06 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №380/9861/25
адміністративне провадження № К/990/34153/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Кравчука В.М. та Стародуба О.П., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №380/9861/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗІЯФУДС»
до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
про визнання протиправним та скасування припису,
за касаційною скаргою Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року (постановлену суддею Коморним О.І.) та
постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2025 року (ухвалену у складі колегії: судді-доповідача Бруновської Н.В., суддів Хобор Р.Б. та Шавеля Р.М.),
Короткий зміст позовних вимог та судових рішень
1. У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АЗІЯФУДС» (далі - ТОВ «АЗІЯФУДС») звернулося до адміністративного суду з позовом до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі також - Держпраці, відповідач, скаржник), в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати припис відповідача про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 30 квітня 2025 року №ЗХ/ЛВ/13707/023622/П.
2. Одночасно з позовною заявою ТОВ «АЗІЯФУДС» подало заяву про забезпечення позову, в якій просило зупинити дію пункту першого припису Держпраці від 30 квітня 2025 року №ЗХ/ЛВ/13707/023622/П у частині зобов'язання ТОВ «АЗІЯФУДС» усунути порушення частини першої статті 21 та частини четвертої статті 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
3. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2025 року, заяву ТОВ «АЗІЯФУДС» про забезпечення позову задоволено.
4. Зупинено дію пункту 1 припису Держпраці про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 30 квітня 2025 року №ЗХ/ЛВ/13707/023622/П у частині зобов'язання ТОВ «АЗІЯФУДС» усунути порушення частини першої статті 21 та частини четвертої статті 24 КЗпП України (щодо працевлаштування ОСОБА_1 ) - до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі №380/9861/25.
5. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що невжиття заходів забезпечення адміністративного позову, в даному конкретному випадку, може мати наслідком заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги
6. Держпраці не погодилося з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
7. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що судами першої і апеляційної інстанцій ухвалено оскаржувані судові рішення з порушенням положень статей 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 05 червня 2024 року у справі №460зп-23/160, від 02 квітня 2025 року у справі №320/16011/24, від 07 квітня 2025 року у справі №242зп-24/160 та від 07 серпня 2025 року у справі №160/23979/24.
8. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між заходом та предметом позову, а також ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів. Скаржник наполягає, що суди не дотримались цих критеріїв.
9. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Водночас, на думку відповідача, позивач не навів обґрунтованих доводів, що невжиття таких заходів, як зупинення дії припису, зумовить настання негативних і незворотних наслідків.
10. Скаржник також вважає, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою та непідтвердженою жодними доказами, а вжиття заходу не відповідає меті інституту забезпечення позову.
11. Встановлення правомірності чи неправомірності (протиправності) оскаржуваного припису підлягає встановленню та доведенню під час розгляду справи по суті. Суди, спираючись на доводи позивача, дійшли необґрунтованого висновку про можливу протиправність оскаржуваного припису, що свідчить про фактичне вирішення спору до початку розгляду його по суті.
12. На думку скаржника, позивачем не наведено очевидних ознак протиправності оскаржуваного припису, а судом такі ознаки не встановлено. Здійснення правової оцінки спірного рішення на час розгляду заяви про забезпечення позову є фактично вирішенням справи по суті.
13. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами, а суд повинен враховувати співвідношення прав заявника із наслідками вжиття заходів для заінтересованих осіб. Скаржник стверджує, що позивач не обґрунтував необхідність і співмірність заходу.
14. Скаржник спростовує ключовий довід позивача про об'єктивну неможливість працевлаштування ОСОБА_1 , оскільки положення статті 21 КЗпП України передбачають можливість укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах. Тобто, наявність роботи в іншої фізичної особи-підприємця не виключає можливості працевлаштування в ТОВ «АЗІЯФУДС».
15. Посадові особи Держпраці, встановивши факт перебування особи у трудових відносинах з позивачем, не зобов'язані запитувати, чи укладено зазначеними особами трудові договори з кимось іншим.
16. Згідно з долученими позивачем документами (трудовий договір №2/25 та повідомлення про прийняття на роботу), ОСОБА_1 повинна була приступити до роботи з 01 травня 2025 року, з чого, на думку скаржника, можна зробити висновок про те, що 29 квітня 2025 року вона виконувала трудові функції на користь ТОВ «АЗІЯФУДС».
17. За наслідками розгляду касаційної скарги Держпраці просить її задовольнити, скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2025 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
18. Касаційна скарга надійшла до Верховного Суду 18 серпня 2025 року.
19. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 серпня 2025 року, визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Берназюк Я.О., судді Кравчук В.М. та Стародуб О.П.
20. Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2025 року у справі №380/9861/25 та витребувано матеріали справи з Львівського окружного адміністративного суду.
21. Електронну копію ухвали Верховного Суду доставлено в електронний кабінет Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» 26 серпня 2025 року о 21:12, що підтверджується довідкою Верховного Суду про доставку електронного документа.
22. Електронну копію ухвали Верховного Суду доставлено в електронний кабінет ТОВ «АЗІЯФУДС» через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» 26 серпня 2025 року о 21:12, що підтверджується довідкою Верховного Суду про доставку електронного документа.
23. Відокремлені матеріали адміністративної справи №380/9861/25 надійшли на адресу Верховного Суду 08 вересня 2025 року.
24. Суддя-доповідач ухвалою від 03 жовтня 2025 року справу призначив до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 06 жовтня 2025 року.
25. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
Позиція інших учасників справи
26. 04 вересня 2025 року ТОВ «АЗІЯФУДС» звернулося до Суду з відзивом на касаційну скаргу Держпраці, у якому повністю заперечує проти вимог та доводів касаційної скарги відповідача.
27. Доводи позивача ґрунтуються на тому, що відповідач помилково вказує на наявність у позивача об'єктивної можливості виконати вимогу пункту 1 спірного припису.
28. Так, пункт 1 припису зобов'язує ТОВ «АЗІЯФУДС» усунути порушення, оскільки 29 квітня 2025 року за адресою АДРЕСА_1 (магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1») було зафіксовано працівницю ОСОБА_1, яка виконувала обов'язки продавця.
29. Проте, у ТОВ «АЗІЯФУДС» відсутні документи щодо працевлаштування ОСОБА_1 станом на 29 квітня 2025 року.
30. ТОВ «АЗІЯФУДС» не здійснює господарську діяльність за вказаною адресою. Водночас господарську діяльність там здійснює фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , що підтверджується листом та копією договору оренди. ОСОБА_1 працює у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , який і є її роботодавцем.
31. Трудовий договір є добровільною угодою між працівником та роботодавцем (частина перша статті 21 КЗпП України), а чинне законодавство не передбачає можливості його укладення в односторонньому порядку.
32. ТОВ «АЗІЯФУДС» звернулось до ОСОБА_1 з пропозицією укласти трудовий договір, але вона листом від 27 червня 2025 року відхилила пропозицію та повідомила, що не має наміру працювати на іншому підприємстві, оскільки вже виконує трудову функцію у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 .
33. Таким чином, позивач об'єктивно позбавлений можливості виконати вимоги пункту 1 спірного припису у частині працевлаштування ОСОБА_1 на умовах добровільної праці.
34. Позивач вважає посилання відповідача у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду (у справах №460зп-23/160, №320/16011/24, №242зп-24/160 та №160/23979/24) безпідставними, оскільки у жодній із вказаних справ предметом розгляду не були правовідносини, тотожні тим, які виникли у межах справи, що розглядається (зокрема, заходи забезпечення позову стосувались ліцензій, дозволів та штрафів).
35. Верховний Суд у цих постановах не висловив правової позиції щодо застосування заходів забезпечення позову у правовідносинах, де позивач об'єктивно позбавлений можливості виконати вимоги припису територіального органу Держпраці.
36. На його думку, відповідач помилково стверджує, що суди попередніх інстанцій визнали підставою для вжиття заходів забезпечення позову очевидну протиправність спірного рішення, оскільки у заяві позивача про вжиття заходів забезпечення позову не фігурувало словосполучення «очевидна протиправність», і позивач на неї не посилався.
37. Суди попередніх інстанцій аналогічно не визнали очевидну протиправність підставою. Натомість, лише наголосили, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного пункту припису не призводить до фактичного вирішення спору по суті, а лише спрямоване на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті спору. В той же час відповідач жодним чином не аргументує, у чому полягає невідповідність застосованого заходу забезпечення позову вимогам співмірності та адекватності.
38. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «АЗІЯФУДС» просить Верховний Суд відмовити у задоволенні касаційної скарги Держпраці, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2025 року залишити без змін.
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій та доводів касаційної скарги
39. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
40. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
41. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
42. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
43. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
44. Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2025 року не відповідають, а викладені в касаційній скарзі доводи скаржника є прийнятними з огляду на таке.
45. Відповідно до частини першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
46. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
47. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
48. Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено шляхом: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
49. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
50. Згідно Рекомендацій № R (89) 8 Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятих Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, приймаючи рішення щодо необхідності надання особі тимчасового захисту, суд бере до уваги всі фактори та інтереси, які мають відношення до цієї справи. Рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд (prima facie) наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
51. Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний гарантувати, у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, (1) виконання майбутнього рішення суду або/та (2) ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.
52. Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
53. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
54. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
55. Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18.
Колегія суддів зазначає, що судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, застосування якого потребує особливої уваги до дотримання засад (принципів) судочинства, визначених у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. При цьому, таке судове рішення стає обов'язковим для виконання до його апеляційного перегляду.
56. Забезпечення позову шляхом зупинення дії акта повинно повною мірою узгоджуватися з положеннями частини першої статті 6 Основного Закону України, які встановлюють, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
57. Колегія суддів також зазначає, що коли заявлене забезпечення позову спрямоване на зупинення дії індивідуального акта, виданого у порядку державного нагляду (контролю), суд застосовує підвищений стандарт доказування підстав, визначених частиною другою статті 150 КАС України. Заявник має довести реальні та невідворотні наслідки невжиття заходів, які унеможливлять виконання майбутнього рішення, а не лише створять додаткові витрати чи тимчасові незручності. Самі по собі фінансові ризики, можливість накладення штрафу чи потреба подальшого судового захисту не становлять невідворотних наслідків і, як правило, компенсовані правовими засобами, отже не виправдовують зупинення дії індивідуального акта органу нагляду.
58. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
59. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі №826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі №826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі №420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі №640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі №640/9167/19, від 20 травня 2021 року у справі №640/29749/20 та від 11 січня 2022 року у справі №640/18852/21.
60. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
61. Зазначені висновки суду також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 20 травня 2021 року у справі №640/29749/20.
62. Систематизуючи судову практику та з метою формування єдиного підходу до застосування заходів забезпечення позову, колегія суддів вважає за необхідне визначити такий алгоритм, якого суди мають дотримуватися при розгляді відповідних заяв:
- суд насамперед зобов'язаний встановити, чи надав заявник належні й допустимі докази існування реальних, а не гіпотетичних, ризиків, визначених частиною другою статті 150 КАС України. Тягар доказування таких ризиків покладається виключно на заявника. Загальні посилання на можливі негативні наслідки без документального підтвердження (наприклад, фінансових документів, що свідчать про загрозу суттєвого погіршення майнового стану, чи доказів уже розпочатих дій з примусового виконання), не можуть вважатися достатнім обґрунтуванням для вжиття заходів забезпечення;
- у разі встановлення наявності підстав для забезпечення позову суд обирає конкретний захід, який є найменш обтяжливим, але водночас достатнім для ефективного захисту прав. Як правило, у справах, де оскаржуваний акт передбачає примусове стягнення коштів, застосування зупинення стягнення на підставі виконавчого документа (пункт 5 частина перша статті 151 КАС України) є доцільним, оскільки тимчасово захищає майновий інтерес заявника без втручання у чинність самого акта;
- зупинення дії індивідуального акта (пункт 1 частина перша статті 151 КАС України) є заходом, що потребує окремого обґрунтування. Його застосування допустиме лише тоді, коли заявник доведе, а суд визнає, що менш обтяжливі заходи не забезпечують належного захисту прав. У такому випадку суд має навести мотиви, чому саме цей захід є необхідним;
- незалежно від обраного заходу, суд зобов'язаний перевірити, чи користь від його застосування для позивача явно переважає потенційну шкоду, яку може бути завдано відповідачу або публічним інтересам. Забезпечення позову не повинно призводити до суттєвого дисбалансу між приватним інтересом заявника і тими інтересами, на захист яких спрямовано оскаржуваний акт.
63. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії пункту 1 оскаржуваного припису, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист його прав. Зокрема, термін виконання припису встановлений до 30 травня 2025 року.
64. Позивач наголошував, що не здійснює господарську діяльність за адресою, де виявлено працівницю ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), а вказана особа працевлаштована у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , який орендує приміщення за цією адресою. ТОВ «АЗІЯФУДС» є лише постачальником продукції для фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 .
65. Таким чином, виконання вимоги припису щодо оформлення трудових відносин з ОСОБА_1 є неможливим для ТОВ «АЗІЯФУДС» та матиме ознаки примусової праці, що заборонено статтею 43 Конституції України. Невиконання припису у встановлений строк невідворотно призведе до застосування відповідачем штрафних санкцій, що змусить позивача повторно звертатися до суду.
66. Позивач вважав, що існують очевидні ознаки протиправності оскаржуваного припису в цій частині, оскільки чинне законодавство не передбачає відповідальності постачальника за дотримання покупцем законодавства про працю.
67. Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вжиття таких заходів жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті, оскільки факт правомірності чи протиправності винесення оскаржуваного розпорядження відповідача буде встановлено під час повного, всебічного і об'єктивного розгляду у судовому засіданні всіх обставин справи. В той же час невжиття заходів забезпечення адміністративного позову може мати наслідком заподіяння шкоди правам, свободам та законним інтересам ТОВ «АЗІЯФУДС», що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
68. Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій належним чином не встановили наявності виключних підстав, передбачених частиною другою статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову, чим порушили загальні принципи адміністративного судочинства, сформульовані Верховним Судом.
69. Суди помилково ототожнили ймовірність застосування до позивача штрафних санкцій, відповідно до статті 265 КЗпП України та частини дев'ятої статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року №877-V, за невиконання припису у встановлений строк, із реальним та невідворотним ускладненням захисту його прав.
70. У висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 07 серпня 2025 року у справі №160/23979/24, сформовано правову позицію, що фінансові ризики позивача повинні бути реально обґрунтовані та мати невідворотний характер, а не бути лише ймовірними негативними наслідками. У разі задоволення позову і скасування припису, право позивача вважатиметься відновленим, а застосовані штрафні санкції можуть бути скасовані або відшкодовані, що не ускладнює виконання майбутнього судового рішення.
71. У разі оскарження відповідного акта суб'єкта владних повноважень особа має право заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди, тому зазначене не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі №380/11600/20.
72. Водночас, суди попередніх інстанцій, посилаючись на доводи позивача про нібито об'єктивну неможливість виконання припису, дійшли висновку про наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного пункту припису, що є підміною доведення очевидної протиправності акта оцінкою аргументів однієї зі сторін.
73. Однак, висновок про очевидну протиправність рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а особливо акта, виданого у сфері державного контролю (нагляду), має ґрунтуватися на високому ступені імовірності та вимагає від суду ретельної оцінки на предмет явного порушення компетенції чи закону.
74. У висновках, викладених у постановах від 02 квітня 2025 року у справі №320/16011/24 та від 07 квітня 2025 року №242зп-24/160 Верховний Суд наголошував, що питання правомірності рішення органу влади має бути встановлено під час розгляду справи по суті, і передчасне висловлення позиції судом про очевидну протиправність лише на підставі аргументів позивача є порушенням принципу змагальності.
75. В той же час, застосування заходу забезпечення позову шляхом зупинення пункту 1 припису підмінює судове рішення, оскільки фактично надає позивачеві результат, якого він прагне досягти за допомогою позову, тобто тимчасове скасування обов'язку усунути порушення, до розгляду справи по суті.
76. Заходи забезпечення позову не повинні бути спрямовані на вирішення спору по суті та не можуть встановлювати для позивача становище, яке існувало б у разі задоволення його позову.
77. У висновку Верховного Суду, викладеному постанові від 05 червня 2024 року у справі №460зп-23/160, зазначено, що забезпечення позову не може полягати у фактичному задоволенні позовних вимог, оскільки це буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача, яке може мати наслідком порушення балансу інтересів.
78. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі №800/521/17 сформувала позицію, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
79. Тобто зупинення пункту 1 оскаржуваного припису, який виданий в інтересах публічного порядку для захисту трудових прав громадян, є неадекватним та неспівмірним втручанням у діяльність органу державного нагляду (Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці) до того, як судом остаточно встановлено неправомірність такого припису.
80. Крім того зупинення дії пункту 1 припису про усунення виявлених порушень, прийнятого в порядку державного контролю, фактично не зберігає становище, а змінює його на користь позивача, звільняючи його від негайного виконання законних (до моменту їх скасування) вимог контролюючого органу.
81. В той же час суди не можуть застосовувати заходи забезпечення позову ґрунтуючись лише на необхідності збереження існуючого становища суб'єкта господарювання, якщо відсутня хоча б одна з прямо визначених законом підстав. Збереження становища є наслідком застосування таких заходів, але не може самостійним критерієм чи підставою для їх вжиття.
82. Отже скаржник у касаційній скарзі обґрунтовано вказує на те, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані рішення без урахування правових позицій Верховного Суду, які вимагають встановлення очевидної протиправності рішення суб'єкта владних повноважень для застосування заходів забезпечення позову, особливо коли оскаржується акт, прийнятий в порядку державного нагляду (контролю).
83. Суди попередніх інстанцій також не врахували інтересів держави у сфері нагляду за дотриманням трудового законодавства. Забезпечення позову без достатнього обґрунтування створює ризик нівелювання повноважень органу влади. Верховний Суд у постанові від 05 червня 2024 року у справі №460зп-23/160 підкреслює, що суд має зважувати не лише інтереси заявника, але й суспільний інтерес, який, в даному випадку полягає у забезпеченні дотримання законодавства про працю.
84. У межах даних правовідносин Держпраці обґрунтовано наголошує, що застосований захід у вигляді зупинення пункту 1 оскаржуваного припису є неадекватним та неспівмірним, оскільки він фактично підмінює собою рішення суду у справі по суті, що прямо суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 05 червня 2024 року у справі №460зп-23/160.
85. В свою чергу доводи, викладені у відзиві позивача, на думку колегії суддів, є непереконливими та не спростовують порушень норм процесуального права, допущених судами, оскільки твердження про об'єктивну неможливість виконання припису через відмову особи від працевлаштування є предметом доказування під час розгляду справи по суті. Судове рішення про забезпечення позову, яке ґрунтується на цьому твердженні, фактично преюдиціює вирішення спору на користь позивача.
86. Посилання позивача на об'єктивну неможливість виконати пункт припису у зв'язку з відмовою особи від працевлаштування, хоча і стосується суті спору, не може бути самостійною підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Такі доводи підлягають перевірці під час вирішення питання про правомірність припису по суті. На стадії забезпечення позову заявник зобов'язаний довести наявність передбачених статтею 150 КАС України умов. Аргументи щодо неможливості виконання припису (у тому числі посилання на ризик примусової праці) можуть бути враховані лише при вирішенні спору по суті, оскільки їх оцінка в межах забезпечення позову фактично підмінює собою остаточне судове рішення.
87. Позивач помилково намагається довести відсутність підстав для урахування висновків Верховного Суду, посилаючись лише на різний предмет спору у справах №460зп-23/160, №320/16011/24, №242зп-24/160 та №160/23979/24. Однак колегія суддів зауважує, що позиція Верховного Суду, викладена у цих справах, встановлює універсальні критерії щодо застосування положень статей 150, 151 КАС України, а саме: неприпустимість підміни рішення суду по суті, вимогу високого ступеня доведеності очевидної протиправності акта контролю та доведення реальної, а не гіпотетичної шкоди.
88. В обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин та з урахуванням положень частини другої статті 150 та частини другої статті 151 КАС України, Верховний Суд визнає висновок судів першої і апеляційної інстанцій про наявність підстав для забезпечення позову у даній справі, помилковим.
89. Відтак, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв'язку з чим судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
90. Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
91. Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала та постанова скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці задовольнити.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2025 року скасувати.
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗІЯФУДС» про вжиття заходів забезпечення позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
В.М. Кравчук
О.П. Стародуб