Справа № 369/19202/24 Головуючий у І інстанції Примак-Березовська О.С.
Провадження №22-ц/824/10457/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
25 вересня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,
за участі секретаря Доброванової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
У листопаді 2024 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача про розірвання шлюбу.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 15 грудня 2015 року перебуває в шлюбі з відповідачем, який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 2984.
Від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спір щодо виховання яких відсутній.
Позивач посилається на те, що спільне життя з відповідачем не склалось, оскільки вони мають різні погляди на життя. Подружні відносини між ними припинились, спільне господарство не ведеться, спору про спільне майно немає, можливість збереження сім'ї відсутня.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 18 березня 2025 року позов задоволено. Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , зареєстрований 15 грудня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 2984.
Не погоджуючись з висновками суду першої інстанції, наведеними в мотивувальній частині рішенням суду, відповідачка ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність таких висновків фактичним обставинам справи, порушення норм процесуального законодавства, просить рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 березня 2025 року змінити, виключивши з його мотивувальної частини формулювання, що «Шлюбні відносини сторін фактично припинені, спільно вони не проживають, спільне господарство не ведуть».
В доводах апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що такі висновки суду є безпідставними, не підтверджені жодними доказами, у судовому рішенні відсутнє належне обґрунтування таких висновків.
Звертає увагу апеляційного суду на те, що оскаржуване рішення не містить мотивів, за яких суд вважав встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, якими взято до уваги або відхилено докази. Відсутня мотивація з посиланням на докази.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 наводить заперечення щодо доводів відповідачки, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що відповідачка письмово не заперечувала проти розірвання шлюбу, що свідчить про визнання нею фактичного припинення шлюбних відносин.
Вказує, що відповідачка разом із дітьми 15 березня 2022 року виїхала за кордон, отже припинила проживати з позивачем понад два роки тому.
Звертає увагу суду на те, що відповідачка демонструє суперечливу процесуальну поведінку, подаючи апеляційну скаргу з вимогою визнати, що шлюбні відносини нібито не припинені, та одночасно звертається до іншого суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, в якій фактично визнає протилежне: що шлюб припинено, вона самостійно утримує дітей, а батько не бере участі у їх забезпеченні.
Вважає, що зазначене у рішенні суду формулювання має важливе юридичне значення для вирішення інших судових справи, зокрема про визначення місця проживання дітей та поділу майна подружжя.
У судовому засіданні ОСОБА_2 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, підтримав доводи, викладені ним у відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена у відповідності до вимог процесуального законодавства, шляхом направлення судової повістки на офіційну електронну адресу відповідача (електронного кабінету ЄСІТС), що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с. 93)
У постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 викладено позицію, що неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, а тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
З урахуванням наведено та з огляду на приписи ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідачки, яка була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в оскаржуваній частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Виходячи зі змісту ч. ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає в повній мірі, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 15 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис № 2984. Після шлюбу позивач змінила прізвище на ОСОБА_5 . Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Шлюбні відносини сторін фактично припинені, спільно вони не проживають, спільне господарство не ведуть.
Враховуючи те, що позивач просить суд розірвати шлюб, оскільки подальше перебування у шлюбі суперечить його інтересам, а відповідач визнає позов, суд першої інстанції вважав необхідним такий задовольнити.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із такими висновками з огляду на наступне.
За змістом позовної заяви, позивач обґрунтовував позов тим, що протягом тривалого часу шлюбні стосунки з відповідачем на тлі складної ситуації в країні поступово погіршувалися, часті конфлікти та сварки призвели до того, що вони втратили почуття любові та поваги одне до одного, що привело до фактичного и шлюбних відносин. На даний час відповідачка проживає окремо, спільного господарства сторони не ведуть, шлюб має лише формальний характер.
Відповідач ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву до суду першої інстанції не подавала.
16.03.2025 ОСОБА_1 за допомогою системи «Електронний суд» подала до Оболонського районного суду м. Києва заяву, в якій просила здійснювати розгляд справи без її участі. Зазначила, що вважає наведені відповідачем обґрунтування позову суб'єктивними та такими, що не підтверджуються матеріалами справи. Повідомила, що не заперечує проти розгляду справи та клопоче прийняти рішення про розлучення. Проти заочного рішення не заперечує.
Ч. 1 ст. 3 Сімейного кодексу України проголошує, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства.
Відповідно до ст. 51 Конституції Українишлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч.1 ст.24 СК України).
Ч. 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з ч. 2 ст. 104 та ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 СК України.
За змістом ч. 3 ст. 109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Відповідно до ч.1 ст. 110, ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бут розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішення позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитина-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у рішення суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім'ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.
Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Отже, встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, а також відсутність заперечень відповідача щодо наведених позивачем обставин в обґрунтування заявлених вимог, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу.
Щодо поданого відповідачкою ОСОБА_1 на стадії апеляційного розгляду 03.09.2025 року клопотання про надання строку на примирення, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Статтею 111 СК України встановлено, що суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи. Надання строку для примирення подружжя є виключно правом суду, а не його обов'язком.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року в справі № 200/952/18.
З огляду на зазначене, суд вважає, що призначення подружжю строку для примирення та зупинення розгляду справи є правом суду, необхідність якого визначається у кожному окремому випадку індивідуально.
Наявність наміру для примирення лише в одного подружжя без згоди на те іншого не є правовою підставою для надання строку для примирення.
Враховуючи принцип рівноправності жінки та чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Однак, принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що йдеться у статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінки» у частині першій підпункту «с» - «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання».
Шлюб це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
За таких обставин, примушування до перебування у шлюбі одного з подружжя, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону.
Отже, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання права особи вимагати розірвання шлюбу.
ОСОБА_2 проти надання строку на примирення категорично заперечував, вважає, що збереження шлюбу з ОСОБА_6 неможливе, а надання строку на примирення таким, що суперечить його волевиявленню та інтересам. Вказав, що позивачка з 2022 року виїхала за кордон разом з дітьми, наразі вона звернулась до суду із заявою про видачу наказу про стягнення з позивача аліментів, в якій сама ж і зазначила про те, що шлюб припинено, вона самостійно утримує дітей, а батько не приймає участі в їх утриманні.
З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що надання сторонам строку для примирення є недоцільним, а тому в задоволенні клопотання слід відмовити.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності в оскаржуваному рішенні мотивів прийнятого судом рішення, апеляційний суд відхиляє. Зазначаючи про те, що шлюбні відносини між сторонами припинені, сторони спільно не проживають, спільного господарства не ведуть, суд першої інстанції виходив із того, що наведені у позовній заяві обставини відповідачкою не спростовано, натомість подано заяву про те, що вона не заперечує проти розгляду справи та клопоче прийняти рішення про розлучення.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Зазначаючи про суб'єктивність наведених позивачем обґрунтувань позовної заяви, відповідачка не надала суду доказів на їх спростування.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що оскаржуваним рішенням суду не встановлено конкретного часу чи дати припинення шлюбних відносин між сторонами, період спільного непроживання не визначався, тобто в разі виникнення між сторонами судового спору про поділ майна тощо, вказані обставини будуть встановлюватись судом на підставі поданих у такій справі доказів.
Інші доводи скарги висновків суду про неможливість збереження сім'ї та відсутність волевиявлення позивача перебувати у шлюбі з відповідачкою, не спростовують.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.
При цьому, враховуючи той факт, що за наслідками апеляційного розгляду судом апеляційної інстанції не було ухвалено судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, то колегія суддів не вбачає підстав для покладення на позивача понесених відповідачкою судових витрат у вигляді сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 березня 2025року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 01 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач Таргоній Д.О.
Судді: Голуб С.А.
Слюсар Т.А.