справа № 761/40168/23 головуючий у суді І інстанції Притула Н.Г.
провадження № 22-ц/824/1977/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
30 вересня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Науменком Андрієм Володимировичем на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 травня 2024 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Головне управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання недійсним договору позики,-
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_4 , Головне управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання недійсним договору позики, у якому просив:
визнати недійсним договір позики, підписаний 24 квітня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на суму 160 602,74 дол. США та застосувати наслідки ч. 3 ст. 228 ЦК України.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 31 травня 2024 року відмовлено у задоволенні позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 15 140,00 грн.
05 червня 2024 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Ткачук О.В. подав заяву про ухвалення додаткового рішення та стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 32 000,00 грн.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 липня 2024 року заяву відповідача ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Не погодившись із такими рішеннями суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Науменко Андрій Володимирович 26 липня 2025 року засобами поштового зв'язку подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 травня 2024 року в частині стягнення з позивача в дохід держави судового збору в сумі 15 140,00 грн, а також скасувати додаткове рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 липня 2024 року та ухвалити нове судове рішення зменшивши розмір витрат на професійну правничу допомогу з 10 000,00 грн до 5 000,00 грн, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .
В частині доводів апеляційної скарги щодо стягнення з позивача в дохід держави судового збору зазначив наступне.
В рішенні суду зазначено, що позивач в порушення ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» не сплатив судовий збір за вимоги про стягнення коштів в дохід держави, суд вважав за доцільне стягнути з позивача в дохід держави судовий збір в сумі 15 140,00 грн.
Суд дійшов висновку, що вимоги у позовній заяви містять одночасно майновий і немайновий характер відповідно до ч. 3 ст.6 Закону України «Про судовий збір», судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Однак, Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03 листопада 2023 року позовну заяву ОСОБА_6 про визнання недійсним договору позики було залишено без руху. Підставою залишення позовної заяви без руху було не додержання вимог ст. 175 - 177 ЦПК України, а саме не сплати судового збору. Також, в ухвалі було зазначено позивачем заявлено вимогу, що має немайновий характер і відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за заявлену у позовній заяві вимогу немайнового характеру останньому необхідно сплатити 1 073,60 грн.
З метою усунення недоліків позивач сплатив судовий збір у вказаному судом в ухвалі розмірі та надав докази до суду та провадження у справі було відкрито.
Тобто, на момент відкриття провадження по справі позивач виконав всі необхідні вимоги, в тому числі сплатив судовий збір у розмірі вказаному в ухвалі суду та подав документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України.
Позивачем було зазначено про застосування наслідків ч. 3, ст. 228 ЦК України, без уточнення яких саме і до яких осіб вони повинні застосуватись, і яким чином їх реалізувати, стягнути майно, кошти тощо. Відповідно заявлене не має виразу самостійної майнової вимоги і не розцінювалось судом, як самостійна майнова вимога під час перевірки позовної заяви на відповідність вимогам законодавства та відкриття провадження. В рішенні суду не аргументовано зміни позиції суду щодо складу позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги на додаткове рішення мотивовано відсутністю фінансово-розрахункового документу, у зв'язку з чим відповідач не довів належним чином, розмір його витрат на правничу допомогу.
Також у заяві та доданих до неї документах був відсутній детальний опис робіт або перелік робіт, які надавалися адвокатом в даній справі.
В акті приймання-передачі наданих послуг від 04 червня 2024 року зазначено, що адвокатом надана послуга вартістю 5 000, 00 грн. з ознайомлення в Шевченківському суді матеріалами справи 761/40168/23. Про зазначену послугу відсутня будь яка інформація щодо дати її надання, зайнятого часу, складності і взагалі виникає питання в доцільності такої послуги оскільки всі документи направлялись відповідачу, сторони зареєстровані в системі електронного суду і мали можливість ознайомлюватись з усіма наявними документами.
В додатковому рішенні зазначено, що суд дійшов висновку про можливість стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу за ознайомлення з матеріалами справи в розмірі 1 000,00 грн. Позивач вважає, що не має підстав відшкодовувати вартість витрат на ознайомлення з матеріалами справи, оскільки вони були недоцільні і не підтверджені належним чином.
В акті приймання-передачі вказано про участь адвоката в трьох судових засідання. Вартість кожної послуги (участі в засіданні) зазначена в розмірі 4 000,00 грн, що є завищеним, оскільки наприклад засідання 27 лютого 2024 року було відкладено, а інші два засідання відбулись, відповідно в кожному випадку витрачено різний час та надано різний обсяг послуг.
В рішенні суд зазначає про наявні підстави для стягнення з позивача витрат за участь представника відповідача у вказаних судових засіданнях на які було витрачено 3 год. 10 хв., відповідно стягнуто 4 000,00 грн.
Позивач, з урахування витраченого часу представника відповідача в засіданнях вважає об'єктивним і справедливим визначити витрати в цій частині в розмірі не більше 3 000,00 грн.
Послуги в частині підготовки та подання відзиву на позовну в заяві були заявлені в розмірі 15 000, 00 грн, позивач також, не погоджувався з їх розміром оскільки не було наведено розрахунок наданої послуги з її детальним описом та не зазначено який час було витрачено і не було надано доказів цих витрат.
Суд в рішенні зазначив, що вартість послуги є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, а реальна вартість наданої послуги становить 5 000,00 грн. В свою чергу позивач вважає визначену суму завищеною з огляду на зазначені вище обставини, і вважає об'єктивним вартість цієї послуги в розмірі 2 000, 00 грн.
З урахування викладеного, вважаю, що сума витрат на професійну правничу допомогу має загалом становити 5 000,00 грн. оскільки за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час і неспівмірність порівняно з ринковими цінами.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 червня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Науменком Андрієм Володимировичем на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 травня 2024 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Головне управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання недійсним договору позики, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
07 липня 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Ткачук Олександр Вікторович подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін як законні та обґрунтовані.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 липня 2025 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
У судовому зсіданні представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Рожок Олег Миколайович доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
У судове засідання інші учасники справи не з'явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши думку учасника справи, який прибув в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судових рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Щодо доводів апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 травня 2024 року у оскаржуваній частині
Відповідно до частин першої, другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Спеціальним законом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, є Закон України «Про судовий збір».
Стаття 2 Закону України «Про судовий збір» зазначає, що платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру юридичною особою або фізичною особою - підприємцем становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).
Верховний Суд у постанові від 18 вересня 2023 року у справі №758/5118/21 зазначив, що до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 просив: визнати недійсним договір позики, підписаний 24 квітня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на суму 160 602,74 дол. США та застосувати наслідки ч. 3 ст. 228 ЦК України.
Тобто, будь-яких вимог, які містять грошову оцінку або могли б бути виражені у грошовій формі ним не заявлено.
Ухвалою Шевченківського районного суду від 03 листопада 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Суд зазначив, що позивачем заявлено вимогу позову, що має немайновий характер, однак судовий збір не сплачено. Враховуючи положення ст. 4 Закону України «Про судовий збір», а також те, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року становив 2 684,00 грн., за заявлену у позовній заяві вимогу немайнового характеру заявнику необхідно сплатити 1 073,60 грн.
Вказану вимогу позивач виконав та 06 листопада 2023 року надав суду доказ сплати судового збору на суму 1 073,60 грн.
В ході судового розгляду ОСОБА_1 позовні вимоги не змінював.
Наведені обставини суд першої інстанції залишив поза увагою та безпідставно стягнув з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 15 140,00 грн на підставі ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за вимоги про стягнення коштів.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та, у зв'язку з цим порушення норм процесуального права, знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі вищенаведених мотивів, колегія апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню.
Щодо доводів апеляційної скарги на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 липня 2024 року
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
У відповідності до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з вимогами частин 1, 2, 5, 6 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.
У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов'язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов'язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов'язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року по справі №922/445/19 зазначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року в справі №750/2055/20 вказано, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №757/60277/18-ц.
Суд першої інстанції встановив, що на підтвердження вимог про стягнення судових витрат понесених ОСОБА_2 у зв'язку з розглядом в суді цієї справи, було надано до суду: копію угоди про надання правової допомоги від 16 лютого 2022 року; копію додаткової угоди №1 від 14 січня 2024 року до договору про надання правової допомоги від 16 лютого 2022 року; копію акту приймання передачі наданих послуг від 04 червня 2024 року.
Згідно Акту приймання-передачі наданих послуг від 04 червня 2024 року, замовник підтверджує, що не має до Виконавця претензій щодо якості та повноти наданих послуг. Розмір витрат на професійну правничу (правову) допомогу складає 32 000,00 грн, з яких: ознайомлення з позовом - 5 000,00 грн; підготовка та подання відзиву на позовну заяву - 15 000,00 грн; участь адвоката в судових засіданнях 27 лютого, 01 квітня та 31 травня 2024 року - по 4 000,00 грн.
Дослідивши обсяг робіт, виконаних в межах договору про надання правової допомоги, враховуючи складність справи, значення справи для сторони, з урахуванням вимог розумності та справедливості, місцевий суд дійшов висновку про необхідність відшкодування витрат на професійну правничу допомогу позивачу у розмірі 10 000,00 грн.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги в частині співмірності заявлених до стягнення витрат колегія суддів враховує наступне.
Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.
З аналізу ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру,
- погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції врахував доводи ОСОБА_1 про неспівмірність заявленої до стягнення суми витрат на професійну правову допомогу з реальним обсягом такої допомоги у суді, часом, витраченим на надання таких послуг, критерій реальності та розумності таких витрат.
Колегія суддів погоджується, що визначений судом до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн є дійсним та реальним з урахуванням як об'єму виконаної адвокатом роботи, так і обставин справи.
Однією із особливостей процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено. Наведене спростовує доводи апеляційної скарги в частині відсутності фінансово-розрахункових документів та узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 640/4126/19 та ін.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку.
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року №63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, ухвалив законне та обґрунтоване додаткове рішення.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому відповідно до ст. 375 ЦПК України його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу в цій частині без задоволення.
На підставі вищенаведених мотивів апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить задовольнити частково.
Керуючись ст. ст. 141, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Науменком Андрієм Володимировичем - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 травня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору в сумі 15 140,00 грн - скасувати.
Додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 липня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 03 жовтня 2025 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова