Рішення від 06.10.2025 по справі 520/20048/25

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

місто Харків

06.10.2025 р. справа №520/20048/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)

до Державної установи "Диканівська виправна колонія (№12)" (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)

провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період із 01 січня 2016 рік по 28 лютого 2018 рік; 2) зобов'язання Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період із 01 січня 2016 рік по 28 лютого 2018 рік - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум; 3) визнання протиправними дій Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період із 01 березня 2018 рік по 31 грудня 2019 рік із урахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації та розміром підвищення доходу; 4) зобов'язання Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 01 березня 2018 року по 31 грудня 2019 рік, з урахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що унаслідок протиправного волевиявлення суб»єкта владних повноважень не отримав повної оплати часу публічної служби.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що здійснював нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення на підставі та у спосіб передбачений законодавством України. Індексація грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2017 року по 31.05.2017 року та за період з 01.03.2018 року по 30.11.2018 року не здійснювалась, оскільки за дані періоди величина індексу споживчих цін не перевищувала поріг індексації встановлений у розмірі 103%.

Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник з 10.02.2000р. по 30.04.2025р. проходив публічну службу на посаді молодшого інспектора відділу охорони Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)», наказом в.о. начальника Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» від 30.04.2025 № 78/ОС-25 заявник звільнений зі служби за п.7 ч.1 ст.77 Закону України "Про національну поліцію" (за власним бажанням) з 01.05.2025р. Обчислений у згаданому наказі суб»єктом владних повноважень показник вислуги років заявника склав: 26р. 06м. 21дн. - календарної вислуги; 34р. 11м. 19дн. - пільгової вислуги.

Як зазначено заявником у позові, під час проходження військової служби відповідачем не було проведено нарахування та не виплачено індексацію грошовою забезпечення за період з 01.01.2016р. по 31.12.2019р. у повному обсязі.

Згідно з довідкою про суми нарахованої та виплаченої заявнику індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2019р. заявнику з січня 2016р. по лютий 2017р. виплачувалась індексація грошового забезпечення із застосування базового місяця - січень 2016р.; з березня 2017р. по лютий 2018р. заявнику виплачувалась індексація грошового забезпечення із застосування базового місяця - січень 2017р.

Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу повноти оплати часу військової служби, у тому числі і невиплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення військовослужбовця, заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб»єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб»єктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Частиною 1 ст.43 Конституції України проголошено, що кожен має право на працю і ці відносини у сфері проходження людиною військової служби унормовані, насамперед, приписами Закону України від 25.03.1992р. № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі за текстом - Закон України №2232-XII) та Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991р. №2011-ХІІ (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ).

Як указано у ч.7 ст.43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом і ці відносини деталізовані приписами ч.2 ст.9 Закону №2011-ХІІ, згідно з якою до складу грошового забезпечення військовослужбовця входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Суд відмічає, що відносини з оплати праці військовослужбовців Державної кримінально-виконавчої служби України на подальший розвиток ч.5 ст.23 Закону України від 23.06.2005р. №2713-IV "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" унормовані приписами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.) та приписами Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (затверджений наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018р. №925/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28.03.2018р. за №377/31829; далі за текстом - Порядок №925/5).

Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку №925/5, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Згідно з ч.3 ст.9 Закону України №2011-ХІІ грошове забезпечення військовослужбовця підлягає індексації відповідно до закону.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що за визначенням ст.1 Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ч.ч.1 і 6 ст.2 означеного закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру (зокрема і оплата праці та грошове забезпечення) у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Як указано у ч.1 ст.4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у редакції Закону України від 24.12.2015р. №911-VIII (набрав чинності з 01.01.2016р.), індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Попередня редакція означеного положення закону передбачала, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.

Згідно з ст.6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Згаданий Порядок був затверджений постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (далі за текстом - Порядок №1078).

У період часу 17.07.2003р. - подія набрання чинності постановою КМУ від 13.06.2012р. №526 діяло правило події збільшення розміру мінімальної заробітної чи події зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (що має місце у випадку підвищення винагороди за працю) як правової підстави для припинення раніше розпочатої процедури індексації наростаючим підсумком, так і правової підстави для початку нової процедури індексації з наступного календарного місяця.

У період часу 21.06.2012р. (як календарна дата, на яку припала подія набрання чинності постановою КМУ від 13.06.2012р. №526) - подія набрання чинності постановою КМУ від 09.12.2015р. №1013 діяло правило визначення базового календарного місяця для початку процедури індексації - календарний місяць прийняття найманого працівника на роботу.

У період часу 01.12.2015р. (як календарна дату, на яку припала подія набрання чинності постановою КМУ від 09.12.2015р. №1013) і до теперішнього часу діє уніфіковане правило визначення місяця початку процедури індексації - від наступного місяця, коли мала місце подія підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання.

При цьому, юридична конструкція "базового місяця" використовувалась законодавцем у положеннях Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 17.07.2003р. №1078, у положеннях Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 17.05.2006р. №690, у положеннях Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 12.03.2008р. №170, у положеннях Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 29.01.2014р. №36.

Між тим, вже у положеннях Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 09.12.2015р. №1013 відсутня будь-яка згадка законодавця про застосування величин "базового місяця".

З 01.01.2008р. умови грошового забезпечення військовослужбовців (тобто структура та розміри складових елементів грошового забезпечення) були деталізовані приписами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (далі за текстом - Постанова КМУ №1294).

30.08.2017р. КМУ з цього ж самого питання було прийнято постанову №704, котра у початковій редакції п. 10 набирала чинності з 01.01.2018р. (далі за текстом - Постанова КМУ №704).

Відповідно до п.10 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 27.12.2017р. №1052 дата набрання чинності припадала на 01.01.2019р.

Згідно з п.3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103, п.10 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 був викладений у новій редакції, яка передбачала набрання чинності з 01.03.2018р.

Отже, до 28.02.2018р. умови грошового забезпечення військовослужбовців були унормовані приписами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294, а з 01.03.2018р. почали регламентуватись приписами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.

Відтак, до настання календарної дати 01.03.2018р. жоден із діючих військовослужбовців не отримував грошового забезпечення за правилами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.

За змістом наведених норм Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку №1078 єдиною легітимною причиною не застосування до грошового забезпечення діючого військовослужбовця процедури індексації грошового доходу громадянина є неперевищення індексом інфляції визначеного законом арифметичного значення.

Частиною 5 ст.242 КАС України передбачено, що вибір і застосування норм права здійснюється судом із врахуванням висновків постанов Верховного Суду.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 26.01.2022р. у справі №400/1118/21 індекс споживчих цін січня 2008 року повинен використовуватись у процедурі обчислення індексації грошового забезпечення військовослужбовця до 28.02.2018р.

Проте судом встановлено, щр позивач проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України.

Відповідно до ч.5 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.2005 № 2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ч.1 ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію" №580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Відповідно до ч.5 ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію" №580-VIII грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.

Пунктом 16 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 28.03.2018 № 925/5, передбачено, що індексація грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством.

Суд зауважує, що Схеми посадових окладів рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України були затверджені постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" від 07.11.2007 №1294, яка набрала чинності 01.01.2008р.

Згідно з довідкою про розмір грошового забезпечення з 01.01.2016р. по 31.12.2016р. посадовий оклад заявника в указаний період часу становив - 580,00грн.

У подальшому, постановою КМУ від 28.12.2016р. №1036 були внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007р. №1294, зокрема, затверджено нові схеми посадових окладів осіб начальницького складу установ виконання покарань та осіб рядового і молодшого начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби.

Унаслідок цього, з 01.01.2017р. настала події підвищення посадового окладу позивача до 1.080,00 грн., згідно Схеми посадових окладів осіб рядового і молодшого начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженої Додатком 23 до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007р. №1294 у редакції постанови КМУ від 28.12.2016р. №1036.

Тобто, зміна грошового забезпечення позивача відбулась з 01.01.2017р. на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007р. №1294 у редакції постанови КМУ від 28.12.2016р. №1036, а в подальшому з 01.03.2018 - у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704.

Тож, місяцем обчислення індексу споживчих цін для обрахунку індексації грошового забезпечення позивача за період 01.01.2017р.-28.02.2018р. відповідно до Порядку №1078 є січень 2017 року, а не січень 2008р.

Водночас із цим, січень 2008р. у межах спірних правовідносин є місяцем обчислення індексу споживчих цін для обрахунку індексації грошового забезпечення позивача за період 01.01.2016р.-31.12.2016р. відповідно до Порядку №1078.

Тому з огляду на норми постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 у редакції постанови КМУ від 28.12.2016р. №1036 (яка набула чинності з 01.01.2017, та якою затверджено схему посадових окладів осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, внаслідок чого відбулося збільшення грошового забезпечення за рахунок зростання розміру окладу за посадою з 01.01.2017р.) суд не знаходить підстав для спонукання суб"єкта владних повноважень до нарахування та виплати позивачу у період з 01.01.2017 по 28.02.2018 індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця - січень 2008р.

Тому позов за цим епізодом підлягає до задоволення співвідносно з часом військової служби заявника з 01.01.2016р. по 31.12.2016р.

Розв'язуючи спір в частині нарахування і виплати заявникові індексації грошового забезпечення військовослужбовця після 01.03.2018р., суд зазначає, що за змістом абз.3 та абз. 4 п.5 Порядку №1078 у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується у випадках: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

У випадку нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовця у місяці підвищення доходу згідно з абз.6 п.5 Порядку №1078 ця сума індексації грошового забезпечення виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою і не виключає додаткового нарахування індексації за критерієм перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації у розмірі 103 відсотки.

Тому березень 2018р. слід кваліфікувати у якості місяця підвищення доходу заявника у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704, за яким належить здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Відтак, у березні 2018р. суб»єкт владних повноважень повинен був вчинити управлінське волевиявлення з приводу визначення права заявника на отримання індексації грошового забезпечення військовослужбовця на майбутнє (постанови Верховного Суду від 23.03.2023р. у справі №400/3826/21, від 29.03.2023р. у справі №380/5493/21, від 06.04.2023р. у справі №420/11424/21).

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 22.06.2023р. у справі №520/6243/22 сума можливої індексації грошового забезпечення за березень 2018р. відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку № 1078 розраховується як арифметична дія із множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.03.2018р. величину приросту індексу споживчих цін і ділення отриманого результату 100 відсотків (1.762,00 грн * 253,30% / 100), складає - 4.463,15грн та за мінусом розміру підвищення доходу особи за березень 2018р. порівняно із лютим 2018р. має виплачуватися у сталому розмірі до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 30.11.2023р. по справі №420/616/23 сума можливої індексації грошового забезпечення за березень 2018р. складає 4.463,15грн.

Однак, оскільки у межах спірних правовідносин настала подія підвищення грошового забезпечення заявника за рахунок зростання посадового окладу з 01.01.2017р. (а не з 01.01.2008р.), то розрахований із використанням місяця обчислення індексу споживчих цін для обрахунку індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку №1078 - січень 2008р. арифметичний показник індексації у - 4.463,15грн. не може бути застосований до обставин даного спору для обчислення фіксованого розміру індексації відповідно до Порядку № 1078 за березень 2018р., позаяк в алгоритмі означених розрахунків підлягає застосуванню показник індексації грошового забезпечення, який був розрахований із використанням місяця обчислення індексу споживчих цін для обрахунку індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку №1078 - січень 2017р.

Проте таких вимог до суду заявник у межах даного спору не заявляв.

Тому ці вимоги судом не розглядаються, а відповідні обставини фактичної дійсності не досліджуються, адже не входять до предмету доказування у розумінні ч.2 ст.73 КАС України.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає на те, що відповідно до офіційних відомостей сайту Державної служби статистики України індекс споживчих цін (індекс інфляції) у січні 2017р. становив - 101,1%; у лютому 2017р. становив - 101,0%, у березні 2017р. становив - 101,8%, у квітні 2017р. становив - 100,9%, у травні 2017р. становив - 101,3%, у червні 2017р. становив - 101,6%, у липні 2017р. становив - 100,2%, у серпні 2017р. становив - 99,9%, у вересні 2047р. становив - 102,0%, у жовтні 2017р. становив - 101,2%, у листопаді 2017р. становив - 100,9%, у грудні 2017р. становив - 101,0%.

Тож, показник індексу споживчих цін (індексу інфляції) протягом усього 2017р. у межах кожного окремого календарного місяця жодного разу не перевищував значення у понад - 103,00%.

Водночас із цим, у квітні 2017р. розрахований сукупно наростаючим підсумком поріг індексації у 103% (101,1% * 101,0% * 101,8% * 100,93% * 100) було перевищено, що зумовило виникнення права на індексацію суми грошової оплати праці (як заробітної плати, так і грошового забезпечення).

При цьому, оскільки індекс інфляції за квітень 2017р. було опубліковано у травні 2017р., то індексацію грошового забезпечення необхідно проводити з червня 2017р.

Також, вирішуючи спір, суд зважає на те, що відповідно до офіційних відомостей сайту Державної служби статистики України показник індексу споживчих цін (індексу інфляції) протягом усього 2017р. у межах кожного окремого календарного місяця жодного разу не перевищував значення у понад - 103,00%.

Водночас із цим, відповідно до офіційних відомостей сайту Державної служби статистики України індекс споживчих цін (індекс інфляції) у березні 2018р. становив - 101,1%, у квітні 2018р. становив -100,8%, в травні 2018р. становив - 100,0%, в червні 2018р. становив - 100,0%, в липні 2018р. становив - 99,3%, в серпні 2018р. становив - 100,0%, в вересні 2018р. становив - 101,9%, в жовтні 2018р. становив - 101,7%.

Тож, лише у жовтні 2018р. розрахований сукупно наростаючим підсумком поріг індексації у 103% (100,8% * 100,0% * 100,0% * 99,3% * 100,0% * 101,9% * 101,7% * 100) було перевищено, що зумовило виникнення права на індексацію суми грошової оплати праці (як заробітної плати, так і грошового забезпечення).

При цьому, оскільки індекс інфляції за жовтень 2018р. було опубліковано у листопаді 2018р., то індексацію грошового забезпечення необхідно проводити з грудня 2018р.

Таке тлумачення змісту норм Порядку №1078 є цілком релевантним правовим позиціям постанов Верховного Суду від 31.05.2022р. по справі №400/4491/20 та від 09.06.2022р. по справі №600/524/21-а.

За матеріалами справи судом з"ясовано, що розмір грошового забезпечення заявника за лютий 2018р. складав - 7.561,48 грн (без урахування одноразового платежу - матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань) (оклад за посадою - 1.080,00грн.; оклад за військовим званням - 35,00 грн; надбавка за вислугу років - 343,50 грн; надбавка за особливості проходження служби - 744,25 грн; премія - 4.763,20 грн, додаткова премія - 79,04, індексація - 486,48 грн).

За березень 2018р. розмір грошового забезпечення заявника складав - 8.128,72 грн (оклад за посадою - 3.260,00 грн.; оклад за військовим званням - 1.020,00 грн; надбавка за вислугу років - 1.712,00 грн; премія - 2.097,20 грн, додаткова премія - 39,52 грн).

Отже, арифметичне значення показника підвищення грошового доходу заявника за рахунок всіх складових грошового доходу, які не мають разового характеру, дорівнює - 567,24 грн..

Проте, з викладених вище міркувань суду використання у цілях обчислення індексації у фіксованому розмірі за березень 2018р. у Порядку №1078 арифметичного показника значення індексації за березень 2018р. у розмірі - 4.463,15грн. у межах спірних правовідносин унеможливлено тим, що індексація за березень 2018р. у розмірі - 4.463,15грн. була обчислена наростаючим підсумком із використанням місяця обчислення індексу споживчих цін - січень 2008р., у той час як відносно позивача станом на 01.03.2018р. належить застосовувати місяць обчислення індексу споживчих цін - січень 2017р.

Відтак, у межах спірних правовідносин заявник не набув права на отримання індексації грошового забезпечення військовослужбовця після 01.03.2018р. у фіксованому розмірі, обчисленому як 4.463,15грн. за вирахуванням суми підвищення грошового забезпечення березня 2018р. порівняно із грошовим забезпеченням лютого 2018р. (тобто у сумі - 3.895,91 грн.), котре здатне правомірно існувати у часі до настання події підвищення грошового доходу заявника за рахунок усіх складових грошового доходу, які не мають разового характеру (тобто розміру окладу за посадою (посадового окладу), а також решти постійних та регулярних видів грошового забезпечення, котрі обчислюються від розміру окладу за посадою).

Суд зауважує, обчислення грошового забезпечення у зв'язку із збільшенням (зростанням) у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 з підстав кореспонденції ч.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. з абз.4 ст.7 Закону України від 14.11.2019р. №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн." замість - "1.762,00грн."), з абз.4 ст.7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.270,00грн." замість - "1.762,00грн."), з абз.4 ст.7 Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.481,00грн." замість - "1.762,00грн."), з абз.4 ст.7 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.684,00грн." замість - "1.762,00грн.") (за умови незастосування ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік") зумовлює підвищення розміру посадового окладу станом на 01.01.2020р., 01.01.2021р., 01.01.2022р., 01.01.2023р.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2020р.), від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2021р.), від 19.09.2023р. по справі №160/15756/21 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2021р.), від 04.04.2023р. по справі №120/5264/22, від 06.11.2023р. по справі №300/1947/22, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2022р.), від 12.03.2024р. по справі №300/1772/23 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2023р.), від 28.03.2024р. у справі №160/3235/23, від 02.04.2024р. у справі №340/608/23) правилами обчислення грошового забезпечення слід використовувати показник "загального" прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня кожного календарного року (а саме: станом на 01.01.2020р. - "2.102,00грн."; станом на 01.01.2021р. - "2.270,00грн."; станом на 01.01.2022р. - "2.481,00грн."; станом на 01.01.2023р. - "2.684,00грн.").

Також у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 19.02.2025р. у справі №200/4272/24 починаючи із 2020 року підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови КМУ №704, в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу, а саме законам України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет на 2023 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Водночас із цим, згідно з п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Відтак, набуття чинності постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 припинило існування права військовослужбовця на обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 20.05.2023р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.684,00грн." замість - "1.762,00грн.".

Розглядаючи справу, суд відмічає, що за загальним правилом: 1) виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення (постанови Верховного Суду від 19.07.2019р. у справі №240/4911/18, від 07.08.2019р. у справі №825/694/17, від 20.11.2019р. у справі №620/1892/19); 2) реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (постанова Верховного Суду від 16.06.2020р. у справі №206/4411/16-а).

Відтак, з урахуванням правового висновку постанови Верховного Суду від 22.06.2023р. у справі №520/6243/22 про те, що сума можливої індексації грошового забезпечення за березень 2018р. у випадку первісного обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 та подальшого обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 складає - "4.463,15грн." станом на 01.03.2018р. заявник не набув права на отримання фіксованої суми індексації грошового забезпечення відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 у сумі - 3.895,91грн. (4.463,15грн. - 567,24 грн.), позаяк відносно заявника належить обчислювати грошове забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 28.12.2016р. №1036 (тобто не з 01.01.2008р., а з 01.01.2017р.; а відтак, належить застосовувати місяць обчислення індексу споживчих цін - січень 2017р., а не місяць обчислення індексу споживчих цін - січень 2008р.).

Повноваження суб»єкта владних повноважень з приводу проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовця не є дискреційними, позаяк місяць підвищення доходу у цілях нарахування індексації визначається нормативно і залежить тільки від місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку у спірних правовідносинах обіймає (обіймав) заявник, а зростання інших постійних складових грошового забезпечення військовослужбовця, без підвищення ставок (окладів) за посадою у розумінні норм Порядку №1078 не має наслідком зміну місяця підвищення доходу військовослужбовця позивача і тому відповідач не має компетенції діяти на власний розсуд, обираючи за місяць підвищення грошового доходу інший календарний місяць, ніж той, у якому востаннє відбулося підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку посідав заявник як військовослужбовець. (постанови Верховного Суду від 29.11.2021р. у справі №120/313/20-а, від 26.01.2022р. у справі №400/1118/21, від 20.04.2022р. у справі №420/3593/20, від 23.03.2023р. у справі №400/3826/21).

Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у розумінні ч.4 ст.245 КАС України у березні 2018р. у межах згаданого управлінського волевиявлення з приводу обчислення розміру індексації грошового забезпечення суб»єкт владних повноважень не повинен був надавати юридичну оцінку власно створеним відомостям про: 1) розмір підвищення доходу заявника у березні 2018 року порівняно з лютим 2018р. (А) (тобто визначити розмір підвищення доходу заявника у березні 2018р. (А) як різницю між сумою грошового забезпечення заявника за березень 2018р. та сумою грошового забезпечення заявника за лютий 2018р.); 2) суму можливої індексації грошового забезпечення заявника у березні 2018 року (Б), обчислену із застосуванням місяця обчислення індексу споживчих цін - січень 2008р. (визначити суму можливої індексації грошового забезпечення заявника за березень 2018р. (Б) як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018р., на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків із застосуванням місяця обчислення індексу споживчих цін - січень 2008р.; адже відносно заявника з 01.01.2017р. має місце подія підвищення грошового забезпечення згідно з постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 28.12.2016р. №1036, що унеможливлює застосування місяця обчислення індексу споживчих цін - січень 2008р.); 3) у разі якщо розмір підвищення доходу заявника у березні 2018р. (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації грошового забезпечення заявника за березень 2018р. (Б), обчисленої із застосуванням місяця обчислення індексу споживчих цін - січень 2008р. - вчинити дії з нарахування і виплати індексації грошового забезпечення або до настання події чергового підвищення тарифних ставок (окладів), або до дати припинення публічної служби заявника.

Тому, з урахуванням викладених вище міркувань суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб»єктом владних повноважень було вчинено бездіяльність з приводу нарахування і виплати індексації грошового забезпечення після 01.03.2018р. до 31.12.2019р. у фіксованому розмірі у порядку абз.4 п.5 Порядку №1078 як різниці між сумою можливою індексації грошового забезпечення березня 2018р., обчисленої з застосуванням місяця обчислення індексу споживчих цін - січень 2008р., за вирахуванням суми підвищення грошового забезпечення березня 2018р. порівняно із грошовим забезпеченням лютого 2018р.

Проте, з наведених у позові доводів ця бездіяльність не може бути кваліфікована судом у якості протиправної, оскільки настання події підвищення грошового забезпечення заявника за рахунок зростання посадового окладу станом на 01.01.2017р. призводить до відсутності правових підстав для вчинення суб"єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу обчислення за березень 2018р. індексації грошового забезпечення згідно з абз.4 п.5 Порядку №1078 у фіксованому розмірі із використанням показника арифметичного значення індексації у - 4.463,15грн.

Вимог про спонукання суб"єкта владних повноважень до вчинення управлінського волевиявлення з приводу обчислення індексації грошового забезпечення згідно з абз.4 п.5 Порядку №1078 у фіксованому розмірі з 01.01.2017р. заявник у межах даного спору не заявляв.

Тому суд не знаходить підстав для розгляду цих вимог за власною ініціативою.

Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах юридично спроможних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.

До того ж і у силу правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

За правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21: 1) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб'єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб'єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень та обираючи належний, дієвий та ефективний спосіб захисту права приватної особи, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб»єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб»єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб»єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов»язків, під відмовою суб»єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У спірних правовідносинах суб»єктом владних повноважень було вчинено: 1) управлінське волевиявлення у формі бездіяльності з приводу обчислення та виплати індексації грошового забезпечення заявника за період з 01.01.2016р. до 31.12.2016р. із застосування місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008р.; 2) управлінське волевиявлення у формі бездіяльності з приводу обчислення та виплати індексації грошового забезпечення заявника за період з 01.01.2017р. до 31.12.2017р. із застосування місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008р.; 3) управлінське волевиявлення у формі бездіяльності з приводу обчислення та виплати індексації грошового забезпечення заявника за період з 01.03.2018р. до 31.12.2019р. у фіксованому розмірі індексації-різниці, обчисленої із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008р.

Оцінивши доводи сторін та добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку орган публічної адміністрації не довів додержання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.9 Закону України №2011-ХІІ в частині фінансового забезпечення (утримання) заявника як військовослужбовця за період 01.01.2016р.-31.12.2016р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008р. за таким складовими елементами винагороди за службу як індексація грошового забезпечення.

Тому позов підлягає до задоволення частково з урахуванням викладених вище міркувань суду із наданням праву заявника захисту у спосіб, сформульований у резолютивній частині цього судового акту.

Водночас із цим, за епізодом спонукання суб"єкта владних повноважень до вчинення управлінського волевиявлення з приводу обчислення індексації грошового забезпечення за період 01.01.2017-31.12.2017р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008р. та до вчинення управлінського волевиявлення з приводу обчислення індексації грошового забезпечення за період 01.03.2018-31.12.2019р. згідно з абз.4 п.5 Порядку №1078 у фіксованому розмірі із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008р. (що дорівнює сумі можливою індексації березня 2-18р. - 4.463,15грн.) суд не знаходить підстав для задоволення вимог заявника, адже подія зростання грошового забезпечення заявника з 01.01.2017р. у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 28.12.2016р. №1036 явно та очевидно виключає правомірність саме такого порядку обчислень, а інших підстав позову за цими епізодами заявником у даному спорі не наведено.

При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії», від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії», від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України», від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»); вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми з»ясування об»єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; інших джерел здобуття об»єктивних даних про обставини спірних правовідносин не знайшов.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139-143 КАС України.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124,129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-243, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Диканівська виправна колонія (№12)" з приводу ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2016р.-31.12.2016р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року.

Зобов'язати Державну установу «Диканівська виправна колонія (№12)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2016р.-31.12.2016р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року.

Позов в решті вимог - залишити без задоволення.

Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко

Попередній документ
130768138
Наступний документ
130768140
Інформація про рішення:
№ рішення: 130768139
№ справи: 520/20048/25
Дата рішення: 06.10.2025
Дата публікації: 08.10.2025
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Харківський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Повернуто (25.11.2025)
Дата надходження: 29.10.2025
Предмет позову: визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії
Учасники справи:
головуючий суддя:
ПЕРЦОВА Т С
суддя-доповідач:
ПЕРЦОВА Т С
СЛІДЕНКО А В
відповідач (боржник):
Державна установа "Диканівська виправна колонія (№12)"
заявник апеляційної інстанції:
Державна установа "Диканівська виправна колонія (№12)"
позивач (заявник):
Тимошенко Олексій Григорович
представник позивача:
Павленко Вадим Олександрович
представник скаржника:
Шалигіна Лілія Анатоліївна
суддя-учасник колегії:
ЖИГИЛІЙ С П
МАКАРЕНКО Я М