Справа № 761/22942/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/5686/2025 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
15 вересня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі: ОСОБА_5
за участю:
прокурора ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 подану в інтересах ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 15 липня 2025 року в кримінальному провадженні №72025001220000001 від 08.01.2025 про арешт майна,-
Прокурор Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 звернувся до суду з клопотанням про арешт майна.
Просив накласти арешт на вилучене під час обшуку 29.05.2025 за адресою: АДРЕСА_1 , майно, а саме:
- «Iphone» AK(2), model: MV773RXIA, s/n НОМЕР_3, imei l: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_8 .
В обґрунтування клопотання зазначав, що Бюро економічної безпеки України за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №72025001220000001 від 08.01.2025 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.
Досудовим слідством встановлено, що службові особи ТОВ «Авіакомпанія «Скайлайн експрес» (ЄДРПОУ 36129430), за попередньою змовою із службовими особами компанії Mavi Gok Havacilik AS, у період з 01.01.2017 по 31.12.2022, при виплаті на користь компаній Mavi Gok Havacilik AS лізингової плати за користування повітряними суднами, неправомірно скористалися положенням статті 8 «Міжнародні перевезення» Угоди між Урядом України та Урядом Турецької Республіки про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи і майно, з метою умисного ухилення від сплати податків, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах на загальну суму 83 175 000 грн.
При виплаті вказаного доходу службові особи ТОВ «Авіакомпанія» «Скайлайн експрес», з метою ухилення від сплати податків, протиправно застосували пільгову ставку оподаткування - 0%, керуючись при цьому положенням ст. 8 «Міжнародні перевезення» Угоди між Урядом України та Урядом Турецької Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно, оскільки надання оренду літаків та двигунів є одним з основних видів діяльності компанії Mavi Gok Havacilik AS.
Встановлено, що такий дохід (лізингової/орендної плати) підпадає під визначення ч.3 ст. 12 «Роялті» Угоди та підлягає оподаткуванню за ставкою 10% від суми таких доходів.
До Бюро економічної безпеки України за вх. №3/0/16-25 від 08.01.2025 надійшов висновок аналітичного дослідження ДПС України про результати дослідження фінансово - господарських взаємовідносин ТОВ «Авіакомпанія «Скайлайн Експрес» (ЄДРПОУ 36129430) щодо наявності ознак правопорушень, пов'язаних з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом за період з 01.01.2017 по 30.09.2024.
Предметом договорів є оренда літаків та авіаційних двигунів із умовами оплати щомісяця та за час польотів. Також, більшість договорів укладені протягом двох тижнів після придбання лізингодавцями предметів договору (літаків, двигунів).
Договір № 14.02-2023 від 22.03.2023, укладений з Mavi Gok Havacilik A S (Туреччина), стосувався літака, який придбано за 13 днів до укладання договору, а саме 10.03.2023.
У деяких випадках договори укладалися навіть раніше придбання лізингодавцями предметів договору (літаків, двигунів). Так, встановлено, що договір №14.02-2018 від 09.08.2018, укладений Azex leasing limited (Ірландія), стосувався літака, який буде придбано на наступний день (10.06.2021) після підписання договору оренди.
Пунктом 1 статті 8 «Міжнародні перевезення» встановлено, що прибутки, отримані резидентом Договірної Держави від експлуатації морських, річкових та повітряних суден у міжнародних перевезеннях, оподатковуються лише в цій Державі.
За результатами проведеного аналітичного дослідження фінансово - господарської діяльності ТОВ «Авіакомпанія «Скайлайн Експрес» (ЄДРПОУ 36129430) у період 01.01.2017 по 30.09.2024 вбачається, що підприємницька діяльність Mavi Gok Havacilik A S /Azur Havacilik anonym щодо оренди/лізингу повітряних суден та двигунів до них, підлягає оподаткуванню за ставкою 10% від суми таких доходів, та сплачується за рахунок таких доходів.
Особою, уповноваженою справляти податок та вносити його до бюджету, є резидент, який виплачує такі доходи, тобто ТОВ «Авіакомпанія «Скайлайн Експрес».
Ймовірні втрати бюджету за 2017 - І півріччя 2024 у вигляді несплати ТОВ «Авіакомпанія «Скайлайн Експрес» (ЄДРПОУ 36129430) податку на прибуток іноземних юридичних осіб становлять 83 017, 5 тис. грн., у тому числі: у 2017 - 13 915, 2 тис. грн., у 2018 - 5 837, 0 тис. грн., у 2019 - 5 843,3 тис. грн., у 2020 - 26 846, 5 тис. грн., у 2021 - 470, 1 тис. грн., у 2022 - 495, 7 тис. грн., у 2023 - 106, 0 тис грн. та у І півріччі 2024 - 29 503, 7 тис. грн.
На підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 19.05.2025, за адресою: м. Київ, просп. Петра Григоренка, 28, кв. 56, 29.05.2025 проведений обшук, під час якого вилучено мобільний телефон «Iphone» AK(2), model: MV773RXIA, s/n НОМЕР_3 , imei l: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_8 .
Вилучене майно постановою детектива від 19.05.2025 визнане речовим доказом у кримінальному провадженні.
Прокурор просив з метою забезпечення збереження такого доказу накласти на нього арешт.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 15.07.2025 (справа №761/22942/25) накладено арешт на вилучене майно в ході проведеного обшуку 29.05.2025 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- «Iphone» AK(2), model: MV773RXIA, s/n НОМЕР_3, imei l: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_8 .
Задовольняючи клопотання, слідчий суддя дійшов до висновку, що існують підстави для накладення арешту на майно, та що прокурором доведено необхідність арешту майна, наявність ризиків, передбачених ст. 170 КПК України, з метою забезпечення збереження речових доказів.
Суд вважав, що прокурором та матеріалами доведено, що вилучений під час обшуку мобільний телефон може зберігати на собі сліди вчинення кримінального правопорушення, містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, наведено конкретні обставини та докази, які свідчать про системний характер фінансово-господарських операцій з використанням підконтрольних підприємств, що підтверджує зв'язок вказаного майна з предметом досудового розслідування. Врахував, що на теперішній час у кримінальному провадженні призначено комп'ютерно-технічну експертизу, яка потребує дослідження вмісту вилученого мобільного телефона. Проведення такої експертизи можливе лише за умови забезпечення збереження зазначеного майна, що обґрунтовує необхідність накладення арешту.
Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді, адвокат ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 21.07.2025 подав апеляційну скаргу. Просив скасувати ухвалу та постановити нову про відмову в задоволенні клопотання прокурора.
Просив поновити строк на апеляційне оскарження та визнати причини пропуску поважними, оскільки повний текст отримано не було.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначив, що ухвала про накладення арешту на майно постановлена з порушенням вимог кримінального процесуального закону, є необґрунтованою, з відсутністю законних підстав, містить істотні суперечності так як відсутнє розумне співвідношення між засобами та метою накладення арешту на майно.
Зазначив, що судове рішення не відповідає вимогам КПК України.
Стверджував, що розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, правові наслідки для власника майна під час постановлення ухвали не враховані.
Зазначив, що рішення суду не відповідає матеріалами справи, обґрунтування та твердження, покладені в основу не відповідають дійсності, є безпідставними, невмотивованими.
Зауважив, що арешт накладається на майно третьої особи.
В судове засідання захисник не з'явився, про дату, час та місце судового засідання його повідомлено у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності захисника, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 15.07.2025 та просив відмовити в її задоволенні, вивчивши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.
З матеріалів судового провадження вбачається, що Бюро економічної безпеки України за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №72025001220000001 від 08.01.2025 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.
На підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 19.05.2025, за адресою: АДРЕСА_1 , 29.05.2025 проведений обшук, під час якого вилучено мобільний телефон «Iphone» AK(2), model: MV773RXIA, s/n НОМЕР_3 , imei l: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_8 .
Вилучене майно постановою детектива від 19.05.2025 визнане речовим доказом у кримінальному провадженні.
Задовольняючи клопотання, слідчий суддя зазначав, що враховуючи, наявність даних про належність майна, з метою забезпечення речових доказів, слідчий суддя вважав необхідним задовольнити клопотання та накласти арешт на майно, оскільки наявні, передбачені ст. 170 КПК України, підстави для його накладення.
Колегія суддів погоджується з такими висновками слідчого судді, з огляду на наступне.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Приймаючи рішення, слідчий суддя Шевченківського районного суду
м. Києва зазначених вимог закону дотримався.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також обставини кримінального провадження.
Задовольняючи дане клопотання, внесене в межах кримінального провадження №72025001220000001 від 08.01.2025, про накладення арешту на вищевказане майно, дослідивши матеріали, додані до клопотання, дійшов обґрунтованого висновку, що майно відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні, а тому необхідно накласти на нього арешт.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вище майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовими доказами в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Згідно наданих матеріалів до клопотання прокурора, постановою слідчого вказане майно, на яке прокурор просив накласти арешт, визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні.
З урахуванням цього слідчий суддя, всупереч твердженням апелянтів, встановив належні правові підстави, передбачені ч. 1 ст. 170, ч. 3 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вищевказане майно, оскільки, як уже зазначалось вище, воно відповідає критеріям ст. 98 КПК України та 19.05.2025 постановою слідчого визнане речовими доказами.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, всупереч доводам апеляційної скарги.
Ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
З урахуванням положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегія суддів не вбачає. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагали вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість накладення арешту на майно є такими, що не відповідають матеріалам провадження. Слідчим суддею суду першої інстанції накладено арешт на майно відповідно до вимог ст. ст. 132, 170, 173 КПК України на підставі належно досліджених доводів органу досудового розслідування.
Арешт майна з підстав передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував правомірно, а тому доводи апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не вбачається.
Колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, суд,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 подану в інтересах ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 15 липня 2025 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ _____________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4