Справа №443/1530/25
Провадження №2/443/934/25
іменем України
09 жовтня 2025 року місто Жидачів
Жидачівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Равлінка Р.Г.,
секретар судового засідання Рибакова І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
встановив:
Представник позивача АТ «Кредобанк» адвокат Рудницький Ю.І., звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з останньої на користь позивача заборгованість за кредитним договором № CL-174649 від 27.02.2019 року, у розмірі 65 047, 29 грн.
Обґрунтування позовних вимог.
В обгрунтування позовних вимог представник позивача адвокат Рудницький Ю.І., зазначає, що 27.02.2019 ОСОБА_1 уклала з АТ «Кредобанк», кредитний договір № CL-174649. Відповідно до умов Кредитного договору Банк зобов'язувався надати Позичальнику кредит, а Позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту. Відповідно до пунктів Кредитного договору Позичальник прийняла на себе обов'язок повернути Банку кредит у повному обсязі в порядку і строки , передбачені цим Договором та Додатковими договорами. Відповідно до умов Кредитного договору у випадку прострочення погашення кредиту або іншого порушення графіку повернення кредиту та сплати відсотків Позичальником, Кредитор вправі вимагати дострокового погашення кредиту. В свою чергу, Позичальник зобов'язана достроково погасити кредит та інші нарахування. Банк належним чином виконав свій обов'язок щодо надання Позичальнику кредиту. Позичальник своїх зобов'язань за Кредитним договором належним чином не виконала, внаслідок чого станом на 07.07.2025 заборгованість за Кредитним договором становить 65 047, 29 грн, в тому числі тiло кредиту - 23 133, 44 грн; вiдсотки - 41 913, 85 грн. Таким чином, як вбачається із вищенаведеного, що у результаті порушення взятих на себе зобов'язань за кредитним договором № CL-174649 від 27.02.2019 заборгованість, яка підлягає стягненню на користь акціонерного товариства «Кредобанк», складає 65 047, 29 грн. З метою досудового, добровільного врегулювання спору на адресу ОСОБА_1 направлено Досудову вимогу щодо виконання договірних зобов'язань. Дана вимоги залишено відповідачкою без реагування, борг не оплачено.
30.09.2025 представником відповідачки ОСОБА_1 , адвокатом Тисячник Р.Р., подано відзив у якому остання просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обгрунтування поданого відзиву представник відповідачки зазначає, що відповідачка позовні вимоги не визнає у повному обсязі, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Згідно умов нібито укладеного договору строк кредитування складає 60 місяців. Початковий графік платежів, що є додатком до договору, передбачав щомісячний платіж у розмірі 1 583,00 грн. Розрахунок боргу містить помилки. Перевірка розрахунків банку виявляє неточності. Не зважаючи на систематичні сплати, позивачем чомусь нараховано відсотки на прострочену заборгованість (період 27.05.2019 - 26.06.2019) і застосовано відсоткову ставку прострочення (період 26.07.2019-26.08.2019). Аналогічні випадки містить і інші частини розрахунку заборгованості. Розрахунок, що містить математичні помилки, не може бути належним доказом у справі. При цьому є незрозумілим яким чином утворилась заборгованість в сумі, яку позивач просить стягнути - 65 047, 29 грн. Розрахунок заборгованості не містить таких нарахувань. Крім того, згідно умов кредитного договору загальна вартість кредиту для споживача складає 94 871,67 грн. Відповідачка вже сплатила 47 248,19 грн та 8 276,56 грн, що дорівнює в цілому 55 524,75 грн. Внаслідок невірних розрахунків утворилась заборгованість більше, ніж передбачено умовами договору. Також нарахована позивачем сума по відсоткам за користування кредитом не відповідає вимогам чинного законодавства про захист прав споживачів. Крім того, передбачення в договорах такого високого розміру відсотків порушує принцип рівності сторін договору, учасником якого є відповідачка як споживачка, тим самим порушує її права споживачки, тому вимога позивача про стягнення цих сум заборгованості за відсотками, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим чинним ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, є несправедливо непомірним тягарем для відповідачки та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем, а наявність в останнього як кредитора можливості стягувати з відповідачки як споживачки надмірні грошові суми відсотків, спотворює їх дійсне правове призначення як засобу розумного стимулювання відповідачки як боржниці виконувати основне грошове зобов'язання. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013). У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. З огляду на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності і розумності зменшити розмір відсотків. Також строк позовної давності сплив щодо всіх щомісячних платежів, термін сплати яких настав до 01.09.2022. Позивач не надав доказів переривання строку позовної давності. Відповідно, у задоволенні позовних вимог в цій частині має бути відмовлено на підставі спливу позовної давності.
Процесуальні рішення, постановлені по справі.
Ухвалою судді Жидачівського районного суду Львівської області Равлінка Р.Г. від 10.09.2025 справу прийнято до розгляду та призначено до відкритого судового засідання в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін на 07.10.2025 /а.с.50-51/.
Ухвалою судді Жидачівського районного суду Львівської області Равлінка Р.Г. від 01.10.2025 клопотання представника позивача задоволено та постановлено проводити судові засідання в режимі відеоконференції /а.с.72/.
Розгляд справи по суті відбувся 07.10.2025 без участі сторін.
Представник позивача, АТ «Кредобанк», будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи у судове засідання не з'явився, надіслав заяву в якій просить розгляд справи проводити без його участі та позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідачки ОСОБА_1 , адвокат Тисячник Р.Р. у відзиві просить проводити розгляд справи у відсутності сторони відповідачки.
Враховуючи вищевикладене та зважаючи на вимоги частини 2 статті 247 ЦПК України суд доходить висновку про можливість проведення розгляду справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 07.10.2025, є дата складення повного тексту судового рішення - 09.10.2025.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 27.02.2019 сторони уклали кредитний договір № CL-174649, предметом котрого є надання відповідачці ОСОБА_1 31 410 грн в кредит з 27.02.2019, строком на 60 місяців, тобто до 26.02.2024.
Відповідно до п. 1 Договору Позивач зобов'язується надати у власність Відповідачу грошові кошти на умовах поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання, а Відповідач зобов'язується використати кредит на цілі, вказані в цьому Договорі, повернути кредит, сплатити проценти та інші платежі в строк та на умовах, визначених Кредитним договором.
Пунктом 4 даного договору встановлено, розрахунку між сторонами.
За користування кредитом Позичальник сплачує Банку відсотки, за процентною ставкою 55,99% річних.
Проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту за методом "факт/360" (фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів), за ставкою, визначеною п.4.1. Кредитного договору, з дня видачі кредиту до дня повернення кредиту в повному обсязі, якщо інше не випливає з умов цього Кредитного договору.
За надання послуг Позичальник сплачує Банку комісії в порядку, строки та розмірі, передбачені п.2.10 Кредитного договору. Умовами, що дозволяють зміну комісій, що можуть бути змінені впродовж дії Кредитного договору, є зміна законодавства України щодо здійснення кредитування, облікової ставки Національного банку України, кон'юнктури ринку, інших економічних умов, що впливають на вартість кредитування, зміна цінової політики Банку тощо. Загальні витрати Позичальника по кредиту за цим Кредитним договором становлять 94 871,67 грн.
Відповідно до п. 6.9 даного договору, банк у випадках, передбачених п.3.3. Кредитного договору вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за Кредитним договором, про по письмово повідомляє Позичальника.
Згідно п. 6.10 кредитного договору позичальник зобов'язаний після отримання повідомлення Банку, передбаченого п.6.9. Кредитного договору, усунути порушення умов Кредитного договору, вказаних у повідомленні (згідно п.п.3.3.2., 3.3.8. Кредитного договору) протягом 30 (тридцяти) календарних днів із дня отримання такого повідомлення. Якщо Позичальник не усунув вказані порушення, то він зобов'язаний достроково повернути кредит, проценти, комісії та інші належні до сплати платежі за Кредитним договором не пізніше 31-го календарного дня після отримання письмового повідомлення Банку.
Даний кредитний договір підписаний позичальником ОСОБА_1 27.02.2019 /а.с.6-8/.
Відповідно до додатку №1 до кредитного договору № CL-174649 від 27.02.2019, встановлено графік платежів та розрахунок загальної вартості кредиту, згідно якого орієнтовна загальна вартість кредиту становить 94 871,67 грн /а.с.8 на звороті/.
Згідно паспорту споживчого кредиту, сума кредиту складає 31 410 грн, строк кредитування 60 місяців, а також визначено орієнтовну реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, додаткову інформацію та інші важливі правові аспекти /а.с.9-10 на звороті/.
27.02.2019 ОСОБА_1 було підписано Анкету-заяву фізичної особи на отримання готівкового кредиту № CL-174649, яка містить персональні дані останнього, бажана сума кредиту, строк кредитування, процентну ставку, щомісячний платіж, продукт та ціль кредиту /а.с.11/.
АТ «Кредобанк» свої зобов'язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 14 280,86 грн та 17 129,14 грн, шляхом перерахування на банківський рахунок позичальника, яку вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті, що підтверджується меморіальними ордерами №11117001 від 27.02.2019 та №11116976 від 27.02.2019 /а.с.36-37/.
Відповідно до наданої позивачем АТ «Кредобанк» виписки по особовим рахункам з 22.02.2019 по 07.07.2025, відповідачка ОСОБА_1 мала рахунки в цьому банку та користувалась ними /а.с. 21-35 на звороті/.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором кредиту № CL-174649 від 27.02.2019, заборгованість відповідачки ОСОБА_1 становить: 23 133,44 за тілом кредиту; 41 913,85 грн за відсотками. Всього загальна заборгованість станом на 07.07.2025 складає 65 047,29 грн /а.с.19-20/.
26.05.2025 на адресу відповідачки ОСОБА_1 позивачем АТ «Кредобанк» направлено досудову вимогу щодо дострокового стягнення заборгованості, та запропоновано сплатити заборгованість за кредитним договором, яка відповідачкою була проігнорована /а.с. 14/.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. ч. 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст.641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.
Положеннями статті 642 ЦК України визначено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позичкодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позичкодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунках та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 1069 ЦК України, якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунками клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграф 1 і 2 глави 71 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).
Частина 1 ст.612 ЦК України визначає, що боржник, у даному випадку відповідач, вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не виконав зобов'язання у строк, який встановлений договором чи законом.
Оцінка доказів судом та висновки суду за результатами розгляду справи.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.
Таким чином, у справах про невиконання умов будь-яких договорів позивач має довести, що у відповідача є зобов'язання, яке ним не виконано, а відповідач, відповідно, що зобов'язання ним виконано відповідно до умов договору або не виконано не з його вини.
Щодо нарахування відсотків за кредитним договором.
Як встановлено судом з розрахунку заборгованості наданого позивачем, відповідачка ОСОБА_1 неодноразово здійснювала оплати заборгованості за тілом кредиту та відсотками, що свідчить про визанання останньою умов кредитного договору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження позовних вимог подано виписку з особового рахунку з 27.02.2019 по 07.07.2025, розрахунок суми заборгованості за кредитом в яких відображено всі операції щодо отримання та використання відповідачкою кредитного ліміту, операції щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування, вичерпну інформацію про наявність заборгованості.
Натомість, ОСОБА_1 свої зобовязання за кредитним договором належним чином не виконала, а лише частково сплатила кошти.
Суд вважає неспроможними покликання представника відповідачки на те, що неможливо встановити як саме виникла заборгованість у розмірі 65 047,29 грн, оскільки тіло кредиту становило 31 410,00 грн, відповідачкою було сплачено 8 276,56 грн, відтак відповідачка має сплатити ще 23 133,44 грн заборгованості за тілом кредиту (31 410,00 - 8 276,56=23 133,44); за весь строк кредитування позивачем було нараховано всього 89 162,04 грн (52 946,61 + 36 215,43=89 162,04), відповідачкою сплачено 47 248,19 грн, відтак відповідачка має сплатити ще 41 913,85 грн заборгованості за відсотками (89 162,04 - 47 248,19 = 41 913,85).
При цьому суд звертає увагу, що виписка, меморіальний ордер та розрахунок може бути належним доказом заборгованості відповідачки за кредитом, яка повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18.
Факт укладення 27.02.2019 кредитного договору № CL-174649, а також факт одержання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 31 410,00 грн сторона відповідачки хоч і не визнала , однак не оспорювала такі, а також такі судом недійсним не визнавалися: докази про протилежне у матеріалах справи відсутні
За змістом висновку Верховного Суду у постанові від 25 січня 2023 року у справі №209/3103/21 саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов'язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача.
Своїх розрахунків заборгованості перед позивачем за Кредитним договором, які б спростовували розрахунки останнього, відповідачка ОСОБА_1 до суду не подала.
Тобто, подані позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог докази відповідачкою не спростовано, що є її (а не суду) процесуальним обов'язком.
У зв'язку з невиконанням належним чином умов договору за кредитним договором АТ «Кредобанк» скеровано ОСОБА_1 26.05.2025 Досудову вимогу щодо виконання договірних зобов'язань із вимогою протягом 30 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги Банку, достроково повернути кредит у повній непогашеній сумі та сплатити всі нараховані і несплачені проценти за користування кредитом, а саме: 63 859,99 грн, а відтак позивач має право звернутись до суду для захисту своїх прав.
Щодо покликань представника відповідачки на Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013, згідно якого особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності, суд зазначає наступне.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11.07.13 №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст.3, ч. 3 ст.509 та ч. 1-2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року по справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.
Також відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі №902/417/18 якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до п.8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Питання процентів за кредитним договором регламентується статтею 1056-1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, згідно якої розмір(зокрема)процентів визначається саме кредитним договором.
А питання «відповідальності у вигляді неустойки», «розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення», «розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами» регламентуються положеннями глави 49 «Забезпечення виконання зобов'язання» та глави 51 «Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання» ЦК України.
Тобто, як вбачається з наведеного вище, проценти за кредитним договором не є, ні санкцією за порушення зобов'язання (в даному випадку за кредитним договором), ні видом відповідальності за порушення умов кредитного договору, оскільки ці проценти є обов'язковою складовою кредитного договору.
В той же час,рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 стосується питання поширення обмеження передбаченого Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 року №543/96-ВР розміру пені (як виду відповідальності за несвоєчасно виконане грошове зобов'язання) правовідносинами, суб'єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці), а відтак це рішення жодного відношення до питання розміру процентів за кредитними договорами, укладеними з фізичними особами, не має.
В той же час, у справі № 444/9519/12 за позовом АТ КБ «Приват Банк» до фізичної особи про стягнення заборгованості за кредитним договором(тобто у справі з аналогічних правовідносин), Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року (пункт 50) прийшла до висновку про те, що «згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором».
Статтею 627 ЦК України передбачена свобода договору, а статтею 204 ЦК України передбачена презумпція правомірності правочину.
Зважаючи на вищенаведене, дані рішення Конституційного суду не є релевантними до даної справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки позивач просить стягнути тільки заборгованість за тілом кредиту та відсотками.
Щодо покликань представника відповідачки щодо спливу строків позовної давності.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).
Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов'язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов'язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії,що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Отже, здійснення відповідачем платежу в меншому розмірі, аніж було нараховано позивачем, не свідчить про визнання відповідачем боргу за попередній період.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1 та ч. 5 ст. 261 ЦК України).
Крім того, що відповідачкою неодноразово здійснювались оплати заборгованості, що свідчить про визнання відповідачкою вказаної заборгованості.
Стаття 257 ЦК України передбачає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Також суд звертає увагу, що відповідно до п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID - 19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Закон України від 30.03.2020 №540-ІХ «про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID - 19), відповідно до якого Розділ «прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнений пунктом 12, набрав чинності 02.04.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню та території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої коронавірусом «SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на території України був встановлений карантин.
Дію карантину, встановленого зазначеною постановою, продовжено на всій території України згідно з постановами Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020, №500 від 17.06.2020, №641 від 22.07.2020, №760 від 26.08.2020, №956 від 13.10.2020, №1236 від 09.12.2020, №104 від 17.02.2021, №405 від 21.04.2021, №611 від 16.06.2021, №855 від 11.08.2021, №981 від 22.09.2021, № 630 від 27.05.2022.
Кабінет Міністрів України постановою від 27.05.2022 р. № 630 вніс зміни, зокрема, до Постанови КМУ від 09.12.2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Вони передбачають, що продовжено термін дії карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів в Україні для запобігання розповсюдженню COVID-19 до 31 серпня 2022 р.
Отже перебіг позовної давності щодо позовних вимог продовжується на строк дії карантину. А тому заборгованість до якого можливо застосувати строк позовної давності відсутня.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеку" і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дію якого неодноразово продовжено, зокрема, Законом України Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 06.02.2024 № 3564-ІХ , яким затверджено Указ Президента "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 05.02.2024 № 49/2024 та строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05:30 14.02.2024 на 90 діб, тобто до 14 травня 2024 року.
За приписами пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Виходячи з вищенаведеного, посилання представника відповідачки на пропущений строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом є необгрунтованим.
Надані позивачем докази суд визнає належними та допустимими, достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення заборгованості.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачка не виконала взятих на себе за договором зобов'язань, внаслідок чого утворилася заборгованість за договором кредиту № CL-174649 від 27.02.2019, яка станом на 07.07.2025 становить 65 047,29 грн, та складається з: 23 133,44 заборгованість за тілом кредиту; 41 913,85 грн заборгованість за відсотками.
Враховуючи, що зазначена заборгованість на даний час залишається непогашеною, відтак позовні вимоги є підставними і такими, що підлягають до повного задоволення.
Щодо розподілу судових витрат у справі.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Так, понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, а саме: сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.
Доказів понесення учасниками справи інших судових витрат, пов'язаних з її розглядом, окрім як сплати судового збору за пред'явлення вищевказаної позовної заяви до суду, матеріали даної справи не містять.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 526, 530, 536, 610, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 10, 12, 76-82, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-
вирішив:
Позов акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь акціонерного товариства «Кредобанк» (код ЄДРПОУ: 09807862, вул. Сахарова, 78, м. Львів) суму заборгованості за кредитним договором № CL-174649 від 27.02.2019 у розмірі 65 047 (шістдесят п'ять тисяч сорок сім) гривень 29 копійок та судовий збір 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок, а всього: 67 469 (шістдесят сім тисяч чотириста шістдесят девять) гривень 69 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Р.Г. Равлінко