дисконтного періоду) позичальником за умови оплати ним всіх фактично нарахованих процентів та одночасної активації позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця функції продовження строку дисконтного періоду (п. 1.8).
П. 1.12 договору передбачав продовження строку кредитування також у зв'язку із фактичним користуванням кредитними коштами після закінчення дисконтного періоду, але не більше 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду.
28.11.2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» був укладений договір факторингу, за яким останнє отримало право вимоги до відповідача за кредитним договором №103856088 від 18.06.2021 року.
27.05.2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» був укладений договір факторингу, за яким останнє отримало право вимоги до відповідача за кредитним договором №103856088 від 18.06.2021 року.
08.07.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» був укладений договір факторингу, за яким позивач отримав право вимоги до відповідача за кредитним договором №103856088 від 18.06.2021 року.
Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно із ст.ст.1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути надана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст.1047 ЦК України).
Законом України «Про електронну комерцію» встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За приписами ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі ч.2 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію».
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Позивач вказує, що заборгованість за кредитним договором становить 18 484,11 грн., з яких 13 996,62 грн. - заборгованість за кредитом, 4487,49 грн. - проценти
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідач не належним чином виконував свої зобов'язання за укладеним кредитним договором, тому його заборгованість має бути стягнута на користь нового кредитора.
За такого, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту в сумі13 996,62 грн.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за процентами, то суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст.1048 та ч.1 ст.1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
З аналізу зазначених норм матеріального права слідує, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18.
Крім того відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 року №723/304/16-ц провадження №14-360цс19 стягнення процентів за користування грошима за період після визначеного сторонами договору строку повернення позики - дня закінчення строку договору, не ґрунтуються на нормах матеріального права.
За такого, після закінчення строку кредитування кредитодавець втрачає право нараховувати проценти, комісію та пеню, а має право на отримання окрім суми боргу двох видів плати: 1) компенсації втрат від інфляції за весь час прострочення, 2) трьох процентів річних від простроченої суми.
При цьому, як вказано вище, за договором №103856088 від 18.06.2021 року строк кредитування (дисконтного періоду) був визначений в 30 днів та спливав 18.07.2021 року.
Разом з тим суд не погоджується з позицією позивача, що після кожної оплати відповідачем процентів або їх частини поновлювався строк кредитування (дисконтний період), оскільки для такої пролонгації необхідна була одночасна активація позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця функції продовження строку дисконтного періоду (п. 1.8 договору), натомість суду не надані докази такої активації відповідачем відповідної функції.
Тому строк кредитування був продовжений на 90 днів за п. 1.12 Договору у зв'язку із фактичним користуванням кредитними коштами після закінчення дисконтного періоду і сплив 16.10.2021 року, тому після цього кредитор не мав підстав нараховувати проценти за правомірне користування кредитом.
При цьому відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року по справі №910/4518/16 для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Разом з тим п. 4.3 договору №103856088 від 18.06.2021 року передбачав, що після 90 дня від дати закінчення дисконтного періоду нараховані проценти є процентами, передбаченими ст. 625 ЦК України, які кредитор мав підстави нараховувати саме на підставі вказаної норми.
Проте відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Натомість з розрахунку заборгованості слідує, що всі проценти за ст. 625 ЦК України в розмірі 4487,49 грн, про стягнення яких просить позивач, нараховані за період з 05.05.2022 року по 16.06.2022 року, тобто в період дії в Україні воєнного стану, то такі передбачені ст. 625 ЦК України нарахування не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню та з відповідача слід стягнути на користь позивача заборгованість за кредитним договором №103856088 від 18.06.2021 року в сумі 13 996,62 грн тіла кредиту.
Згідно зі ст. 141 ЦК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, які задоволені судом на 76 %, тому з відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 1841,02 грн. (2422,40 грн. х 76 %).
Також судом мають бути розподілені витрати позивача на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання розподіл таких витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Крім того, відповідно до пропорційності, як основної засади цивільного судочинства, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
При цьому, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, не має значної складності щодо обсягу доказів та встановлення фактичних обставин спору, має типовий характер для справ про стягнення заборгованості за кредитом. Загальна ціна позову в даній справі становить 18 484,11 грн., натомість заявлені до відшкодування витрати позивача на професійну правничу допомогу - 7000 грн., що становить майже третину від ціни позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 підтвердила свій висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін і зробила висновок, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
При цьому, вказана вище категорія даної справи та типовий її характер спростовує те, що на підготовку такого позову загалом потрібно було 6 год., як це вказано в акті прийому-передачі наданих послуг від 22.08.2025 року.
За такого, з врахуванням принципу пропорційності судових витрат предмету спору та ціні позову, з врахуванням критерію реальності адвокатських витрат та їх дійсної необхідності, суд вважає, що пропорційними та необхідними будуть витрати на професійну правничу допомогу по даній справі в розмірі 4000 грн., яка підлягає розподілу між сторонами.
Також згідно зі ст. 141 ЦК України вказані витрати також підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог, які задоволені судом на 93%, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3040 грн. (4000 грн. х 76%).
Керуючись 12; 13; 81; 264; 265 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором №103856088 від 18.06.2021 року в сумі 13 996 (тринадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто шість) гривень 62 копійки.
В задоволенні позовних вимог про стягнення процентів - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» 1841 (одну тисячу вісімсот сорок одну) гривню 02 копійки в рахунок відшкодування сплаченого судового збору пропорційно задоволеній частині позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» 3040 (три тисячі сорок) гривень в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеній частині позовних вимог.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивачем апеляційна скарга на рішення суду може бути подана Миколаївському апеляційному суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (Харківське шосе, 19 офіс 2005 м. Київ, ідентифікаційний код 42986956);
Відповідач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Повне судове рішення складене 09.10.2025 року.
суддя: