ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 39/27820.12.10
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Дочірнього підприємства «Мульті-презент»
про стягнення 7386,00 грн.
Суддя Гумега О.В.
Представники :
від позивача: ОСОБА_2. (договір про надання адвокатських послуг від 18.12.2010 р.)
від відповідача: Абросімов С.С. (довіреність № б/н від 20.12.2010 р.)
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства «Мульті-презент»(відповідач) заборгованості в розмірі 7386,00 грн., з яких 7000,00 грн. -основний борг, 78,00 грн. -3 % річних та 308,00 грн. -індекс інфляції. Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання вимог вказаного договору позивач поставив відповідачу товар, проте, відповідач в порушення умов договору зобов'язання по оплаті поставленого товару не виконав.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2010 р. порушено провадження у справі № 39/278 та призначено справу до розгляду на 20.12.2010 р. о 10:00 год.
20.12.2010 р. відповідач через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.
20.12.2010 р. відповідач через відділ діловодства суду подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 20.12.2010 р., надав суду довідку про відсутність в інших судових органах справ між позивачем та відповідачем та витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно відповідача станом на 07.12.2010 р., надав суду усні пояснення по суті заявлених позовних вимог та просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Розглянувши в судовому засіданні 20.12.2010 р. клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд прийшов до висновку про незадоволення останнього, оскільки посилання відповідача на те, що у нього було мало часу для того, щоб забезпечити належне правове представництво у суді, у тому числі ознайомитися з матеріалами справи, підготувати свою правову позицію та її обґрунтування, оскільки тільки 20.12.2010 р. була оформлена довіреність на представника.
Стаття 28 ГПК України не визначає представників юридичних осіб, повноваження яких підтверджується довіреністю від імені підприємства, організації, як єдиних представників останніх в суді. Безпосередньо представляти інтереси сторони надано керівникам підприємств та організацій, іншим особам, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами.
Відповідно до ч. З ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Зі змісту ч. 2 ст. 22 ГПК України вбачається, що сторони мають право, зокрема, брати участь в господарських засіданнях.
Відповідно до приписів ст. 77 ГПК України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.
Ухвала Господарського суду від 02.12.2010 р. про порушення провадження у справі № 39/278 та призначення її розгляду на 20.12.2010 р. була відправлена відповідачу 03.12.2010 р., про що є відмітка на зворотньому боці ухвали, саме клопотання свідчить про отримання відповідачем наведеної ухвали, т.т. відповідач мав можливість підготуватись до судового засідання та направити свого повноважного представника для участі в даному судовому засіданні.
Наведені позивачем у клопотанні про відкладення розгляду справи обставини, розцінюються судом як свідоме та безпідставне ухилення від розгляду справи, пошук шляхів для затягування судового процесу, а тому, відповідно до ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем не подано.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 01.11.2010 р. у відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, в т.ч. визнання права, припинення правовідношення тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
06.02.2006 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позивач) та Закритим акціонерним товариством «Компанія «Мульті»(покупець) було укладено договір поставки № 166/з та додаткову угоду № 1 до договору. Відповідно до п. 1.1. договору, позивач зобов'язується на умовах, визначених даним договором, передати у власність Закритого акціонерного товариства «Компанія «Мульті»непродовольчі товари (товар), а Закрите акціонерне товариство «Компанія «Мульті»зобов'язувалося прийняти товар та сплатити за нього визначену договором ціну.
07.12.2006 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позивач), Закритим акціонерним товариством «Компанія «Мульті»(покупець) та Дочірнім підприємством «Мульті-презент»(новий покупець, відповідач) було укладено додаткову угоду № 2 про заміну сторони за договором поставки № 166/з від 06.02.2006 р., відповідно до якої всі права і обов'язки Закритого акціонерного товариства «Компанія «Мульті»за договором поставки № 166/з були передані Дочірньому підприємству «Мульті-презент»(відповідач), зокрема, обов'язок по оплаті боргу за поставлений товар. Заборгованість за поставлений товар підтверджується підписаним актом звірки взаєморозрахунків станом на 12.10.2009 р.
16.02.2010 р. між позивачем та відповідачем було підписано угоду про розстрочення погашення заборгованості, відповідно якої відповідач визнав суму заборгованості в розмірі 9220,20 грн. Крім того, сторони домовилися та встановили наступний порядок погашення заборгованості відповідача перед позивачем:
- до 30.03.2010 р. відповідач сплачує позивачу 2220,20 грн.;
- до 30.04.2010 р. відповідач сплачує позивачу 2000,00 грн.;
- до 30.05.2010 р. відповідач сплачує позивачу 2000,00 грн.;
- до 30.06.2010 р. відповідач сплачує позивачу 2000,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов'язання за угодою про розстрочення погашення заборгованості від 16.02.2010 р. виконав лише частково, а саме 30.03.2010 р. сплатив позивачу суму заборгованості в розмірі 2220,20 грн., що підтверджується банківською випискою (копія в матеріалах справи).
Проте заборгованість у сумі 7000,00 грн. відповідач, станом на час подання позивачем позову до суду, не оплатив, чим порушив покладені на нього зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленого товару.
Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення їх в повному обсязі з огляду на наступне.
Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зібрані у справі докази свідчать, що відповідач умови угоди від 16.02.2010 р. виконав частково.
Відповідно до ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Наведене свідчить, що сторони не були позбавлені можливості укласти угоду про розстрочення погашення заборгованості від 16.02.2010 р.
Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.
Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач належних і допустимих доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 7000,00 грн. основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.
Крім того, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язання по сплаті основного боргу, позивач просить суд стягнути з відповідача 78,00 грн. 3% річних і 308,00 грн. індексу інфляції.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Рекомендація Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачає, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця -червня.
Враховуючи вищенаведене, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та індексу інфляції, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 78,00 грн. 3% річних та 308,00 грн. індексу інфляції обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.
Згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов'язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. За таких обставин, витрати по сплаті державного мита в розмірі 102,00 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 44, 47, 49, 75, 77, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Мульті-презент»(01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 11; код ЄДРПОУ № 34414867; поточний рахунок № 2600632856 у АБ «Діамантбанк»м. Києва, МФО 320854), а у разі відсутності грошових коштів - з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (58000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код № НОМЕР_1; п/р НОМЕР_2 у ПАТ «Індексбанк», МФО 300614) 7000,00 грн. (сім тисяч гривень 00 коп.) основного боргу, 78,00 грн. (сімдесят вісім гривень 00 коп.) 3% річних, 308,00 грн. (триста вісім гривень 00 коп.) індексу інфляції, 102,00 грн. (сто дві гривні 00 коп.) держмита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Видати наказ.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Гумега О. В.
Дата підписання
повного рішення: 23.12.2010 р.