16 вересня 2025 року місто Київ
справа № 362/3317/24
апеляційне провадження № 22-ц/824/12952/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Головачова Я.В.,
суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,
за участю секретаря судового засідання: Приходька Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області у складі судді Лебідь-Гавенко Г.М. від 25 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Калинівської селищної ради про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на житловий будинок та земельні ділянки в порядку спадкування,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду позовом до Калинівської селищної ради про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на житловий будинок та земельні ділянки в порядку спадкування.
Позов мотивовано тим, що приблизно у 2009 році ОСОБА_4 запропонував ОСОБА_5 (чоловік ОСОБА_1 та батько ОСОБА_2 ), з яким перебував у дружніх стосунках, переїхати разом з дружиною проживати до нього в будинок за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 не мав жодного родича, який би допомагав йому по господарству, доглядав за ним. ОСОБА_5 з ОСОБА_4 протягом останніх десяти років фактично проживали однією сім'єю, вели спільне господарство, купували продукти та речі зі спільного бюджету, разом відвідували свята, інші заходи. Іншої родини в ОСОБА_4 не було.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. ОСОБА_5 займався похованням ОСОБА_4 , отриманням усіх необхідних документів. Після смерті ОСОБА_4 залишилося
спадкове майно, до складу якого входить житловий будинок, земельна ділянка, площею 0,2500 га та площею 0,037 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_4 заповіту не склав.
ОСОБА_5 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , але у видачі свідоцтва про прийняття спадщини йому відмовлено через відсутність судового рішення, що підтверджує факт проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. Позивачі є спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 та вважають, що оскільки ОСОБА_5 за життя прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , але не встиг оформити в установленому законом порядку, то вони мають право на оформлення спадщини, яка повинна була перейти до ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_4 . Проте, постановою від 26 березня 2024 року нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про прийняття спадщини з тих підстав, що не надано документів, які підтверджують право власності ОСОБА_5 на спадкове майно після смерті ОСОБА_4 .
Посилаючись на викладене, позивачі просили: встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_5 разом з ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 не менше п'яти років до часу відкриття спадщини за померлим ОСОБА_4 , а саме протягом десяти років до 12 квітня 2020 року; визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом, право власності у розмірі 1/2 частини на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами, що належав ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом, право власності у розмірі 1/2 частини на земельну ділянку, кадастровий номер 3221486201:01:057:0014, площею 0,25 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом, право власності у розмірі 1/2 частини на земельну ділянку, кадастровий номер 3221486201:01:057:0015, площею 0,0375 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом, право власності у розмірі 1/2 частини на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами, що належав ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом, право власності у розмірі 1/2 частини на земельну ділянку, кадастровий номер 3221486201:01:057:0014, площею 0,25 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом, право власності у розмірі 1/2 частини на земельну ділянку, кадастровий номер 3221486201:01:057:0015, площею 0,0375 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 березня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачами не доведено належними та допустимими доказами факт того, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за життя були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, тобто проживали однією сім'єю. Самі по собі показання свідків за відсутності інших доказів не можуть бути підставою для встановлення факту проживання однією сім'єю. Позовні вимоги про визнання права власності є похідними від позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю, в задоволенні якої відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім'єю, оскільки закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому оцінка таких доказів є обов'язком суду.
Суд не врахував наявність у ОСОБА_5 оригіналів правовстановлюючих документів на нерухоме майно, належне на праві власності ОСОБА_4 , що свідчить про ведення спільного побуту між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Також судом не враховано, що всі витрати щодо поховання ОСОБА_4 взяв на себе ОСОБА_5 .
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
Представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_7 в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просив її задовольнити
Відповідач у судове засідання не з'явився про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .
Після смерті ОСОБА_4 залишилася спадщина, яка складається з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, земельної ділянки, кадастровий номер 3221486201:01:057:0014, площею 0,25 га, земельної ділянки, кадастровий номер 3221486201:01:057:0015, площею 0,0375 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
24 липня 2020 року Васильківською районною державною нотаріальною конторою здійснено реєстрацію спадкової справи № 159/2020 до майна померлого ОСОБА_4 .
Згідно відомостей спадкової справи № 159/2020 від 24 липня 2020 року, із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся ОСОБА_5 , який зазначив, що приймає спадщину, оскільки проживав зі спадкоємцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
31 березня 2021 року державним нотаріусом Васильківської районної державної нотаріальної контори винесено постанову про відмову у видачі ОСОБА_5 свідоцтва про право на спадщину. Підставою для відмови стало те, що спадкоємцем не надано рішення суду, яке підтверджує, що факт проживання спадкоємця зі спадкодавцем однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини; ОСОБА_4 на випадок своєї смерті заповіту не залишив.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер.
Позивач ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про одруження від 19 січня 2004 року. Позивач ОСОБА_2 є сином померлого ОСОБА_5 .
Приватним нотаріусом Фастівського районного нотаріального округу Київської області Сергеєвою А.В. здійснено реєстрацію спадкової справи до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 .
26 березня 2024 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися із заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , яке, в тому числі, складається із житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, земельної ділянки, кадастровий номер 3221486201:01:057:0014, площею 0,25 га, земельної ділянки, кадастровий номер 3221486201:01:057:0015, площею 0,0375 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
26 березня 2024 року приватним нотаріусом Фастівського районного нотаріального округу Київської області Сергеєвою А.В. винесено постанову про відмову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, земельну ділянку, кадастровий номер 3221486201:01:057:0014, площею 0,25 га, земельну ділянку, кадастровий номер 3221486201:01:057:0015, площею 0,0375 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою для відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину послугувало те, що не надано документів, які підтверджують право власності померлого ОСОБА_5 на дане нерухоме майно.
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У статті 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.
Відповідно до статті 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення таких юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю. Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 712/1294/17, від 31 березня 2022 року у справі № 461/4532/20, від 12 січня 2023 року у справі № 754/6012/21, від 20 лютого 2023 року у справі № 520/11160/18, від 8 серпня
2023 року у справі № 752/13615/20-ц, від 26 жовтня 2023 року у справі № 522/10701/20, від 25 червня 2024 року у справі № 125/1873/22, від 6 березня 2025 року у справі № 521/729/20, від 7 травня 2025 року у справі № 283/2703/23, від 7 серпня 2025 року у справі № 466/11802/21, від 17 вересня 2025 року у справі № 638/16481/21.
Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
У постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц (провадження № 61-43735св18) зроблено висновок, що обставини щодо надання допомоги та піклування позивачем про спадкодавця не підтверджують факт наявності між ними відносин, притаманних сім'ї.
Таким чином, ставлення ОСОБА_5 до спадкодавця ОСОБА_4 , придбання йому продуктів харчування, допомога по господарству та догляд, коли спадкодавець хворів, а згодом і поховання, не є підтвердженням факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю, їх пов'язаності спільним побутом та взаємними правами і обов'язками, що відповідно до статті 1264 ЦК України дає право на спадщину.
Згідно правових висновків, висловлених в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц, від 8 грудня 2021 року у справі № 531/295/19, для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання та ведення особами спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, (депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Показання
свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог. Позивачами не підтверджено наявності характерних ознак спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , зокрема: ведення спільного бюджету, придбання майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, надання взаємної допомоги чи наявність домовленостей щодо порядку користування житловим приміщенням. Покази свідків самі по собі, без належних та допустимих письмових чи інших доказів, не є достатніми для підтвердження факту проживання однією сім'єю протягом щонайменше п'яти років до відкриття спадщини.
Оскільки позовні вимоги про визнання права власності є похідними від позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю, в задоволенні якої відмовлено, то суд також обґрунтовано відмовив у задоволенні таких вимог.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір, надав належну оцінку доказам, встановив усі обставини справи та ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, що суд не врахував факту поховання ОСОБА_5 ОСОБА_4 не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки дана обставина не доводить факт їх спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності взаємних прав та обов'язків, що в цілому може свідчити про проживання осіб однією сім'єю. З цих же підстав не заслуговують на увагу судової колегії доводи скаржників про наявність у ОСОБА_5 за його життя правовстановлюючих документів на нерухоме майно, що належало на праві власності ОСОБА_4 .
Інші доводи апеляційної скарги є тотожними позовним вимогам та фактично зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав повну та об'єктивну оцінку, вона є достатньо аргументованою, а тому апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи позивачів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").
Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статі 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: