Номер провадження: 11-кп/813/2293/25
Справа № 523/20569/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
23.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя - ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 на ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 08.08.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_9 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.307, ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27, ч.3 ст.307, ч.3 ст.307, ч.3 ст.311, ч.3 ст.309 КК України
установив
В провадженні Пересипського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження №12022163470000810 від 07.12.2022 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.3 ст.27, ч.3 ст.307, ч.3 ст.307, ч.3 ст.311 КК України, ОСОБА_9 , у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.307, ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_10 , у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.3 ст.307, ч.2 ст.310 КК України та кримінальне провадження №12022160000000089 від 25.01.2022 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.309 КК України.
Оскарженою ухвалою місцевого суду задоволено клопотання прокурора та продовжено строк дії запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_9 у виді тримання під вартою, строком до 06.10.2025 року, з визначенням розміру застави у розмірі 3000 (три тисячі) розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 9084000,0 (дев'ять мільйонів вісімдесят чотири тисячі) гривень.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисники обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_9 - адвокати ОСОБА_6 та ОСОБА_8 подали апеляційні скарги, в яких просять ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою обрати обвинуваченим запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або зменшити розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу.
В обґрунтування доводів апеляційних скарг зазначають:
- ризики, заявлені в клопотанні прокурора відсутні;
- прокурором не доведено, що менш суворий запобіжний захід не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_9 ;
- визначений розмір застави не узгоджується із практикою ЄСПЛ та є непомірним для обвинувачених та їх родин;
- обвинувачений ОСОБА_7 до затримання проживав у м. Одесі, має позитивні характеристики, на утриманні малолітнього сина;
- обвинувачений ОСОБА_9 має міцні соціальні зв'язки, дружину 2 дітей, до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання.
- судом не взято до уваги довготривале утримання обвинувачених під вартою, застосований запобіжний захід є занадто суворим та не співмірним з обставинами кримінального провадження, а тримання обвинувачених під вартою негативно відображається на їхньому психо-емоційному стані та загальному стані здоров'я.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_8 направила на адресу апеляційного суду заяву, в якій просила розглядати апеляційну за її відсутності, викладені доводи підтримала у повному обсязі, водночас прокурор ОСОБА_11 також направив заяву, в якій просив розглядати апеляційну скаргу за його відсутності, проти її задоволення заперечував.
Враховуючи викладене, колегія суддів, на підставі вимог ч. 4 ст. 405, ч. 4 ст. 422-1 та ч. 4 ст. 107 КПК України, вважає за можливе апеляційний розгляд здійснити за відсутності учасників провадження та фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювати.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
На підставі аналізу матеріалів судового провадження вбачається, що на розгляді у Пересипському районному суді м. Одеси перебуває кримінальне провадження №12022163470000810, внесене до ЄРДР 07.12.2022 року та №12022160000000089, внесене до ЄРДР 25.01.2022 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 27, ч.3 ст. 307, ч.3 ст. 307 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 307, ч.2 ст. 310 КК України.
Ухвала суду першої інстанції оскаржена лише в частині продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , а тому апеляційний суд перевіряє її лише в цій частині.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Переглядаючи оскаржену ухвалу суду в межах поданих апеляційних скарг захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним із існуючими ризиками станом на час судового розгляду, відповідає особам обвинувачених і зможе забезпечити, на відміну від інших, більш м'яких запобіжних заходів, належне виконання ними процесуальних обов'язків.
Що стосується тверджень захисників про те що в матеріалах провадження відсутні належні та допустимі докази, які вказують на причетність ОСОБА_9 та ОСОБА_7 до інкримінованих злочинів, апеляційний суд зазначає наступне.
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України, не входять до вказаного переліку та не передбачають витребування матеріалів провадження.
При цьому, положення ч. 2 ст. 422-1 КПК України встановлюють, що суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зміни іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду першої інстанції: 1) ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою; 2) клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Тобто, апеляційний суд, по суті, позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки, окрім як дослідивши клопотання про продовження строку тримання під вартою (у разі його наявності), ухвалу суду щодо продовження запобіжного заходу, а також, в деяких випадках, копію обвинувального акту та журналу судових засідань, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких доказів, що можуть бути підставою для продовження або застосування запобіжного заходу у судовому засіданні.
Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо відсутності існування ризиків, можливості застосування більш м'якого запобіжного заходу до ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , апеляційний суд зазначає наступне.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється (ч.1 ст.177 КПК України).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити вищевказані дії (ч.2 ст.177 КПК України).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки обвинуваченого під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), поведінки обвинуваченого під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч.1 ст.177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність ризиків, які виправдовує тримання обвинувачених під вартою.
Зокрема, враховуючи, що ОСОБА_7 та ОСОБА_9 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких злочинів, за вчинення яких передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років, роль обвинувачених у вчиненні інкримінованих злочинів як співорганізатора та виконавця, на думку апеляційного суду, наявний ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризик того, що обвинувачені з огляду на тяжкість покарання, що їм загрожує у разі встановлення їх вини, можуть вдатися спроб переховуватися від суду.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Окрім того, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, - впливу на свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
З урахуванням процедури, яка передбачена КПК України щодо отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, апеляційний суд вважає, ризик впливу на вказаних осіб, з метою уникнення від кримінальної відповідальності, існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом. Перебуваючи на свободі, обвинувачені можуть здійснювати незаконний вплив на свідків схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Враховуючи обставини інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень, дані про їх особи, які є непрацевлаштованими, обвинувачуються у вчинені особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, колегія суддів вважає, що існує ризик того, що обвинувачені можуть продовжити вчинення протиправних незаконних дій, зокрема вчинити інше кримінальне правопорушення, про що вірно зазначено в оскарженій ухвалі.
За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що в даному кримінальному провадженні існує реальний ризик, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України.
Окрім того, апеляційний суд також враховує суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», оскільки злочини, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_9 та ОСОБА_7 пов'язані із незаконним обігом психотропних речовин в особливо великих розмірах, які, в свою чергу, мають негативний вплив на осіб, які їх вживають, що в подальшому тягне за собою систематичність такого вживання та подальші непоправні наслідки для осіб, які вживають такі речовини.
Таким чином, твердження захисників, що ризики у кримінальному провадженні є недоведеними, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки не знайшли свого підтвердження під час перегляду ухвали суду.
Що стосується доводів захисників з приводу непомірності розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Частина 4 ст. 182 КПК України передбачає, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Згідно з приписами п. 3) ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину встановлюється у розмірі від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Разом із тим, абз. 2 зазначеної ч. 5 ст. 182 КПК України визначає, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Оскаржуваною ухвалою обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_9 визначено альтернативний запобіжний захід у виді застави у розмірі 3000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 9 084 000 грн.
На підставі системного аналізу вищевикладених положень кримінального процесуального закону можна дійти висновку про те, що саме суд вправі визначити, чи здатна застава у відповідному розмірі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої особи, а також зауважити на виключності такого випадку.
Приписи КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу підозрюваного; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного, обвинуваченого; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Апеляційний суд враховує фактичні обставини інкримінованих ОСОБА_7 та ОСОБА_9 злочинів, їх суспільну небезпеку, корисливий мотив, наявність ризиків, у зв'язку з чим на даному етапі судового розгляду, вважає визначений судом розмір застави обґрунтованим та виправданим.
Крім того, апеляційний суд погоджується з висновком суду, який, керуючись положеннями п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України, не визначив розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу, оскільки обвинуваченим інкримінується вчинення кримінальних правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Отже, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченим, виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованих останнім кримінальних правопорушень, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченим на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Колегія суддів враховує посилання захисників про те, що обвинувачений ОСОБА_9 має міцні соціальні зв'язки, двох малолітніх дітей, дружину, яка не працює та не може самостійно утримувати дітей, позитивно характеризується за місцем мешкання, а обвинувачений ОСОБА_7 має постійне місце проживання, одружений та має на утриманні малолітню дитину, в той же час зауважує, що зазначені обставини не спростовують викладені в ухвалі висновки суду першої інстанції та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків, більш того вони не стали стримуючими факторами імовірної протиправної поведінки.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
З огляду викладене, апеляційний суд вважає, що, враховуючи обставини вчинених ОСОБА_9 , ОСОБА_7 кримінальних правопорушень в яких вони обвинувачуються, зокрема, обраний розмір застави зможе стримувати можливу протиправну поведінку обвинувачених, буде достатньою мірою гарантувати виконання ними покладених обов'язків, зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених та запобігти заявленим у клопотанні прокурора ризикам.
Протиправна діяльність, в зайнятті якою обвинувачуються ОСОБА_9 та ОСОБА_7 у даному кримінальному провадженні, на думку колегії суддів, не може нівелюватися наявними сімейними зв'язками, оскільки відповідно до обвинувачення інкримінована діяльність пов'язана з незаконним систематичним збутом особливо небезпечної психотропної речовини в особливо великих розмірах, організованою групою осіб.
Колегія суддів зазначає про те, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що суд, при встановленні суми застави, яка перевищує платоспроможність обвинуваченого повинен враховувати тяжкість злочину, у вчиненні якого він підозрюється, а також його професійне становище. Судом, враховуючи винятковий характер справи, виправдано корегування суми для звільнення під заставу з рівнем передбачуваної відповідальності для забезпечення того, щоб винні не мали стимулу уникати правосуддя і знехтувати заходами безпеки. Розміри застави, встановлені виключно з урахуванням майнового стану обвинувачених, та є достатніми для забезпечення їх явки у судове засідання.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання, щодо продовження строку тримання під вартою обвинувачених, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд
постановив
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 08.08.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначенням застави відносно ОСОБА_9 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.307, ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27, ч.3 ст.307, ч.3 ст.307, ч.3 ст.311, ч.3 ст.309 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4