Провадження № 22-ц/803/9917/25 Справа № 213/2353/23 Суддя у 1-й інстанції - Мазуренко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
07 жовтня 2025 року м.Кривий Ріг
Справа № 213/2353/23
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К.
сторони:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Територіальна громада м. Кривого Рогу, в особі Виконавчого комітету Криворізької міської ради, Виконавчий комітет Інгулецької районної у місті ради,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, у порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Чапала Юрій Олександрович, на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 серпня 2025 року, яке ухвалено суддею Мазуренком В.В.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 04 серпня 2025 року, -
У червні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Територіальної громади м. Кривого Рогу, в особі Виконавчого комітету Криворізької міської ради, Виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради, третя особа Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гірників,52", про визнання членом сім'ї наймача, визнання права користування житлом та зобов'язання укласти договір найму житлового приміщення.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є рідними братом та сестрою. Вони, разом із матір?ю ОСОБА_4 були зареєстровані та проживали у двокімнатній квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 .
Пізніше, ОСОБА_4 , на підставі домовленостей з ПАТ «ІНГЗК», було здійснено заміну цієї квартири на дві інші квартири, а саме за адресами: АДРЕСА_2 (для ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ); АДРЕСА_3 (для ОСОБА_3 ).
Так, 06 червня 2013 року між ПАТ «ІНГЗК» і ОСОБА_4 було укладено договір міни, посвідчений нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рисіною С. В. та зареєстрований в реєстрі за N? 1110. Згідно Договору міни за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на однокімнатну квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_2 , за ПАТ «ІНГЗК» зареєстровано право власності на двокімнатну квартири, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_3 , спочатку була у користуванні у ОСОБА_3 , потім в 2013 році була передана у комунальну власність міста для надання ОСОБА_3 можливості набути право власності на це житло, шляхом його приватизації. Договір міни з ОСОБА_3 не укладався, оскільки він не мав права власності на житло, що підлягало знесенню (квартира по АДРЕСА_1 ).
До передачі у комунальну власність міста, спірна квартира перебувала у користуванні у ОСОБА_3 згідно договору позички від 17.08.2009 № 4792-60 на безоплатне користування квартирою, укладеного ним з ПАТ «ІНГЗК».
В подальшому, спірну квартиру було передано з власності ПАТ «ІНГЗК» до комунальної власності міста з метою (з цільовим призначенням) подальшого набуття права власності на це житло, шляхом його приватизації наймачем.
Такі дії відбувалася в межах заходів ПАТ «ІНГЗК» із компенсування громадянам втраченого права власності на житло, через виробничі потреби ПАТ «ІНГЗК» та відселення громадян з санітарної зони, для розширення площі земель виробничого призначення.
Надалі, згідно рішенням Виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради № 391 від 16.11.2011 з ОСОБА_3 було укладено договір найму на спірну квартиру.
Маючи право на приватизацію спірної квартири ОСОБА_3 не зміг скористатися таким правом, оскільки внаслідок скоєного на нього нападу 11.06.2022 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та втратив статус наймача.
Між братом та сестрою склалися не лише родинні, а й тісні особисті відносини, що характеризувалися взаємною повагою, увагою та турботою. Брат, будучи старшим за віком, здійснював належне піклування про сестру та фактично забезпечував їй необхідну підтримку. У періоди відсутності матері, а також у звичайних життєвих обставинах, сестра проживала разом із братом, що було обумовлено як сімейними умовами, так і характером їхніх близьких відносин.
Посилаючись на викладене, позивачка просила суд: визнати за нею право користування жилим приміщенням (квартирою) за адресою: АДРЕСА_3 та зобов'язати Територіальну громаду м. Кривого Рогу, в особі Виконавчого комітету Криворізької міської ради, Виконавчий комітет Інгулецької районної у місті радиукласти з нею договір найму житлового приміщення за вказаною адресою.
Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 серпня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Чапала Ю.О., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким: визнати ОСОБА_1 членом сім'ї наймача ОСОБА_3 квартири за адресою: АДРЕСА_3 , визнати за ОСОБА_1 право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_3 , зобов'язати Виконавчий комітет Інгулецької районної у місті ради укласти з ОСОБА_1 договір найму вказаного житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , вирішити питання про розподіл судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що квартира за адресою: АДРЕСА_3 була передана ОСОБА_3 з боку ПрАТ «ІНГЗК» не для поліпшення його житлових умов, чи як службове житлове приміщення лише у користування, а як компенсація за втрачене житло, з гарантованою йому можливістю набуття права власності на передану за договором позички у користування квартиру. В подальшому, спірну квартиру було передано з власності ПрАТ «ІНГЗК» до комунальної власності міста з метою (з цільовим призначенням) подальшого набуття права власності на це житло, шляхом його приватизації наймачем. Такі дії відбувалася в межах заходів ПрАТ «ІНГЗК» із компенсування громадянам втраченого права власності на житло, через виробничі потреби ПрАТ «ІНГЗК» та відселення громадян з санітарної зони, для розширення площі земель виробничого призначення. Надалі, згідно з рішенням Виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради № 391 від 16.11.2011 з ОСОБА_3 було укладено договір найму на спірну квартиру. Маючи право на приватизацію спірної квартири ОСОБА_3 не зміг скористатися таким правом, оскільки внаслідок скоєного на нього нападу 11.06.2022 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та втратив статус наймача.
Позивачка ОСОБА_1 і наймач ОСОБА_3 перебували у родинних відносинах, як рідні брат і сестра. Між братом та сестрою склалися не лише родинні, а й тісні особисті відносини, що характеризувалися взаємною повагою, увагою та турботою. Брат, будучи старшим за віком, здійснював належне піклування про сестру та фактично забезпечував їй необхідну підтримку. У періоди відсутності матері, а також у звичайних життєвих обставинах, сестра проживала разом із братом, що було обумовлено як сімейними умовами, так і характером їхніх близьких відносин. Оскільки, відповідно до пункту 2.5. вищенаведеного договору позички ОСОБА_3 був обмежений у праві на вселення до квартири інших осіб без дозволу позичкодавця, він 15.04.2013 звернувся до ПрАТ «ІНГЗК» із заявою про надання дозволу на реєстрацію разом з ним сестри ОСОБА_1 у найманій квартирі по АДРЕСА_4 (після перейменування вулиця отримала назву « ІНФОРМАЦІЯ_2 »). Проте, спірна квартира вже була передана у комунальну власність міста, а заява ОСОБА_3 не була задоволена. (Копія заяви ОСОБА_3 від 15.04.2013 подається разом з даною апеляційною скаргою). Вказані обставини свідчать не лише про намір ОСОБА_3 вселити позивачку ОСОБА_1 до спірної квартири, але й підтверджують його згоду на її проживання у вказаному житлі. Разом з тим, беручи до уваги, що ОСОБА_3 виступав стороною договору позички, яка за своєю правовою природою є більш слабкою стороною правовідносин, він об'єктивно не мав можливості у повному обсязі врахувати всі юридично значимі обставини та належним чином їх оцінити. У зв'язку з цим, а також через смерть, спричинену заподіяними йому тяжкими тілесними ушкодженнями, ОСОБА_3 не зміг вчасно реалізувати свої права, у тому числі щодо приватизації квартири та/або реєстрації у ній своєї сестри - позивачки ОСОБА_1 .
Як було зазначено у позові, до повноліття, місцем постійного проживання позивачки, фактичним та зареєстрованим, була квартира її матері ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_2 . З моменту повноліття ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) позивачка, за згодою наймача, фактично постійно стала проживати з братом, у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_3 . Спільне проживання позивачки із братом у спірній квартирі, після досягнення нею повноліття, не може розцінюватися як виняткова чи незвичайна обставина. З огляду на сталі сімейні відносини, а також часту відсутність матері, яка перебувала на заробітках за межами України, проживання позивачки разом із братом було закономірним, обґрунтованим та відповідало інтересам сім'ї. Таким чином, вказані факти підтверджують реальний, а не формальний характер вибору місця її постійного проживання саме у спірній квартирі.
Наявними у справі доказами, та як було встановлено судом, позивачка ОСОБА_1 сплачує комунальні послуги за спірну квартиру по АДРЕСА_3 , а отже несе усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.
Крім того, факт проживання позивачки у спірній квартирі підтверджено показами свідків, які безпідставно не були враховані судом першої інстанції, як і Акт про встановлення фактичного проживання від 31.05.2023.
Суд першої інстанції можливість задоволення позову чи відмову в ньому прямо пов'язав із фактом відсутності реєстрації позивачки у спірній квартирі, як доказ фактичного проживання. Проте, такий висновок суперечить нормам чинного законодавства, практиці ЄСПЛ та Верховного Суду щодо права користування та володіння житлом.
Щодо обставин перебування позивачки у Польщі, судом першої інстанції не враховано, що позивачка виїхала з України 16.03.2022 лише тимчасово внаслідок обставин агресій рф та весь цей час несла витрати на утримання житла.
Також, вказує на порушення судом норм процесуального права та прийняття до уваги відзивів на позовну заяву, які подано з порушенням строків, визначених ЦПК України.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Чапалу Ю.О., який підтримав доовди апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_3 перебуває у власності Територіальної громади м. Кривого Рогу, в особі Криворізької міської ради (т. 1 а.с.53, 135-138, 147-154).
Наймачем квартири за адресою: АДРЕСА_3 був ОСОБА_3 (т. 1 а.с.11,20,23, т. 2 а.с.132-136,143).
За адресою: АДРЕСА_3 , був зареєстрований лише ОСОБА_3 з 26.05.2010 по 29.06.2022 (знятий з реєстрації у зв'язку зі смертю) (т. 1 а.с.54, т. 2 а.с.130,141,143,163-164, 170-171).
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с.12,21-22,29).
ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є рідними братом та сестрою, що не оспорювалось сторонами (т. 1 а.с. 30,31).
Представник Виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради звертався до ВП №6 з приводу самовільного зайняття квартири по АДРЕСА_3 (а.с.56 т1), та згідно відповіді ВП №6 - працівники поліції відвідували вказану адресу, двері ніхто не відчинив, сусіди повідомили що там мешкає раніше невідома жінка, яка рідко з'являється за даною адресою (т. 1 а.с.57).
ОСОБА_1 з 18.05.2010 по 02.06.2023 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с.9,55, т. 2 а.с.130,141,147-158,163-164,170-171).
Квартира за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 20.08.2010, перебувала у власності ПАТ «ІнГЗК» (т. 1 а.с.14,24-27, т. 2 а.с.143), 06.06.2013 право власності на дану квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 (т. 1 а.с.15,16-19, т. 2 а.с.127,144).
02.06.2023 ОСОБА_1 уклала Декларацію з сімейним лікарем та в декларації її адреса вказана: АДРЕСА_3 (т. 1 а.с.13 та в електронному вигляді).
Відповідно до копії Паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 , остання виїхала з України 16.03.2022 (т. 1 а.с.216,226-229, т. 2 а.с. 26-28,36).
ОСОБА_1 сплачує комунальні послуги за спірну квартиру по АДРЕСА_3 (т. 1 а.с.32,33, в електронному вигляді).
Суд першої інстанції оцінив подані сторонами докази і дійшов висновку, що достатні та переконливі докази вселення позивачки ОСОБА_1 до квартири за адресою: АДРЕСА_3 з дозволу наймача та її постійне проживання у цьому жилому приміщенні відсутні. Суд зазначив, що позивачка мала місце реєстрації за іншою адресою ( АДРЕСА_2 ) на момент смерті наймача, то, відповідно, не набула права користування спірною квартирою після смерті наймача, тому суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Відповідно до частин першої та другої статті 61 статей 64 та 65 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.
Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК України).
При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.
За змістом статті 65 ЖК України за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.
Установивши, що з 18 травня 2010 року по 02 червня 2023 року, у тому числі й на момент звернення до суду з даним позовом, позивачка ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , тобто зберігала постійне місце проживання у іншому жилому приміщенні, з реєстраційного обліку у якому знялася вже після до звернення до суду з даним позовом, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що за вказаний період, зокрема до 29 червня 2022 року (день смерті брата), позивачка не могла бути визнана такою, що відповідно до встановленого статтями 64, 65, 156 ЖК України порядку набула право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_3 , наймачем якої за життя був її брат ОСОБА_3 .
При цьому, позивачка не довела належними і допустимими доказами факт постійного та тривалого проживання у спірній квартирі, ведення спільного господарства із ОСОБА_3 , участь у витратах та утримання спірної квартири, відсутність у неї іншого житла, з урахуванням того, що навіть після його смерті та звернення до суду з даним позовом зберігала постійне місце проживання у іншому жилому приміщенні.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановив фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка не довела факту дотримання встановленого статтями 64, 65, 156 ЖК України порядку вселення у спірну квартиру, зокрема відсутність у неї права користування іншим житлом за життя наймача, а також набуття нею статусу члена сім'ї наймача за фактом постійного та тривалого проживання у спірній квартирі, ведення спільного господарства із ОСОБА_3 .
Посилання на ту обставину, що за життя ОСОБА_3 мав намір зареєструвати сестру у квартирі та 15 квітня 2013 року звернувся до ПрАТ «ІНГЗК» із заявою про надання дозволу на реєстрацію разом з ним сестри ОСОБА_1 , колегією суддів не приймаються,я к належний доказом підтвердженя вселення позивачки у спірну квартиру на відповідній парвовій підставі, оскільки а матеріалах справи відсутні докази надання такої згоди зі сторони ПрАТ «ІНГЗК» та у проміжок часу з 2013 року до дня свої смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) наймач квартири ОСОБА_3 не вчинив інших дій дл вселення позивачки у спрірну квартиру.
Оскільки позивачка не довела факту набуття нею відповідно до норм ЖК України права на користування спірною квартирою, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заявленого нею позову.
З урахуванням встановлених у цій справі обставин, суд правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах, перевірив усі факти і обставини, які мали значення і підлягали встановленню для вирішення спору щодо визнання за позивачем права користування спірною квартирою, та висновки суду узгоджуються із висновками, наведеними у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі №6-60цс12, та
Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Колегія суддів зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд першої інстанції дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Чапала Юрій Олександрович, - залишити без задоволення.
Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 08 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: