ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
06 жовтня 2025 року Справа № 911/1470/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Крейбух О.Г. , суддя Саврій В.А.
секретар судового засідання Приступлюк Т.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"
на рішення Господарського суду Житомирської області від 10.07.2025
(ухвалене о 16:09 год. у м. Житомирі, повний текст складено 10.07.2025)
у справі № 911/1470/25 (суддя Машевська О.П.)
за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯнЕір" ЛТД
про стягнення 130 600 грн 07 коп.
Відповідно до ч.13 ст.8, ч. 10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯнЕір" ЛТД про стягнення 130 600 грн 07 коп., з яких: 50 965 грн 20 коп. основного боргу, 56 403 грн 80 коп. пені, 4 501 грн 69 коп. 3% річних, 18 729 грн 38 коп. інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтуванні заборгованістю відповідача за надані позивачем послуги з розміщення (базування) повітряного судна відповідача в період березень, травень-червень 2022 року.
Господарський суд Житомирської області рішенням від 10.07.2025 у справі № 911/1470/25 в позові відмовив.
При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив із того, що повітряне судно відповідача - Boeing 737-300 бортовий номер UR-CNF знаходиться в авіапарку відповідача, 16.06.2021 прилетів до міжнародного аеропорту "Бориспіль" для виконання регулярних рейсів авіакомпанії та просив позивача включити повітряне судно до реєстру літаків відповідача, які базуються на території МА "Бориспіль" з червня 2021.
Суд зазначив, що позивач мав довести факт належного виконання зобов'язання з надання Відповідачу послуги з базування повітряного судна Boeing 737-300 бортовий номер UR-CNF на території аеропорту Бориспіль після 20.02.2022.
Місцевий господарський суд встановив, що згідно Реєстру карт на обслуговування авіарейсів ANR - А/к "ЯнЕір" ЛТД в ДП МА "Бориспіль", рейси в межах України за 01.02.2022 - 20.02.2022 вбачається, що 20.02.22 повітряне судно бортовий номер UR-CNF здійснило виліт.
Суд вказав, що Міжнародний аеропорт Житомир ім. С.П. Корольова довідкою №4-06/2025 від 24.06.2025 підтвердив, що 20.02.2022 повітряне судно Boeing 737-300 бортовий номер UR- CNF, експлуатантом якого є ТОВ "ЯнЕір" ЛТД прибуло до міжнародного аеропорту Житомир ім. С.П. Корольова та постійно перебуває на аеродромі ім. С.П. Корольова (Житомир). Тому, суд виснував, що позивач був обізнаний про те, що з 20.02.2022 ПС Boeing 737-300 бортовий номер UR- CNF не базується на території ДП МА "Бориспіль", а відповідно для відповідача після 20.02.2022 відпала необхідність у наданні послуги з базування належного йому повітряного судна.
З врахуванням встановлених обставин, місцевий господарський суд виснував про відмову в позові, з огляду на відсутність обставин реального надання послуг з розміщення (базування) повітряного судна в заявлений період.
Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 626, 627, 631, 901, 903 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Не погоджуючись із вказаним рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду звернулося Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Житомирської області від 10.07.2025 у справі № 911/1470/251 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована таким.
27.01.2016 між позивачем та відповідачем укладено Додаток В1.1/02.1-14/1-13 до Стандартної угоди ІАТА про наземне обслуговування (спрощена процедура) із Додатковими угодами №№1-20.
Сторони погодили та були обізнані, що плата за базування повітряного судна здійснюється незалежно від фактичного часу перебування повітряного судна в аеропорту базування, а тому, як помилково зазначає у рішенні суд першої інстанції, не потребує доказування надання послуг.
Відповідач заздалегідь до початку повномасштабного вторгнення рф, яке як відомо сталось 24.02.2022, готувався до вильоту з аеропорту Бориспіль, але при цьому проігнорував зобов'язання щодо повідомлення Позивача про припинення базування повітряного судна хоча б на електронну пошту.
Також, суд першої інстанції взагалі не надав оцінку тому, що відповідач після отримання претензії від позивача здійснив часткову оплату, а саме оплатив повністю послугу базування повітряного судна за квітень 2022 року по рахунку-фактурі №84/99 від 30.04.2022 на суму 16 988 грн 40 коп. з ПДВ.
Судом першої інстанції порушені норми процесуального законодавства щодо поданих відповідачем письмових пояснень та доданих до них доказів.
З врахуванням викладеного, позивач вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як таке, що ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Відповідач подав суду апеляційної інстанції відзив, в якому вказує таке.
20.02.2022 повітряне судно UR - CNF фактично припинило своє базування в аеропорту Бориспіль та залишило аеропорт Бориспіль. З 20.02.2022 року повітряне судно UR - CNF перебувало в аеропорту Житомир ім. С. П. Корольова та не покидало його у зв'язку з закриттям повітряного простору України через війну.
Суд першої інстанції вірно, об'єктивно та повністю дослідив матеріали справи та встановив, що повітряне судно не перебувало в аеропорту Бориспіль, відповідно послуги з його базування не надавались позивачем.
На думку позивача, відповідач під час ведення активних військових дій на території Київської та Житомирської областей, нібито, без перешкод мав можливість у період з 24.02.2022 по кінець місяця лютого 2022 року здійснити інформування позивача про припинення базування повітряного судна під час активного ведення військових дій на території Київської та Житомирської області включно.
Позивач фактично ігнорує факт ведення військових дій на території Київської області, повної відсутності працівників аеропорту на робочих місцях для реєстрації звернень відповдіача, закриття аеропорту військовими для доступу в адміністративні будівлі, постійні обстріли, та фактичне припинення роботи відділень Укрпошти в перші місяці війни на території ведення військових дій зокрема в Київській та Житомирській областях.
Безпідставним є доводи апеляційної скарги про неможливість надання пояснень по справі відповідачем.
Відповідач вважає, що суд прийняв рішення з забезпеченням принципів верховенства права та з врахуванням всіх істотних обставин доведених доказами які мають значення для вирішення спору.
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 10.07.2025 у справі № 911/1470/25 - без змін.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішень норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити частково, виходячи з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 27.01.2016 між Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЯнЕір" ЛТД укладено Додаток В1.1/02.1-14/1-13 до Стандартної угоди ІАТА про наземне обслуговування (спрощена процедура) (далі -Додаток; а. с. 15-26).
У Преамбулі Угоди сторони погодили, що умови Основної угоди та Додатку А до СУНО від січня 2013 року, опубліковані Міжнародною асоціацією повітряного транспорту, застосовуються так, ніби ці умови були повністю повторені в цьому документі. Підписавши цей Додаток В, сторони підтверджують, що вони ознайомлені із зазначеною вище Основною угодою та Додатком А.
Згідно параграфу 4 додатку під-параграфу 4.12., викладеного у Додатковій угоді №1 від 12.02.2016 сторони погодили, що до 15 числа кожного місяця (згідно зі строком, який вказаний в під-параграфі 2.4. Додатку), Перевізник здійснює 100%-ву попередню оплату на рахунок Обслуговуючої компанії за надання місця для базування повітряного судна, вказаного в під-параграфі 2.4 Параграфу 2 Додатку, на місяць надання послуг. У випадку відсутності попередньої оплати за надання місця для базування повітряного судна у вказані строки, Обслуговуюча компанія має право відмовити Перевізнику в базуванні.
У п. 4.8. Додатку В1.1/02.1-14/1-13 до Стандартної угоди ІАТА сторони погодили, що у разі наявності простроченої заборгованості Перевізника перед Обслуговуючою компанією, Обслуговуюча компанія нараховує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується до моменту повного погашення заборгованості за Додатком.
У п. 8.1., 8.2. Додатку В1.1/02.1-14/1-13 до Стандартної угоди ІАТА сторони домовились, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин (дій непереборної сили, незалежних від волі сторін), таких як: бойові дії, блокада, ембарго, інші міжнародні санкції, інші дії держав, які виключають можливості виконання сторонами своїх зобов'язань, пожежі, повені, інші стихійні лиха чи природні явища. сторони звільняються від виконання своїх зобов'язань на період дії цих обставин.
Якщо умови форс-мажору продовжуються більше 30 днів, кожна із сторін має право на розірвання Додатку і не несе відповідальності за це при умові, якщо повідомить про це іншу сторону не пізніше ніж за 14 днів до розірвання. Перевізник повинен оплатити послуги, надані йому раніше Обслуговуючою компанією.
Також, між сторонами було укладено Додаткові угоди до Додатку, а саме: Додаткова угода №1 від 12.02.2016; Додаткова угода №2 від 29.04.2016; Додаткова угода №3 від 30.05.2016; Додаткова угода №4 від 18.07.2016; Додаткова угода №5 від 29.08.2016; Додаткова угода №6 від 17.02.2017; Додаткова угода №7 від 10.07.2017; Додаткова угода №1 від 12.02.2016; Додаткова угода №8 від 18.10.2017; Додаткова угода №9 від 07.11.2017; Додаткова угода №10 від 27.12.2017; Додаткова угода №11 від 15.03.2018; Додаткова угода №12 від 23.03.2018; Додаткова угода №13 від 05.05.2018; Додаткова угода №14 від 01.09.2018; Додаткова угода №15 від 27.12.2018; Додаткова угода №16 від 27.05.2019; Додаткова угода №17 від 26.12.2019; Додаткова угода №18 від 01.03.2020; Додаткова угода №19 від 25.02.2020; Додаткова угода №20 від 10.07.2020 (а. с. 27-43).
Відповідач направив позивачу лист від 17.06.2021 № 573 (вх. №01-16-3242 від 18.06.2021), яким повідомив останнього що ПС Boeing 737-300 16.06.2021 прилетів до Міжнародного аеропорту "Бориспіль" для виконання регулярних рейсів авіакомпанії та просив включити вищезазначене повітряне судно до реєстру літаків ТОВ "ЯнЕір" ЛТД, які базуються на території МА "Бориспіль" з червня 2021 року (а. с. 44).
Згідно із змінами внесеними додатковими угодами, які, зокрема, встановленні у останній редакції у Додатковій угоді №20 від 10.07.2020 щодо під-параграфу 2.4 Параграфу 2 Додатку Обслуговуюча компанія надає Перевізнику послугу з розміщення (базування) повітряних суден (ПС) (надалі - базування ПС) без закріплення за конкретним номером стоянки. Ціна/вартість (надалі-вартість) базування ПС за місяць по типам повітряних суден становить (в гривнях, без ПДВ):
1. В734 - UR-CQX - 14 157 грн;
2. В735 - UR-CTD - 14 157 грн;
3. Інші ПС з МЗВ від 50 до 90 тон включно - 14 157 грн.
Вартість встановлена за кожний календарний місяць або його частину та стягується в повному обсязі незалежно від фактичного часу перебування повітряного судна в аеропорту базування протягом календарного місяця.
Інформацію про базування повітряного судна Перевізника, Перевізник надає Обслуговуючій компанії шляхом направлення офіційного листа за 3 (три) робочі дні до прибуття повітряного судна (ПС). Сторони домовились, що лист Перевізника буде вважатися підтвердженням базування ПС Перевізника і невід'ємною частиною цього Додатку та підставою для виникнення у Обслуговуючої компанії зобов'язань виставити рахунки Перевізнику за базування згідно з інформацією, зазначеною в листі, а у Перевізника сплачувати такі рахунки Обслуговуючої компанії за цінами, що встановлені даним Додатком, якщо обслуговуюча компанія не відмовила Перевізнику в базуванні ПС письмово.
У разі несвоєчасного подання Перевізником інформації про базування нового ПС, Обслуговуюча компанія може відмовити Перевізнику в базуванні цього ПС.
Інформацію про припинення базування ПС Перевізник надає Обслуговуючій компанії шляхом направлення офіційного листа до останнього робочого дня місяця, в якому ПС припинило базування. Сторони домовились, що лист Перевізника про припинення базування ПС буде вважатися невід'ємною частиною цього Додатку та підставою для Обслуговуючої компанії не нараховувати плату за базування для визначеного у листі ПС.
У разі відсутності такої інформації оплата за базування цього повітряного судна стягується в повному розмірі згідно з умовами даного Додатку.
В подальшому, 06.07.2022 о 18:36 год. на електронну пошту позивача надійшов лист від відповідача №126 від 06.06.2022 (вх. №01-16-2270 від 07.07.2022), яким останній повідомив, що повітряне судно Boeing 737-300 20.02.2022 вилетів з аеропорту Бориспіль. Відповідач зазначає, що в зв'язку із початком військової агресії рф проти України, бойовими діями на територіях Київської та Житомирської областей, та іншими пов'язаними із цим форс-мажорними обставинами, не міг вчасно передати чи належним чином надіслати листа про припинення базування повітряного судна в аеропорту Бориспіль. (а. с. 44 на звороті - 45).
Матеріали справи містять виставлені позивачем відповідачу Акти приймання-передачі виконаних послуг згідно з Договором В1.1/02.1-14/1-13 від 27.01.2016 від 31.03.2022 на суму 16 988 грн 40 коп.; від 30.04.2022 за №314194 на суму 16 988 грн 40 коп.; від 31.05.2022 за №315238 на суму 16 988 грн 40 коп.; від 30.06.2022 за №316611 на суму 16 988 грн 40 коп. Також, позивач виставив до оплати рахунки-фактури: №84/94 від 31.03.2022 на суму 16 988 грн 40 коп.; №84/99 від 30.04.2022 на суму 16 988 грн 40 коп.; №84/105 від 31.05.2022 на суму 16 988 грн 40 коп.; №84/111 від 30.06.2022 на суму 16 988 грн 40 коп. (а. с. 45 на звороті - 50).
Позивач 06.10.2022 надіслав відповідачу претензію про сплату заборгованості за період березень-червень 2022 року в загальній сумі 67 953 грн 60 коп. (а. с. 52-55).
Відповідно до платіжної інструкції № 1300017632 від 04.03.2025 ТОВ "ЯнЕір" ЛТД здійснило часткову оплату коштів. Призначення платежу "Оплата за базування одного ПС, згідно рахунку: №84/99 від 30.04.2022, у т.ч. ПДВ 20% 2831.4 грн". (а. с. 51 на звороті).
Враховуючи, що відповідач не в повному обсязі виконав свої грошові зобов'язання, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Також, позивач нарахував та заявив до стягнення суми пені, 3% річних та інфляційних.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За положеннями ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За приписами ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно частиною 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Вище встановлено, що починаючи з червня 2021 року повітряне судно відповідача, Boeing 737-300 бортовий номер UR- CNF, базувалося на території Міжнародного аеропорту "Бориспіль" на підставі укладеного 27.01.2016 сторонами в справі Додатку В1.1/02.1-14/1-13 до Стандартної угоди ІАТА про наземне обслуговування та поданої відповідачем заявки (лист від 17.06.2021 № 573).
Суд апеляційної інстанції бере до уваги, що згідно із змінами внесеними додатковими угодами, які, зокрема, встановленні у останній редакції у Додатковій угоді №20 від 10.07.2020 щодо під-параграфу 2.4 Параграфу 2 Додатку Обслуговуюча компанія надає Перевізнику послугу з розміщення (базування) повітряних суден (ПС) (надалі - базування ПС) без закріплення за конкретним номером стоянки. Ціна/вартість (надалі-вартість) базування ПС за місяць по типам повітряних суден становить (в гривнях, без ПДВ):
1. В734 - UR-CQX - 14 157 грн.
2. В735 - UR-CTD - 14 157 грн.
3. Інші ПС з МЗВ від 50 до 90 тон включно - 14 157 грн.
Вартість встановлена за кожний календарний місяць або його частину та стягується в повному обсязі незалежно від фактичного часу перебування повітряного судна в аеропорту базування протягом календарного місяця.
Інформацію про базування повітряного судна Перевізника, Перевізник надає Обслуговуючій компанії шляхом направлення офіційного листа за 3 (три) робочі дні до прибуття повітряного судна (ПС). Сторони домовились, що лист Перевізника буде вважатися підтвердженням базування ПС Перевізника і невід'ємною частиною цього Додатку та підставою для виникнення у Обслуговуючої компанії зобов'язань виставити рахунки Перевізнику за базування згідно з інформацією, зазначеною в листі, а у Перевізника сплачувати такі рахунки Обслуговуючої компанії за цінами, що встановлені даним Додатком, якщо обслуговуюча компанія не відмовила Перевізнику в базуванні ПС письмово.
Отже, сторони домовилися, що послуга з розміщення (базування) повітряних суден позивачем надається незалежно від обставин фактичного перебування повітряного судна відповідача на території аеропорту.
Суд бере до уваги, що згідно з пунктом 1.2 Положення про порядок використання аеродромів України, затвердженого наказом Міністерства оборони України та Міністерства транспорту України від 20.06.2003 №191/446, базовим аеродромом є аеродром, призначений для постійного базування повітряних суден.
Апеляційний господарський суд зауважує, що фактично базуванням повітряного судна в аеропорту є закріплення повітряного судна за певним аеропортом, який визначається як основне місце його розташування, а також технічного обслуговування, стоянки та забезпечення польотної діяльності, тощо.
Відтак висновки суду першої інстанції про необхідність реального (фактичного) вчинення позивачем господарських операцій з надання відповідних послуг та підтвердження їх надання, не відповідає змісту правочину, на підставі котрого між сторонами виникли правовідносини, оскільки сутність послуги з базування також полягає в фактичному закріпленні повітряного судна за певним аеропортом.
Як вказано вище, згідно із змінами внесеними додатковими угодами, які, зокрема, встановленні у останній редакції у Додатковій угоді №20 від 10.07.2020 щодо під-параграфу 2.4 Параграфу 2 Додатку, інформацію про припинення базування ПС Перевізник надає Обслуговуючій компанії шляхом направлення офіційного листа до останнього робочого дня місяця, в якому ПС припинило базування. Сторони домовились, що лист Перевізника про припинення базування ПС буде вважатися невід'ємною частиною цього Додатку та підставою для Обслуговуючої компанії не нараховувати плату за базування для визначеного у листі ПС.
Отже, підставою для припинення базування повітряного судна відповідача та відповідно нарахування плати є офіційний лист відповідача, поданий до останнього робочого дня місяця, в якому припиняється базування такого судна.
Судом вище встановлено, що такий лист був надісланий відповідачем на електронну пошту позивача 06.07.2022 о 18:36 год.
Щодо доводів відповідача про те, що фактично базування літака припинилося 20.02.2022, не беруться судом до уваги, оскільки в порушення взятих на себе зобов'язань, в порядку узгодженому сторонами в Додатку, відповідач не надіслав позивачу офіційного листа про припинення базування.
Суд апеляційної інстанції критично оцінює твердження скаржника про те, що надіслати листа йому завадила повномасштабна збройна агресія рф проти України, оскільки:
- за доводами самого відповідача літак відлетів 20.02.2022, тобто до вказаних подій;
- відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, яким саме чином повномасштабна військова агресія рф проти України перешкодила йому повідомити позивача про припинення базування;
- починаючи з 20.02.2022, відповідач в розумний строк не повідомив позивача про припинення базування ПС в аеропорту позивача;
- відповідачем здійснена оплата за послуги з базування в квітні 2022 року, що вказує на визнання ним існування зобов'язань з оплати за послуги з базування в спірний період;
- відповідачем не надано доказів, що починаючи з березня 2022 року по червень 2022 року ПС Boeing 737-300 бортовий номер UR-CNF мав інший аеропорт базування.
Одночасно щодо відльоту ПС із аеропорту позивача 20.02.2022, суд апеляційної інстанції вказує, що учасники справи не заперечують та фактично визнають вказану обставину, а тому з врахуванням ч. 1 ст. 75 ГПК України, така обставина не підлягає доказуванню.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до під-параграфу 4.12 Параграфу 4 Додатку, в редакції Додаткової угоди №1, до 15 числа кожного місяця (згідно зі строком, який вказаний в Під-Параграфі 2.4 Додатку), Перевізник здійснює 100%-ву попередню оплату на рахунок Обслуговуючої компанії за надання місця для базування повітряного судна, вказаного в Під-Параграфі 2.4 Параграфу 2 Додатку, на місяць надання послуг. У випадку відсутності попередньої оплати за надання місця для базування повітряного судна у вказані строки, Обслуговуюча компанія має право відмовити Перевізнику в базуванні.
Згідно із ст. 525 України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Колегія суддів вказує, що матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем послуг з базування ПС Boeing 737-300 бортовий номер UR-CNF на аеропорті позивача в період березень, травень-червень 2022 року.
Таким чином суд апеляційної інстанції підсумовує, що у відповідача існує заборгованість перед позивачем за надані послуги з базування ПС за період березень, травень-червень 2022 року в сумі 50 965 грн 20 коп. (16 988 грн 40 коп. х 3 місяці), а тому позов в цій частині є обґрунтованим та підлягає до задоволення.
Відносно позовних вимог про стягнення 4 501 грн 69 коп. 3% річних, 18 729 грн 38 коп. інфляційних втрат, суд бере до уваги таке.
Згідно із ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Колегія суддів перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних встановила, що він є вірним, помилок у ньому не виявлено, а тому позов і в цій частині підлягає до задоволення.
Щодо стягнення 56 403 грн 80 коп. пені, апеляційний господарський суд зважає на таке.
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин та нарахування неустойки) виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із п. п. 4.8 Додатку, у разі наявності простроченої заборгованості Перевізника перед Обслуговуючою компанією Обслуговуюча компанія нараховує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується до моменту повного погашення заборгованості за Додатком.
Апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок суми пені, здійснений позивачем, встановив, що останній є арифметично вірним, а періоди нарахування пені відповідають вимогам чинного законодавства.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд висновує про обґрунтованість позову в цій частині.
В той же час, згідно із ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Таким чином, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що застосоване у частині третій статті 551 ЦК України та статті 233 Господарського кодексу України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Такі ж правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19 та від 04.10.2021 у справі №922/3436/20.
Суд зазначає, що у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до усталеної та послідовної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.
Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/20, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 05.03.2019 у справі №923/536/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі №916/878/20.
Суд виходить з того, що положення статті 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є постійними у правозастосуванні, що підтверджується сталою та послідовною практикою Верховного Суду.
Зокрема, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), до якого суд має право її зменшити.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 сформувала висновки щодо застосування означених норм права та у розділі "Висновки щодо застосування норм матеріального права", зокрема, в пунктах 213, 214, зазначила:
"Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".
Крім того, у пункті 72 постанови від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу та зазначила, зокрема: "зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення".
Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (подібний висновок міститься і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 у справі №7-рп/2013).
При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд також повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.
Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.08.2024 у справі №910/14265/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14264/23 та від 24.09.2024 у справі № 915/1037/23 у подібних правовідносинах.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Тому таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Апеляційний господарський суд бере до уваги, що в силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. При цьому визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Фактично спір виник у зв'язку із тим, що відповідач своєчасно та належним чином не повідомив позивача про припинення базування свого повітряного судна.
Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введено воєнний стан.
Суд зауважує, що через високий ризик авіаційній безпеці для цивільної авіації з 00:45 год. utc (02:45 за київським часом) 24.02.2022 ОЦВС України, згідно з вимогами Повітряного кодексу України та Положення про використання повітряного простору, вжило термінових заходів щодо закриття повітряного простору України для цивільних користувачів повітряного простору. Надання послуг з обслуговування повітряного руху цивільними користувачами повітряного простору України призупинилося.
Таким чином, починаючи з 05:30 год. 24.02.2022 по 06.06.2022 повітряне судно відповідача не могло прибути до аеропорту позивача. Однак вказане не є підставою для невиконання своїх зобов'язань за Додатком, в тому числі повідомлення позивача про припинення базування.
Апеляційний господарський суд бере до уваги, що сума заявленої до стягнення пені перевищує суму основної заборгованості (становить 110,67% від суми основного боргу). Таке нарахування є наслідком того, що воно відбулося з моменту прострочення виконання зобов'язання відповідачем (березень-червень 2022 року) до звернення позивача до суду із цим позовом (квітень 2025 року).
При цьому, суд враховує, що відповідач здійснював оплату за послуги із базування за квітень 2022 року.
Також, суд зважає, що майновий інтерес позивача захищений задоволення позову в частині стягнення з відповідача сум відсотків річних та інфляційних.
З урахуванням викладеного, становища цивільної авіації в період воєнного стану, а також беручи до уваги конкретні обставини справи, поведінку сторін, а також те, що одним із завдань неустойки є стимулювання сторін до належного виконання договірних зобов'язань та вона не може бути непомірним тягарем для боржника та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором, суд вважає за доцільне зменшити розмір пені на 50%.
Вказане відповідає принципам справедливості, розумності та співмірності відповідальності з наслідками порушення зобов'язань, що буде оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. Поруч з цим, такий розмір неустойки, не буде джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором, а її сплата буде стимулюванням для відповідача в подальшому не допускати порушення зобов'язань перед своїми контрагентами, в тому числі і позивачем.
Щодо подання відповідачем пояснень та долучення до них доказів, апеляційний господарський суд вказує таке.
Відповідно до приписів статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
В силу ч. ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.
Відповідні висновки щодо розподілу тягаря доказування та добросовісності поведінки сторони/учасника при вчиненні процесуальної дії з надання доказів у господарському процесі, викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 913/317/18, від 22.05.2019 у справі № 5011-15/10488-2012 та від 16.07.2020 у справі № 908/2828/19, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19 (на яку посилався скаржник у касаційній скарзі) та від 12.01.2021 у справі № 924/1103/19.
За змістом ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
В ухвалі про прийняття позовної заяви та відкриття провадження зазначається строк для подання відповідачем відзиву на позов (п. 8 ч. 2 ст. 176 ГПК України).
Суд апеляційної інстанції бере до уваги, що Господарський суд Житомирської області ухвалою від 29.05.2025 відкрив провадження в цій справі та встановив відповідачу строк - передбачений ч. 1 ст. 251 ГПК України (п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі) для подання відзиву на позовну заяву (а. с. 85).
Із КП "Діловодство спеціалізованого суду", суд апеляційної інстанції встановив, що зазначена ухвала суду доставлена в електронний кабінет відповідача о 14:54 год. 29.05.2025, а тому з урахуванням приписів абз. 2 п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України є врученою відповідачу - 29.05.2025.
Частина 1 статті 116 ГПК України передбачає, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За наведеного, п'ятнадцятий день визначеного судом строку припадав на 13.06.2025, а відзив та додані до нього докази мали бути подані відповідачем у строк до 13.06.2025 включно.
В той же час, письмові пояснення були подані через Електронний кабінет лише 25.06.2025. До таких пояснень відповідачем було долучено довідку №4-06/2025 від 24.06.2025 Міжнародного аеропорту Житомир ім. С.П. Корольова та Реєстр карт на обслуговування авіарейсів ANR - А/к "ЯнЕір" ЛТД в ДП МА "Бориспіль" (а. с. 104-112).
При цьому, за змістом пояснень, відповідач не обґрунтовує причин неподання відзиву, доказів разом із відзивом.
Таким чином, подані разом із поясненнями докази, подані з порушенням строку та порядку, встановленого ст. 80 ГПК України, а тому не можуть бути прийняті судом до уваги та покладені в основу судового рішення в справі.
Вказаному місцевий господарський суд оцінки не надав та помилково прийняв надані відповідачем докази, врахував їх при вирішенні спору.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, частково знайшли своє відображення при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
У відповідності до п. 3 ч. ст. 277 ГПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.
Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" слід задовольнити, а рішення Господарського суду Житомирської області від 10.07.2025 у справі №911/1470/25 скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити частково.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 10.07.2025 у справі №911/1470/25 скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯнЕір" ЛТД (10007, Україна, Житомирська обл., місто Житомир, вулиця Авіаторів, будинок 9, код 38267160) на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (08300, Україна, Бориспільський р-н, Київська обл., село Гора, вулиця Бориспіль-7, код 20572069) - 50 965 грн 20 коп. основного боргу, 28 201 грн 90 коп. пені, 4 501 грн 69 коп. 3% річних, 18 729 грн 38 коп. інфляційних та 2 422 грн 40 коп. судового збору за подання позовної заяви.
В стягненні 28 201 грн 90 коп. пені відмовити.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯнЕір" ЛТД (10007, Україна, Житомирська обл., місто Житомир, вулиця Авіаторів, будинок 9, код 38267160) на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (08300, Україна, Бориспільський р-н, Київська обл., село Гора, вулиця Бориспіль-7, код 20572069) - 3 633 грн 60 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Господарському суду Житомирської області видати накази на виконання цієї постанови.
5. Справу № 911/1470/25 надіслати Господарському суду Житомирської області.
6. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Крейбух О.Г.
Суддя Саврій В.А.