07.12.2010 Справа № 16/126
за позовом приватного підприємця ОСОБА_1, м. Ужгород
до відповідача закритого акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, м. Київ, філії „Відділення Промінвестбанку в м. Ужгород”, м. Ужгород
про визнання недійсним кредитного договору
Суддя О.В. Васьковський
Представники:
від позивача - не з'явився
від відповідача -Білець І.А. -провідний юрисконсульт відділу юридичного аналізу (дов. від 16.06.10)
СУТЬ СПОРУ: приватний підприємець ОСОБА_1, м. Ужгород (далі -позивач) звернувся з позовом до закритого акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, м. Київ, філії „Відділення Промінвестбанку в м. Ужгород”, м. Ужгород (далі -відповідача) про визнання недійсним кредитного договору №22/4-07 від 11.10.07.
Позивач просить позов задоволити, мотивуючи тим, що кредитний договір суперечить законодавству України та порушує його права, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним з наступних підстав: невідповідність принципам цивільного та господарського права (справедливості, розумності, добросовісності); вираження зобов'язання не в національній грошовій одиниці -гривні; відсутність індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі (терміни та суми законодавчо невизначені); відсутність істотних умов -вид відсоткової ставки відповідно до ст. 345 Господарського кодексу України.
Відповідач позовні вимоги не визнав та у відзиві наводить доводи у спростування доводів позивача про наявність підстав визнання кредитного договору недійсним, зокрема, з посилання на ст. ст. 47, 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, п. 2 ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та інші нормативно-правові акти Національного банк України вказує наступне: операції з валютними цінностями, зокрема операції з надання кредитів в іноземній валюті банки мають право здійснювати на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями; законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті, у зв'язку з чим надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, суд встановив:
Між відповідачем (банк по договору) та позивачем (позичальник по договору) укладено кредитний договір №22/4-07 від 11.10.07 з наступними змінами згідно договору №1 від 20.03.08 до кредитного договору (далі -кредитний договір), згідно умов якого відповідач надав позивачу кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії, яка не може перевищувати 110000,00 євро (ліміт кредитної лінії), а позивач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти (п. 2.1. кредитного договору). Видача позивачу кредиту підтверджується заявами про продаж іноземної валюти №1 від 18.10.07, від 23.10.07, від 25.10.07, №10 від 05.11.07, №11 від 12.11.07, №15 від 15.11.07.
Як на підставу визнання кредитного договору недійним позивач посилається на: невідповідність принципам цивільного та господарського права (справедливості, розумності, добросовісності); вираження зобов'язання не в національній грошовій одиниці -гривні; відсутність індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі (терміни та суми законодавчо невизначені); відсутність істотних умов -вид відсоткової ставки відповідно до ст. 345 Господарського кодексу України.
Аналізуючи наявні у матеріалах справи докази та обставини справи, суд прийшов до наступного висновку.
Частина 1 статті 345 Господарського кодексу України передбачає, що кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі Законом України „Про банки і банківську діяльність”.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність” як кредитні у цій статті розглядаються операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3-7 частини другої статті 47 цього Закону. Зокрема, п. 3 ч. 2 ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” передбачає, що на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати таку банківську операцію як розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
У ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність” дано визначення терміну „кошти” - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Відповідачем у підтвердження права здійснювати операції з валютними цінностями, зокрема, операцій з надання кредитів в іноземній валюті, подано наступні докази: банківську ліцензію №1 від 31.10.01 Національного банку України на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність”; дозвіл №1-1 від 31.10.01 Національного банку України на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність”.
Відповідно до п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують операції надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Як на момент укладення кредитного договору, так і на момент розгляду справи, законодавством не визначено межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті.
Таким чином, суд відхиляє доводи позивача про відсутність у відповідача права на надання кредиту в іноземній валюті без отримання відповідної індивідуальної ліцензії.
Також, суд відхиляє доводи позивача про відсутність такої істотної умови, як вид відсоткової ставки відповідно до ст. 345 Господарського кодексу України.
Частина 2 статті 345 Господарського кодексу України встановлює, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У п. 3.1. кредитного договору передбачено таку умову кредитування як сплата процентної ставки за користування кредитом у розмірі 10,00 відсотків річних.
Таким чином, при укладенні спірного договору сторонами було погоджено таку істотну умову як відсоткову ставку.
Відповідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частини 1, 2, 3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачають, що: міст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З аналізу змісту спірного договору вбачається, що сторонами у момент укладення спірного договору додержано всіх вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не доведено наявність яких-небудь порушень законодавства при укладенні кредитного договору.
За таких обставин, суд відмовляє у позові повністю.
Згідно з ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 1, 15, 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
у позові відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили і підлягає обов'язковому виконанню на території України в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.В. Васьковський
Повний текст рішення виготовлено та підписано 16.12.10.