Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103
Іменем України
09.12.2010
Справа №2-15/4968-2010
За позовом Дочірнього підприємства «Херсонський річковий порт» акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот» (73025, м. Херсон, Одеська площа, 6, ЄДРПОУ 03150208)
До відповідача Військової частини А2506 (97491, АР Крим, м. Євпаторія, смт. Новоозерне, вул. Кантура, 5; ЄДРПОУ 22997264)
Про визнання недійсним договору
Суддя ГС АР Крим І.А.Іщенко
Від позивача - не з'явився
Від відповідача - Мамчук С.М., представник, дов. №43 від 24.09.2010; Савицький Ю.О., представник, дов. № 55/1/2383 від 27.10.2010
Обставини справи: Дочірнє підприємство «Херсонський річковий порт» акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот» звернулося до господарського суду АР Крим з позовом до Військової частини А 2506 про визнання недійсним договору від 01.01.2008 № 34 про надання портових послуг.
Позовні вимоги мотивовані тим, що за договором № 34 від 01.01.2008 відповідач безпідставно визначив вартість своїх послуг та взагалі не мав права надавати портові послуги, що є на думку позивача підставою для визнання цього договору недійсним, як такого, що порушує вимоги чинного законодавства.
Відповідач проти задоволення позову заперечує за мотивами викладеними у відзиві на позовну заяву. Вказує на те, що договір № 34 від 01.01.2008 не укладався, а договір № 34 від 01.12.2008, а також додаток до нього було підписано Дочірнім підприємством «Херсонський річковий порт» акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот» без зауважень та заперечень, а також на те, що Дочірнє підприємство «Херсонський річковий порт» акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот» користувалося послугами передбаченими умовами спірного договору.
Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд -
Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає право особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права і інтересу.
В позовній заяві позивач стверджував, що за договором № 34 від 01.01.2008 відповідач безпідставно визначив вартість своїх послуг та взагалі не мав права надавати портові послуги, що є на думку позивача підставою для визнання цього договору недійсним, як такого, що порушує вимоги чинного законодавства.
Відповідно до пункту 5 частини статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).
Суд неодноразово зазначав необхідність надання договору № 34 від 01.01.2008, який є предметом розгляду даної справи, оскільки документальним обґрунтуванням позивних вимог позивач надав договір № 34 від 01.12.2008.
Відповідач у відзиві та підчас судового засідання стверджував, що договір № 34 від 01.01.2008 не укладався.
Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені статтею 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засадами судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.
Позивачем всупереч вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не представлено нормативного та документального обґрунтування позовних вимог, не наведено жодної підстави з посиланням на конкретну норму статті 203 Цивільного кодексу України для визнання недійсним договору № 34 від 01.01.2008.
Оцінивши в сукупності представлені докази, наявні в матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обов'язки виникають з дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, які не передбачені цими актами, але аналогічно породжують цивільні права та обов'язки.
При цьому, у відповідності з частиною 2 вказаної норми підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є:
1) договори і інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів і інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) спричинення майнової (матеріального) і моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
Відповідно до статті 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
Згідно зі статтею 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором.
Стаття 14 Цивільного кодексу України містить положення про те, що цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором, а частина 2 вказаної статті визначає, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковими для неї.
Крім того, потрібно зазначити, що частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).
В свою чергу стаття 203 Цивільного кодексу України, передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Правові наслідки недотримання цієї вимоги закону передбачені статтями 229, 230, 231, 232, 233, 234, 235, 236 Цивільного кодексу України.
При цьому необхідно зазначити, що позивач, в обґрунтування позовних вимог, не послався на жодну вищезазначену правову норму.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.
Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В|розв'язав|:
У задоволені позову відмовити.
Рішення оформлено відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 14.12.2010 р.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Іщенко І.А.