12.09.2025 Справа № 363/4732/24
12 вересня 2025 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Лукач О.П.
за участю секретаря Крюкової В.Є.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Скуби М.М.,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача - адвоката Кучерявого Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вишгород у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,
18.09.2024 до Вишгородського районного суду Київської області, через систему «Електронний суд», представником позивача - Скубою М.М. подано позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, у якій, з урахуванням заяви від 23.10.2024 про зміну предмету позову, просить:
визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку та господарських будівель, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки (кадастровий номер: 3221855300:11:258:0438), яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ;
стягнути з ОСОБА_2 витрати понесені ОСОБА_1 на сплату судового збору, професійну правничу допомогу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, зазначивши їх попередній розрахунок: 9223,48 грн - судовий збір, 20000,00 грн - правнича допомога (том 1 а.с. 1-4, 117-118).
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що 24.09.2013 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який 14.08.2024 рішенням Вишгородського районного суду Київської області у справі № 363/3111/24 було розірвано. Під час шлюбу подружжям набуто у власність, зокрема таке майно, щодо якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не дійшли згоди щодо порядку розподілу: житловий будинок та господарські будівлі, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , у зв'язку з чим виникла необхідність у зверненні до суду із позовною заявою з вказаного питання. Сторона позивача вказує, що за час шлюбу подружжям на земельній ділянці, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , було розпочато та завершено будівництво та введено в експлуатацію житловий будинок та господарські будівлі, які знаходяться за вказаною адресою. Будинок та господарські будівлі будувались за спільні кошти подружжя та спільними зусиллями. За спільною домовленістю подружжя житловий будинок та господарські будівлі було вирішено зареєструвати за ОСОБА_2 , оскільки на той момент жоден з подружжя не думав про те, що розірвання шлюбу коли небудь відбудеться. З урахуванням того, що вищевказаний житловий будинок з господарськими будівлями знаходиться на земельній ділянці, державний акт про право власності на яку виданий ОСОБА_2 05.12.2012, тобто до укладення шлюбу із ОСОБА_1 , керуючись правилами ст. 120 ЗК України, поділу також підлягає і земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3221855300:11:258:0438, речове право на яку 23.07.2021 зареєстровано за ОСОБА_2 .
Разом із позовною заявою представником позивача подано заяву про забезпечення позову.
Після виконання судом вимог частини восьмої статті 187 ЦПК України, ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 20.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.
А іншою ухвалою суду від 20.09.2024 вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони на відчуження житлового будинку та господарських будівель, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , та земельної ділянки кадастровий номер: 3221855300:11:258:0438, які належить на праві власності ОСОБА_2 .
18.10.2024 представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Кучерявий Д.В., через систему «Електронний суд», подав до суду зустрічну позовну заяву, у якій, з урахуванням її уточненої 19.11.2024 редакції (том 1 а.с. 67-72, 140-143), просить, у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 :
визнати за ОСОБА_2 право власності на частку житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі ;
визнати за ОСОБА_1 право власності на частку житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі ;
стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості частини житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в розмірі 73 706,45 грн (сімдесят три тисячі сімсот шість гривень 45 копійок);
визнати за ОСОБА_2 право власності на частку автомобіля «Hyundai Getz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , у розмірі ;
визнати за ОСОБА_1 право власності на частку автомобіля «Hyundai Getz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , у розмірі ;
судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування зустрічних вимог, зазначено, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в шлюбі, зареєстрованому 24.09.2013 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вишгородського районного управління юстиції у Київській області, актовий запис №274. Від подружнього життя у сторін народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 14.08.2024 у справі №363/3111/24 шлюб між
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Після розірвання шлюбу між сторонами виник спір щодо поділу майна подружжя. Вказано, що до шлюбу - 05.10.2012 ОСОБА_2 набула у власність земельну ділянку, площею 0,1344 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221855300:11:258:0438, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯМ №818775. 24.07.2013 ОСОБА_2 звернулась до Відділу містобудування та архітектури Вишгородської райдержадміністрації з заявою про видачу будівельного паспорту для забудови земельної ділянки. 01.08.2013 ОСОБА_2 було отримано будівельний паспорт на індивідуальний житловий будинок та господарські будівлі. Після одруження сторони почали будувати на цій земельній ділянці житловий будинок. 23.07.2021 було проведено державну реєстрацію речового права на житловий будинок (загальна площа 111 кв.м., житлова площа 51.3. кв.м.) за ОСОБА_2 . Крім того, в період шлюбу 18.08.2020 сторонами за спільні кошти був придбаний автомобіль «Hyundai Getz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , що був зареєстрований на ОСОБА_1 . Враховуючи, що право власності на житловий будинок та господарські будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано 23.07.2021, вказане нерухоме майно є спільною частковою власністю подружжя та підлягає поділу. Для проведення поділу житлового будинку зазначено, що у будівництві вказаного житлового будинку основну частину допомоги надав батько ОСОБА_2 - ОСОБА_4 . Зокрема батько ОСОБА_4 подарував доньці ОСОБА_2 будівельні матеріали на загальну суму 389 300,00 грн., а саме: залізо-бетонні матеріали та щебінь 35 тон. - 21 000,00 грн., цегла силікатна (біла) 10 тис. шт. (ціна за 1шт. 860,00 грн.) - 86 000,00 грн., цегла червона суцільна 5 тис. шт (ціна за 1 шт. 6,00 грн.) - 30 000,00 грн., ракушняк - 22 куби (ціна за 1 куб 400,00 грн.) - 8800,00 грн., шифер- 120 штук (ціна за 1 шт 400,00 грн.) - 48000,00 грн., пило-матеріали 15 куб (ціна за 1 куб-7000,00 грн.) - 105000,00 грн., вікна двійні дерев'яні 6 шт - 18000,00 грн., шлакоблоки - 4 куб (ціна за 1 куб - 3000,00 грн.) - 12000,00 грн., піноблоки 7 куб (ціна за 1 куб - 3500,00 грн.) - 24500,00 грн., скважина для води - 30000,00 грн., 2 бетонні круги з кришкою - 6000,00 грн. Також, систему опалення в будинку облаштував дядько ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , вартість якого становила
100 00,00 грн.. Використані матеріали та праця були також подарунком рідного дядька ОСОБА_5 - племінниці ОСОБА_2 . Земельна ділянка за адресою: площею 0,1344 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221855300:11:258:0438 набута ОСОБА_2 05.10.2012, тобто до шлюбу з відповідачем, а відтак є особистою приватною власністю та поділу між подружжям не підлягає. Оскільки, будинок було побудовано на земельній ділянці ОСОБА_2 , матеріали на будівельні роботи значної частини будинку були дарунком родичів ОСОБА_2 , а саме ОСОБА_4 (батько) та ОСОБА_5 (дядько), відтак в останньої виникає право на більшу частку спірного будинку при його поділі. Відповідно до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки від 18.10.2024 ринкова вартість земельної площею 0,1344 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221855300:11:258:0438, складає 552384,00 грн. ОСОБА_1 у первісному позові, зазначає, що згідно довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомого майна від 15.08.2024, сформовану на сайті Фонду державного майна, орієнтовна вартість спірного житлового будинку складає 1 788 991,59 грн. Відтак грошова частка ОСОБА_2 яка була особисто вкладена нею в житловий будинок становить
1 041 684,00 грн. з яких 389 300,00 (вартість будівельних матеріалів, подарованих батьком) + 100 000,00 (вартість влаштування системи опалення, що є дарунком від дядька) + 552 384,00 (вартість земельної ділянки, на якій побудований будинок), що складає 58,23% вартості всього будинку (1 041 684,00 ? (1 788 991,59 ? 100). Таким чином, відповідач має право на половину частини будинку, що була побудована подружжям за спільні кошти, а саме на частку спірного житлового будинку в розмірі 20,88% (41,77% ? 2), що в грошовому еквіваленті становить
373 541,44 грн. (1 788 991,59 * 0,2088). Задля спрощення обрахунків, щоб вартість частки ОСОБА_1 становила рівну частину у спірного будинку, ОСОБА_2 вважає за можливим уступити свою частку у спірному будинку в розмірі 4,12% на користь ОСОБА_1 , що становить 73 706,45 грн., за умови компенсації такої частки ОСОБА_1 грошовою сумою. Крім того, спільною сумісною власністю, яка підлягає поділу є автомобіль «Hyundai Getz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 . Орієнтовна ринкова вартість автомобіля становить 184 500,00 грн. (4 500 доларів США). Враховуючи, що автомобіль є неподільною річчю, який не може бути реально поділений між сторонами відповідно до їх часток, суд має визнати ідеальні частки подружжя у цьому майні без його реального поділу і залишити його у їх спільній частковій власності. Відтак, автомобіль підлягає поділу шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на частку автомобіля «Hyundai Getz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 та визнання за ОСОБА_1 право власності на частку автомобіля «Hyundai Getz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 . Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які ОСОБА_2 понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи становить 200 000,00 грн. витрат на професійну правову (правничу) допомогу, пов'язану з розглядом справи, а також витрат на оплату судових зборів.
Також, 18.10.2024 адвокатом Кучерявим Д.В., діючи в інтересах ОСОБА_2 , подано до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , у першій її редакції, що представником останнього - адвокатом Скубою М.М. було враховано та 23.10.2024 подано заяву про зміну предмету позову, яку прийнято судом.
Крім цього, представник позивача за первісним позовом (відповідачем за зустрічним) - адвокатом Скубою М.М. 27.12.2024 подано до суду, через систему «Електронний суд» відзив на зустрічну позовну заяву (том 1 а.с. 150-152), у кому, заперечуючи проти вимог
ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , вказує, що позивачкою, зазначаючи ціни матеріалів, які нібито придбавав її батько, не надано жодних доказів, що такі матеріали взагалі придбавались, придбавались саме її батьком, придбавались на гроші батька, або придбавались саме в таких кількостях та об'ємі, які зазначені у зустрічній позовній заяві. Позивачкою не надано жодного доказу щодо реальної ціни зазначених у зустрічній позовній заяві матеріалів - ці ціни нічим не підтверджені, а до справи не долучено жодної квитанції. Зазначені позивачкою ціни схожі на ті, які є актуальними станом на 2024 рік. Проте, таке порівняння цін не є адекватним, у зв'язку із військовим станом та великим попитом на будівельні матеріали, що очевидно спричинило підвищення цін на кожен із матеріалів зазначених у зустрічній позовній заяві. Крім того, позивачкою не надано жодного доказу, який підтвердив би, що грошові кошти ОСОБА_4 взагалі передавались, а якщо і передавались, то саме в розмірі 389300,00 грн. і вони були подарунком, а не позичкою, не надано жодного договору дарування та акту приймання виконання до нього, які б підтвердили факт реального передання грошових коштів в якості подарунку ОСОБА_2 . При цьому, зазначено у відзиві, що подарунки грошей є формою доходів, які підлягають оподаткуванню, а тому, якщо б такі подарунки дійсно здійснювались, то ОСОБА_2 мала б сплатити відповідний податок. ОСОБА_1 не заперечує, що батько позивачки дійсно брав певну фінансову участь у будівництві житлового будинку, проте така фінансова участь завжди була на поворотній основі. Вважають, що твердження ОСОБА_2 про те, що її батьком було подаровано будівельних матеріалів на 389300,00 грн. спрямовані на введення суду в оману та протиправне зменшення частки ОСОБА_1 у спірному майні. Також зазначено у відзиві, що твердження позивача ОСОБА_2 , що її дядько ОСОБА_5 нібито подарував та встановив систему опалення у спірному житловому будинку, не доводиться жодним доказом (чеки, квитанції, ціни, експертизи), відсутні будь-які докази того, що вказана система опалювання придбавалась ОСОБА_5 чи передавалась ним в якості подарунку. Разом з тим, ОСОБА_1 стверджує, що також брав участь у встановленні системи опалення, а сама система встановлювалась не безкоштовно в якості подарунку. Сторона відповідача за зустрічним позовом зазначає, що допит у якості свідків батька та рідного дядька позивачки, викликатиме сумніви, оскільки вони можуть бути зацікавленими особами в отриманні їхньою донькою і племінницею більшої долі спірного майна, ніж її колишній чоловік. При цьому,
ОСОБА_1 зазначає, що його батьки та рідні також надавали фінансову підтримку під час будівництва житлового будинку. Проте батьки не можуть прибути до суду для підтвердження вказаного.
Адвокат Кучерявий Д.В., діючи в інтересах позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_2 , скористався правом надати відповідь на відзив адвоката Скуби М.М. (том 1 а.с. 162-174), у якій зазначає, що опалення в будинку проводилось дійсно за власні кошти позивача, що підтверджується квитанціями доданими до цієї відповіді, а також допомогу у встановленні та проведенні опалення надав її дядько ОСОБА_5 , який підтвердить цей факт в судовому засіданні. Доводи відповідача, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не можуть бути допитані як свідки, вважає безпідставними та необґрунтованими. При цьому вказує, що позивач за роки подружнього життя несла більшу частину витрат по утриманню спільного майна та сім'ї, оскільки остання офіційно працювала та заробляла кошти для їхньої сім'ї, в той час як в ОСОБА_1 офіційний дохід був мінімальний. У зустрічному позові нею було зазначено про передачу саме будівельних матеріалів її батьком
ОСОБА_4 на загальну суму 389 300,00 грн., а не самих грошових коштів в такому розмірі і доводи відповідача щодо не надання позивачем договору дарування будівельних матеріалів, не заслуговують на увагу, оскільки такий договір між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений усно. До відповіді на відзив на зустрічну позовну заяву, частково надаються копії документів на підтвердження купівлю продаж будівельних матеріалів батьком позивача. Зазначено, що інші докази купівлі продажу матеріалів наразі відсутні у позивача та її батька з огляду на значний сплив часу з моменту купівлі таких матеріалів. Але позивачем, її батьком та представником наразі вчиняються дії, направляються запити до відповідних продавців будматеріалів щодо отримання копій таких доказів і в разі їх отримання - такі докази будуть надані суду у встановленому процесуальному порядку.
На стадії підготовчого провадження у судових засіданнях брали участь: позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним) ОСОБА_1 та його представник - адвокат Скуба М.М., відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) ОСОБА_2 та її представник - адвокат Кучерявий Д.В., та за їх участі, зокрема прийнято заяву позивача за первісним позовом про зміну предмету позову, зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , та забезпечено право сторін скористатися процесуальними правами щодо надання відзивів на позовні заяви, відповіді на відзиви та заперечення на них, письмові додаткові пояснення по справі, подання доказів та їх долучення до матеріалів справи судом, а також задоволено клопотання сторони позивача за первісним позовом ( відповідача за зустрічним) про виклик до суду та допит свідків: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , та клопотання сторони відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) про виклик та допит свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .
Ухвалою суду від 26.02.2025, внесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу за ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, до судового розгляду по суті.
Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Під час розгляду справи позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним) - ОСОБА_1 та його представник підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позові і у заяві про зміну предмету позову та просили їх задовольнити, заперечуючи щодо зустрічних вимог ОСОБА_2 , стверджуючи про рівність сторін та їх родичів у будівництві спірного будинку для сім'ї ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та їх дітей.
Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) ОСОБА_2 та її представник підтримали позовні вимоги за зустрічним позовом, стверджуючи, що її батьки фінансували будівництво спірного будинку, надавали будівельні матеріали та будинок збудовано на належній їй до шлюбу земельній ділянці, яка не підлягає поділу. Заперечуючи проти вимог ОСОБА_1 вказують, про незначний його внесок у будівництво, оскільки він не мав достатнього доходу.
Допитаний у судовому засіданні 01.05.2025 свідок ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є чоловіком сестри ОСОБА_1 , показав суду, що спірний будинок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будували більше 10 років. Свідок вказав, що він також, на прохання ОСОБА_1 , брав участь у будівництві, копав котлован під будинок на земельній ділянці, де не було нічого. На будівництві свідок був разів 10, три тижні робили фундамент і клали стовпчики. Зазначив, що на будівництві будинку були також батько, дядько, племінник ОСОБА_1 та його товариші, а з боку ОСОБА_2 - були її батько, дядько. З батьком ОСОБА_2 свідок їздив за піском, який брали безкоштовно, їздив за щебнем і цементом, за які платив ОСОБА_15 , який також декілька разів позичав у свідка кошти на будівництво та повертав їх. Свідок пояснив, що кошти родичам за роботу не платилися, оскільки це була сімейна допомога. Йому не відомо точно, хто за що і скільки платив. Вказав, що батько ОСОБА_16 займався організаційними питання по будівництву, керував роботами. Свідку відомо, що до заселення у будинок, ОСОБА_1 з сім'єю винаймав квартиру.
Допитаний у судовому засіданні 01.05.2025 свідок ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є племінником ОСОБА_1 , показав суду, що він був один раз на будівництві будинку разом з батьком ОСОБА_17 та з дядьком ОСОБА_18 , сам участі не брав, бо був малим (10-12 років). Свідок пояснив, що з дядьком ОСОБА_18 їздили у будівельний магазин і бачив, як він купував матеріали, зокрема цемент. Пояснив, що ОСОБА_1 має пай в селі, який здає в оренду та отримані за це кошти витрачав на будівництво. Свідок бачив та знає, що мама ОСОБА_1 , бабуся свідка, з якою він проживає, також передавала кошти, отримані за продаж домашньої худоби (свині, теля) Тодоровському на будівництво, також гроші позичалися ОСОБА_15 у родичів. Йому відомо, що в будівництві також брали участь вітчим свідка, ОСОБА_19 - дядько свідка, ОСОБА_7 - син ОСОБА_20 . Свідку відомо, що дядько ОСОБА_18 орендував квартиру та до нього приїхала жити ОСОБА_16 . Батька ОСОБА_16 на будівництві не бачив, а бачив у них вдома, коли обідали.
Допитаний у судовому засіданні 03.07.2025 свідок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який є батьком відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) ОСОБА_2 , показав суду, що його донька та зять, кожний, отримали по земельній ділянці. Вони вирішили будувати будинок на земельній ділянці доньки, яку огородили . Свідок провів воду для будівництва, привіз генератор, бетон та інше. Звели фундамент, привезли цеглу силікатну з ОСОБА_21 , з ОСОБА_22 , а ракушняк з Одеси привезли його знайомі. Свідок пояснив, що увесь матеріал був не дуже дорогий, вони наймали людей та багато чого робили самі, зокрема сходи, перестінки, покрівлю, також допомагав сусід, якому свідок відпрацював, працюючи на тракторі. На будівництві брали участь родичі свідка, він, брат дружини, товариші ОСОБА_1 та свідка. Свідок пояснив, що він займався організаційними питання як прораб та коштами для будівництва не розпоряджався і ними не розраховувався за будівельні матеріали, кошти давала його дружина, а на шифер дала кошти бабуся його доньки. ОСОБА_15 на будівництві був як помічником і свідку не відомо, чи брав він фінансово участь у будівництві, при цьому ОСОБА_15 привозив цемент, пісок, щебінь, але не знає чи ОСОБА_15 платив за це. Також свідок пояснив, що опалення в будинку робив дядько ОСОБА_23 - ОСОБА_5 . Свідку відомо, що діти жили на орендованій квартирі і ОСОБА_15 сплачував аліменти на дитину від попереднього шлюбу. Йому не відомо, чи мали донька з зятем заощадження, вказує, що розраховували на свої сили, оскільки хотіли, щоб діти та онуки проживали у будинку. Свідок зазначив, що на будівництві були: ОСОБА_19 (разів 5-6), ОСОБА_24 , була 1 раз, дядько та батько ОСОБА_1 , а ОСОБА_25 , будучи дитиною, приїздив із своїми дідом і дядько, але найбільше на будівництві був він і будував будинок для дітей і онуків. Свідок зазначив, що документів на будівельні матеріали він немає та після окупації ОСОБА_15 був у будинку, а донька виїхала. Ще до їх розлучення, свідок поставив паркан, вказуючи, що ОСОБА_15 хоча і працював, проте отримував мінімальний дохід, а ОСОБА_23 працювала та заробляла. Спочатку свідок вказав, що не знає як донька і зять придбали автомобіль ОСОБА_26 , але пізніше зазначив, що кошти на автомобіль дала його дружина.
Допитана у судовому засіданні 03.07.2025 свідок ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка є мамою відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) ОСОБА_2 , показала суду, що вони вирішили збудувати для доньки будинок так само, як збудували собі та синові. В 2015 році, на весні почали будівництво. На будівництві був їхній генератор, змішував, усе забезпечив її чоловік та вони наймали робітників. Зазначила, що ОСОБА_15 телефонував їй та казав, що будуть люди та їм треба винести гроші. На шифер 4000 гривень дала мама свідка (бабуся ОСОБА_27 ). Збудували будинок та накрили його, а вікна замовляли дерев'яні з їхнього матеріалу і за роботу заплатили
4000 гривень. Деревина, цегла закуповувалася ними, 15000 гривень витрачено на генератор, на скважину дала 25000 гривень, а на насос дав чоловік, опалення зробив брат свідка (дядько ОСОБА_23 ). Зазначила, що все, що вони хотіли дати доньці, все витрачалося на будівництво. Вважає, що донька з зятем самостійно могли побудувати частину усього будинку, а все інше вклали вони. Зазначила, що діти не мали заощаджень, ОСОБА_15 сплачував аліменти та за комунальні послуги, а ОСОБА_23 була у декретній відпустці. Свідок пояснила, що ОСОБА_28 допомагав на будівництві фізичною працею під керівництвом чоловіка та їй не відомо, чи витрачав він свої кошти. Також на будівництві були ОСОБА_25 (1 раз), ОСОБА_19 (до 3-х разів). Усі обіди, вечері організовувала свідок, родичі ОСОБА_1 матеріально не допомагали. Щодо автомобіля свідок пояснила, що ОСОБА_15 зателефонував їй і повідомив, що знайшов для ОСОБА_29 автомобіль та потрібно 2500 доларів США, які вона дала і додатково ще 300 доларів, проте ОСОБА_15 оформив автомобіль на себе.
Допитана у судовому засіданні 03.07.2025 свідок ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка є хрещеною мамою ОСОБА_27 та двоюрідною сестрою ОСОБА_30 , показала суду, що ОСОБА_28 працював водієм та сплачував аліменти, а ОСОБА_23 працювала страховим агентом та, будучи вагітною, лежала на збереженні. Старша дитина знаходилася у мами ОСОБА_29 , а її батько з ранку до вечора був на будівництві. Усі матеріали для будівництва будинку забезпечив батько ОСОБА_29 , а ОСОБА_18 батьків свідок не бачила. Коли залили фундамент для будинку, свідок бачила на будівництві родичів ОСОБА_18 - був батько і зять, але все інше було забезпечено ОСОБА_16 як грошима так і матеріалами, які залишилися після будівництва їхнього будинку. ОСОБА_18 заробляв на життя, але не на будівництво. Свідок пояснила, що батько ОСОБА_23 керував будівництвом, мати - фінансами, а опалення у будинку зробив дядько ОСОБА_23 - ОСОБА_31 . Водночас, свідок зазначила, що ніколи не була на будівництві, не спостерігала його процес та про обставини будівництва відомо зі слів інших, родичів ОСОБА_18 не знає.
Допитаний у судовому засіданні 03.07.2025 свідок ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який є дядьком ОСОБА_27 , показав суду, що йому не відомо, як розпочиналося будівництво будинку. Припускає, що будівництво велося за кошти батьків. Свідок бачив, що будівельні матеріали, на початку, привозив ОСОБА_4 . Коли до свідка зверталися про допомогу, він допомагав. Свідок займається сантехнікою і опаленням та до нього звернулася ОСОБА_23 зробити опалення. ОСОБА_32 зробити опалення, ворота, вхідні двері, ворота в гараж, що свідок і зробив. Матеріали привозили вони - ОСОБА_23 з ОСОБА_18 , а свідок за роботу коштів не брав. Свідок не знає, хто купував матеріали, при цьому батько ОСОБА_23 був на будівництві, інших робітників - мало кого бачив. Один раз бачив зятя ОСОБА_33 також на будівництві був ОСОБА_18 . Родина ОСОБА_16 брала участь у будівництві, ОСОБА_23 і ОСОБА_18 привозили гроші за ворота, але чиї кошти буди, йому не відомо. Зі слів свідку відомо, що кошти на автомобіль дала ОСОБА_12 .
Допитана у судовому засіданні 03.07.2025 свідок ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , яка є донькою ОСОБА_27 , а ОСОБА_28 - її вітчим, показала суду, що, коли велося будівництво будинку їй було 7-8 років, вона була на будівництві та бачила як усе робив дідусь ОСОБА_16 , він возив усі матеріали своїм трактором, зробив драбину. На той час мама була на збереженні, а вона з бабусею була і чула, як вітчим зателефонував, щоб вона винесла гроші. Також свідок бачила на будівництві і інших робітників та їй не відомо, хто з ними розраховувався. Родичів ОСОБА_18 не бачила, але бачила, як ОСОБА_18 з дідусем їздили за піском і ОСОБА_18 був, коли заливали фундамент. ОСОБА_34 був приблизно 3 рази на будівництві, також ОСОБА_35 бачила, ОСОБА_18 був на роботі, а дідусь на будівництві. Свідок вказує, що не пам'ятає, чи бабуся давала кошти на будівництво, але вона казала, що вітчим просив кошти на автомобіль для мами. Свідок зазначила, що ОСОБА_5 зробив опалення в будинку.
Заслухавши доводи та аргументи сторін та їх представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин у їх сукупності, судом встановлено таке.
З 24.09.2013 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі та вони є батьками спільної доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 . Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 14.08.2024 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (справа №363/3111/24) (том 1 а.с.19-22).
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та з Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, встановлено, що 23.07.2021 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності житловий будинок, загальна площа 111 кв.м., та на земельну ділянку кадастровий номер 3221855300:11:258:0438, площею 0,1344 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1
(том 1 а.с. 7-8, 11).
Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯМ №818775 від 05.10.2012, на підставі рішення Димерської селищної ради від 27.08.2012, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1344 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 83, 81) та 01.08.2013 на ім'я ОСОБА_2 відділом містобудування та архітектури Вишгородської райдержадміністрації видано будівельний паспорт (том 1 а.с. 78, 79).
Згідно основної інформації з порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва датою повідомлення про початок виконання будівельних робіт є 26.04.2021 (том 1 а.с. 12-14).
З 11.08.2021 місце проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 37, 88 на звороті).
Згідно Довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості від 15.08.2024, оціночна вартість об'єкту оцінки - 1942510,82 грн; оціночна вартість поліпшень - 1788991,59 грн; оціночна вартість земельної ділянки - 153519,23 грн (том 1 а.с. 15-16).
Відповідно до Звіту від 18.10.2024 про експертну грошову оцінку спірної земельної ділянки, її вартість становить 552384,00 грн (том 1 а.с. 99-104).
Так, до відповіді на відзив на зустрічну позовну заяву, представником позивача за зустрічним позовом - адвокатом Кучерявим Д.В. на підтвердження витрат, понесених на будівельні матеріали, долучено копії рахунків ДТЕК «Київські регіональні електромережі» та квитанцій про сплату ОСОБА_2 за надані ДТЕК послуги у період жовтень - листопад 2020 року (том 1 а.с. 166-168). Тобто, вказані витрати ОСОБА_2 понесено у період перебування у шлюбі з ОСОБА_1 та не за будівельні матеріали.
Щодо копій видаткової накладної ПрАТ «Українська гірничо-металургійна компанія»/Київська регіональна філія АТ «УГМК» від 22.01.2015 та заявки №СП-00000090 від 12.01.2015, не є можливим встановити платника/отримувача за надані послуги/товари (том 1 а.с. 172, 173).
Крім цього, у період перебування у шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , згідно свідоцтва НОМЕР_4 про реєстрацію транспортного засобу, 18.08.2020 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на автомобіль «Hyundai Getz», 2006 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 (том 1 а.с. 80). Сама позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 зазначає, що ними за спільні кошти був придбаний автомобіль «Hyundai Getz», а тому просить визнати за нею та відповідачем право власності на вказаний транспортний засіб по його частині.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше, як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Згідно статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно вимог статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як роз'яснено у пункті 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Пунктами 1, 2, 3, 4 частини першої статті 264 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналогічна норма міститься у статті 368 ЦК України.
Згідно із частинами першою-третьою статтею 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку, і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї. Законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою.
Згідно із статтею 18 СК України кожен учасник сімейних правовідносин має право звернутись до суду за захистом свого права або інтересу. Способами захисту є встановлення правовідношення.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Згідно із частиною першою статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Отже, майно, яке набуте подружжям під час перебування у шлюбі, є об'єктом права спільної сумісної власності цього подружжя та у випадку вирішення питання про його розподіл підлягає поділу між сторонами у рівних частках.
Таким чином, законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно із частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (частина сьома статті 57 СК України).
Згідно правового висновку Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі
№ 6-1327цс15 «Із змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в статті 60 СК України. За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності. Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статті 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен на підставі доказів встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти подружжя або їх спільна праця. Відповідно до статті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.»
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.09.2021 у справі № 761/40409/16-ц вказано, що: «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування презумпції спільності майна, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів».
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.05.2021 у справі №203/284/17, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.08.2021 у справі №553/2152/19, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №372/504/17, від 11.10.2023 у справі №756/8056/19, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.01.2024 у справі № 755/12204/18.
Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб'єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.09.2022 в справі № 127/23627/20 (провадження №61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).
Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов'язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.09.2024 у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Поділ майна подружжя, що перебуває у їхній спільній сумісній власності, є підставою для набуття особистої приватної власності кожним із подружжя. Встановивши, що об'єкт поділу належить сторонам на праві спільної сумісної власності та вирішивши надалі питання про такий поділ, власність сторін спору на цей об'єкт стає спільною частковою (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.06.2024 в справі № 755/4429/22 (провадження № 61-17782св23)).
Отже, Верховний Суд неодноразово зазначав, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, то презумпція права спільної сумісної власності подружжя не спростована. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Винятком є положення частин другої та третьої статті 70 СК України, якими передбачено, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
З огляду на викладене, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, суд дійшов висновку, що спірне нерухоме майно - житловий будинок та господарські будівлі, які знаходяться за адресою:
АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Вказане майно підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.
Доводи позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_2 про наявність підстав для відступлення від рівності часток у спільному майні подружжя на її користь, є недоведеними, оскільки розрахунок, наведений у зустрічній позовній заяві, ґрунтується на припущеннях і його не підтверджено належними, допустимими та достатніми доказами.
Суд відхиляє доводи ОСОБА_2 про переважну її участь та участь її родичів у будівництві спірного будинку, оскільки допомога батьків/родичів/знайомих того чи іншого з подружжя у будівництві житлового будинку не спричиняє виникнення у зв'язку з такими обставинами права власності на більшу частку нерухоме майно та не є тією обставиною, яка б впливала на наявність підстав для відступлення від рівності часток сторін.
Доводи про те, що ОСОБА_1 у період будівництва будинку мав недостатній для цього матеріальний дохід, також відхиляються, оскільки вони суперечать положенням СК України про те, що подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
У даному випадку, суд критично оцінює самі лише показання свідків сторони позивача за зустрічним позовом, які є її батьками, враховуючи їхню можливу упередженість у вирішення справи на користь ОСОБА_2 , без належного підтвердження їхнього матеріального внеску, а показання інших свідків, ґрунтуються на обставинах, які їм відомі зі слів інших осіб.
Оскільки, підстави для збільшення частки ОСОБА_2 при поділі житлового будинку та господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 , не знайшли свого підтвердження, а тому таке нерухоме майно підлягає поділу між колишнім подружжям у рівних частках відповідно до частини першої статті 70 СК України.
Таким чином, з метою реального вирішення спору, що виник між сторонами, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача за первісним позовом - ОСОБА_1 та про визнання за ним права власності на частку житлового будинку та господарських будівель, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . У зв'язку з чим, у задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_2 у цій частині - відмовлено.
Щодо вимог первісного позову ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на частку земельної ділянки (кадастровий номер: 3221855300:11:258:0438), яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , суд зазначає таке.
Так, статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Так, як встановлено судом, у 2012 році, тобто до шлюбу, укладеного 24.09.2013 з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 набула у власність земельну ділянку кадастровий номер 3221855300:11:258:0438, площею 0,1344 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що за адресою: АДРЕСА_1 .
На вказаній земельній ділянці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перебуваючи у шлюбі, здійснено будівництво житлового будинку та господарських будівель, які є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та цим же судовим рішенням, упорядку поділу спільного сумісного майна подружжя, визнано за ОСОБА_1 право власності на
1/2 частку вказаного нерухомого майна.
Пленумом Верховного Суду України у пункті 18-2 постанови від 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (у редакції від 19.03.2010), роз'яснено, якщо на земельній ділянці, яка є особистою приватною власністю одного з подружжя, а не спільною сумісною власністю подружжя, знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК України, 377 ЦК України.
Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені. Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований; згідно з цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
При цьому, при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Вказаний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 12.07.2023 у справі №352/1506/21.
З огляду на викладене, врахувавши визнання за позивачем за первісним позовом - ОСОБА_1 права власності на частку житлового будинку та господарських будівель, які розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 3221855300:11:258:0438, за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, суд дійшов висновку про визнання за позивачем за первісним позовом - ОСОБА_1 права власності на частку вказаної земельної ділянки. У зв'язку із зазначеним, первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задоволено у повному обсязі.
Щодо зустрічних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, а саме автомобіля «Hyundai Getz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , суд дійшов висновку про їх задоволення, з огляду на таке.
Так, як встановлено судом, під час перебування сторін ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі ними було набуто у спільну сумісну власність транспортний засіб - автомобіль «Hyundai Getz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 . Вказане майно є неподільною річчю. Жодна із сторін не вчинила дій щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації.
Відповідно до абзацу 3 пункту 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», згідно з яким, у разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Враховуючи правову позиція ВСУ у справі № 6-2565цс16, яка визначає що вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4-5 статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Якщо жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Згідно з частинами другою, четвертою, п'ятою статті 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Неподільна річ (наприклад, автомобіль) не може бути реально поділений між подружжям, що як правило, встановлюється на підставі висновку відповідної судової експертизи, а інший з подружжя не згідний отримати грошову компенсацію замість своєї частки, або інша сторона не бажає сплачувати таку компенсацію та відповідно попередньо не вносить на депозитний рахунок суду належну грошову суму, то суд визнає за кожним із подружжя право власності на належну їм частку в спільному майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
З огляду на зазначені норми матеріального права, за загальним правилом поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що приписи частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.
Згідно з усталеною судовою практикою щодо застосування частини п'ятої статті 71, статті 365 ЦК України суд визнає ідеальні частки подружжя в майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності, якщо один із подружжя не вчинив передбачених частиною п'ятою статті 71 СК України дій.
Суд звертає увагу, що визнання права на половину частини спірного майна (визнання права на ідеальну частку у майні без його виділу в натурі) є поділом майна подружжя у розумінні частини першої статті 71 СК України, а тому суд може визнати право на частку у спільному майні подружжя за вказаних вище умов.
Так, враховуючи, що автомобіль є неподільною річчю та не може бути реально поділений між сторонами, частки яких є рівними, суд вважає за необхідне визнати спірне майно таким, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності та здійснити його поділ на ідеальні частки подружжя без його реального поділу по 1/2 частці кожному, відповідно, та залишити майно у їх спільній частковій власності.
Тому, суд дійшов висновку про задоволення у цій частині зустрічних вимог
ОСОБА_2 та про поділ рухомого майна відповідно до ідеальних часток подружжя шляхом визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності по частці транспортного засобу - автомобіля «Hyundai Getz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 . У зв'язку із зазначеним, зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - задоволено частково.
Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ, наданий сторонами, та який відповідає вимогам належності та допустимості доказів, як зазначено в пункті 27 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 №2 «Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», при цьому жодна із сторін не була поставлена судом у менш сприятливе становище, порівняно з іншою стороною, на чому наголошується у практиці Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України», в пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» наголошується на принципі рівності сторін як одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статтею 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).
Відповідно до вимог частини першої статті 158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Частиною сьомою статті 158 ЦПК України встановлено, що у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Отже, оскільки позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі, клопотань від учасників справи про скасування заходів забезпечення позову не надходило, враховуючи норми статті 158 ЦПК України, заходи забезпечення позову, вжиті за клопотанням позивача за первісним позовом ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 20.09.2024, продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.
Відповідно до положень статті 265 ЦПК України, суд під час ухвалення судового рішення вирішує питання про судові витрати склад та розмір яких входить до предмета доказування в справі.
Відповідно до положень частини першої, пункту 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані із залученням спеціалістів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Як встановлено судом, позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, сплатила судовий збір у розмірі - 9223,50 грн (том 1 а.с. 33).
ОСОБА_1 та його представник заявляли про стягнення з ОСОБА_2 понесених судових витрат, зазначивши попередній їх розрахунок у позові, при цьому докази витрат на правничу допомогу, буде подано у порядку частини восьмої статті 141 ЦПК України.
ОСОБА_2 , подаючи до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , сплатила судовий збір у розмірі 7267,48 грн (том 1 а.с. 73), при цьому у позові зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок її витрат на правничу допомогу, докази про що буде подано у порядку частини восьмої статті 141 ЦПК України.
Так, однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Враховуючи те, що первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено у повному обсязі, понесені ним витрати на сплату судового збору у розмірі 9223,48 грн, підлягають стягненню з ОСОБА_2 на його користь.
Враховуючи те, що зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково, відповідно до положень статті 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 679,40 грн., виходячи з розрахунку: 184500 грн (розмір задоволених позовних вимог) х 7267,20 грн. (сума сплаченого судового збору) : 1973491,59 грн. (розмір заявлених позовних вимог).
З урахуванням положень частини десятої статті 141 ЦПК України та покладення, у даному випадку, судових витрат на обидві сторони, суд вважає за можливе стягнути з ОСОБА_2 (сторона, на яку покладено більшу суму судових витрат) на користь ОСОБА_1 сплатити різницю у розмірі 8544,08 грн.
Керуючись статтями 3, 21, 57, 60, 61, 63, 68, 70, 71 СК України, статтями 15, 16, 368 ЦК України, статтями 2-5, 12, 13, 76-89, 133, 141, 174, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.
У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя:
визнати за ОСОБА_1 право власності на частку житлового будинку та господарських будівель, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати за ОСОБА_1 право власності на частку земельної ділянки (кадастровий номер: 3221855300:11:258:0438), яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати - сплачений судовий збір у розмірі 8544 (вісім тисяч п'ятсот сорок чотири) гривні 08 копійки.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_2 у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на частину транспортного засобу, а саме автомобіля «Hyundai Getz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
Визнати за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на частину транспортного засобу, а саме автомобіля «Hyundai Getz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
У задоволенні решти вимог зустрічного позову - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст судового рішення складено 06.10.2025.
Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним): ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП НОМЕР_5 , без місця реєстрації, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;
Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним): ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя О.П. Лукач