22 грудня 2010 р. № 15/471-б
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М., -головуючого,
Коваленка В.М. (доповідач у справі),
Короткевича О.Є.,
розглянувши касаційну скаргуДержавного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ
на постанову від 19.10.2010 р. Київського апеляційного господарського суду
у справі№ 15/471-б господарського суду м. Києва
за заявоювідкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго", м. Одеса
до боржникаУкраїнської державної корпорації "Укрзакордоннафтогазбуд", м. Київ
провизнання банкрутом
розпорядник майнаарбітражний керуючий Клименко В.Л.
в судовому засіданні взяли участь представники:
Генеральної прокуратури УкраїниСахно Н.В., довір.,
Державного комітету України з державного матеріального резервуМихайлець О.В., довір.,
Ухвалою господарського суду м. Києва від 24.07.2007 року порушено провадження у справі № 15/471-б про банкрутство Української державної корпорації "Укрзакордоннафтогазбуд" (далі -Боржник, Корпорація) за заявою відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" в порядку вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі -Закон про банкрутство).
Ухвалою господарського суду м. Києва від 27.05.2010 року (суддя -О.С. Копитова) відхилені вимоги кредиторів, у тому числі Державного комітету України з державного матеріального резерву (далі -Кредитор, Комітет) на суму 7 687 448 грн. 21 коп., а також визнані вимоги кредиторів до Боржника у відповідних сумах.
Не погодившись із цією ухвалою суду першої інстанції, Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу господарського суду м. Києва від 27.05.2010 року в частині відхилення кредиторських вимог Комітету та постановити нове рішення, яким кредиторські вимоги Комітету визнати повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2010 року (головуючий суддя -П.О. Дзюбко, судді: С.В. Сотніков, В.В. Сулім) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду м. Києва від 27.05.2010 року - без змін.
Не погоджуючись з цією постановою суду апеляційної інстанції, Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій (з урахуванням заявлених в судовому засіданні 22.12.2010 року уточнень до касаційної скарги) просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2010 року, ухвалу господарського суду м. Києва від 27.05.2010 року в частині відхилення кредиторських вимог Комітету та прийняти нове рішення, яким кредиторські вимоги Комітету визнати повністю.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 2, 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", ст.ст. 7, 14 Закону про банкрутство, ст.ст. 35, 230, 231 Господарського кодексу України, ст. 611 Цивільного кодексу України та норм процесуального права.
Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Суди попередніх інстанцій встановили, що заявлені Комітетом як конкурсні кредиторські вимоги до Боржника, з посиланням на рішення господарського суду від 09.10.2008 року № 21/110, у своєму складі містять грошові та негрошові вимоги, які в силу прийняття рішення щодо їх задоволення після порушення провадження у справі про банкрутство Корпорації, є поточними вимогами. Також, суди зазначили, що додаткові вимоги до Боржника згідно заяви від 21.04.2010 року є такими, що заявлені поза межами встановленого Законом про банкрутство 30-тиденного терміну. За викладених підстав суд першої інстанції дійшов висновку, який був підтриманий судом апеляційної інстанції, про те, що заявлені у справі вимоги Комітету не визнаються судом, як конкурсні і не включаються до реєстру вимог кредиторів.
Заперечуючи вказані висновки, заявник касаційної скарги зазначає, що вимоги Комітету до Корпорації щодо повернення самовільно використаних матеріальних цінностей та стягнення штрафних санкцій та пені виникли на підставі встановлених правопорушень згідно акту перевірки, що проведена Комітетом, та підтверджуються рішенням господарського суду про задоволення цих вимог у повному обсязі, у зв'язку з чим є обґрунтованими, підтвердженими належним чином та підлягають задоволенню.
Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із викладеними запереченнями, оскільки вони викладені з невірним застосуванням норм діючого законодавства.
Так, відповідно до норм ч. 1 ст. 14 Закону про банкрутство конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Згідно положень ст. 1 цього ж закону кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника. Цією ж статтею грошове зобов'язання визначено, як зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.
Виходячи з вказаних норм зобов'язання боржника передати кредитору річ (матеріальні цінності) не відносяться до грошового зобов'язання у розумінні норм ст. 1 Закону про банкрутство, а відповідні вимоги не є вимогами конкурсного кредитора згідно ст.ст. 1, 14 цього ж закону.
Оскільки ж згідно рішення господарського суду м. Києва від 09.10.2008 року у справі № 21/110 (т. 7 а.с. 10-14), посилавшись на яке Комітет обґрунтував заявлені кредиторські вимоги до Боржника та на яке, із застосуванням положень ст. 35 ГПК України, послалися суди попередніх інстанцій, Корпорацію було зобов'язано саме повернути до Комітету матеріальні цінності, а не стягнена вартість таких цінностей (а також не було здійснено зміну способу та порядку виконання рішення -ст. 121 ГПК України), суди попередніх інстанцій правомірно дійшли висновку, що кредиторські вимоги в частині заявленої Комітетом суми, яка складає вартість матеріальних цінностей, що мають бути повернені за рішенням суду, не є грошовими, а тому не можуть бути визнані саме як конкурсні відповідно до норм ст. 14 Закону про банкрутство та не можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів Боржника.
При цьому слід врахувати, що підприємницька діяльність Боржника на даній стадії провадження у справі може продовжуватись, а тому рішення суду від 09.10.2008 року у справі № 21/110 в частині повернення Комітету матеріальних цінностей може бути виконане або у спосіб, визначений цим рішенням, або із застосуванням норм ст. 121 ГПК України, змінивши спосіб та порядок його виконання.
Що ж до висновку судів в частині обґрунтування підстав для відхилення кредиторських вимог, які, згідно заяви Комітету, складають суми стягнених з Корпорації за рішенням господарського суду м. Києва від 09.10.2008 року у справі № 21/110 штрафу та пені, суд касаційної інстанції зазначає, що відповідні висновки зроблені з неналежним застосуванням норм ст. 35 ГПК України.
Так, ч. 2 ст. 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішеннями третейського суду, під час однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів.
Між тим, встановивши як доведений факт, стягнення з Корпорації на користь Комітету грошової суми (пені та штрафу) з посиланням на рішенням господарського суду м. Києва від 09.10.2008 року у справі № 21/110, суди невірно застосували вказані положення ст. 35 ГПК України, оскільки згідно резолютивної частини рішення від 09.10.2008 року у справі № 21/110 (т. 7 а.с. 14) суми штрафу в розмірі 2 853 019 грн. 75 коп. та пені -в розмірі 1 899 260 грн. 31 коп. були дійсно стягнені з Корпорації, однак, не на користь кредитора, що заявив кредиторські вимоги у даній справі - Комітету, а до Державного бюджету України. Тому Комітет не може виступати кредитором до Боржника по цим сумам штрафу та пені.
Таким чином, заявлення та обґрунтування Комітетом, як своїх грошових кредиторських вимог до Боржника, що складають стягнені з Корпорації за вказаним рішенням суми пені та штрафу, є неналежним та таким, що не ґрунтується на нормі закону.
Отже, мотивувальні частини оскаржуваних судових рішень щодо обґрунтування підстав для відхилення кредиторських вимог, які складають суми стягнених з Корпорації за рішенням господарського суду м. Києва від 09.10.2008 року у справі № 21/110 штрафу та пені, підлягають зміні з урахуванням вищенаведених мотивів.
Поряд з викладеним, суд касаційної інстанції погоджується із підставами відхилення кредиторських вимог, заявлених Комітетом 21.04.2010 року, як таких, що заявлені після спливу встановленого ч. 1 ст. 14 Закону про банкрутство тридцятиденного терміну заявлення вимог конкурсними кредиторами до Корпорації.
За таких обставин справи, доводи касаційної скарги Державного комітету України з державного матеріального резерву не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що предметом апеляційного оскарження за скаргою Комітету була ухвала суду першої інстанції від 27.05.2010 року лише в частині відхилення кредиторських вимог Комітету до Боржника, тоді як, переглянувши, згідно мотивувальної частини постанови оскаржувану ухвалу також лише щодо кредиторських вимог Комітету, суд апеляційної інстанції в резолютивній частині постанови зробив висновок про залишення без змін ухвали суду першої інстанції у повному обсязі. У зв'язку з цим резолютивна частина оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції підлягає зміні із зазначенням про залишення без змін ухвали суду першої інстанції лише в частині відхилення кредиторських вимог Комітету до Корпорації.
З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст.ст. 35, 1115, 1117, 1119 -11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
1. Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2010 р. у справі № 15/471-б змінити, виклавши частину 2 резолютивної частини в наступній редакції: "Ухвалу господарського суду м. Києва від 27.05.2010 року в частині відхилення кредиторських вимог Державного комітету України з державного матеріального резерву у справі № 15/471-б залишити без змін".
Головуючий Б.М. Поляков
Судді В.М. Коваленко
О.Є. Короткевич
Постанова виготовлена та підписана 23.12.2010 року.