Запорізької області
20.12.10 Справа № 20/102/10
Суддя Гандюкова Л.П.
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (71630, АДРЕСА_1)
до Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області (71630, м.Дніпрорудне Василівського району Запорізької області, пр. Ентузіастів, 11)
про визнання нечинним рішення Дніпрорудненської міської ради від 28.10.2010 р. № 69 та поновлення договору оренди земельної ділянки № 4872
Суддя Гандюкова Л.П.
Представники сторін:
Від позивача - ОСОБА_3 (довіреність №2985 від 19.11.2008р.);
Від відповідача -Олійник М.М. (довіреність №12/30-35 від 11.01.2010р.);
Заявлений позов про визнання нечинним рішення Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області від 28 жовтня 2010 року №69 “Про закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки №4872 від 08.12.2000р. з ФОП ОСОБА_2” у повному обсязі та поновлення договору № 4872 оренди земельної ділянки площею 18 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між Дніпрорудненською міською радою та ФОП ОСОБА_2, на п'ять років.
Ухвалою господарського суду від 29.11.2010р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 20/102/10, судове засідання призначено на 20.12.2010р.
Ухвалою суду від 02.12.2010р. судом було відхилено заяву ФОП ОСОБА_2 про забезпечення позову в порядку ст.ст.66, 67 ГПК України шляхом заборони відповідачу до вирішення справи та набрання чинності рішенням господарського суду здійснювати будь-які дії будь-яким чином по виконанню Дніпрорудненською міською радою рішення від 28.10.2010 р. № 69, у тому числі і знесенням належного позивачу кіоску “Астра-91” з орендованої земельної ділянки.
Ухвалою суду від 09.12.2010р. відхилено заяву позивача про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії по виконанню пункту 2 рішення від 25.11.2010 р. № 14 про повернення ФОП ОСОБА_2 земельної ділянки площею 18 кв.м за адресою по вул. АДРЕСА_1 Дніпрорудненської міської ради.
20.12.2010р. представник позивача через канцелярію господарського суду Запорізької області за вхідним № 09-06/28992 подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій додатково до первісно заявлених вимог просить також визнати нечинним рішення Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області від 25 листопада 2010р. за №14 “Про результат розгляду заяви ФОП ОСОБА_2.” у повному обсязі. До заяви про збільшення додано також позовну заяву в новій редакції з урахуванням зазначеної вимоги та заяву про забезпечення позову.
Розглянувши заяву про збільшення позовних вимог, на підставі ст.22 ГПК України суд не приймає її до розгляду з наступних підстав.
Згідно з ст.22 ГПК України (із змінами, внесеними Законом від 07.07.2010р.) позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Позивач вважає подану заяву заявою про збільшення розміру позовних вимог. Разом з тим, згідно з Роз”ясненнями президії Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України) від 18.09.1997 р. № 02-5/289 (зі змінами та доповненнями), під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Із змісту ст.ст.54,55 ГПК України та позовної заяви ФОП ОСОБА_2, по якій порушено провадження у справі, слідує, що позовна вимога не мала грошової оцінки, по суті є вимогою немайнового характеру і ціна позову позивачем не визначалась. В зв'язку з тим, що під зміною розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві, суд приходить до висновку, що подана заява являється по суті заявою про зміну предмету та підстав позову одночасно, фактично заявлено додаткову вимогу, що суперечить ст. 22 ГПК України, і тому не може прийматися судом до розгляду. Позивач не позбавлений права заявити ці вимоги в окремому провадженні. Оскільки при поданні заяви позивачем сплачено державне мито в сумі 85 грн., суд вважає за необхідне повернути позивачу оригінал квитанції про сплату (№К3/А/159 від 10.12.2010р.) та видати довідку на повернення цих коштів.
Заяву про забезпечення позову щодо заборони Дніпрорудненській міській раді вчиняти дії по виконанню п.2 рішення від 25.11.2010р. №14., яка отримана 20.12.2010р., судом відхилено як необгрунтовану.
20.12.2010р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Предметом розгляду є позовні вимоги, викладені у позовній заяві, які позивач підтримав. Вимоги мотивовано наступним. 08.12.2000р. між ПП ОСОБА_2 та Дніпрорудненською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки площею 18 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 для використання під торгівельний кіоск, строком на п'ять років. Договір зареєстрований за №4872. 01.11.2006р. сторонами було укладено додаткову угоду про поновлення строку дії договору до 08.12.2010р. 26.05.2008р. міською радою було прийнято рішення, яким в односторонньому порядку припинено договір №4872 з мотиву вилучення земельної ділянки з метою суспільної необхідності, а через чотири дні 30.05.2008р. за розпорядженням міського голови на підставі цього рішення був примусово знесений та вивезений металевий кіоск, належний позивачу на праві власності, разом з товарами, що знаходилися в ньому. Зазначене рішення про припинення договору №4872 було оскаржене ПП ОСОБА_2 до суду та постановою господарського суду Запорізької області від 14.01.2009р. у справі №17/590/08-АП, яка вступила в законну силу, визнано нечинним. Постановою Василівського районного суду Запорізької області від 02.06.2009р. у справі №2а-1148/09 розпорядження міського голови від 30.05.2008р. про знесення кіоску з орендованої земельної ділянки визнано протиправним, міського голову зобов'язано поновити порушені права позивача на здійснення підприємницької діяльності шляхом організації перевезення, встановлення та монтажу торгівельного кіоску на орендовану земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1. 08.10.2010р. державною виконавчою службою Василівського РУЮ відкрито виконавче провадження з виконання зазначеного рішення суду та встановлено термін для добровільного виконання. 21.10.2008р. позивачем подано заяву про поновлення договору оренди на чергові п'ять років. Однак, замість виконання постанови Василівського районного суду про встановлення кіоску та розгляду заяви про поновлення строку дії договору №4872, Дніпрорудненською міською радою прийнято рішення №69 від 28.10.2010р. В мотивувальній частині цього рішення відповідач, всупереч вимогам ч.3 ст.33 Закону України “Про оренду землі”, зробив висновок про те, що додаткова угода від 01.11.2006р., якою було внесено зміни до п.2.2 договору №4872 про поновлення строку його дії до 08.12.2010р., була укладена без прийняття сесією міської ради рішення про продовження строку дії даного договору. З цих підстав відповідач вирішив вважати договір №4872 таким, що втратив чинність у зв'язку з закінченням строку його дії 08.12.2005р. та вважати додаткову угоду від 01.11.2006р. не вчиненою. Твердження відповідача про те, що ним не приймалося рішення про поновлення строку дії договору №4872 є безпідставним, оскільки згідно з п.16 ч.3 ст.42 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” міський голова укладає договори згідно з законодавством, тобто і згідно вимоги ч.3 ст.33 Закону України “Про оренду землі”. Даною нормою не передбачено прийняття рішення для поновлення договору оренди, адже ч.1 цієї статті встановлено, що сумлінному орендарю надано переважне право на поновлення договору. З цих підстав оскаржуване рішення №69 від 28.10.2010р. в частині вважати договір оренди таким, що втратив чинність у зв'язку з закінченням його строку, є нечинним. Відповідачу достовірно відомо про внесення позивачем до цього часу орендної плати, яка ним приймається та зараховується до міського бюджету. Отже, додаткова угода від 01.11.2006р. виконується сторонами до теперішнього часу, у відповідача, як сторони по договору, відсутні законні підстави для прийняття рішення про визнання цієї угоди не вчиненою. Крім того, відповідач всупереч вимогам ст.33 Закону України “Про оренду землі” та умовам договору №4872 своєю бездіяльністю щодо розгляду заяви про поновлення договору на наступні п'ять років до 08.12.2015р. порушує право позивача як сумлінного орендаря. Згідно з умовами п.3.1.3 договору оренди №4872 щодо зобов'язання передати орендарю земельну ділянку, невтручання в господарську діяльність та не створення перешкод при виконанні умов цього договору, відповідач зобов'язаний поновити договір на строк примусового вилучення земельної ділянки з користування на 29 місяців 15 днів. Таким чином, відповідач у будь-якому разі зобов'язаний поновити договір №4872 оренди земельної ділянки, строк якого закінчується 08.12.2010р., до 23.05.2013р. у зв'язку з її примусовим незаконним вилученням з 30.05.2008р. по 16.11.2010р. На підставі ч.2 ст.176, ч.1 ст.179, ГК України, ст..792 ЦК України, ч.3 ст.33 Закону України “Про оренду землі”, п.16 ч.3 ст.42 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” просить позов задовольнити, визнати нечинним рішення Дніпрорудненської міської ради від 28 жовтня 2010р. №69 “Про закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки №4872 від 08.12.2000р. з ФОП ОСОБА_2.” у повному обсязі та поновити договір оренди земельної ділянки №4278 площею 18 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, укладений між Дніпрорудненською міською радою та ФОП ОСОБА_2, на п'ять років.
Відповідач позов не визнав з наступних підстав. Оскаржуване позивачем рішення Дніпрорудненської міської ради було прийнято на виконання клопотання Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель у Запорізькій області, яка згідно з Законом України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, щодо додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду земельних ділянок. Зазначене клопотання відповідач вважає законним та обґрунтованим, відповідає вимогам ст.18, ч.1 ст.20 Закону України “Про оренду землі”, ч.1 ст.210, ч.3 ст.640 ЦК України, ч.2 ст.125 Земельного кодексу України, згідно з якими договір оренди земля підлягає державній реєстрації та є укладеним з моменту такої реєстрації. Рішення №69 від 28.10.2010р. прийнято Дніпрорудненською міською радою в межах наданих повноважень, передбачених Законом. Із змісту ч.3 ст.33 Закону України “Про оренду землі”, на яку посилається позивач, не слідує, що передбачений порядок автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін. Вказана норма не передбачає зміну відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування яке є підставою для надання в оренду земельної ділянки, щодо встановлених в ньому строків. Відтак, поновлення договору має здійснюватись за волевиявленням сторін. Таке волевиявлення з боку орендодавця відповідно до п.34 ст.26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” повинно бути оформлене відповідним рішенням міської ради. Оскільки додаткова угода від 01.11.2006р. укладена з порушенням вимог вказаної норми Закону та не зареєстрована в установленому порядку, відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України, вона є нікчемною. Заяву СПД ФО ОСОБА_2 від 21.10.2010р. щодо пролонгації договору оренди було розглянуто сесією Дніпрорудненської міської ради 25.11.2010р. та прийнято рішення №14 про відмову в продовженні договору у зв'язку з закінченням терміну оренди на підставі ст.ст.31, 34 Закону України “Про оренду землі”. Вимога позивача про поновлення договору оренди на п'ять років не може бути задоволена судом, оскільки вирішення даного питання віднесено до виключної компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування. Просить у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд
08.12.2000р. між Дніпрорудненською міською радою Василівського району Запорізької області (Орендодавець, відповідач у справі) та Приватним підприємцем ОСОБА_2 (Орендар, позивач) укладено договір, відповідно до якого Орендодавець на підставі рішення виконкому міської ради №412 від 27.11.2000р. передає, а Орендар приймає в оренду земельну ділянку площею 18 кв.м., яка знаходиться на території земель Дніпрорудненської міської ради та розташована за адресою: АДРЕСА_1 Земельна ділянка передана в оренду з метою використання під торгівельний кіоск “Астра-91”. Договір укладений терміном на 5 років (розділ 1, п.п.2.1, 2.2 розділу 2). Договір 08.12.2000р. посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований в реєстрі за №4872. Земельну ділянку згідно з Актом про передачу та прийом від 19.12.2000р. було передано Орендодавцем у фактичне користування Орендаря.
Додатковою угодою від 26.10.2002р. до п.2.3 договору оренди вносилися зміни щодо розміру та порядку внесення орендної плати.
01.11.2006р. до договору №4872 від 08.12.2000р. підписана додаткова угода про зміну умов договору, згідно з якою п.2.3 викладено в новій редакції та внесено зміни до п.2.2 про поновлення терміну договору до 08.12.2010р.
28.10.2010р. сімдесят другою сесією п'ятого скликання Дніпрорудненської міської ради прийнято рішення №69 “Про закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки №4872 від 08.12.2000 року з ФОП ОСОБА_2.”, яким вирішено: “Вважати договір оренди земельної ділянки №4872 від 08.12.2000 року таким, що втратив чинність у зв'язку з закінченням строку його дії, а додаткову угоду від 01.11.2006 року -не вчиненою”.
В мотивувальній частині, зокрема, зазначено, що воно прийнято за результатами розгляду клопотання Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель у Запорізькій області у зв'язку з порушенням вимог земельного законодавства; вказано, що строк дії договору оренди закінчився 08 грудня 2005 року, додаткова угода від 01.11.2006р. укладена до недіючого на той час договору №4872 від 08.12.2000р. та з порушенням норм законодавства.
Саме це рішення позивач просить визнати нечинним, зазначаючи при цьому, що цим рішенням порушені його права як добросовісного орендаря.
Відповідно до ст.ст.15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, що встановлений договором або законом.
Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами ст. 13 Конституції України встановлено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Згідно з ст.142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
Відповідно до Закону України “Про оренду землі” оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.
Волевиявлення відповідного органу, як власника землі, у господарських відносинах -орендодавця здійснюється у формі рішення такого органу (зокрема, органу місцевого самоврядування, оскільки він є колегіальним органом).
Таким чином, даний спір підлягає розгляду за правилами Господарського процесуального Кодексу України, оскільки фактично є спором про захист права фізичної особи -підприємця у господарських відносинах, відповідно до ст. 35 Закону України “Про оренду землі” та ст. 152 Земельного кодексу України.
Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню на наступних підставах.
Згідно з ч.10 ст.59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Акт державного чи іншого органу -це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Акти ненормативного характеру (індивідуальні акти) породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.
Відповідно до п.2 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року № 02-5/35 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів” підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації -позивача у справі.
Вирішуючи спір, суд бере до уваги наступне. У Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є “гарантією стабільності суспільних відносин” між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Відповідно до п.34 ст. 26, п.2 ст.77 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” питання регулювання земельних відносин вирішується на пленарному засіданні ради -сесії, а спори про поновлення порушених прав вирішуються в судовому порядку.
Суд приходить до висновку, що спірне рішення №69 від 28.10.2010р. прийняте з порушенням компетенції, суперечить закону та порушує права позивача. При цьому суд бере до уваги, що чинним законодавством не передбачено право органу місцевого самоврядування вважати договір оренди землі таким, що втратив чинність, а також не передбачено право визнавати додаткову угоду не вчиненою. Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст.31 Закону України “Про оренду землі” правовим наслідком закінчення строку дії договору є його припинення, а не визнання його таким, що втратив чинність, як вказано у спірному рішенні.
Крім того, прийняте відповідачем рішення не може бути визначено як регулювання земельних відносин. По суті спірним рішенням відповідач встановив факти, які мають юридичне значення, і які можуть бути встановлені лише при вирішення спору між сторонами договору в судовому порядку.
Позивачем заявлено вимоги про визнання нечинним спірного рішення №69. Вирішуючи спір в цій частині, суд бере до уваги, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, поняття “недійсний”, “нечинний”, “незаконний” в даному контексті є синонімами. Тому суд задовольняє позовні вимоги про визнання нечинним (недійсним) рішення Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області від 28 жовтня 2010 року №69 “Про закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки №4872 від 08.12.2000р. з ФОП ОСОБА_2.”
Розглядаючи позовні вимоги про поновлення договору № 4872 оренди земельної ділянки площею 18 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між Дніпрорудненською міською радою та ФОП ОСОБА_2, суд вважає позовні вимоги в цій частині такими, що не підлягають задоволенню на наступних підставах..
Відповідно до приписів ст.ст.1,6 Закону України “Про оренду землі” оренда землі -це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Згідно з ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Згідно з ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до п.34 ч.1 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься вирішення на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Частинами 1,3 ст.33 Закону України “Про оренду землі”, якими обґрунтовано позовні вимоги, встановлено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.
Разом з тим, відповідно до п.34 ст. 26, п.2 ст.77 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної ділянки) вирішується на пленарному засіданні ради -сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.
Таким чином, враховуючи, що чинним законодавством не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки, навіть у разі відсутності заперечень з боку сторін, можлива лише на наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування. Отже, оскільки в даному випадку вирішення питання щодо поновлення договору оренди земельної ділянки відноситься до виключної компетенції Дніпрорудненської міської ради, суд приходить до висновку, що правові підстави для поновлення договору за рішенням суду відсутні.
На підставі викладеного, суд не бере до уваги посилання позивача та відповідача на інші норми права та письмові докази (долучені до матеріалів справи), позов у цілому задовольняється частково.
Згідно з ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 22,47,49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати недійсним (нечинним) рішення Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області від 28 жовтня 2010 року №69 “Про закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки №4872 від 08.12.2000р. з ФОП ОСОБА_2”.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області (71630, м.Дніпрорудне Василівського району Запорізької області, пр.Ентузіастів,11, код ЄДРПОУ 23881397) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (71630, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) суму 85 грн. витрат на державне мито, суму 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.
Видати Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 (71630, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) довідку на повернення із державного бюджету суму 85 грн. державного мита, сплаченого за квитанцією №К3/А/159 від 10.12.2010р.
Суддя Л.П.Гандюкова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання. Рішення підписано в повному обсязі 24.12. 2010р.