справа № 363/3881/25 головуючий у суді І інстанції Дьоміна О.П.
провадження № 22-ц/824/15567/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
02 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 24 липня 2025 року про повернення заяви позивачу, постановлену під головуванням судді Дьоміної О.П., у м. Вишгород Київської області, у справі за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави, в особі Вишгородської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Дніпровсько-Тетерівське державне лісомисливське господарство, про витребування земельних ділянок лісового фонду із чужого незаконного володіння, -
У липні 2025 року керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави, в особі Вишгородської районної державної адміністрації звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив витребувати на користь держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації із незаконного володіння:
- ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3221880802:15:001:0150, площею 0,0737 га;
- ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3221880802:14:140:0004, площею 0,1475 га;
- ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 3221880802:14:140:0005, площею 0,1466 га.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 14 липня 2025 року позовну заяву залишено без руху і надано позивачу строк для усунення недоліків протягом десяти днів з моменту отримання копії ухвали суду.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 24 липня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції через порушення норм процесуального права та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про залишення без руху позовної заяви, а в подальшому і її повернення, з тих підстав, що позивач не зазначив відомості, які б підтверджували дійсну реальну вартість нерухомого майна, та не надав доказів щодо дійсної ціни позову, оскільки не врахував вимоги ч. 2 ч. 3 ст. 176 ЦПК України. Крім того, вказує, що за наведених у позові обставин, в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих характерних для лісу природніх ознак, добросовісність відповідачів під час придбання спірних земельних ділянок виключається.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зокрема, про відмову у видачі судового наказу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що 09 квітня 2025 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ, а тому, в силу положень ст.ст. 390, 391 ЦК України, п. 2 Розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 4292-ІХ, ч. 4 ст. 177 ЦПК України прокурор мав усунути недоліки позовної заяви, шляхом внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми в розмірі оцінки (експертно-грошова оцінка земельних ділянок), здійсненої в порядку, визначеному Законом України «Про оцінку земель», чинної на дату подання позовної заяви, і додати до позову вказані документи. Крім того, прокурором не усунено недоліки щодо надання звіту про нормативно-грошову оцінку вартості земельних ділянок до позову, що позбавляє суд можливості правильно визначити розмір судового збору, який підлягає сплаті при поданні зазначеної позовної заяви за вимоги майнового характеру. Щодо визначення ціни позову при зверненні до суду із вказаним позовом, в прохальній частині якого розміщено три вимоги майнового характеру, без належного обґрунтування у розмірі 2 923 грн. та додання до матеріалів позовної заяви платіжної інструкції про сплату судового збору у розмірі 3 028 грн., щодо здійснення оцінки вартості майна та надання її суду, сплативши судовий збір, з урахуванням вартості оцінки майна або сплатити максимальний розмір судового збору, який повинен відповідати сумі вимог.
Апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Форма та зміст позовної заяви, яка подається до суду, визначені у ст.ст. 175, 177 ЦПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» №4292-ІХ від 12 березня 2025 року, згідно з яким ст. 390 ЦК України доповнено частиною 5 наступного змісту: «Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Частину 4 статті 177 ЦПК України доповнено абзацом 2 такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
У позовній заяві керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської областіціна позову була визначена в розмірі 2 923,00 грн., до позовної заяви додані докази сплати судового збору, виходячи із зазначеної ціни позову - в розмірі 3 028,00 грн.
Відповідно до положень ст. ст. 175, 176 ЦПК України саме позивач визначає ціну позову. ЦПК України не містить вимог щодо надання позивачем до позовної заяви звіту або висновку про оцінку майна, яке є предметом позову.
Разом з тим, частиною 2 ст. 176 ЦПК України визначено, що якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.
Встановивши, що вартість земельних ділянок, які просить витребувати прокурор, вочевидь не відповідає ринковій і доказів ринкової вартості даних ділянок прокурор не надає, суд першої інстанції на виконання вимог ч. 2 ст. 176 ЦПК України не був позбавлений можливості визначити суму судового збору, що підлягає сплаті у максимальному розмірі, встановленому законом для вимог майнового характеру.
На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та залишив позовну заяву без руху з підстав не надання доказів вартості земельних ділянок, що є правом особи, що звертається до суду.
Крім того, з позовної заяви вбачається, що прокурор пред'явив позов до відповідачів, як до недобросовісних набувачів.
Залишаючи позовну заяву без руху з підстав не дотримання прокурором вимог ч. 4 ст. 177 ЦПК України, а саме не надання доказів внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, суд першої інстанції залишив поза увагою, що надання таких доказів прокурором передбачено виключно у разі витребування майна у добросовісного набувача, про що зазначено в зазначеній нормі закону.
З огляду на неможливість перевірки добросовісності набувача земельних ділянок на стадії відкриття провадження у справі, вказана вимога суду першої інстанції є помилковою.
В даному випадку, встановивши під час розгляду справи по суті не обґрунтованість доводів прокурора та добросовісність відповідачів, як набувачів спірних земельних ділянок, відсутність внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна (ч. 4 ст. 177 ЦПК України) матиме наслідком відмову в задоволенні позову, незалежно від його обґрунтованості по суті.
Так, у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.
Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що повернення позовної заяви з підстав, наведених судом першої інстанції, є не обґрунтованим та таким, що суперечить вимогам ст. 177 ЦПК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, яке призвело до постановлення помилкової ухвали.
На підставі викладеного та керуючись ст. 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області задовольнити.
Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 24 липня 2025 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.