25 вересня 2025 року м. Київ
Справа № 686/8799/21
Провадження: № 22-ц/824/73/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Желепи О. В., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Куксюка Андрія Леонтійовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Гратісс Ленд»
на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 вересня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Семенюти О. Ю.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Гратісс Ленд», про визнання недійсними правочинів щодо внесення земельних ділянок до статутних фондів та перехід права власності на земельні ділянки, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права приватної власності на частку земельної ділянки,
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 16 жовтня 1999 року вона уклала шлюб з ОСОБА_2 13 квітня 2010 року ОСОБА_2 придбав земельні ділянки площею по 2,0000 га з кадастровими номерами 3220883600:04:006:0209, 3220883600:04:006:0210, 3220883600:04:006:0211, 3220883600:04:006:0213, 3220883600:04:006:0214, 3220883600:04:006:0215, 3220883600:04:006:0216 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Дударківської сільської ради Бориспільського району. Зазначила, що ці ділянки були придбані за її згодою і є об'єктами спільної сумісної власності подружжя. На підставі розпоряджень Бориспільської РДА №198, №199, №201, №203 - №206 від 20 березня 2014 року цільове призначення земельних ділянок було змінено із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для ведення індивідуального садівництва. 18 липня 2014 року ОСОБА_2 передав до статутного фонду ТОВ «Гратісс» вказані вище земельні ділянки всупереч ч. 3 ст. 65 СК України без отримання нотаріальної згоди співвласника земельних ділянок - ОСОБА_1 . Без нотаріального посвідчення угоди була проведена державна реєстрація переходу права власності на ці земельні ділянки від відповідача до ТОВ «Гратісс». На даний час ТОВ «Гратісс» припинило своє існування і власниками земельних ділянок є ТОВ «Гратісс Ленд». За вказаних обставин, просила суд визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельні ділянки площею по 2,0000 га з кадастровими номерами 3220883600:04:006:0209, 3220883600:04:006:0210, 3220883600:04:006:0211, 3220883600:04:006:0213, 3220883600:04:006:0214, 3220883600:04:006:0215, 3220883600:04:006:0216, цільове призначення - для ведення індивідуального садівництва, що знаходяться на території Дударківської сільської ради Бориспільського району Київської області; розділити спільне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме вищевказані земельні ділянки; визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на частки вищевказаних земельних ділянок; визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на частки вищевказаних земельних ділянок; припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вищевказані земельні ділянки; визнати недійсними правочини щодо внесення земельних ділянок до статутних фондів та перехід права власності на вищевказані земельні ділянки від ОСОБА_2 до ТОВ «Гратісс» та ТОВ «Гратісс Ленд», як такого, що укладений другим із подружжя без згоди ОСОБА_1 , так як цей договір (угода) виходять за межі дрібного побутового; стягнути судові витрати.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 про визнання недійсними правочинів щодо внесення земельних ділянок до статутних фондів та перехід права власності на земельні ділянки, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права приватної власності на частку земельної ділянки задоволено частково.
Визнано недійсним правочин щодо внесення ОСОБА_2 до статутного фонду ТОВ «Гратісс Ленд» земельних ділянок з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 342776032208, кадастровим номером 3220883600:04:006:0209, площею 2,0000 га; з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 342822132208, кадастровим номером 3220883600:04:006:0210, площею 2,0000 га; з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 339808432208, кадастровим номером 3220883600:04:006:0211, площею 2,0000 га; з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 339929432208, кадастровим номером 3220883600:04:006:0213, площею 2,0000 га; з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 342797432208, кадастровим номером 3220883600:04:006:0214, площею 2,0000 га; з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 339914332208, кадастровим номером 3220883600:04:006:0215, площею 2,0000 га; з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 339948532208, кадастровим номером 3220883600:04:006:0216, площею 2,0000 га; з цільовим призначенням земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва, що знаходяться на території Дударківської сільської ради Бориспільського району Київської області.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Куксюк А. Л. в інтересах ТОВ «Гратісс Ленд» направив апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення та державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово та нотаріально засвідчена. Таким чином, законом саме на позивача покладено обов'язок спростувати той факт, що не було його згоди на передачу майна, яке належить до спільного сумісного майна подружжя. Тому твердження суду про відсутність згоди на передачу земельних ділянок є припущенням, яке не підтверджено жодними доказами. Більше того, суд першої інстанції навіть не намагався перевірити дане твердження, поклавши на сторони обов'язок його підтвердити чи спростувати. Також зазначив, що твердження суду про недобросовісність ТОВ «Гратісс» є припущенням та не ґрунтується на наявних у матеріалах справи доказах. Посилався на правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №756/10797/15-ц, згідно якого якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 11 листопада 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року зупинено провадження у даній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 760/20948/16-ц.
10 квітня 2024 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року змінити в частині мотивів, викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року залишено без змін.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року зупинено провадження у даній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 760/20948/16-ц.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 21 липня 2025 року, визначено колегію суддів для розгляду даної справи у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Невідома Т.О., судді: Желепа О. В.; Нежура В. А.,
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 липня 2025 року поновлено провадження у справі.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судовому засіданні адвокат Куксюк А. Л. в інтересах ТОВ «Гратісс Ленд» підтримав апеляційну скаргу, з викладених в ній підстав.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вислухавши думку представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ТОВ «Гратісс Ленд» підлягає задоволенню.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 16 жовтня 1999 року ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_5 . Після укладення шлюбу ОСОБА_5 було присвоєно прізвище « ОСОБА_6 » (т.1, а. с.27).
13 квітня 2010 року ОСОБА_2 уклав договори купівлі-продажу земельних ділянок (а.с.12-18 т.1), за якими він придбав земельні ділянки, площею по 2,0000 га, з кадастровими номерами 3220883600:04:006:0209 - 3220883600:04:006:0211, 3220883600:04:006:0213 - 3220883600:04:006:0216, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Дударківської сільської ради Бориспільського району. Відповідно до п.15 кожного з договорів купівлі-пропажу земельних ділянок від 13 квітня 2010 року усі ці договори були нотаріально посвідчені за згодою дружини покупця ( ОСОБА_2 ) і ці згоди посвідчені приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Макухіною О.Г. від 12 квітня 2010 року.
На підставі розпоряджень Бориспільської РДА №198, №199, №201, №203 - №206 від 20 березня 2014 року цільове призначення земельних ділянок, придбаних ОСОБА_2 , було змінено із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для ведення індивідуального садівництва(т.1, а. с. 28-34).
Судом були досліджені матеріали цивільної справи №359/4096/17, а також постанову Київського апеляційного суду від 5 жовтня 2021 року у цій справі, якою були встановлені наступні обставини(т.1, а. с.105-108).
18 липня 2014 року були проведені загальні збори учасників ТОВ «Гратісс», на яких були прийняті рішення про прийняття ОСОБА_2 до складу учасників ТОВ «Гратісс», а також внесення його земельних ділянок до статутного фонду ТОВ «Гратісс». Це підтверджується копією протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Гратісс» №2 від 18 липня 2014 року.
У той же день ОСОБА_2 та ТОВ «Гратісс» склали акт приймання-передачі і оцінки нерухомого майна учасника ТОВ «Гратісс», на підставі якого ОСОБА_2 передав до статутного фонду ТОВ «Гратісс» земельні ділянки площею по 2,0000 га з кадастровими номерами 3220883600:04:006:0209 - 3220883600:04:006:0211, 3220883600:04:006:0213 - 3220883600:04:006:0216 з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, розташовані на території Дударківської сільської ради Бориспільського району (т.1, а. с.36).
14 вересня 2015 року були проведені загальні збори учасників ТОВ «Гратісс», на яких було прийнято рішення про передачу вказаних земельних ділянок до статутного фонду ТОВ «Гратісс ленд». Ця обставина підтверджується копією протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Гратісс» №3 від 14 вересня 2015 року.
В той же день ТОВ «Гратісс» та ТОВ «Гратісс ленд» склали акт приймання-передачі та оцінки вартості майна, що вносилось до статутного капіталу ТОВ «Гратісс ленд», №14/09/15 (а.с.130-134 т.2 справи №359/4096/17), на підставі якого ТОВ «Гратісс» передало до статутного фонду ТОВ «Гратісс ленд» земельні ділянки площею по 2,0000 га з кадастровими номерами 3220883600:04:006:0209 - 3220883600:04:006:0211, 3220883600: 04:006:0213 - 3220883600:04:006:0216 з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, розташовані на території Дударківської сільської ради Бориспільського району.
Зі змісту інформаційної довідки №182610338 від 26 вересня 2019 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що земельні ділянки площею по 2,0000 га з кадастровими номерами 3220883600:04:006:0209 - 3220883600:04:006:0211, 3220883600:04:006:0213 - 3220883600:04:006:0216 з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва належать ТОВ «Гратісс ленд» (а. с. 97-104).
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду від 11 лютого 2021 року по справі №359/4096/17 встановлено, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 10 жовтня 2017 року внесені відомості про припинення ТОВ «Гратісс», що свідчить про припинення процесуальної правосуб'єктності цієї юридичної особи, а відтак ТОВ «Гратісс» було виключено зі складу відповідачів у цій справі (т.1, а. с. 37).
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 25 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ТОВ «Гратісс ленд» про встановлення нікчемності та визнання недійсними правочинів про перехід права власності на земельні ділянки, витребування цих об'єктів нерухомого майна з чужого незаконного володіння було відмовлено. (т.1, а.с.138-140) Постановою Київського апеляційного суду від 5 жовтня 2021 року рішення Бориспільського міськрайонного суду від 25 березня 2021 року змінено та викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови(т.1, а. с.105-108 т.1, а. с.141-144).
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що спірні земельні ділянки були придбані у шлюбі й належать до спільного сумісного майна подружжя, а відповідач не надав доказів отримання нотаріально посвідченої згоди позивачки на їх передачу до статутного фонду ТОВ «Гратісс»; отже, правочин щодо внесення цих земельних ділянок до статутного капіталу ТОВ «Гратісс Ленд» вчинено з порушенням вимог закону та підлягає визнанню недійсним.
Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За загальним правилом частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтями 203, 215 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом і повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стверджуючи про недійсність правочину ОСОБА_1 вказувала, що придбані у шлюбі земельні ділянки є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а їх передача відповідачем до статутного фонду ТОВ «Гратісс» та подальший перехід до ТОВ «Гратісс Ленд» відбулися всупереч частині третій статті 65 СК України без її нотаріально посвідченої згоди, що є підставою для визнання таких правочинів недійсними, визнання земельних ділянок спільною сумісною власністю та визнання за нею права приватної власності на частки цих земельних ділянок.
Частина третя статті 368 ЦК України, частина перша статті 60 СК України визначають, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Дійсно, з матеріалів справи убачається та судом першої інстанції правильно зазначено про те, що спірні земельні ділянки були придбані в період часу, протягом якого ОСОБА_2 перебував у шлюбі з ОСОБА_1 .
В подальшому, 18 липня 2014 року були проведені загальні збори учасників ТОВ «Гратісс», на яких були прийняті рішення про прийняття ОСОБА_2 до складу учасників ТОВ «Гратісс», а також внесення його земельних ділянок до статутного фонду ТОВ «Гратісс».
В той же день ОСОБА_2 та ТОВ «Гратісс» склали акт приймання-передачі і оцінки нерухомого майна учасника ТОВ «Гратісс», на підставі якого ОСОБА_2 передав до статутного фонду ТОВ «Гратісс» земельні ділянки площею по 2,0000 га з кадастровими номерами 3220883600:04:006:0209 - 3220883600:04:006:0211, 3220883600:04:006:0213 - 3220883600:04:006:0216 з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, розташовані на території Дударківської сільської ради Бориспільського району (т.1, а. с.36).
14 вересня 2015 року були проведені загальні збори учасників ТОВ «Гратісс», на яких було прийнято рішення про передачу вказаних земельних ділянок до статутного фонду ТОВ «Гратісс ленд».
Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 13 Закону України «Про господарські товариства» у редакції, чинній на час державної реєстрації у лютому та жовтні 2016 року юридичних осіб). Аналогічна норма передбачена частиною другою статті 115 ЦК України.
Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається із вкладів його учасників. Розмір статутного капіталу дорівнює сумі вартості таких вкладів (частина перша статті 144 ЦК України у редакції, чинній на час державної реєстрації у лютому та жовтні 2016 року юридичних осіб).
Товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом (частина перша статті 12 Закону України «Про господарські товариства» у вказаній редакції). Аналогічна норма передбачена частиною першою статті 115 ЦК України.
Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом (абзац четвертий частини другої статті 148 ЦК України у вказаній редакції).
Учасники товариства мають право, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом (пункти «б» та «д» частини першої статті 10 Закону України «Про господарські товариства» у вказаній редакції).
Верховний суд, розглядаючи питання правового статусу майна ТОВ, неодноразово виснував, що у разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства.
Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Водночас як учасник товариства, який вносить спільне сумісне майно у статутний капітал цього товариства, так інші його учасники мають розуміти наслідки у випадку ухвалення рішення про виплату вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року по справі № 760/20948/16-ц, постанова Верховного Суду від 16 березня 2023 року у справі № 911/2780/20 та ряд інших).
Суд першої інстанції, вирішуючи спір, виходив із положень пункту 52 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17.10.2013 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до яких для проведення державної реєстрації права власності у зв'язку з передачею нерухомого майна у власність юридичної особи як внеску до статутного капіталу заявник, крім документів, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав, зобов'язаний подати акт приймання-передачі або інший документ, що підтверджує факт передачі майна, а у випадку, якщо таке майно перебуває у спільній власності, - також письмову згоду всіх співвласників, засвідчену відповідно до Закону України «Про нотаріат». Встановивши, що ОСОБА_1 такої згоди на відчуження спірних земельних ділянок не надавала, суд дійшов висновку про недійсність правочину з їх внесення до статутного фонду ТОВ «Гратісс».
Однак, суд першої інстанції не врахував інший принципово важливий аспект правовідносин, а саме: внесення одним із подружжя до статутного капіталу господарського товариства майна, набутого у шлюбі за спільні кошти, має наслідком перехід речових прав на це майно у власність самого товариства. При цьому право іншого з подружжя трансформується з речового у зобов'язальне - у вигляді права вимагати компенсацію вартості його частки або права на одержання відповідної частини доходів від діяльності юридичної особи.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на порушника.
Цивільні права або інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Велика Палата неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа та характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. напр. постанови ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 06.04.2021 у справі № 925/642/19).
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача. Тож під час розгляду справи суд має з'ясувати:чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором;чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача;чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права / інтересу у спірних правовідносинах.
Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону (а закон або договір зі свого боку не визначають іншого ефективного способу захисту), то порушені право чи інтерес позивача підлягають захисту обраним ним способом.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови ВП ВС від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).
Так, для спірних правовідносин важливим є те, що у разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал юридичної особи коштів, які є спільною сумісною власністю, вказана юридична особа стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал юридичної особи набуває право на частку учасника юридичної особи.
Отже, вимоги про визнання недійсними правочинів щодо внесення земельних ділянок до статутного капіталу товариства чи про визнання права власності на ці ділянки за подружжям не є належним способом захисту у розумінні статті 16 Цивільного кодексу України, оскільки такий спосіб не відповідає правовій природі правовідносин та не здатний ефективно відновити порушене право.
Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя шляхом виплати вартості частки у статутному капіталі юридичної особи, визначену на дату пред'явлення позовних вимог.
Крім того, суд першої інстанції помилково вийшов за межі предмета доказування та фактично перебрав на себе оцінку поведінки сторін з точки зору їх добросовісності, дійшовши висновку, що «відповідач безумовно діяв недобросовісно, як і ТОВ «Гратісс», яке не могло не знати про перебування у шлюбі ОСОБА_2 ». Такий підхід є помилковим з огляду на те, що наявність або відсутність добросовісності сторін у даних правовідносинах не має вирішального значення для встановлення правових наслідків внесення спільного майна до статутного капіталу юридичної особи.
Більше того, посилання суду на п. 15 договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 13 квітня 2010 року, де зазначалася згода дружини на придбання, не може свідчити автоматично про її необхідність у випадку подальшого розпорядження спільним майном одним із подружжя шляхом внесення його до статутного капіталу товариства. Адже саме характер корпоративних відносин і трансформація речового права у зобов'язальне право вимоги унеможливлює застосування підходу, обраного судом першої інстанції.
З огляду на викладене, слід констатувати, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права та фактично допустив внутрішню суперечність у власному рішенні.
Суд вказав, що ТОВ «Гратісс Ленд» залучене у справі лише як третя особа, хоча саме це товариство є зареєстрованим у Державному реєстрі речових прав власником спірних земельних ділянок.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України, у разі пред'явлення позову не до тієї особи, яка повинна відповідати, суд зобов'язаний замінити неналежного відповідача належним або залучити співвідповідача. Забезпечення належного складу сторін у справі є не правом, а процесуальним обов'язком суду, адже саме від цього залежить ефективність судового захисту.
Натомість суд переклав цю відповідальність виключно на позивача і, ухиляючись від використання передбачених законом процесуальних механізмів, відмовив у задоволенні позову. Це суперечить принципу змагальності та активної ролі суду (ст. 13, 49, 175, 51 ЦПК України).
Тобто, з одного боку, суд визнав недійсним правочин між ОСОБА_2 та ТОВ «Гратісс» з огляду на відсутність нотаріальної згоди дружини, а з іншого - відмовив у визнанні недійсним подальшого правочину між ТОВ «Гратісс» і ТОВ «Гратісс Ленд» лише з тієї підстави, що останнє товариство було залучене не як відповідач, а як третя особа.
Тобто, в даному випадку, суд фактично створив взаємовиключні обставини: визнавши недійсною попередню ланку правочину, він залишив чинним його наслідок - перехід права власності до «Гратісс Ленд». Це суперечить загальновизнаному принципу causa non valet, effectus non sequitur («недійсна підстава не може породжувати дійсних наслідків»).
З огляду на наведене, інші вимоги позивача (про визнання земельних ділянок спільною сумісною власністю подружжя, поділ їх та припинення права спільної сумісної власності) є похідними від вимоги про визнання недійсним правочину щодо їх відчуження.
У випадку коли суд відмовляє у задоволенні головної вимоги (щодо правочину між ОСОБА_2 та ТОВ «Гратісс Ленд»), відсутні й правові підстави для задоволення похідних вимог. Тому в задоволенні решти позовних вимог слід було відмовити саме як у похідних, а не з підстав, наведених судом першої інстанції.
Крім того, з матеріалів справи убачається, що відповідачем було порушено питання щодо пропуску позивачкою строків позовної давності. Втім, за усталеною практикою Верховного Суду сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави (див. постанову Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц).
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Поза увагою суду першої інстанції залишилися норми цивільного процесуального закону, відповідно до яких обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів, а також захист порушеного права особи, яка звернулася до суду.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції невірно встановлені фактичні обставини у справі, висновки суду не відповідають наданим сторонами доказам, судом неправильно застосовано норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції у відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Куксюка Андрія Леонтійовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Гратісс Ленд» задовольнити.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 вересня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді О. В.Желепа
В. А. Нежура