Справа № 753/4373/25 Головуючий у І інстанції Комаревцева Л.В.
Провадження №22-ц/824/11617/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем Українии
24 вересня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,
за участі секретаря Доброванової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника комунального підприємства виконавчого органу Київради(Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» - Лопатіна Костянтина Олександровича та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 квітня 2025 рокуу справі за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київради(Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
У березні 2025 року позивач звернувся до суду першої інстанції з вказаним в обґрунтування якого зазначав, що з 01 травня 2018 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_2 , однак не виконують своїх зобов'язань щодо оплати наданих послуг, у зв'язку з чим за відповідачами обліковується заборгованість, яка станом на 31 січня 2025 року становить 105816,24 грн: за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 19981,57 грн, заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 28155,39 грн, за період з 01 листопада 2021 року заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 35128,28 грн; заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 20536,17 грн.
Також, за відповідачами рахується заборгованість за внески за обслуговування вузлів комерційного обліку відповідних послуг та плата за абонентське обслуговування, яка становить: у період до 31 жовтня 2021 року заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 71,54 грн, заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого постачання гарячої води становить у розмірі 0,00 грн; за період з 01 листопада 2021 року заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1277,79 грн, заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 665,50 грн.
Крім того, позивач, на підставі Договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18 укладеного між ПАТ «Київенерго» та позивачем, набув право вимоги до відповідачів з оплати спожитих до 01 травня 2018року послуг з централізованого опалення у розмірі 14645,09 грн та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 3732,14 грн.
Також, позивач вважає, що він має право відповідно до вимог ст. 625 ЦК України на стягнення з відповідачів 3 % річних, інфляційних втрат та пені на суму простроченої заборгованості.
Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь комунального підприємства виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго»:
заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 14 645,09 грн;
інфляційну складову боргу у розмірі 1742,77 грн,3% річних у розмірі 405,65 грн;
заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 3732,14 грн;
інфляційну складову боргу у розмірі 444,12 грн, 3% річних у розмірі 103,88 грн;
заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 19981,57 грн;
інфляційну складову боргу у розмірі 2158,01 грн, 3% річних у розмірі 553,46 грн;
заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 по 31 грудня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 28155,39 грн;
інфляційну складову боргу у розмірі 3350,49 грн, 3% річних у розмірі 779,87 грн;
заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 35128,28 грн;
інфляційну складову боргу у розмірі 3633,48 грн, 3% річних у розмірі 841,56 грн, пеню у розмірі 568,52 грн;
заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 20536,17 грн;
інфляційну складову боргу у розмірі 2139,85 грн, 3% річних у розмірі 488,12 грн, пеню в розмірі 340,59 грн;
заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1277,79 грн;
заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 665,50 грн;
заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 71,54 грн.
Також позивач просив стягнути на свою користь судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 3028,00 грн.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 квітня 2025 рокупозов задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КП виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго», заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 19981,57 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 2158,01 грн, 3% річних у розмірі 553,46 грн, заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 грудня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 28155,39 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 3350,49 грн, 3% річних у розмірі 779,87 грн, заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 35128,28 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 3633,48 грн., 3% річних у розмірі 841,56 грн, пеню у розмірі 568,52 грн, заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 20536,17 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 2139,85 грн, 3% річних у розмірі 488,12 грн, пеню в розмірі 340,59 грн, заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1277,79 грн, заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 665,50 грн, заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 71,54 грн, всього 120670,19 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1514,00 грн з кожного
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 квітня 2025 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що мешканцями будинку за адресою АДРЕСА_1 , було виявлено що об'єми нарахувань спожитого тепла від КП «Київтеплоенерго» значно перевищують об'єми споживання за послуги тепла по всім трьом будинковим лічильникам тепла, що підтверджується відповіддю ОСББ «Бажана 14».
В апеляційній скарзі звернуто увагу на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги докази фактичного об'єму споживання послуг гарячого водопостачання, підтвердженими актами ПрАТ АК «Київводоканал».
Крім того, нарахування від КП «Київтеплоенерго» не відповідають загальним нормам споживання ГВП у разі відсутності лічильника, якщо такі розрахунки здійснювались.
Також, з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції в інтересах КП «Київтеплоенерго», звернувся директор підприємства К.О., який, посилаючись порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 квітня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог, в іншій частині рішення залишити без змін.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано розрахунок заборгованості, який був доданий до позовної заяви за надані послуги ПАТ «Київенерго» до 01 травня 2018 року на суму 21073,15 грн, який вказує на наявність заборгованості спожитих відповідачами послуг, право вимоги якої прийнято на підставі укладеного 11 жовтня 2018 року договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) між позивачем та ПАТ «Київенерго».
В апеляційній скарзі звернуто увагу на те, що доводів на спростування правильності розрахунку відповідачем не наведено, доказів на підтвердження оплати послуг у вказаний період, які б не були відображені у наданому позивачем розрахунку, не надано.
30 червня 2025 року до Київського апеляційного суду через систему «Електронний суд» від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу (в оригіналі на позовну заяву), в якому остання просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вона не є власником кв. АДРЕСА_3 .
01 липня 2025 року на поштову адресу Київського апеляційного суду від КП «Київтеплоенерго» надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому останні просять апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а апеляційну скаргу КП «Київтеплоенерго» задовільнити.
На спростування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 сторона позивача зазначає, що Інформація щодо перевищення об'ємів споживання за послуги тепла по показникам будинкового лічильника, встановленого на систему ЦО, про яку ОСОБА_1 зазначає в апеляційній скарзі (відповідь від ОСББ), оформлена і підписана головою правління ОСББ, КП «Київтеплоенерго» не несе відповідальність за цю інформацію.
Відзив на апеляційну скаргу КП «Київтеплоенерго» від відповідачіву встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання належним чином повідомлені сторони даної справи не з'явились.
Матеріали справи містять докази їх належного повідомлення, а саме звіти про доставку вихідної кореспонденції суду сформовані автоматично через систему АСЕД «Апеляція».
Керуючись положеннями ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає, що неявка сторін не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу КП «Київтеплоенерго» слід задовольнити з наступних підстав.
Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Із матеріалів справи вбачається, що згідно Витягу з Реєстру територіальної громади, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 станом на 28 січня 2025 року зареєстровані у АДРЕСА_2 .
З 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».
11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії), за умовами якого ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 31 січня 2025 року у відповідачів наявна заборгованість за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, що в загальному складає 141743,34 грн.
Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила).
Ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно із ч.1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п'ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Ст. 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов'язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.
Згідно із ст. 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, закріплений також у ст. 162 ЖК Української РСР.
Згідно ч. 1 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно ч. 1 ст. 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно п. 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
П. 30 Правил передбачено, що споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлені договором строки та дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.
Виходячи зі змісту ст. 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 вказаного Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).
Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов'язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.
В силу вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги та обґрунтованість їх розміру.
Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов'язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.
Судом встановлено, що відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у кв. АДРЕСА_3 , які надавало ПАТ «Київенерго», а після 01 травня 2018 року - КП «Київтеплоенерго». Однак відповідачами належним чином не проводилась оплата спожитих комунальних послуг, а тому у них наявні невиконані боргові зобов'язання перед позивачем за надані комунальні послуги.
На підтвердження позовних вимог КП «Київтеплоенерго» надало: розрахунок заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 31 січня 2025 року, розрахунок заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води за період з 01 листопада 2021 року по 31 січня 2025 року, розрахунок заборгованості плати за абонентське обслуговування послуг постачання теплової енергії та з постачання гарячої води за період з 01 листопада 2021 року по 31 січня 2025 року, розрахунок заборгованості внесків за обслуговування вузлів комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води за період з 01 березня 2020 року по 31 січня 2025 року, розрахунок заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 01 вересня 2015 року по 31 січня 2025 року, розрахунок інфляційної складової та 3% річних заборгованості за послуги з централізованого опалення за період з 01 лютого 2024 року по 31 січня 2025 року, розрахунок інфляційної складової та 3% річних заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01 лютого 2024 року по 31 січня 2025 року, розрахунок інфляційної складової та 3% річних та пені заборгованості за постачання теплової енергії за період з 01 лютого 2024 року по 31 січня 2025 року, розрахунок інфляційної складової та 3% річних та пені заборгованості за постачання гарячої води за період з 01 лютого 2024 року по 31 січня 2025 року, розрахунок інфляційної складової та 3% річних заборгованості за послуги з постачання гарячої води, надані до 01 травня 2018 року ПАТ «Кївенерго» за період з 01 лютого 2024 року по 31 січня 2025 року, розрахунок інфляційної складової та 3% річних заборгованості за послуги з з централізованого опалення, надані до 01 травня 2018 року ПАТ «Кївенерго» за період з 01 лютого 2024 року по 31 січня 2025 року, копії витягів з додатку № 1 та додатку № 2 до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18, договір № 602-18 від 11 жовтня 2018 року ро відступлення права вимоги (цесії).
Судом також встановлено, що відповідачі не відмовлялися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: кв. АДРЕСА_3 .
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження направлення відповідачами на адресу КП «Київтеплоенерго» заперечень щодо надання послуг теплопостачання на гарячого водопостачання чи відмови від даних послуг.
Доказів неотримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: кв. АДРЕСА_3 , відповідачами суду також не надано.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 посилається на запровадження в Україні воєнного стану, що є підставою для відмови в нарахуванні інфляційної складової та 3% річних заборгованості за надані послуги, однак апеляційний суд звертає увагу на наступне.
Згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та триває по цей час.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» до 29 грудня 2023 року було визначено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
Ця постанова набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
Відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 1405 від 29 грудня 2023 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг», яка набрала чинності 30 грудня 2023 року, пункт 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» викладено у такій редакції. Основні зміни полягають в тому, що з 30 грудня 2023 року заборона на нарахування штрафних санкцій, припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг та стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у зв'язку з не оплатою їх стосується виключно територій де ведуться бойові дії (можливих бойових дій) або тимчасово окупованих територій.
Місто Київ не входило та не входять до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджених наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 року № 309.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивачем було нараховано інфляційні витрати, 3 % річних та пеню за період з 01 лютого 2024 року по 31 січня 2025 року, тобто за період в якому не діяли законодавчі обмеження для такого нарахування у зв'язку з військовим станом.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги з централізованого опалення, в результаті чого утворилася заборгованість за спожиті послуги в розмірі 141743,34 грн.
Відповідачами не спростовано факт наявності та розміру заборгованості за надані послуги з централізованого постачання гарячої води та централізованого опалення надані після 01 травня 2018 року та до 01 травня 2018 року.
Зважаючи на встановлені обставини справи та норми закону, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем розрахунки заборгованості за отримані послуги є належним та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами свідчать про порушення відповідачами умов публічного договору (оферти) та вимог закону щодо своєчасної оплати фактично спожитої комунальної послуги, яка надавалася позивачем у спірний період.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що об'єми нарахувань спожитого тепла від КП «Київтеплоенерго» значно перевищують об'єми споживання за послуги тепла по всім трьом будинковим лічильникам тепла, що підтверджується відповіддю ОСББ «Бажана 14» апеляційний суд відхиляє, оскільки останні не є постачальниками послуг, які надає позивач та не можуть давати оцінку щодо об'ємів наданих послуг.
Доказів звернення до позивача з заявами чи скаргами, у зв'язку з вищевикладеними обставинами ОСОБА_1 не надано, доказів звернення з відповідним позовом до суду за захистом своїх прав, останній також не надав.
Доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, та особистого тлумачення заявником норм закону.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поданий ОСОБА_2 відзив, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки в ньому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог, в той же час ОСОБА_2 з апеляційною скаргою на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 квітня 2025 року не зверталась.
Крім того, з тексту відзиву не вбачається на яку саме апеляційну скаргу він був поданий.
Щодо апеляційної скарги позивача, апеляційний суд хоче зазначити наступне.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач серед іншого, просив стягнути з відповідачів заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.
З матеріалів справи, вбачається, що позивач на підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного з ПАТ «Київенерго», прийняв право вимоги до відповідача щодо заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 14 645,09 грн та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 3732,14 грн.
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).
Стороною позивача надано суду додаток № 1 та додаток № 2 до даного договору, в яких зазначено перелік споживачів право вимоги щодо заборгованості з оплати послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води яких відступлено позивачу.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Заявляючи вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі та з централізованого постачання гарячої води позивач надав докази наявності такої заборгованості, часу та підстав її виникнення.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що позивач набув право вимоги заборгованості до відповідачів за спожиті послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води та прийняв право вимоги до відповідачів будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань з оплати за спожиті послуги.
Однак, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки наданим позивачем доказам, що призвело до передчасних та помилкових висновків про недоведеність позовних вимог щодо наявності у відповідача заборгованості перед відповідачем за спожиті послуги до 01 травня 2018 року.
Доказів на спростування розміру цієї заборгованості, а також розірвання або визнання недійсним у встановленому законом порядку Договору № 602-18 від 11 жовтня 2018 року про відступлення права вимоги (цесії), матеріали справи не містять.
Крім того, відповідачі жодних заперечень ні до суду першої інстанції ні до апеляційної інстанції щодо не користування, неотримання, ненадання послуг до 2018 року з централізованого опалення за адресою: кв. АДРЕСА_3 , не подавали.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а також інфляційної складової боргу, 3% річних.
Ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог, яке ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційну скаргу позивача слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З урахуванням того, що апеляційна скарга позивача задоволена судом в повному обсязі, а апеляційна скарга відповідача залишена без задоволення, то з відповідачів на користь позивача слід стягнути судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 3028,00 грн та за подачу апеляційної скарги у розмірі 4542,00 грн, що разом становить 7570,00 грн.
Керуючись ст. ст. 80, 82, 141, 367, 369, 374, 376 України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу представника комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» - Лопатіна Костянтина Олександровича задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 квітня 2025 рокув частині відмови в задоволенні позовних вимог та стягнення судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення в розмірі 14645 (чотирнадцять тисяч шістсот сорок п'ять) гривень 09 копійок, інфляційної складової боргу в розмірі 1742 (одна тисяча сорок дві) гривні 77 копійок, 3 % річних в розмірі 405 (чотириста п'ять) гривень 65 копійок, послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 3732 (три тисячі сімсот тридцять дві) гривні 14 копійок, інфляційної складової боргу в розмірі 444 (чотириста сорок чотири) гривні 12 копійок, 3 % річних в розмірі 103 (сто три) гривні 38 копійок, що разом становить 21073 (двадцять одна тисяча сімдесят три) гривні 15 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 3785 (три тисячі сімсот вісімдесят п'ять) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 3785 (три тисячі сімсот вісімдесят п'ять) гривень 00 копійок.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Реквізити сторін:
Комунальнепідприємствовиконавчого органу Київради «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО», код ЄДРПОУ 40538421, адреса: 01001, м. Київ, пл. І.Франка,5, рахунок № НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адраса:АДРЕСА_4 .
ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4 .
Повна постанова виготовлена 06 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар