Справа 366/1107/22 Головуючий в 1 інстанції - ОСОБА_1
Провадження 11-кп/824/753/2025 Доповідач в 2 інстанції ? ОСОБА_2
21 серпня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:
ОСОБА_2 (головуючий), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу начальника Іванківського відділу Вишгородської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_9 на вирок Іванківського районного суду Київської області від 08 червня 2023 року, -
Вироком Іванківського районного суду Київської області від 08 червня 2023 року,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чернігів, громадянина України, українця, не одруженого, тимчасово не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано невинуватим за ч.2 ст.186 КК України та виправдано через недоведеність вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення;
засуджено за ч.2 ст.153 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки;
на підставі ст.75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю в 2 роки із покладенням обов'язків, передбачених п. п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України.
Відповідно до вироку ОСОБА_8 , 08 липня 2018 року, у період часу із 14-ї до 19-ї години, перебуваючи разом з ОСОБА_10 , який є засудженим за вчинення вказаного злочину, перебуваючи у лісовому масиві, поблизу с. Дитятки, Іванківського (Вишгородського) району Київської області, з метою задоволення статевої пристрасті неприродним способом, всупереч волі потерпілої ОСОБА_11 , поклали її на покривало, де продовжуючи долати фізичний супротив потерпілої із застосуванням до потерпілої фізичне насильство. В подальшому ОСОБА_10 подолавши фізичний супротив потерпілої, задовольнив свою статеву пристрасть неприродним способом, чим спричинили потерпілій легкі тілесні ушкодження. Таким чином, ОСОБА_12 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.153 КК України.
Органом досудового розслідування, ОСОБА_8 , обвинувачувався у тому, що 08 липня 2018 року, в період часу з 14 до 19 години, більш точного часу слідством не встановлено, перебуваючи разом з ОСОБА_10 , який засуджений за вчинення вказаного злочину, перебуваючи у лісовому масиві поблизу с. Дитятки Вишгородського району Київської області, за попередньою змовою між собою відкрито заволоділи майном потерпілої ОСОБА_11 у розмірі 9 203 грн 22 коп. В подальшому залишили місце вчинення кримінального правопорушення та розпорядились викраденим на власний розсуд, чим спричинили потерпілій ОСОБА_11 майнової шкоди на вказану суму.
Виправдовуючи ОСОБА_8 за цим обвинуваченим суд першої інстанції указав те, що зібраним у справі доказами участь обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України не доведена, що є підставою для його виправдування відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України.
В апеляційній скарзі прокурора указано на незаконність вироку у зв'язку істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, а також незастосування кримінального закону, що підлягає застосуванню. Висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, всупереч п.2 ч.2 ст.409 КПК України. Прокурор не погоджується із висновком суду, що корисливий мотив, наряду з бажанням приховати сліди злочину й убезпечити себе від подальшого викриття у його вчиненні, не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду. Звернув увагу на те, що відповідно до показань потерпілої ОСОБА_11 , ОСОБА_8 разом із ОСОБА_10 забрали належні їй мобільний телефон та фотоапарат, чим позбавили потерпілу можливості користуватись її майном. Окрім цього, в подальшому фотоапарат при добровільній видачі оглянуто та вилучено у матері обвинуваченого ОСОБА_13 , яка у своїх показаннях вказала на те, що фотоапарат приніс додому її син. На переконання прокурора, суд не надав належну оцінку відеозапису слідчого експерименту, який містить показання потерпілої, так і елементи, які можна вважати відтворенням обставин події. Окрім цього, судом при винесенні вироку порушено вимоги п.4 ч.1 ст.409, п.1,2 ч.1 ст.413 КПК України, оскільки неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме, не застосовано закон, який підлягає застосування. На переконання прокурора, вина ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.153, ч.2 ст.186 КК України підтверджується зібраними матеріалами досудового розслідування, речовими доказами та показаннями потерпілої та свідків. Просив вирок скасувати та ухвалити новий, яким ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.153, ч.2 ст.186 КК України та призначити покарання за ч.2 ст.153 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки, на підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням на строк 2 роки; за ч.2 ст.186 КК України призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років; на підставі ст.70 КК України призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення:
прокурора, який просив апеляційну скаргу задовольнити;
обвинуваченого та його захисника, які доводи апеляційної скарги вважали необґрунтованими, просили залишити її без задоволення, а вирок без зміни;
вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Вирок в частині засудження ОСОБА_8 за ч.2 ст. 153 КК України фактично учасниками судового провадження не оскаржується. Не дивлячись на те, що прокурор просив скасувати вирок у цій частині в апеляційній скарзі не наведено будь-якого обґрунтування щодо незаконності вироку у даній частині, у тому числі і щодо призначеного покарання, яке прокурор просив призначити у виді та розмірі, що був визначений судом першої інстанції у тому числі і із застосуванням положень ст. 75 КК України. У зв'язку із цим законність вироку в частині засудження ОСОБА_8 за ч.2 ст. 153 КК України апеляційним судом відповідно до вимог ч.1 і ч.2 ст. 404 КПК України не перевірялась.
Щодо доводів апеляційної скарги про незаконність вироку в частині визнання невинуватості ОСОБА_8 у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст.186 КК України, то вони не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.
Так, із показань потерпілої ОСОБА_11 не можливо зробити беззаперечний висновок про причетність ОСОБА_8 до відкритого викрадення її майна. Із її показань не вбачається як факту попередньої домовленості ОСОБА_8 та ОСОБА_10 на відкрите викрадення майна потерпілої, так і вчинення ОСОБА_8 будь-яких дій, направлених на відкрите викрадення майна потерпілої.
Висновок про причетність ОСОБА_8 до вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України не можливо зробити і із фактичних даних, які встановлені за результатами проведеного із потерпілою ОСОБА_11 слідчого експерименту. Так, потерпіла показала, що ОСОБА_8 дійсно у певний час зазначених у обвинуваченні подій тримав її майно. Однак із її показань не можливо зробити висновок як про наявність попередньої домовленості ОСОБА_8 та ОСОБА_10 на відкрите викрадення майна потерпілої, так і вчинення ОСОБА_8 будь-яких дій, що утворюють об'єктивну сторону злочину, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України.
Із показань обвинуваченого ОСОБА_8 вбачається, що фотоапарат він виявив за переднім водійським сидінням автомобіля ВАЗ, яким він керував та на якому приїхав додому, лише коли приїхав додому. В подальшому фотоапарат він заніс додому та там зберігав. Умислу продати чи здати до ломбарду, він не мав, крім того, на запитання його матері ОСОБА_13 про походження фотоапарату, пояснив, що підвозили дівчину, а вона забула. Після цього, матір вживала заходів для пошуку власника фотоапарату, шляхом розміщення оголошення на сайті «Бюро знахідок».
Колегія суддів звертає увагу на те, що указані показання обвинуваченого забраними у справі доказами не спростовуються.
Колегія суддів звертає увагу на те, що один із предметів злочину, відкрите викрадення якого поставлене у вину обвинуваченому, а саме мобільний телефон марки ХІАОМІ Мі А1 4/64, у ході досудового розслідування не був виявлений, не вилучений ні у ОСОБА_8 , ні у будь-якої іншої особи чи у будь-якому місці, та не приєднаний до матеріалів справи у якості речового доказу. Ці обставини викликають обґрунтований сумнів щодо доведення факту викрадення цього телефону взагалі.
Аналіз указаних доказів дає підстави стверджувати про те, що ними не доводиться винуватість ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України. Інших доказів, якими би доводилась ця обставина у ході провадження у цій справі не здобуто.
Дослідивши надані стороною обвинувачення докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зібраними у справі доказами участь обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України не доведена у зв'язку із чим виправдав його за цією статтею із підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, належними чином мотивувавши своє рішення.
Апеляційна скарга не містить доводів, які би указували на незаконність, необґрунтованість та невмотивованість ухваленого судом першої інстанції вироку.
Колегія суддів звертає увагу на те, що фактично єдиними доказами на доведення винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України, прокурор послався на фактичні дані, які встановлені за результатами допиту потерпілої ОСОБА_11 та проведення із нею слідчого експерименту. Між тим, зазначеними доказами не доводяться обставини, які підлягають доведенню з огляду на положення ч.1 ст. 91 КПК України. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України в частині обвинувачення, поставленого у вину ОСОБА_8 проявляється у відкритому, тобто явно очевидному для потерпілого або інших осіб заволодінню чужим майном, у даному випадку майном потерпілої, вчиненому за попередньою змовою групою осіб. При цьому винна особа повинна усвідомлювати те, що факт заволодіння нею чужим майном є очевидним для будь-якої сторонньої особи, а попередня домовленість на вчинення злочину передбачає те, що декілька осіб, у даному випадку ОСОБА_8 та ОСОБА_14 завчасно, у будь-якому випадку до почату вчинення злочину домовились про його спільне вчинення і у межах цієї домовленості вчиняли певні дії, направлені на досягнення злочинного результату у вигляді заволодіння чужим майном. Між тим, ні із показань, які потерпіла дала у ході судового розгляду, ні із даних, які встановлюються за результатами слідчого експерименту із участю потерпілої не встановлено достатніх даних якими стверджується наявність у ОСОБА_8 та ОСОБА_14 домовленості на відкрите викрадення майна потерпілої. Не указують на наявність такої домовленості і дії обох указаних осіб, які не є злагодженими між собою. Окрім того, як із показань потерпілої, так із даних слідчого експерименту не можливо зробити однозначний висновок про те, що ОСОБА_8 , дійсно всупереч волі потерпілої заволодів її майном, тобто звернув це майно на свою користь, чи на користь інших осіб. Наведене дає підстави стверджувати про відсутність підстав вважати те, що фактичні дані, які встановлюються із показань потерпілої та слідчого експерименту є належними доказами винуватості ОСОБА_8 .
Іншими доказами, на які посилається прокурор не доводяться жодні обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, тобто ними винуватість ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України не доводиться.
Наведене указує на необґрунтованість поданої апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.
Вирок Іванківського районного суду Київської області від 08.06.2023 року щодо ОСОБА_8 відповідає вимогам закону, підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не знаходить у зв'язку із чим залишає цей вирок без змін, а у задоволенні апеляційної скарги відмовляє.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
В задоволенні апеляційної скарги прокурора відмовити.
Вирок Іванківського районного суду Київської області від 08 червня 2023 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців із моменту оголошення.
_____________________ ОСОБА_2 _____________________ ОСОБА_3 _____________________ ОСОБА_4