Справа № 357/11299/24 Головуючий у суді І інстанції Банах-Кокус О.В.
Провадження № 22-ц/824/12412/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
01 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 16 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним вище позовом, обґрунтовуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у дорожньо-транспортній пригоді (далі - ДТП) загинула її матір - ОСОБА_3 внаслідок наїзду на неї автомобіля УАЗ Хантер, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 .
За даним фактом було відкрито кримінальне провадження № 12024110000000218 від 04 квітня 2024 року за частиною 2 статті 286 КК України. Постановою слідчого від 31 травня 2024 року вказане кримінальне провадження закрито за відсутністю в діянні відповідача складу кримінального правопорушення.
На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в ПАТ «НАСК «Оранта» за полісом № 215209775, тому позивачка, як донька потерпілої, звернулась до страховика щодо страхової виплати відповідно до пункту 27.3 та пункту 27.4 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
23 липня 2024 року між ОСОБА_1 та ПАТ «НАСК «Оранта» був укладений договір про припинення зобов'язання переданням відступного, згідно якого страховиком здійснено одноразову виплату у розмірі 80 000,00 грн із одночасним зобов'язанням оплатити витрати на поховання.
Позивачка вказувала, що у зв'язку зі смертю матері вона залишилася сиротою (батько помер у грудні 2022 року ), переживає постійні душевні страждання після смерті рідної людини, втратила душевний спокій, весь час перебуває у стані постійного напруження та стресу, суттєво були порушені її нормальні життєві зв'язки, змушена докладати значних зусиль для організації свого життя. Вона зазнала великих душевних страждань у зв'язку зі смертю матері, а втрата рідної людини є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню. При цьому вона позбавлена можливості матеріальної та моральної підтримки матері у подальшому своєму житті, відновити попередній стан її життя неможливо. Крім того, вона вимушена була покинути усі свої справи та неодноразово їздити з м. Хмельницького до м. Рокитне Київської області для організації похорон, оформлення необхідних документів, отримання страхового відшкодування тощо.
Позивачка оцінила завдану їй моральну шкоду у розмірі 600 000,00 грн. Оскільки страхова компанія виплатила їй 80 000,00 грн, то зазначену різницю в сумі 520 000,00 грн повинен відшкодувати їй відповідач незалежно від його вини в ДТП, адже шкоду завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 16 квітня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 2 000,00 грн витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 46,63 грн.
В апеляційній скарзі позивачка в особі представника - адвоката Вітровчака В.А. посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про те, що ДТП сталась внаслідок невиконання потерпілою Правил дорожнього руху України і на підставі цього зменшив розмір відшкодування моральної шкоди. Наголошує, що жодним документом не встановлено, що ОСОБА_4 було здійснено порушення правил дорожнього руху і ДТП сталась з її вини. Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань також не свідчить про те, що позивачка не зазнала страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано. Крім того, відповідач частково визнав позовні вимоги на суму 40 000,00 грн, на що суд належної уваги не звернув.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує, що саме із змісту постанови про закриття кримінального провадження вбачається, що в його діях були відсутні ознаки кримінального правопорушення, він не мав технічної можливості уникнути наїзду па пішохода ОСОБА_3 . Причиною ДТП стали саме дії потерпілої, так як саме остання не впевнилась у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху, стала перетинати проїзну частину автодороги поза пішохідним переходом, що і призвело до наїзду на неї автомобіля. Тобто, що в діях потерпілої мала місце груба необережність, нехтування правилами безпеки руху.
Зазначає, що розмір моральної шкоди, який визначений позивачкою, в разі задоволення позову, поставить відповідача в тяжке матеріальне становище, оскільки він є пенсіонером, особою з інвалідністю, а розмір пенсії за віком з надбавками становить 11 588,56 грн.
Також просить суд врахувати, що відповідальність власника автомобіля, яким було скоєно наїзд на потерпілу, була застрахована за полісом обов'язкового страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів, а покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
На підставі наведеного ОСОБА_2 просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивачки - адвокат Мазкун А.А. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник відповідача - адвокат Тарасюк А.В. заперечував проти аргументів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення відповідає не в повній мірі.
Судом першої інстанції встановлено, що 03 квітня 2024 року близько 13 год. 30 хв. на вул. Вокзальній, 86 в селищі Рокитне Білоцерківського району Київської області відбулась ДТП, при якій водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки УАЗ Хантер, д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , внаслідок чого остання від отриманих тілесних ушкоджень померла в приймальному відділенні КНП «Рокитнянська багатопрофільна лікарня».
За фактом вказаної ДТП 04 квітня 2024 року СУ ГУ НП в Київській області внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024110000000218 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України.
31 травня 2024 року старшим слідчим СУ ГУ НП в Київській області капітаном поліції Безпальком В.О. кримінальне провадження № 12024110000000218 від 04 квітня 2024 року було закрито у зв'язку з відсутністю в діянні ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України.
Зі змісту постанови про закриття кримінального провадженняслідує, що з технічної точки зору водій автомобіля УАЗ Хантер, р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 повинен був діяти згідно з технічними вимогами пункту 12.3 Правил дорожнього руху України та не мав технічної можливості запобігти наїзду на пішохода шляхом застосування термінового гальмування в заданий момент виникнення небезпеки для його руху, в діях водія автомобіля УАЗ Хантер, р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 експертом, з технічної точки зору, невідповідності вимогам пункту 12.3 Правил дорожнього руху України не вбачається. Питання стосовно перебування дій пішохода в причинно-наслідковому зв'язку з виникненням даної ДТП може бути вирішене органами досудового розслідування (судом) самостійно.
У постанові слідчим надано юридичну та технічну оцінку обставин ДТП за участю вище зазначених учасників дорожнього руху, відповідно до вимого законодавства України, врахувавши зібрані під час досудового розслідування кримінального провадження всі необхідні і достатні докази, орган досудового розслідування дійшов до об'єктивного, обґрунтованого та законного висновку, що ДТП, яка мала місце 03 квітня 2024 року близько 13 годин 30 хвилин по вул. Вокзальна в селищі Рокитне Білоцерківського району Київської області сталась внаслідок порушення пішоходом ОСОБА_5 вимог розділу 4 Правил дорожнього руху України, а отже склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, в діях водія ОСОБА_2 відсутній.
Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу УАЗ Хантер, д.н.з. НОМЕР_1 , на момент ДТП була застрахована в ПАТ «НАСК «Оранта» згідно договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 215209775.
23 липня 2024 року між ПАТ «НАСК «Оранта» та ОСОБА_1 укладено угоду про припинення зобов'язання переданням відступного, відповідно до якої сторони погодили загальний розмір страхового відшкодування за шкоду, заподіяну смертю потерпілої особи ОСОБА_5 , розрахований відповідно до пунктів 27.2 - 27.4 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у розмірі 80 000,00 грн.
25 липня 2024 року згідно із платіжною інструкцією № 40485 ОСОБА_1 було перераховано страховиком 80 000,00 грн.
Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що сам факт загибелі матері ОСОБА_1 за викладених обставин є безумовним свідченням того, що позивачці завдано моральну шкоду, яка пов'язана із хвилюваннями та моральними стражданнями через смерть рідної людини.
Проте суд вважав, що позивачкою не обґрунтовано розмір завданої їй моральної шкоди в сумі 600 000,00 грн, не наведено критеріїв, з яких вона виходила, визначаючи саме такий розмір шкоди, не надано висновку психологічної експертизи з даного приводу чи інших належних доказів в підтвердження такої вимоги.
При цьому суд врахував, що виникненню вказаної шкоди сприяла груба необережність потерпілої, яка не впевнилася у відсутності безпеки для себе та інших учасників руху, перебувала на проїзній частині автодороги на відстані меншій за відстань, яка необхідна для застосування водієм ОСОБА_2 технічних заходів відповідно до вимог пункту 12.3 ПДР України, що в сукупності і призвело до наїзду на неї автомобіля.
Враховуючи той факт, що причиною ДТП, яке сталося з потерпілою, є невиконання останньою вимог Правил дорожнього руху України, то наведене, на думку суду першої інстанції, відповідно до частини другої статті 1193 ЦК України є підставою для зменшення розміру відшкодування такої шкоди. Виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, суд вважав, що розмір моральної шкоди становить 100 000,00 грн.
Оскільки відповідачем позовні вимоги визнаються частково у розмірі 40 000,00 грн, оцінивши всі обставини справи з урахуванням принципів справедливості та розумності, враховуючи ту обставину, що страховою компанію на користь позивачки було виплачено страхове відшкодування у розмірі 80 000,00 грн, суд першої інстанції дійшов висновок, що з відповідача на користь позивачки в рахунок відшкодування моральної шкоди підлягають стягненню 20 000,00 грн.
Проте із такими висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю не може погодитись з таких підстав.
За правилом частин першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Відповідно до вимог частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Таким чином нормами частини другої статті 1187 ЦК України визначено особливого суб'єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, це є його законний володілець.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини.
Згідно з частиною п'ятою статті 1187 ЦК України при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид, умисний злочин).
Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).
Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються у випадках завдання шкоди майну, а також ушкодженням здоров'я фізичній особі. Підставою для цього може бути груба необережність потерпілого, наприклад перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо.
Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дій, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Відповідно до пункту 4.14 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, пішоходам забороняється: а) виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху; б) раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід; в) допускати самостійний, без нагляду дорослих, вихід дітей дошкільного віку на проїзну частину; г) переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділювальна смуга або дорога має чотири і більше смуг для руху в обох напрямках, а також у місцях, де встановлено огородження; ґ) затримуватися і зупинятися на проїзній частині, якщо це не пов'язано із забезпеченням безпеки дорожнього руху; д) рухатися по автомагістралі чи дорозі для автомобілів, за винятком пішохідних доріжок, місць стоянки і відпочинку.
Суд першої інстанції встановив, що смерть матері ОСОБА_1 настала від тяжких тілесних ушкоджень, отриманих при наїзді на неї джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу під керуванням відповідача, вина та протиправність дій ОСОБА_2 відсутні, а смерті потерпілої сприяла її власна груба необережність, яка полягала у різкому виходу на проїзну частину безпосередньо перед автомобілем відповідача на відстані, яка не дозволяла застосувати екстрене гальмування.
Установивши, що причиною загибелі матері позивачки є потрапляння під автомобіль у зв'язку з її грубою необережністю, зокрема, порушення нею Правил дорожнього руху України, суд обґрунтовано зробив висновок, що ця обставина не звільняє відповідача від цивільно-правової відповідальності, однак підлягає врахуванню судом при визначенні розміру відшкодування.
Матеріали справи не містять і судовим розглядом не встановлено обставин, які б свідчили, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу загиблої.
З урахуванням допущеної грубої необережності самою потерпілою та виходячи із принципів справедливості і розумності, суд першої інстанції визначив розмір моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн.
Колегія суддів вважає, що зазначений розмір моральної шкоди не відповідає глибині та тривалості моральних страждань позивачки та є необґрунтованим, оскільки місцевим судом у повній мірі не враховано принципи розумності, виваженості та справедливості при визначенні такого розміру моральної шкоди.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди, яка пов'язана з хвилюваннями та моральними стражданнями через передчасну смерть матері, порушенням укладу її життя, погіршенням фінансового стану.
Факт загибелі ОСОБА_5 є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань позивачки, оскільки людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з частинами третьою-четвертою статті 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (справа «Станков проти Болгарії», № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22).
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
Таким чином розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.
Обґрунтовуючи свої вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, позивачка зазначала, що внаслідок вищевказаної ДТП та втрати рідної людини їй заподіяно моральну шкоду, адже вона залишилася сиротою, переживає постійні душевні страждання, втратила душевний спокій і постійно перебуває у стані постійного напруження та стресу. Через смерть матері суттєво були порушені її нормальні життєві зв'язки, вона змушена докладати значних зусиль для організації свого життя, зазнала значних душевних страждань, так як втрата рідної людини є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню. Крім того, вона вимушена була покинути усі свої справи та неодноразово їздити з м. Хмельницького до м. Рокитне Київської області для організації похорон, оформлення необхідних документів, отримання страхового відшкодування тощо.
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 частково визнав позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди на суму 40 000,00 грн.
Зважаючи на вищенаведені норми законодавства та фактичні обставини даної справи, а саме факт наявності грубої необережності потерпілої та її поведінки при ДТП, з урахуванням глибини і тривалості моральних страждань через втрату, яку понесла позивачка та неможливість відновлення втрати рідної людини, а також звертаючи увагу на розмір виплаченого позивачці страхового відшкодування в сумі 80 000,00 грн, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості суд апеляційної інстанції вважає за необхідне визначити розмір грошової компенсації моральної шкоди в сумі 100 000,00 грн.
Саме такий розмір моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, на переконання колегії суддів, є пропорційним та не відповідає обсягу душевних, емоційних та психологічних страждань, ступеню моральних страждань, яких зазнала позивачка внаслідок передчасної втрати матері.
Зазначене також узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), відповідно до якого визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 16 квітня 2025 рокув частині визначення розміру моральної шкоди - зміні, а в решті рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.
За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Відповідно до положень частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь держави в особі Державної судової адміністрації України підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 1 000,00 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що однією з основних засад (принципів) судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зроблено висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Вказана судова практика щодо питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу є сталою.
Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною третьою статті 141 ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 04 жовтня 2021 року у справі № 640/8316/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 420/4820/19 на інших, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Отже, розглядаючи заяву (вимогу) сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.
Вирішуючи питання розподілу витрат на правову допомогу у цій справі, колегія суддів виходячи з наведених норм права та висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду, дійшла висновку про доведеність та обґрунтованість заявлених витрат на професійну правничу допомогу, оскільки необхідність їх понесення позивачкою підтверджуються долученими до позовної заяви і в ході розгляду справи доказами, зокрема: договором про надання правової допомоги № 01-06/21 від 21 червня 2024 року; додатком № 1 до цього договору; ордером серії АА № 1500198 від 24 жовтня 2024 року; детальним розрахунок витрат часу на надання професійної правової допомоги адвоката у справі № 357/11299/24.
Отже, відповідно до умов наведеного договору про надання правової допомоги та вимог статей 137, 141, 382 ЦПК України із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пропорційно до розміру задоволених позовних вимог підлягають стягненню документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Розмір такого стягнення судових витрат є розумним та справедливим, відповідає обставинам даної справи та принципу пропорційності задоволення позовних вимог, при цьому захистить право позивачки на компенсацію коштів, які вона змушена затратити з метою захисту своїх прав та інтересів в суді першої інстанції, а також відповідатиме завданню цивільного судочинства, проголошеному у статті 2 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 16 квітня 2025 року в частині визначення розміру моральної шкоди змінити, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 100 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 16 квітня 2025 року залишити без змін.
Змінити розподіл судових витрат у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України 1 000,00 грнсудового збору.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн у рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 06 жовтня 2025 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній