справа № 758/6282/24 головуючий у суді І інстанції Гребенюк В.В.
провадження № 22-ц/824/14888/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
01 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 05 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Гребенюка В.В., в м. Києві, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення боргу, -
У травні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідачів 870 294,77 грн., з яких 794 412,00 грн. основного боргу, які еквівалентні 20 000,00 доларам США станом на 13 травня 2024 року, 45 414,31 грн. інфляційних втрат та 30 468,46 грн. 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі неналежним чином не виконують укладений з позивачем Договір позики від 01 лютого 2019 року, у формі розписки, у частині своєчасного повернення позики.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 05 червня 2025 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 01 лютого 2019 року у розмірі 824 880, 46 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 боргу за договором позики через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що незважаючи на заперечення ОСОБА_1 про фіктивність розписки за датою створення, суд першої інстанції відмовив в призначенні фізико-хімічної експертизи дати створення документу. При цьому в судовому засіданні суд зазначив усно причину відмови тим, що «в клопотанні не вказано хто має сплатити вартість експертизи». В судовому рішенні суд першої інстанції зазначив, що предметом доказування у справі є отримання/неотримання коштів та їх використання/ невикористання в інтересах сім'ї, а тому клопотання є необґрунтованим. При цьому суд першої інстанції проігнорував твердження відповідача-2 про дату створення розписки, що безпосередньо впливає на предмет доказування. Адже дата створення розписки прямо впливає на зобов'язальні відносини дружини позичальника, якщо розписка була укладена після розірвання шлюбу. Суд першої інстанції проігнорував пряму норму закону - статтю 65 СК України, якою встановлено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. ОСОБА_1 згоду укладення договору позики не надавала ні письмово, ні усно. Більш того, посилаючись в оскаржуваному рішенні на правовий висновок висловлений Верховним судом у Постановах від 28.08.2019 року у справі № 638/20603/16 та від 08.04.2020 року у справі № 361/7130/15-ц, суд зазначив, що «…..За таких обставин суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім'ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з'ясовувати, чи надавав інший із подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики». Але, всупереч своїм же посиланням, суд першої інстанції повністю проігнорував факт відсутності такої згоди. Також в матеріалах справи взагалі відсутні будь-які докази, які б підтверджували способи використання позичкових коштів (якщо такі дійсно були отримані). Так, відповідачі дійсно в період 2018 -2019 років інвестували в будівництво. Але грошові кошти за Договором сплачувалися в гривнях, а не в валюті. При цьому в матеріалах справи відсутні квитанції про здійснення валютно-обмінних операцій відповідачем-1, які б співпадали за датою здійснення платежів за квартиру, або інші докази використання позичених коштів в інтересах сім'ї (на ремонт тощо). Таким чином в даному випадку відсутня друга обов'язкова умова (про яку суд першої інстанції сам вказує і про яку йдеться у згадуваному рішенні Верховного суду) для визнання другого із подружжя зобов'язаною стороною (боржником) - використання грошових коштів в інтересах сім'ї. Крім того, вказує, що під час розгляду справи в суді першої інстанції представником ОСОБА_1 зверталася увагу суду на останні рішення касаційної інстанції з приводу тих саме відносин, а саме на Постанову КЦС ВС від 14.11.2024 № 727/1140/21 (61-14646св23) та Постанову КЦС ВС від 03.12.2024 № 553/2879/21 (61-9985св24), які вказували: «Перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики само собою не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, в солідарному порядку обов'язків, визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведенню укладення договору в інтересах сім'ї та використання отриманих у позику коштів в інтересах сім'ї». Таким чином, судова практика з цього питання є сталою та однозначною, однак вона повністю проігнорована судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення, адже докази використання позичених коштів (якщо такі і мали місце бути, що заперечується ОСОБА_1 ) - повністю відсутні.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_4 ,сторонами не оскаржується, а відтак, у відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.
Судом встановлено,що 01 лютого 2019 між позивачем та ОСОБА_4 було укладено Договір позики у формі розписки відповідно до якої ОСОБА_4 одержав в борг від позивача грошові кошти в сумі 20 000.00 доларів США для сімейних потреб - купівлі та ремонту квартири та зобов'язується повертати грошові кошти своєчасно рівними частинами в сумі 5 000.00 доларів США до кінця кожного року - 31 грудня, граничний термін повернення всієї суми 20 000.00 доларів США до 01 лютого 2023 року.
Позикодавець надав позичальнику кошти у розмірі 20 000,00 доларів США, що підтверджується змістом Договору та не заперечується відповідачем ОСОБА_4
14 лютого 2018 між відповідачами (довірителями) та ТОВ «ФК «Прімінвест» (управитель) укладено Договір про участь у фонді фінансування будівництва ФФБ № 38, за змістом якого довіритель передає у довірчу власність кошти з метою отримання об'єкта інвестування (квартири), а управитель приймає кошти у управління та перераховує частину коштів для спорудження об'єкту будівництва (квартири).
Згідно Довідки про право довірителя на набуття у власність об'єкта інвестування від 06 лютого 2019 року № 885 довіритель повність сплатив у повному обсязі за об'єкт інвестування суму 1 779 292,70 грн.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно власниками об'єкту нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 є відповідачі рівних частках по кожен. Дата державної реєстрації - 02.10.2019.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22 червня 2023 року у справі №758/5922/23 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано.
ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на час отримання ОСОБА_4 коштів у борг перебували у зареєстрованому шлюбі.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що станом на дату ухвалення рішення обов'язок по поверненню кредитних коштів у заявленому розмірі настав, заборгованість співвідповідачів з позики в розмірі 20 000,00 доларів США належним чином доведена, та співвідповідачами не спростована, а відповідачем ОСОБА_4 визнається, а тому вимоги позивача в стягнення коштів з співвідповідачів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у сумі визначеній позивачем у позовній заяві - станом на 13 травня 2024 року, що становить 794 412,00 грн.
Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) у власність другій стороні (позичальнику) передає грошові кошти або інші речі, визнані родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів (суму позики) або таку саму ж кількість речей того ж роду та такої якості.
Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми або визначеної кількості речей.
Так, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_5 надав розписку, з якої вбачається, що 01 лютого 2019 між ним та ОСОБА_4 було укладено Договір позики у формі розписки відповідно до якої ОСОБА_4 одержав в борг від позивача грошові кошти в сумі 20 000,00 доларів США для сімейних потреб - купівлі та ремонту квартири.
Згідно ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
З аналізу наведеної норми вбачається, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох обов'язкових та взаємопов'язаних між собою умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За вказаних обставин, предметом дослідження суду мають бути обставини щодо доведеності, по перше - укладання договору саме в інтересах сім'ї, по друге - отримане майно, в даному випадку грошові кошти, повинні бути використані в інтересах сім'ї.
В даному випадку суд, встановивши лише факт перебування в шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на час складання розписки та взявши до уваги її текст щодо отримання грошової позики для купівлі та ремонту квартири, прийшов до висновку про доведеність факту укладання договору позики в інтересах сім'ї, у зв'язку з чим поклав на відповідачів солідарний обов'язок по її поверненню.
З вказаним висновком колегія суддів не погоджується як з таким, що не ґрунтується на зібраних по справі доказах та не відповідає положенням ст. 65 СК України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стверджуючи про отримання позики 01 лютого 2019 року та витрачання її на потреби сім'ї, позивач всупереч свого процесуального обов'язку не надав суду жодного доказу про отримання згоди дружини на отримання такої позики, а також доказів витрачання отриманих ним коштів на потреби сім'ї.
Як пояснила в судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 їй нічого не було відомо про отримання в борг за договором позики коштів від ОСОБА_3 .
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції, не звернув уваги, що факт співпадіння процесу будівництва з написанням розписки від 01 лютого 2019 року не може автоматично ототожнюватись з даною обставиною.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Враховуючи, що позивачем ОСОБА_3 та іншим відповідачем ОСОБА_4 , яким позовні вимоги визнані в повному обсязі, не надано доказів отримання грошової позики в інтересах сім'ї та використання останніх для придбання квартири - висновки суду про обґрунтованість позову до ОСОБА_1 є помилковим.
При цьому зміст розписки, якою посвідчено факт укладення договору позики, а саме що позика береться для купівлі квартири, правового значення не має, оскільки текст даної розписки готувався за участі позивача та відповідача ОСОБА_4 , а відтак також є їх твердженням, до якого відповідач ОСОБА_1 ніякого відношення не має. Доказів протилежного суду надано не було.
За вказаних обставин, встановивши факт невиконання позичальником зобов'язання за договором позики, що не заперечувалось останнім в ході розгляду справи, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав до стягнення з боржника ОСОБА_4 суми боргу, як такого, що не був повернутий позичальнику у встановлений строк.
Оскільки укладеним між позивачем до відповідачем ОСОБА_4 договором його виконання не покладається на дружину позичальника, остання не надавала згоду на укладання даного договору позики, а правочин виходить за межі дрібно-побутового, факт використання таких коштів в інтересах сім'ї по справі належними та допустимим доказами не доведено, що виключає виникнення солідарного обов'язку іншого подружжя разом з боржником - колишня дружина ОСОБА_1 не може відповідати за зобов'язаннями бувшого чоловіка в розумінні ст. 65 СК України.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд, у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 607/3973/18 та у постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 553/679/21.
На вищевказані висновки Верховного Суду та норми закону суд першої інстанції належної уваги при вирішенні спору не звернув, не з'ясував, чи дійсно отримані ОСОБА_4 кошти були витрачені в інтересах сім'ї, у зв'язку з чим прийшов до помилкового висновку про достатність правових підстав для покладення на колишню дружину позичальника солідарного обов'язку разом з боржником, керуючись при цьому лише твердженням відповідача ОСОБА_4 .
За вказаних обставин, судове рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором позики як з солідарного боржника.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, неповно з'ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції частково не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в оскаржуваній частині та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За змістом частин першої, п. 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження понесення таких витрат представник відповідача надав суду копії: Договору про надання правової допомоги від 06 червня 2024 року, рахунок-фактуру № 2 від 21 липня 2025 на суму 24 000,00 грн. та платіжну інструкцію № @2PL589856 від 24 липня 2025 року.
Відповідно до пункту 3.2. Договору про надання правової (правничої) допомоги, укладеного 06 червня 2024 року, клієнт зобов'язується прийняти належним чином виконану роботу Адвокатського бюро та оплатити її у розмірі та строки, встановленні в даному договорі.
Разом з цим, на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу адвокатом не надано жодного доказу, який би підтверджував обсяг наданих послуг, вартість кожної із них, а також годинний еквівалент роботи адвоката.
Акт виконаних робіт чи інший документ, який би у відповідності до п. 3.2 договору свідчив про прийняття клієнтом виконаної адвокатом роботи суду не надано, що є підставою до відмови в задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.
При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 10 443,00 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню на її користь з позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 05 червня 2025 року в частині задоволених вимог до ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 судовий збір у розмірі 10 443,00 (десять тисяч чотириста сорок три) гривні.
В задоволенні решти вимог апеляційної скарги відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 03 жовтня 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.