справа № 753/2506/23 головуючий у суді І інстанції Каліушко Ф.А.
провадження № 22-ц/824/12187/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
30 вересня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю, як дружини та чоловіка без реєстрації шлюбу в фактичних шлюбних відносинах, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності,-
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю, як дружини та чоловіка без реєстрації шлюбу в фактичних шлюбних відносинах, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності, у якому просила:
встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю, як дружини та чоловіка без реєстрації шлюбу за період часу починаючи з 01 січня 2004 року по 28 листопада 2009 року;
визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ;
визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заяви вказала, що з липня 2003 року позивач та ОСОБА_3 почали проживати разом однією сім'єю, як дружин та чоловік без реєстрації шлюбу в фактичних шлюбних відносинах за адресою місця реєстрації позивача, а саме: АДРЕСА_2 . У вказаній квартирі також проживали мати позивача - ОСОБА_4 та її сестра - ОСОБА_5 , яка у 2021 році померла. Так, 02 вересня 2003 року ОСОБА_3 був зареєстрованим за вище вказаною адресою. Під час спільного проживання позивач та ОСОБА_3 вели спільне господарство, мали спільний бюджет, який використовували на потреби своєї сім'ї, спільно відпочивали в колі друзів, а також дбали один про одного. Окрім цього, під час спільного проживання, позивач та ОСОБА_3 стали засновниками (учасниками) юридичної особи - ТОВ «МЕДІМЕКС-УКРАЇНА», місцезнаходження якого зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 . За спільні кошти від підприємницької діяльності ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 та оформлено її на ОСОБА_3 .
28 листопада 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, в якому у них народилась спільна донька - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після закінчення ремонту у спільній квартирі за вище вказаною адресою, зокрема 10 липня 2010 року позивач, ОСОБА_3 та їх спільна донька переїхали туди проживати.
Влітку 2021 позивач та ОСОБА_3 захворіли важким респіраторним захворюванням під назвою «коронавірус COVID -19», внаслідок якого останній ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.
30 серпня 2021 року позивачка звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шершун Н.К. з заявою про прийняття спадщини, після чого, приватним нотаріусом було заведено спадкову справу №8/2021 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 . В подальшому, до вказаного нотаріуса звернулась також донька ОСОБА_3 від першого шлюбу, а саме ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
20 квітня 2023 року представник ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, який обґрунтований наступним. ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , який рішенням Ленінського районного суду м. Чернівці було розірвано. В період зареєстрованого шлюбу у них народилась спільна донька - ОСОБА_2 . Після розірвання вказаного шлюбу, спільне майно та кошти були поділені між подружжям, що в свою чергу дало змогу ОСОБА_3 інвестувати кошти у будівництво та в подальшому укласти договір купівлі - продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно наданих позивачем додатків до позовної заяви у договорі купівлі-продажу майнових прав на вказану вище квартиру зазначено одноособового покупця - ОСОБА_3 . Також у свідоцтві про право власності на квартиру зазначено, що вона належить ОСОБА_3 на праві приватної власності. Окрім цього, позивач ніколи не була зареєстрованою в квартирі АДРЕСА_1 , що в свою чергу свідчить про те, що ОСОБА_3 вважав її особистою приватною власністю придбаною за особисті кошти.
Через важку хворобу ОСОБА_3 помер, однак за своє життя завжди наголошував, що квартира АДРЕСА_1 буде належати старшій донці від першого шлюбу - ОСОБА_2 , а молодшій доньці від другого шлюбу буде належати будинок у с. Гнідин Бориспільського району Київської області.
На підставі викладеного просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 29 червня 2023 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю, як дружини та чоловіка без реєстрації шлюбу в фактичних шлюбних відносинах, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності.
Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 30 жовтня 2023 року подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просив скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 червня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Підтримавши доводи позовної заяви вказала на хибність висновків суду першої інстанції та їх невідповідність фактичним обставинам справи, неврахування доводів позивача.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не взяв до уваги показання свідків, які підтвердили факт проживання позивачки з покійним чоловіком з липня 2003 року по листопад 2009 року як чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а також те що Договір купівлі-продажу майнових прав №16-91/к81 було укладено 22 лютого 2008 року, тобто через п'ять років спільного проживання однією сім'єю та спільного зайняття бізнесом. Вони були засновниками та учасниками ТОВ «МЕДІМЕКС-УКРАЇНА», яке зареєстроване по місцю їх реєстрації: АДРЕСА_2 , про що суду надано Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Саме за кошти, отримані від підприємницької діяльності, вони придбали квартиру АДРЕСА_1 .
У витязі з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання вказано не тільки місце реєстрації позивача, як вказано в оскаржуваному рішенні суду, а вказано місце реєстрації позивача та її покійного чоловіка ОСОБА_3 разом з мамою позивавча та її сестрою за однією адресою. Цей витяг, крім підтвердження спільного проживання, спростовує твердження представника відповідача, вказані у відзиві на позовну заяву, який поданий в порушення строків, передбачених ЦПК України та ухвали суду, однак вказане в рішенні суду, про те, що нібито ОСОБА_3 після розірвання шлюбу поділив спільне майно та кошти, і на ті кошти придбав вищевказану квартиру. ОСОБА_3 після розірвання шлюбу все майно залишив колишній дружині і ніякі спільні кошти вони не ділили по тій причині, що у них їх не було. На момент знайомства з ОСОБА_3 про купівлю квартири в нього не було розмов тому, що в нього коштів не було взагалі.
Крім того, суд помилково оцінив дві фотокартки спільного з покійним чоловіком відпочинку не в сукупності з іншими доказами, вказавши, що вони тільки підтверджують факт спільного відпочинку та перебування у близьких стосунках.
В оскаржуваному рішенні судом першої інстанції неповно та неточно викладені показання свідків, а в обґрунтуванні рішення суд невірно вказав, що їх показання носять загальний характер, підтверджують тільки те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували в близьких стосунках та були партнерами по бізнесу.
Однак, доказом бізнес-партнерства є Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Показання свідків, надані в судовому засіданні, підтвердили, що до офіційної реєстрації шлюбу позивачка з ОСОБА_3 вели спільне господарство, мали спільний бюджет, несли спільні витрати та мали єдиний спільний дохід, тобто між нами були відносини, притаманні подружжю.
Крім того, суд першої інстанції не надав належну оцінку наданим позивачкою доказам, не врахував, що після проживання позивачка з ОСОБА_3 28 листопада 2009 року зареєстрували шлюб та у них народилась дочка.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 червня 2023 року, та повернуто їй апеляційну скаргу з доданими до неї матеріалами.
Постановою Верховного Суду від 30 квітня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено. Ухвалу Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 травня 2025 року дану справу було призначено головуючому судді - Березовенко Р.В., судді, входять до складу колегії: Мостова Г.І., Лапчевська О.Ф.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 травня 2025 року справу прийнято до провадження.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 червня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю, як дружини та чоловіка без реєстрації шлюбу в фактичних шлюбних відносинах, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
07 липня 2025 року представниця ОСОБА_2 - адвокатка Боднарчук Інна Олексіївна подала відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечила проти доводів апелянта вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим. Свої заперечення ґрунтувала на обставинах, викладених у заявах по суті справи у суді першої інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 липня 2025 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
14 серпня 2025 року ОСОБА_1 подала заперечення на відзив на апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду, постановленою на місці у судовому засіданні 30 вересня 2025 року повернуто без розгляду клопотання ОСОБА_1 про виклик свідка, як таке, що подано з порушенням строків визначених ч. 2 ст. 83 та ч. 3 ст. 367 ЦПК України.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник - адвокат Слободян Василь Іванович доводи апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити.
У судовому засіданні представниця ОСОБА_2 - адвокатка Боднарчук Інна Олексіївна заперечила проти задоволення апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.
Заслухавши пояснення учасників справи, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 22 липня 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було засновано юридичну особу - ТОВ «МЕДІМЕКС - Україна», адресу місцезнаходження якої зазначено: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серії НОМЕР_1 від 28 листопада 2009 року.
22 лютого 2008 року між Акціонерним товариством холдингова компанія «Київміськбуд» та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав №16-91/к81, а 13 жовтня 2009 року ним було отримано свідоцтво про право власності, у якому засвідчено, що квартира АДРЕСА_1 , яка складається з 2 кімнат, жилою площею 42,80 кв.м., загальною площею 92,50 кв.м., належить ОСОБА_3 на праві приватної власності.
ІНФОРМАЦІЯ_4 у ОСОБА_3 та ОСОБА_1 народилась спільна донька - ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про її народження серії НОМЕР_2 .
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 05 серпня 2021 року ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.
В матеріалах справи міститься копія спадкової справи №8/2021 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 з якої встановлено наступне.
30 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернулась в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шершун Н.К. з заявами про прийняття спадщини.
12 вересня 2022 року ОСОБА_2 також звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шершун Н.К. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, однак 13 вересня 2022 прийнято приватним нотаріусом постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2022 року визначено ОСОБА_2 додатковий строк для прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_3 .
23 січня 2023 року ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шершун Н.К. з заявою про прийняття спадщини.
Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції вважав недоведеним належними та допустимими доказами факту проживання позивачки разом з ОСОБА_3 однією сім'єю, як дружини та чоловіка, без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року до 28 листопада 2009 року, а також факту придбання квартири АДРЕСА_1 , за їхні спільні кошти. Відтак суд не знайшов правових підстав для задоволення інших позовних вимог, які є похідними, таких як: визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц звернуто увагу на те, що відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц викладено висновок, згідно з яким особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника (пункт 40).
Слід зазначити, що факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.
За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам як жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц зазначено, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю, спільний побут, взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
СК України не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду під час їх оцінці. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які підтверджують наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання коштів, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі №588/350/15, від 07 квітня 2025 року у справі №753/21898/20).
Колегія суддів вважає, що позивачкою надано належні, допустимі та достатні докази, які у своїй сукупності та взаємозв'язку підтверджують факт її проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 . Вказаний факт підтверджується відомостями про реєстрацію їх місця проживання за однією адресою: АДРЕСА_2 (за даними паспорта громадянина України ОСОБА_3 зареєстрований за цією адресою з 02 вересня 2003 року, а позивачка - з 21 березня 1984 року), спільними світлинами, показами свідків.
Допитана судом першої інстанції як свідок ОСОБА_8 пояснила, що позивач є хрещеною матір'ю її доньки, яка у серпні 2003 року познайомила її з померлим ОСОБА_3 та представила його як свого чоловіка. Зазначила, що у вересні - жовтні 2003 року позивач почала спільно проживати разом з ОСОБА_3 в квартирі позивачки за адресою: АДРЕСА_2 . Вказала, що позивач та ОСОБА_3 поводили себе завжди як подружжя, купували меблі в кімнату їх спільного проживання та спільно відпочивали, з чого свідок робила висновок про наявність у них спільного бюджету. Одного разу, у серпні 2009 року свідок зустрілась разом з позивачем та ОСОБА_3 , які повідомили їй про придбання спільної квартири, однак за які кошти вона була придбана, їй не відомо, проте вона знала, що вони були партнерами по бізнесу, про дохід від якого їй також не відомо.
Допитаний судом першої інстанції як свідок ОСОБА_9 показав, що є другом позивачки. З нею та ОСОБА_3 познайомились у 2004 році, коли вони прийшли до його компанії задля укладення договору оренди приміщення та представились як партнери по спільному бізнесу, однак згодом свідку стало відомо про їх спільне проживання, оскільки вони стали товаришувати та приходити в гості один до одного. Зі слів ОСОБА_3 йому відомо, що останній перебував у першому шлюбі, після розірвання якого усе майно залишилось першій дружині та їх спільній донці, а до позивача він прийшов без нічого. Вперше в гості до позивача та ОСОБА_3 свідок прийшов у 2004 році та з розмов йому стало відомо про телевізор, який вони спільно купували.
Допитана судом першої інстанції як свідок ОСОБА_10 надала покази у яких зазначила, що має дружні відносини з ОСОБА_1 . Влітку 2003 року позивачка познайомила її з ОСОБА_3 та представила його як чоловіка з яким вона зустрічається. В подальшому, вони почали спільно проживати як сім'я, мали спільний побут та відпочинок, а також проводили свята разом. У 2009 році позивач та ОСОБА_3 зареєстрували свій шлюб. Також свідок зазначила, що позивач та ОСОБА_3 започаткували власне товариство, після чого вони почали приймати рішення про придбання спільної квартири, а після народження їх спільної доньки, вони все ж таки придбали її за спільні кошти, про що вона знає з їх слів. Свідок чула від позивачки та ОСОБА_3 , що вони разом купували їжу, меблі у кварту, вели спільний побут.
Допитана судом першої інстанції як свідок ОСОБА_11 повідомила, що є подругою позивачки. З ОСОБА_3 вона була знайома з 2001 року, оскільки вони працювали на одній роботі. Починаючи з 2003 року він та позивач почали проживати разом за зареєстрованою адресою місця проживання останньої, однак після створення спільного товариства, вони погодили придбати спільну квартиру за їх спільні кошти, які отримували від товариства. Про дохід товариства їй не відомо, однак ремонт у спільній квартирі ОСОБА_3 та позивач робили разом, оскільки свідок разом з позивачем обирали до неї інтер'єр.
Покази свідків у цій справі колегія суддів вважає належним доказом для встановлення факту проживання однією сім'єю, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу позивачки та ОСОБА_3 , оскільки здебільшого джерелом таких свідчень є відомості, які свідки сприймали особисто та були повідомленні їм ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які позиціонували себе як сімейну пару у спірний період часу.
Повідомлені свідками обставини узгоджуються з іншими матеріалами справи та підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов'язків подружжя у позивачки та ОСОБА_3 , зокрема спільне проживання, придбання предметів побуту, їжі, спільність бюджету.
При цьому, факт ведення ними спільного бізнесу не унеможливлює наявність між ними особистих, сімейних відносин.
Додатково колегія суддів враховує, що як наслідок спільного фактичного проживання, позивачка та ОСОБА_3 уклали шлюб 28 листопада 2009 року.
Отже, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши правову оцінку всім зібраним доказам й доводам сторін за своїм внутрішнім переконанням апеляційний суд дійшов висновку про те, що у спірний період ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали разом, вели спільне господарство та були пов'язані спільним побутом, мали спільний бюджет, усі житлово-побутові витрати несли разом, тобто здійснювали свої права як подружжя.
В той же час, за приписами СК України шлюб в Україні вважається укладеним з дня його державної реєстрації в органах РАЦС.
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали шлюб 28 листопада 2009 року, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, а саме за період часу з 01 січня 2004 року по 27 листопада 2009 року.
Виходячи із зазначеного мотиви суду першої інстанції про недоведеність факту спільного проживання позивачки з померлим ОСОБА_3 у період часу з 01 січня 2004 року по 27 листопада 2009 року є помилковими та не відповідають фактичним обставинам справи.
Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При цьому, заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя є об'єктом права спільної сумісної власності, за які було придбано спірну квартиру.
07 вересня 2009 року, тобто саме у період спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 придбали квартиру АДРЕСА_1 , яка входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 .
Доказів на підтвердження того, що вказана квартира була придбана за особисті кошти матеріали справи не містять. Доводи відповідачки ОСОБА_2 , що після розірвання шлюбу батьки поділили спільне майно та саме за рахунок цих коштів була придбана спірна квартира не підтверджені належними та допустимими доказами та відхиляються колегією суддів. За обставинами цієї справи, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 було розірвано 27 січня 2003 року, а спірну квартиру було придбано більш ніж через шість з половиною років після цього. За відсутності доказів щодо маси спільного майна подружжя та дати його поділу повідомлені відповідачкою обставини апеляційний суд вважає припущенням та відхиляє їх.
Враховуючи встановлені обставини щодо факту спільного проживання позивачки із ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу на час придбання останнім спірної квартири, а також обґрунтування позовних вимог про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , колегія суддів приходить переконання, що такі знайшли своє підтвердження.
Отже, за результатами апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про неповне з'ясування судом обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За правилами п. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанцій ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв'язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Ураховуючи, що позов підлягає задоволенню частково, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 14 493,60 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 21 740,40 грн, а всього 36 234,00 грн.
Керуючись ст. ст. 141, 375, 376, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 червня 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю, як дружини та чоловіка без реєстрації шлюбу в фактичних шлюбних відносинах, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності - задовольнити частково.
Встановити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01 січня 2024 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , квартиру АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 ) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 14 493,60 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 21 740,40 грн, а всього 36 234 (тридцять шість тисяч двісті тридцять чотири гривні) 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 06 жовтня 2025 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова