ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 4/44007.12.10
За позовомДочірнього підприємства Відкритого акціонерного товариства «Київхліб»«Київхлібпостач»
До Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна»
Провизнання недійсним пункту договору
Суддя Борисенко І.І.
Представники:
Від позивача: Перепелицин К.М.
Від відповідача: Український А.В.
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача -Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна»про визнання частково недійсним зміст пункту 11.3.6. договору добровільного страхування наземного транспорту № 2390/062/42 від 03.11.2008р., укладеного між Дочірнім підприємством ВАТ «Київхліб»«Київхлібпостач»та Закритим акціонерним товариством Страхова компанія «Україна»(виключити з першого речення слова «є неподання позивачем документів, які необхідні для прийняття рішення щодо оплати страхового відшкодування»).
Відповідач позовні вимоги не визнає, надав письмові заперечення на позовну заяву від 09.11.2010р.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Добровільне страхування наземного транспорту здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Закону України «Про страхування», Правил страхування наземного транспорту (крім залізничного) та Договору страхування.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування», добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування», Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
В ст. 16 Закону України «Про страхування»зазначено, що Договір страхування повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по народження; прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення предмета договору страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.
03 листопада 2008 року між Дочірнім підприємством Відкритого акціонерного товариства «Київхліб»Київхлібпостач та Закритим акціонерним товариством Страхова компанія «Україна»було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №2390/062/42, щодо автомобіля Mitsubishi L200, 2008 року випуску, державний номер АА 9947 НХ.
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання частково недійсним зміст пункту 11.3.6. договору добровільного страхування наземного транспорту № 2390/062/42 від 03.11.2008р., укладеного між Дочірнім підприємством ВАТ «Київхліб»«Київхлібпостач»та Закритим акціонерним товариством Страхова компанія «Україна»(виключити з першого речення слова «є неподання позивачем документів, які необхідні для прийняття рішення щодо оплати страхового відшкодування»).
Відповідно до п. 11.3.6 Договору добровільного страхування наземного транспорту № 2390/062/42 укладеного 03.11.2008 між Позивачем та Відповідачем де зазначено, що підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є неподання страхувальником документів, які необхідні для прийняття рішення щодо сплати страхового відшкодування.
Це ж положення закріплено в п. 15.4.6 Правил страхування, які згідно п. 16.1 Договору регламентують, всі правовідносини, що виникли з Договору страхування.
Пункт 7.2.7 Договору страхування передбачає, що протягом 3-х робочих днів Страхувальник зобов'язаний подати страховику письмову заяву встановленого Страховиком зразка, про настання страхового випадку з детальним викладенням всіх відомих обставин страхового випадку, та, у випадку викрадення транспортного засобу, подати Страховику свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, повний комплект оригінальних ключів від застрахованого транспортного засобу та повний комплект пультів та ключів від засобів проти викрадення, доручення на право керування та/або розпорядження транспортним засобом або подорожній лист та повідомити про інших осіб, що мають такі доручення, або ж довідку про вилучення цих документів органами МВС.
В пункті 8.7 Договору страхування зазначено, що з врахуванням обставин страхового випадку Страховик має право вимагати інші документи, що мають відношення до страхового випадку, та виконання Страхувальником умов Договору.
Крім того, пунктом 6.2.18 Договору страхування передбачено обов'язком страхувальника виконати умови цього договору та інші обов'язки, передбачені Правилами страхування.
Посилання Позивача на положення Договору страхування, як такі, що суперечать нормам закону є безпідставними, оскільки п. 11.3.6 Договору страхування не передбачає наявності чи відсутності вини Страхувальника при ненаданні даних матеріалів, Страховику не охоплюється змістом Договору.
Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Позивач є стороною в Договорі страхування та, згідно ст.629 ЦК України, зобов'язаний його виконувати, в тому числі в частині подання оригіналів документів.
Оскільки Позивач ознайомлений з умовами Договору, він був зобов'язаний вжити всіх можливих заходів щодо належного зберігання документів, які є обов'язковими для подання Страховику в випадку викрадення транспортного засобу, в тому числі не зберігати їх в застрахованому автомобілі, задля забезпечення виконання умов Договору страхування згідно ст. 526 ЦК України та на дотримання засад добросовісності та розумності згідно з ч. 3 ст. 509 ЦК України.
Позивач в позовній заяві просить визнати частково недійсним зміст пункту 11.3.6 Договору страхування, але жодним чином не обґрунтовує свої вимоги, крім опису положень Договору страхування на підставі яких йому було відмовлено у виплаті страхового відшкодування.
Позивач не зазначив жодного пункту Закону який би порушувався положеннями Договору страхування, зокрема пунктом 11.3.6 Договору страхування.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено у спосіб встановлений ст. 34 цього ж Кодексу законних підстав для задоволення позовних вимог. Доводи, викладені у його позовній заяві спростовані у відзиві на позовну заяву та доданими до них документами, а тому суд не знаходить підстав для задоволення позову.
Витрати по оплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
В судовому засіданні 07.12.2010р. закінчено розгляд справи. Суддею, відповідно до ст. 85 ГПК України, оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя І.І.Борисенко
Повне рішення складено: 24.12.2010р.