08 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 943/2482/20
провадження № 61-2692св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Красненська селищна рада Золочівського району Львівської області,
третя особа - приватний нотаріус Буського районного нотаріального округу Львівської області Тиднюк Галина Володимирівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гороха Віталія Володимировича на рішення Буського районного суду Львівської області від 05 листопада 2024 року, ухвалене у складі судді Журибіди Б. М., та постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області (далі - Красненська селищна ради), третя особа - приватний нотаріус Буського районного нотаріального округу Львівської області Тиднюк Г. В. (далі - приватний нотаріус Тиднюк Г. В.), у якому просила суд:
- визнати незаконним рішення Красненської селищної ради від 05 квітня 2019 року № 691 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка підлягає продажу у власність на земельних торгах (аукціоні) у АДРЕСА_1 »;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 09 жовтня 2019 року між Красненською селищною радою та ОСОБА_2 і посвідчений приватним нотаріусом Тиднюк Г. В. від 09 жовтня 2019 року за № 1662;
- визнати за нею право на оформлення документів щодо викупу земельної ділянки площею 0,1942 га, для обслуговування навісу на АДРЕСА_1 (далі - смт. Красне).
Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що їй як власнику навісу (у порядку спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ) належить право користування земельною ділянкою площею 0,1942 га, яка розташована на АДРЕСА_1 .
Така площа земельної ділянки (розміри та конфігурація) визначені в проекті землеустрою 2008 року та в проекті детального плану території, розроблені у 2012 році, однак не затверджені у визначеному законом порядку. Вважала, що наявні у складі проекту землеустрою від 2008 року рішення селищної ради про надання дозволу її спадкодавцю ОСОБА_3 на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, а також довідка Управління земельних ресурсів у Буському районі Львівської області про визначення земельній ділянці кадастрового номеру 4620655300:05:001:0056 та акт встановлення і погодження меж, указують на ознаки формування ділянки площею 0,1942 га.
Крім того, ухвалою Буського районного суду Львівської області від 14 грудня 2018 року у справі № 440/2393/18 визнано її право на завершення приватизації земельної ділянки площею 0,1942 га для обслуговування навісу.
Стверджувала, що площа спірної земельної ділянки зменшилась і була включена у 2019 році до складу земельної ділянки площею 0,1576 га, кадастровий номер 4620655300:05:001:0139, яка придбана ОСОБА_2 на земельних торгах (аукціоні) згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 09 жовтня 2019 року між ним та Красненською селищною радою.
Зазначала, що відчуживши відповідачу частину земельної ділянки, яка була у неї в користуванні, без її добровільної відмови від фактичного користування та без вилучення, Красненська селищна рада порушила її право на землекористування та цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку площею 0,1942 га під навісом після набуття права власності на такий у порядку спадкування. З урахуванням наведеного просила позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Буського районного суду Львівської області від 05 листопада 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Красненської селищної ради, третя особа - приватний нотаріус Тиднюк Г. В., про визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним, визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним та визнання права на оформлення документів щодо викупу земельної ділянки відмовлено.
Арешт на земельну ділянку площею 0,1576 га, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, кадастровий номер 4620655300:05:001:0139, на
АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 , накладений ухвалою Буського районного суду 15 січня 2021 року, скасовано.
Постановою Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Буського районного суду Львівської області від 05 листопада 2024 року - без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивач не довела виникнення у спадкодавця ( ОСОБА_3 ) права користування земельною ділянкою площею 0,1942 га за адресою: АДРЕСА_1 та формування цієї ділянки як об'єкта цивільних прав з відповідними параметрами, отже, переходу до позивачки як спадкоємця відповідних прав, зокрема, на викуп ділянки.
Спростовуючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вказав, що висновки експерта № 1272 та 1272/2 складені за відсутності проектної та технічної документації, а також правовстановлюючих документів на підтвердження прав позивача на відповідну земельну ділянку, що є порушенням порядку, встановленого пунктом 6.1.2 глави 6 розділу ІІ Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства Юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, тому такі докази є недопустимими, отже, правильно не прийняті судом першої інстанції до уваги.
Короткий зміст касаційної скарги
У березні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Горох В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Буського районного суду Львівської області від 05 листопада 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
17 лютого 2025 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гороха В. В. залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
10 березня 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 - адвоката Гороха В. В., витребувано її матеріали із Буського районного суду Львівської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
У березні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи яка подала касаційну скаргу
Касаційна скаргамотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18), від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (провадження № 14-458цс18), від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18), від 03 квітня 2019 року у справі № 921/158/18 (провадження № 12-28гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) та у постановах Верховного Суду від 14 березня 2019 року у справі № 902/341/17, від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц (провадження № 61-1634св19), від 27 липня 2021 року у справі № 357/4897/20 (провадження № 61-3751св21), від 22 березня 2023 року у справі № 280/4962/18 (провадження № К/9901/19432/19), від 22 березня 2023 року у справі № 570/2844/19 (провадження № 61-8145св21), від 28 березня 2023 року у справі № 700/313/20 (провадження № 61-10352св21).
Вважає, що суди надали неправильну оцінку зібраним у справі доказам, унаслідок чого дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, чим порушили вимоги статті 89 ЦПК України.
Указує, що у строки, визначені рішенням органу місцевого самоврядування, виготовлено технічну документацію на спірну земельну ділянку, однак внаслідок Красненська селищна рада вчинила недобросовісні дії, передавши у власність частину земельної ділянки.
Вважає, що суд апеляційної інстанції порушив принцип верховенства права. Суд апеляційної інстанції безпосередньо не досліджував у судовому засіданні докази у справі, обмежившись формальним висловлюванням щодо завершення дослідження матеріалів справи. Це стало підставою для подачі клопотання про отримання письмових пояснень від судового експерта Перекрьостова В. М. щодо його висновку за результатами проведених первинних судових будівельно-технічної та земельно-технічної експертиз, у задоволенні якого позивачу відмовлено протокольною ухвалою суду з тих підстав, що таке клопотання не було заявлено до суду першої інстанції.
Заявник уважає, що внаслідок порушень вимог статті 89 ЦПК України та неврахування правових висновків Верховного Суду, суди попередніх інстанцій безпосередньо не надали оцінку зібраним доказам, зокрема висновкам судового експерта Перекрьостова В. М., а Львівський апеляційний суд безпідставно відмовив у отриманні письмових роз'яснень висновків експерта, тому існують підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового про задоволення позову.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У березні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Патько Н. Я. подала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
У квітні 2025 року Красненська селищна рада подала відзив до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24 квітня 2007 року, на підставі договору купівлі-продажу № 452 ОСОБА_3 придбав у Спільного підприємства «Буський райкоопзаготпром» навіс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Буського району Львівської області.
У договорі купівлі-продажу відсутнє посилання на розмір земельної ділянки, на якій розташований навіс, що відчужується, тобто за цим правочином продавець не передав, а покупець не набув конкретного обсягу прав на відповідну ділянку, в тому числі щодо її площі. Відомості про право власності або користування продавця спірною земельною ділянкою відсутні.
У 2008 році на замовлення ОСОБА_3 . Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «ГЕО-ТРАНС» (далі - ТОВ НВП «ГЕО-ТРАНС») розробило проект землеустрою на проведення робіт з відновлення земельної ділянки для обслуговування навісу, який стосується ділянки площею 0,1942 га.
Із матеріалів проекту землеустрою встановлено, що такий розроблявся на підставі рішення Красненської селищної ради Буського району Львівської області від 02 листопада 2007 року № 198, яким ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки для обслуговування приміщення та подальшої передачі земельної ділянки в оренду. Пунктами 4 і 5 цього рішення встановлено 3-місячний термін на виготовлення проекту відведення земельної ділянки та подання його на розгляд і затвердження у встановленому порядку.
Пунктами 10-12 Технічного завдання до проекту землеустрою 2008 року визначено, що технічна документація повинна пройти погодження Головного архітектора району, Головного державного санітарного лікаря району та державну землевпорядну експертизу.
Відомості про те, що вказаний проект землеустрою пройшов державну експертизу та був погоджений у належному порядку, відсутні.
У матеріалах проекту землеустрою 2008 року наявна довідка Управління земельних ресурсів у Буському районі про визначення земельній ділянці площею 0,1942 га, кадастрового номера 4620655300:05:001:0056.
Акт встановлення і погодження меж у складі проекту землеустрою 2008 року не містить підписів суміжних землекористувачів, селищного голови, директора ПП «ОАЗА», інженера-землевпорядника та ОСОБА_3 , на замовлення якого розроблявся проект.
Листом Красненської селищної ради від 08 вересня 2020 року № 310 підтверджено, що проект землеустрою на проведення робіт по відведенню земельної ділянки, площею 0,1942 га на АДРЕСА_1 не подавався на розгляд сесії Красненської селищної ради, як і будь-яка інша технічна документація щодо цієї земельної ділянки та не затверджувався у встановленому порядку.
Із листа Відділу Держгеокадастру у Буському районі Львівської області від 10 вересня 2020 року № 29-13-0.20-110/102-20 встановлено, що на земельній ділянці площею 0,1942 га, яка розміщена на території АДРЕСА_1 , Управлінням земельних ресурсів у Буському районі та/або Відділом Держгеокадастру у Буському районі, Відділом у Буському районі Головного Управління Держгеокадастру у Львівській області не присвоєно кадастровий номер 4620655300:05:001:0056, така ділянка не зареєстрована у Державному земельному кадастрі, у Державному реєстрі земель, а з 2006 року до цього часу неможливо здійснити присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці без внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру чи Автоматизованої системи Державного земельного кадастру.
У вказаному листі Відділу Держгеокадастру у Буському районі Львівської області зазначено, що в місцевому фонді документації з землеустрою відсутня будь-яка документація із землеустрою, в тому числі «Проект землеустрою на проведення робіт по відведенню земельної ділянки для обслуговування навісу за адресою: АДРЕСА_1 ». Присвоєння кадастрового номера земельній ділянці без подання виконавцем технічної документації в електронному (обмінний файл) і паперовому вигляді та без проведення перевірки такого обмінного файлу не передбачено чинним законодавством України.
Встановлено, що у 2012 році Комунальним архітектурно-планувальним підприємством «Броди-проект» розроблений проект детального плану території, з якого прослідковується, що такий не затверджений органом місцевого самоврядування, що визнається позивачем у позовній заяві.
Зазначений проект детального плану виготовлений за зверненням Приватного підприємства «ОАЗА» (далі - ПП «ОАЗА») як власника споруди з виготовлення бетонних виробів (приймального пункту загальною площею 194,2 кв. м) на іншу ділянку площею 0,2258 га, а не на спірну земельну ділянку, яка має площу 0,1942 га.
Листом Красненської селищної ради від 08 вересня 2020 року № 310 підтверджено, що звернення від ОСОБА_3 до Красненської селищної ради із заявою про передачу йому у власність або користування земельної ділянки площею 0,1942 га на АДРЕСА_2 не було; рішення про передачу у приватну власність або в користування ОСОБА_3 вказаної земельної ділянки не приймалось.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Через чотири роки після смерті ОСОБА_3 ухвалою Буського районного суду Львівської області від 14 грудня 2018 року у справі № 440/2393/18, яка набрала законної сили, за ОСОБА_1 (спадкоємцем ОСОБА_3 ) визнано право власності на навіс загальною площею 486 кв. м, що розташований за адресою знаходження спірної земельної ділянки, та право на одноосібне завершення приватизації земельної ділянки площею 0,1942 га, для обслуговування навісу за цією адресою (кадастровий номер 4620655300:05:001:0056) у порядку спадкування за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після цього позивач не вчиняла жодних дій, направлених на оформлення своїх прав щодо спірної земельної ділянки.
05 квітня 2019 року Красненською селищною радою Буського району Львівської області прийнято рішення № 691 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка підлягає продажу у власність на земельних торгах (аукціоні) у АДРЕСА_1 ».
На виконання зазначеного рішення проведено земельні торги.
За результатами земельних торгів, 09 жовтня 2019 року між Красненською селищною радою та ОСОБА_2 укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрований за № 1662. На підставі цього договору за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно цього дня зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,1576 га, кадастровий номер 4620655300:05:001:0139, що підтверджується Інформаційною довідкою з Реєстру № 190039067 від 25 листопада 2019 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Горох В. В. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до частин другої та третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (частина перша статті 116 ЗК України).
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗК України).
Згідно зі статтями 122 і 123 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Пунктом «а» частини першої статті 12 ЗК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.
Згідно зі статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.
Передача земельних ділянок у власність відбувається шляхом прийняття уповноваженим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування рішення на підставі проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (статті 118 ЗК України).
Особа, зацікавлена в одержанні у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проєктом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу, який має повноваження на передання у власність таких земельних ділянок.
Цей орган у межах його повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Уповноважений орган у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи, приймає рішення про надання земельної ділянки у власність.
Отже, набуття права власності на земельну ділянку відбувається поетапно: від отримання на розробку проекту землеустрою дозволу, який оформлюється відповідним рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, до затвердження такого проекту цим органом і передання ним земельної ділянки у власність (див. пункт 68 постанови Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 141/55/17 (провадження № 61-8514св24)).
Рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оскаржуватися на предмет його законності, а вимоги про визнання такого рішення незаконним - розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації цього рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на земельну ділянку), що виникло внаслідок і після реалізації відповідного рішення суб'єкта владних повноважень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц (провадження № 14-120цс18), від 20 листопада 2018 року у справі № 911/44/17 (провадження № 12-225гс18)).
Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Для державної реєстрації права власності на земельну ділянку, відповідне право на яку набувається шляхом її передання із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передання земельної ділянки у власність (пункт 47 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127).
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом з метою визнання права на оформлення документів щодо викупу земельної ділянки для обслуговування набутого нею у власність у порядку спадкування після смерті чоловіка ( ОСОБА_3 ) навісу на АДРЕСА_1 площею 0,1942 га з тих підстав, що ділянка саме такою площею сформована, як об'єкт цивільних прав на підставі проекту землеустрою, розробленого у 2008 році на замовлення її спадкодавця.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що позивачка (чи її спадкодавець), після виготовлення проєктної документації у 2008 році та до прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування, не зверталася із проханням про затвердження такого проєкта цим органом і передання земельної ділянки у власність, тому суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не довела виникнення у спадкодавця ( ОСОБА_3 ) права користування земельною ділянкою площею 0,1942 га за адресою: АДРЕСА_1 , формування цієї ділянки як об'єкта цивільних прав з відповідними параметрами та перехід до неї як спадкоємця, відповідних прав, зокрема, на викуп ділянки.
Щодо доводів касаційної скарги
Дозвіл на розроблення проекту землеустрою означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, щоб мати змогу у подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду у майбутньому.
Рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18)).
Водночас рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проекту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України), першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проекту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди (див. постанову Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 363/3206/20 (провадження № 61-9831св23)).
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відсутнє порушене право чи законний інтерес позивачки, адже законне сподівання на оформлення прав на земельну ділянку виникає з моменту звернення до органу місцевого самоврядування з проханням затвердити погоджений проект землеустрою та передати ділянку у власність чи користування, а до цього моменту особа повинна усвідомлювати, що земельна ділянка може бути надана у власність іншій особі (див. постанови Верховного Суду від 11 квітня 2024 року у справі № 607/10862/22 (провадження № 61-13281св23), від 01 липня 2022 року у справі № 700/309/20 (провадження 61-11769св21).
Отже, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що порушено права позивачки на захист «законних очікувань» щодо оформлення права власності на спірну земельну ділянку у межах дозволу та проєкту землеустрою, оскільки вона (чи спадкодавець) не вчинила юридично значущі дії щодо вирішення питання про отримання у майбутньому права власності на неї.
Верховний Суд зазначає, що на будь-якому етапі надання земельної ділянки у власність чи користування сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) зроблено наступні висновки:
«38. При цьому обов'язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони.
39.Так, може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проєкту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою та затверджує цей проєкт щодо іншої особи.
40. З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проєкт та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду».
Суди попередніх інстанцій установили, що позивачка та спадкодавець не подавали на затвердження проєкт землеустрою, складений у 2008 році. Отже, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що Красненська селищна рада вчинила недобросовісні дії (необґрунтовано зволікає з розглядом проєкту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні тощо), оскільки Красненська селищна рада передала у власність ОСОБА_2 частину земельної ділянки, на яку за замовленням спадкодавця позивача у 2008 році виготовлено проєкт землеустрою.
Оскільки позивачкою не доведено виникнення у неї та її спадкодавця права чи законного інтересу на користування земельною ділянкою саме тієї площі та конфігурації, що визначені не поданим на затвердження проектом землеустрою, який також не погоджений й усіма уповноваженими особами, то вказане є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові. Встановивши відсутність порушеного права позивача, не слід здійснювати оцінку обраного позивачем способу захисту відсутнього у нього порушеного права (інтересу) та правову оцінку по суті спору (див. постанови Верховного Суду від 03 червня 2025 року у справі № 685/54/21 (провадження № 61-3840св25), від 04 жовтня 2020 року у справі № 507/1130/20 (провадження № 61-6996св23).
Враховуючи викладене та встановлені у цій справі обставини, правильними є висновки судів про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
У мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень в частині вирішення позову містяться обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції.
Суди попередніх інстанцій інстанції виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судових рішень, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі, правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин.
Висновки у справах, на які міститься посилання у касаційній скарзі, і у справі, яка переглядається, не є суперечливими. Встановлені судами фактичні обставини є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін. Крім того, вказані висновки не суперечать висновкам цієї постанови.
Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки ці доводи не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.
Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гороха Віталія Володимировича залишити без задоволення.
Рішення Буського районного суду Львівської області від 05 листопада 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник