Номер провадження: 22-ц/813/4529/25
Справа № 509/2009/23
Головуючий у першій інстанції Гандзій Д.М.
Доповідач Сегеда С. М.
23.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Драгомерецького М.М.,
Комлевої О.С.,
за участю:
секретаря Козлової В.А.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника ОСОБА_2 - адвоката Артем'євої К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Артем'євої Кристини Миколаївни на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 лютого 2025 року, повний текст якого складено 04.02.2025 року та ухваленого під головуванням судді Гандзія Д.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору про надання послуг та стягнення збитків,
встановив:
18.04.2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору про надання послуг та стягнення збитків у розмірі 49 700,00 грн. та 800,00 доларів США відповідно до курсу НБУ.
Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 05.09.2022 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено усний договір про надання послуг з ремонту даху будинку АДРЕСА_1 , у строк до 20.09.2022 року.
На виконання умов цього усного договору позивачем відповідачу було передано грошові кошти у розмірі 800,00 доларів США за виконання вказаних робіт та 49 700,00 грн. на закупівлю будівельних матеріалів. Зазначене підтверджується розпискою відповідача від 05.09.2022 року (а.с.) і не заперечувались сторонами.
Проте, відповідач у встановлений строк зазначені будівельні роботи у повному обсязі не виконав.
Крім того, будівельні роботи з ремонту даху будинку позивачки, які виконані відповідачем, не відповідають загальноприйнятим вимогам якості, що було підтверджено висновком експерта № 01/2023 від 23.01.2023 року.
Посилаючись на вказані обставини, позивачка просила її позовні вимоги задовольнити.
Заочним рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від 22.08.2023 року позовні вимоги позивачки були задоволені (а.с.74-77).
Однак, Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 29.02.2024 року задоволено заяву представника відповідача та вказане заочне рішення від 22.08.2023 року було скасоване з передачею справи до канцелярії суду для подальшого автоматизованого розподілу (а.с.114).
В подальшому, рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 03.02.2025 року позов ОСОБА_1 було задоволено (а.с.190-197).
Розірвано усний договір про надання послуг з ремонту покрівлі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 05.09.2022 року, зі строком дії до 20.09.2022 року.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальних збитків загальну суму 83 081,04 грн. (33381,04 грн. - вартість будівельних робіт + 49700 грн. - вартість будівельних матеріалів), вартість експертного дослідження в розмірі 8 000,00 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 073,60 грн. (а.с.190-197).
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Артем'єва К.М. ставить питання про скасування рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 03.02.2025 року, ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.198-202).
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що відповідач взяті на себе зобов?язання умисно своєчасно не виконав, порушивши строки виконання ремонтних робіт покрівлі даху будинку у встановлений усним договором та письмовою розпискою від 05.09.2022 р., в строк до 20.09.2022 р., а частково зроблений ним неякісний ремонт покрівлі свідчить про неналежне виконання останнім взятих на себе договірних зобов?язань, що випливає з висновку судового експерта № 01/2023 р. від 23.01.2023 р., відповідно до якого, позивачці потрібно знову виконати демонтажні роботи покрівлі, усунути недоліки влаштування каркасу (обрешітки) під покрівлю з профнастилу у відповідності до вимог ДБН та технології влаштування покрівлі даного типу з подальшим влаштуванням покрівлі у відповідності до вимог ДБН, що по суті є новим ремонтом покрівлі даху будинку позивачки, який умисно не був зроблений відповідачем.
Однак, з такими висновками суду першої інстанції не погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини.
З матеріалів справи вбачається, що 05.09.2022 року, зі строком дії до 20.09.2022 року, між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 була досягнута усна домовленість про те, що позивач надає кошти відповідачу у розмірі 49 700 грн. на будівельні матеріали та 800 доларів США - за роботу по ремонту даху, що підтверджується розпискою від 05.09.2022 року, в якій також зазначено, що позивач виконає роботи до 20.09.2022 року (а.с.9).
Зазначені обставини не заперечував апелянт ОСОБА_2 , а також факт покупки ним будівельних апелянтом, та факт виконання своїх зобов'язань за усним договором.
Ухвалюючи судове рішення, суд зазначених обставин не врахував і виходив із того, що відповідач ОСОБА_2 умисно не виконав взяті на себе зобов'язання за усним договором з позивачкою ОСОБА_1 .
При цьому, суд першої інстанції виходив із того, що згідно висновку експерта від 23 січня 2023 року, який було складено після огляду даху будинку, дані виконані роботи не відповідають вимогам якості. Експертом рекомендовано знищити результат роботи відповідача та провести повний ремонт даху (а.с.11-25).
В цьому ж висновку експерта було вказано, що досліджувалась покрівля даху будинку (тобто весь дах) станом на 12.11.2022 року, присутності замовника (а.с.12), який звернувся до експерта значно пізніше, а саме: лише 11.01.2023 року (а.с.11).
Крім того, у вищевказаному висновку експерта не зазначено стан покрівлі станом на вересень 2022 року, стан будинку станом на вересень 2022 року, також з якого матеріалу виконаний весь дах будинку та в якій частині були проведені ремонтні роботи, а також скільки матеріалу було використано для ремонту даху.
Більше того, у даному висновку експерта не зазначено, коли саме відбулось залиття будинку, а також не було встановлено, що матеріали, які були використані при ремонті даху, були вже у використані.
Разом з тим, у висновку експерта зазначено, що потрібно було провести додаткові ремонтні роботи, щоб не було затікань.
Зазначені обставини свідчать про те, що відповідач і апелянт ОСОБА_2 виконав взяті на себе усні зобов'язання, а тому відповідальність за односторонню відмову позивача у продовженні необхідних робіт, після виконання усних домовленостей, не може бути покладена на відповідача.
Однак, судом першої інстанції не було враховано цих обставин, як і не було враховано, що відповідачем були здійснені закупівлі будівельних матеріалів, що не заперечується сторонами та здійснено ремонт даху будинку позтвачки ОСОБА_1 .
Разом з тим, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач ОСОБА_2 зазначав, що саме протікання даху, стало причиною звернення позивача до відповідача. Тобто протікання даху відбувалось до ремонту.
Як було зазначено вище, уклавши усний договір на ремонт даху, відповідач склав розписку, отримав від позивачки грошові кошти, та почав закуповувати матеріали. В подальшому, після часткового ремонту даху відповідачем, останній виконував роботи, однак при виконанні робіт виникли додаткові роботи, які потребували як додаткових матеріалів, так і додаткового часу. Оскільки потрібно було не тільки купити дані матеріали, але і установити їх, на що позивачка зазначила, що коли будуть кошти, вона йому подзвонить.
Але замість дзвінку, ОСОБА_2 отримав позовну заяву, не вирішивши спірні питання з апелянтом ОСОБА_2 (а.с.1-4).
Таким чином, судом не було встановлено, коли ж був досліджений будинок позивачки. Крім того у висновку експерта зазначено, що деякі елементи не встановлені, у зв'язку з чим і виникли протікання, але і сам відповідач зазначав, що кошти які він отримав на покупку матеріалу він використав, про що не заперечували ні експерт, ні позивачка, але для продовження ремонту потрібно було докупити матеріал, але саме позивачка відмовилась від виконання домовленості, а саме покупку матеріалу (або надання коштів для покупки матеріалу).
Що стосується посилання позивача на те, що будівельні матеріали, які були куплені відповідачем, були не якісні, то слід зазначити, що відповідач не виготовляв матеріали, він їх закуповував на ринку, по друге, яким чином позивачка встановила що саморізи, мінеральна вата, гідробар'єр, лист ПК є не якісними, судом першої інстанції не встановлено.
Більше того, матеріали справи не мають доказів того, що позивачка ОСОБА_1 була вимушена повністю знищити роботу відповідача та повністю заново ремонтувати дах.
З огляду на викладені обставини в своїй сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції взагалі не були встановлені збитки, (вартість будівельних матеріалів, які були закуплені апелянтом ОСОБА_2 , вартість ремонту даху, яка була здійснена апелянтом ОСОБА_2 , вартість демонтажу, та покупка нових матеріалів, які були здійснені позивачкою ОСОБА_1 ).
Тобто висновки суду першої інстанції про те що позивачка фактично здійснила новий ремонт покрівлі даху її будинку, який умисно не був зроблений відповідачем, є лише домислом суду, які не ґрунтуються на матеріалах справи і не підтверджені доказами, яку є у ній.
З цих підстав, слід зазначити, що Верховний Суд в своїй постанові від 23 жовтня 2019 року (справа № 917/1307/18), розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі.
Крім того, судом першої інстанції не було враховано, що у претензії №12/12 - 22, отримання якої відповідачем матеріалами справи не підтверджено, та в якій позивач вказала не вірну адресу відповідача, не вірне його прізвище, міститься 2 взаємовиключних вимоги: про повернення грошових коштів, у тому числі тих, що вже були потрачені на покупку матеріалу, а також при виконання усних домовленостей по договору.
Як було вже вказано вище, усну домовленість стосовно розписки відповідач виконав у строк, однак для закінчення ремонту даху потрібно було докупити будівельний матеріал, але сама позивачка повідомила відповідачу, що вона йому по телефонує, однак так і не зателефонувала, що свідчить про те, що саме із вини позивачки ремонт даху так і не був закінчений, оскільки відповідач і апелянт ОСОБА_2 не був зобов'язаний за свій рахунок докупати будівельних матеріал для ремонту даху будинку позивачки ОСОБА_1 .
Зазначені обставини в своїй сукупності свідчать про те, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про розірвання усного договору та стягнення збитків з відповідача.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його повністю спростовують, рішення ухвалено не у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення суду - скасувати і ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору про надання послуг та стягнення збитків, залишити без задоволення.
Крім того, у відповідності до вимог, передбачених ст. 141 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у загальному розмірі 3 182,24 грн., із яких судовий збір за подання заяви про перегляд судового рішення в розмірі 605,60 грн. (а.с.88) і за подання апеляційної скарги в загальному розмірі 2576,64 грн. (а.с. 204, 212).
Що стосується суми витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17 (провадження № 61-12505св19), від 07 липня 2021 року у справі № 335/10173/19 (провадження № 61-5223св21), від 09 червня 2022 року у справі № 759/2952/20 (провадження № 61-16694св21), від 08 листопада 2023 року у справі № 539/2673/21 (провадження № 61-9750св 23).
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (постанова Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 461/422/21 (провадження № 61-8158св22).
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18, провадження № 61-9124св20, вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
У зв'язку з викладеним, а також враховуючи принципи розумності, справедливості, реальності і необхідності, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 2 000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Артем'євої Кристини Миколаївни задовольнити.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 лютого 2025 року скасувати.
Ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору про надання послуг та стягнення збитків, залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , судовий збір у загальному розмірі 3 182,24 грн. (три тисячі сто вісімдесят дві гривні 24 копійки) та судові витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 2 000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 03.10.2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
М.М. Драгомерецький
О.С. Комлева