08 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/18770/24
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області про відмову в призначенні їй пенсії за віком на умовах, визначених статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", із зменшенням пенсійного віку на 6 років;
- зобов'язати відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити їй пенсію за віком з 17.05.2024, на умовах, визначених статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", із зменшенням пенсійного віку на 6 років у відповідності із Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що за результатами розгляду її заяви про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на підставі ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач 1, Управління) їй відмовлено, яке мотивоване відсутністю станом на 01.01.1993 підтвердженого необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
24.10.2024 та 30.10.2024 від представника відповідача 1 надійшов до суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову, оскільки виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, або у зв'язку із роботою в такій місцевості. При цьому, зі змісту ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Вважає, що докази на підтвердження періоду проживання позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення, документально не підтверджені, а тому право на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку на 6 років, відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у позивачки відсутнє.
31.10.2025 від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 2, Пенсійний фонд) надійшов до суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. При прийнятті рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на умовах, визначених статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області не зарахувало до періоду проживання на територіях радіоактивного забруднення періоди згідно з довідкою № 747 від 14.06.2024 виданою Словечанською сільською радою та довідкою № 341 від 14.06.2024 Олевської міської ради Житомирської області Копищенського старостинського округу, оскільки підставою видачі є підтвердження свідків та трудова книжка.
За таких умов, станом на 01.01.1993 документально підтверджений період проживання позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення становить 01 рік 10 місяців.
Положення ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд вказує наступне.
Встановлено, що 24.07.2024 ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_2 , яке змінене відповідно до свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 від 23.10.2004) звернулася до відповідача 2 із заявою про призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII).
Як стверджує представник відповідача 2, після реєстрації заяви позивачки та сканування копій документів засобами програмного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області розглянуто подану заяву за принципом екстериторіальності. За результатами розгляду заяви прийнято рішення №063550006242 від 31.07.2024 про відмову у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного періоду проживання або роботи в зоні гарантованого добровільного відселення.
Про зміст рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України у Полтавській області відповідач 2 листом від 05.08.2024 повідомив позивачку.
Позивачка не погоджується із рішенням про відмову у призначенні їй пільгової пенсії та вважає, що наявне посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи безумовно підтверджує факт її проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 01.01.1993 не менше 3-х років, а тому таке рішення протиправне та підлягає скасуванню.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд вважає за необхідне зазначити таке.
Положенням ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд вказує наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).
При цьому, умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені ст.55 Закону №796-XII.
Особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому, в примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII зазначено, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (ч.2 ст.55 Закону №796-XII).
Аналіз викладених норм, дає підстави для висновку, що особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов'язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01.01.1993, то його необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993.
При цьому, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.
Водночас застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 роки.
У ході судового розгляду справи встановлено, що позивачка у період з 26.04.1986 по 26.08.1987, з 03.07.1992 по 05.04.1999 проживала в с.Словечне Коростенського району, яке згідно постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106 відноситься до 3-ої зони гарантованого добровільного відселення, що підтверджується довідкою Словечанської сільської ради Коростенського району № 241 від 19.02.2024.
З 01.09.1987 по 30.06.1992 позивачка навчалась в Житомирському державному університеті (інституті) імені Івана Франка, що підтверджується копією диплому серії НОМЕР_2 від 30.06.1992 та архівною довідкою № 539-19-1/2024 від 27.03.2024. Відповідно до архівної довідки університету за 1987-1992 роки канікули студентів були в такі періоди: у 1988 році: з 26.01. по 08.02. та з 06.07. по 31.08.; у 1989 році: з 26.01. по 08.02. та з 06.07. по 31.08.; у 1990 році: з 26.01. по 08.02. та з 27.07. по 31.08.; у 1991 році: з 26.01. по 08.02. та з 06.07. по 31.08.; у 1992 році: з 26.01. по 08.02. Відповідно до довідки № 747 від 14.06.2024 Словечанської сільської ради, позивачка дійсно проживала без реєстрації у своїх батьків під час навчання Житомирському державному університеті (інституті) імені Івана Франка на зимніх та літніх канікулах за адресою: вул.Поліська, 22, с. Словечне, Коростенського району, Житомирської області, яка складена на підставі свідчень свідків: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
У період з 14.01.1992 по 20.03.1992 позивачка проживала без реєстрації за адресою с.Копище, Коростенського (Олевського) району, Житомирської області, про що свідчить копія довідки № 341 від 14.06.2024 виданої Копищенським старостинським округом.
Відповідно до записів трудової книжки та довідки № 2140 від 12.06.2024 виданої Словечанським ліцеєм Словечанської сільської ради у період з 28.01.1991 (наказ про прийняття № 33-К від 28.01.1991) по 28.03.1991 (наказ про звільнення №90-К від 28.03.1991) позивачка працювала на посаді вчителя математики та фізики Сирницької неповної середньої школи.
З 15.08.1992 (наказ про прийняття № 43-к від 15.08.1992) позивачка працює на посаді вчителя математики в Словечанському ліцеї Словечанської сільської ради та з 04.07.2017 (наказ №93 від 12.07.2017)на посаді вчителя математики в Словечанська загально освітня школа І-ІІ ст. Овруцької районної ради.
За змістом оскаржуваного рішення, проживання позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 складає 1 рік 10 місяці і не дає права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, як потерпілому від аварії на Чорнобильській АЕС, оскільки на 01.01.1993 не підтверджено постійного проживання (робота) в зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки. Страховий стаж позивачки складає 35 років 06 місяців 17 днів.
Як вже зазначалося, позивачка у період з 01.09.1987 по 30.06.1992 навчалася на денній формі навчання у Житомирському державному педагогічному інституті імені І.Франка. Такий період, за виключенням педагогічної практики, не зараховано позивачці до періодів постійного проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано, так як м. Житомир, відповідно до переліку населених пунктів віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою КМ УРСР від 23.07.1991 №106, не відноситься до зон радіоактивного забруднення. При обчисленні періоду проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення до уваги не слід брати інформацію про встановлення термінів канікул згідно з архівною довідкою № 539-19-1/2024 від 27.03.2024, так як для призначення пенсії із зниженням пенсійного віку особам, що потерпіли внаслідок аварії на ЧАЕС відповідно до чинного законодавства передбачено лише постійне проживання та робота на територіях радіоактивного забруднення.
Як свідчать матеріали справи, позивачка дійсно у період з 01.09.1987 по 30.06.1992 навчалася на денній формі, тобто фізично у період навчання у вищому навчальному закладі, який територіально знаходиться в м.Житомир не могла постійно проживати у с.Словечне Коростенського району Житомирської області, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення у вказаний період, оскільки м.Житомир та с.Словечне Коростенського району Житомирської області значно територіально віддалені.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 19.09.2024 у справі №460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23, від 11.11.2024 у справі №460/19947/23 дійшов висновку, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Відтак, вказані періоди навчання не підлягають врахуванню в період постійного проживання в зоні забруднення, оскільки норма статті 55 Закону №796-ХІІ чітко передбачає постійне проживання/працю у відповідній зоні.
Серед іншого, суд вважає за необхідне звернути увагу на той факт, що періодичні приїзди на вихідні, канікули чи відпустки додому у період навчання чи роботи не є підтвердження факту постійного проживання у відповідній зоні.
Отже, позивачка не надала доказів того, що навчальний заклад, де навчалася знаходився на території радіоактивного забруднення, а тому періоди навчання в м.Житомирі не підтверджують факту постійного її проживання у вказаний період у зоні гарантованого добровільного відселення.
Враховуючи викладене, позивачкою не підтверджено період її постійного проживання станом на 01.01.1993 не менше 3-х років у зоні гарантованого добровільного відселення, з огляду на що право на зниження пенсійного віку на 6 років у позивачки відсутнє.
Разом з тим, суд враховує твердження позивачки, що посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує особливий статус. Однак, вважає за необхідне вказати, що вказаним Законом № 796-ХІІ підтверджується, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії. Однак, користування пільгами визначеними Законом та наявність лише посвідчення відповідної категорії не є безумовною підставою для призначення пенсії зі зниженням віку, відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ.
Таким чином, суд погоджується з висновками відповідачів про не підтвердження позивачем факту постійного проживання станом на 01.01.1993 не менше 3 років в зоні гарантованого добровільного відселення та відсутність у нього права на зменшення пенсійного віку.
Щодо посилання позивачки на висновки Верховного Суду (постанова від 27.04.2020 у справі № 212/5780/16-а, постанови від 17.05.2021 у справах №№ 398/494/17 та 336/6218/26-а) стосовно того, що посвідчення особи, потерпілої від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є єдиним документом, який підтверджує право на пенсію зі зниженим пенсійним віком, то слід звернути увагу, що на даний час у Верховному Суді існує різна практика з даного питання, однак слід застосовувати останню, яка викладена в постанові від 28.05.2025 у справі № 460/658/24.
Проаналізувавши встановлені обставини справи суд дійшов висновку, що у позивачки відсутні умови, які є необхідними для прийняття відповідачами рішення про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, а відтак Управління правомірно відмовило позивачці у призначенні пенсії.
Решта доводів сторін не спростовують висновків суду у справі.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У сукупності викладених обставин, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується у зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 КАС України, суд,
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, 10003. ЄДРПОУ: 13967927), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м.Полтава, 36000, ЄДРПОУ: 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Єфіменко
Повний текст складено: 08 жовтня 2025 р.
08.10.25