Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
06.10.2025 р. справа №520/20441/25 Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 р. до 05.06.2020р. в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078; 2) зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. до 05.06.2020 р. в загальній сумі 85.236,78 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44; 3) визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати; 4) зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що унаслідок протиправного волевиявлення суб»єкта владних повноважень не отримав повної оплати часу військової служби.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що розпорядженням Директора департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року № 248/3/9/1/2 було призупинено нарахування індексації до окремого розпорядження. У межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016-лютому 2018 року у Міноборони не було.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
За викладеним у позові твердженням, заявник у спірних правовідносинах з 01.03.2018 р. по 05.06.2020р. проходив військову службу у Збройних Силах України у НОМЕР_1 військовому представництві Міністерства оборони України, яке перебуває на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Як зазначено заявником у позові, під час проходження військової служби відповідачем не було проведено нарахування та не виплачено заявнику фіксована сума індексації грошовою забезпечення за період з 01.03.2018р. по 05.06.2020 року.
З метою проведення індексації грошового забезпечення позивач через представника звернувся до відповідача із заявою від 22.05.2025р., у відповідь на яку листом від 27.05.2025 року №891/ВФЗ відповідачем було відмовлено у виплаті фіксованої суми індексації грошового забезпечення.
Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу повноти оплати часу військової служби, у тому числі і невиплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця, заявник ініціював даний спір.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб»єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб»єктом владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Частиною 1 ст.43 Конституції України проголошено, що кожен має право на працю і ці відносини у сфері проходження людиною військової служби унормовані, насамперед, приписами Закону України від 25.03.1992р. №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі за текстом - Закон України №2232-XII) та Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991р. №2011-ХІІ (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ).
Як то указано у ч.7 ст.43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом і ці відносини деталізовані приписами ч.2 ст.9 Закону України №2011-ХІІ, згідно з якою до складу грошового забезпечення військовослужбовця входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Отже, рівень, склад та умови виплати військовослужбовцям грошового забезпечення визначені ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ), а структура, розміри та механізми обчислення грошового забезпечення військовослужбовців з 01.01.2008р. були регламентовані приписами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294, а з 01.03.2018р. - приписами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 та конкретизовані нормами Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджена наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008р. №260, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 14.07.2008р. за №638/15329; далі за текстом - Інструкція №260) і нормами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260)
Згідно з ч.3 ст.9 Закону України №2011-ХІІ грошове забезпечення військовослужбовця підлягає індексації відповідно до закону.
Пунктом 1.9 Інструкції №260 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби.
Згідно з п.8 Порядку №260 грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).
При цьому, за правилом п.8 Розділу І Порядку №260 грошове забезпечення у вигляді щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення виплачується - в поточному місяці за минулий.
Аналогічне правило містилось і в п.1.9 Розділу І Інструкції №260.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що за визначенням ст.1 Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ч.ч.1 і 6 ст.2 означеного закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру (зокрема і оплата праці та грошове забезпечення) у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Як указано у ч.1 ст.4 Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" у редакції Закону України від 24.12.2015р. №911-VIII (набрав чинності з 01.01.2016р.), індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Попередня редакція означеного положення закону передбачала, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
Згідно з ст.6 Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Згаданий Порядок був затверджений постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (далі за текстом - Порядок №1078).
Згідно з п.2 Порядку №1078 грошове забезпечення віднесено до переліку доходів громадян, котрі підлягають індексації.
За приписами п.11 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Абзацом 1 п.4 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з абз.1 п.5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Відповідно до абз.2 п.5 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Як то указано в абз.3 п.5 Порядку №1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Абзацом 4 п.5 Порядку №1078 визначено, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Згідно з абз.5 п.5 Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 31.03.2021р. №278 (дата набрання чинності - 02.04.2021р.) у разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.
При цьому, до внесення означених змін абз.5 п.5 Порядку №1078 мав наступну редакцію: «У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.».
Відповідно до абз.6 п.5 Порядку №1078 до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 11 цього Порядку.
Як згадувалось судом вище, з 01.01.2008р. і до 28.02.2018р. розміри окладів за посадою (посадових окладів) категорії публічних службовців, до якої належить і заявник, були визначені приписами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294, а з 01.03.2018р. почали визначатись приписами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.
Відтак, саме 01.01.2008р. та 01.03.2018р. мали місце події підвищення посадових окладів, а до настання календарної дати 01.03.2018р. жоден із діючих військовослужбовців (рівно як і інших осіб, грошове забезпечення яких обчислювалось у порядку постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294) не отримував грошового забезпечення за правилами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.
Розв'язуючи спір в частині нарахування і виплати заявникові індексації грошового забезпечення військовослужбовця після 01.03.2018р., суд зазначає, що за змістом абз.3 та абз. 4 п.5 Порядку №1078 у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується у випадках: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Оскільки розміри видів грошового забезпечення осіб начальницького складу Збройних Сил України були визначені постановою КМУ від 07.11.2007р. №1294 (до 28.02.2018р.) та постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.), то відсутні правові підстави для кваліфікації будь-якого календарного місяця, окрім січня 2008р. та березня 2018р. у якості "місяця підвищення тарифних ставок (окладів)" у цілях індексації грошового забезпечення, обчисленого або у порядку постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294, або у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.
У випадку нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовця у місяці підвищення доходу згідно з абз.6 п.5 Порядку №1078 ця сума індексації грошового забезпечення виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою і не виключає додаткового нарахування індексації за критерієм перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації у розмірі 103 відсотки.
Тому березень 2018р. слід кваліфікувати у якості місяця підвищення доходу заявника у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704, за яким належить здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Відтак, у березні 2018р. суб»єкт владних повноважень повинен був вчинити управлінське волевиявлення з приводу визначення права заявника на отримання індексації грошового забезпечення військовослужбовця на майбутнє (постанови Верховного Суду від 23.03.2023р. у справі №400/3826/21, від 29.03.2023р. у справі №380/5493/21, від 06.04.2023р. у справі №420/11424/21).
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 22.06.2023р. у справі №520/6243/22 сума можливої індексації грошового забезпечення за березень 2018р. відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку № 1078 розраховується як арифметична дія із множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.03.2018р. величину приросту індексу споживчих цін і ділення отриманого результату 100 відсотків (1.762,00 грн * 253,30% / 100), складає - 4.463,15грн та за мінусом розміру підвищення доходу особи за березень 2018р. порівняно із лютим 2018р. має виплачуватися у сталому розмірі до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 30.11.2023р. по справі №420/616/23 сума можливої індексації грошового забезпечення за березень 2018р. складає 4.463,15грн.
Вирішуючи спір, суд зважає на те, що відповідно до офіційних відомостей сайту Державної служби статистики України індекс споживчих цін (індекс інфляції) в березні 2018 року становив - 101,1%, в квітні 2018 року становив -100,8%, в травні 2018 року становив - 100,0%, в червні 2018р. становив - 100,0%, в липні 2018р. становив - 99,3%, в серпні 2018р. становив - 100,0%, в вересні 2018р. становив - 101,9%, в жовтні 2018р. становив - 101,7%.
Таким чином, лише у жовтні 2018р. розрахований сукупно наростаючим підсумком поріг індексації у 103% (100,8% * 100,0% * 100,0% * 99,3% * 100,0% * 101,9% * 101,7% * 100) було перевищено, що зумовило виникнення права на індексацію суми грошової оплати праці (як заробітної плати, так і грошового забезпечення). При цьому, оскільки індекс інфляції за жовтень 2018р. було опубліковано у листопаді 2018р., то індексацію грошового забезпечення необхідно проводити з грудня 2018р.
Таке тлумачення змісту норм Порядку №1078 є цілком релевантним правовим позиціям постанов Верховного Суду від 31.05.2022р. по справі №400/4491/20 та від 09.06.2022р. по справі №600/524/21-а.
За матеріалами справи, розмір грошового забезпечення заявника за лютий 2018р. складав - 14.477,20грн (зокрема: оклад за посадою - 1.400,00 грн.; оклад за військовим званням - 130,00 грн; надбавка за вислугу років - 535,50 грн; НОПС - 1.032,75 грн; таємність - 210,00 грн; премія - 5.740,00 грн, щгдв - 5.428,95 грн).
За березень 2018р. розмір грошового забезпечення заявника складав - 15.772,80 грн (зокрема оклад за посадою - 7.330,00 грн.; оклад за військовим званням - 1410,00 грн; надбавка за вислугу років - 3.933,00 грн; НОПС - 1.267,30 грн; таємність - 1.099,50 грн; премія - 733,00 грн).
Отже, арифметичне значення показника підвищення грошового доходу заявника за рахунок всіх складових грошового доходу, які не мають разового характеру, дорівнює - 1295,60 грн. і не перевищує суми можливої індексації грошового забезпечення за березень 2018р. - 4.463,15грн.
Відтак, заявник набув право на отримання індексації грошового забезпечення військовослужбовця після 01.03.2018р. у фіксованому розмірі, обчисленому як 4.463,15грн. за вирахуванням суми підвищення грошового забезпечення березня 2018р. порівняно із грошовим забезпеченням лютого 2018р. (тобто у сумі - 3.167,55 грн), котре здатне правомірно існувати у часі до настання події підвищення грошового доходу заявника за рахунок усіх складових грошового доходу, які не мають разового характеру (тобто розміру окладу за посадою (посадового окладу), а також решти постійних та регулярних видів грошового забезпечення, котрі обчислюються від розміру окладу за посадою).
Розв»язуючи спір стосовно виплати індексації з 01.01.2020р. по 31.12.2022р., суд зважає, що (за умови незастосування положень ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №198-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік") у силу правового висновку постанов Верховного Суду від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 19.09.2023р. по справі №160/15756/21; від 04.04.2023р. по справі №120/5264/22, від 06.11.2023р. по справі №300/1947/22, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 12.03.2024р. по справі №300/1772/23; від 28.03.2024р. у справі №160/3235/23 подія підвищення розміру окладу за посадою та окладу за звання (а відтак, і усіх інших видів грошового забезпечення, в алгоритмі обчислення яких беруть участь оклад за посадою та оклад за званням) згідно з постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 мала місце - 01.01.2020р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.102,00грн.", - 01.01.2021р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.270,00грн.", - 01.01.2022р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.481,00грн.", - 01.01.2023р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.684,00грн.".
Водночас із цим, положення ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №198-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік" містять ідентичне по суті правило, у силу якого відсутність бюджетних призначень на оплату праці, передбачених у державному бюджеті, унеможливлює зростання (підвищення) заробітної плати (грошового забезпечення) усіх категорій працівників установ, закладів та організацій бюджетної сфери, державних органів.
Однак, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 19.02.2025р. №200/4272/24, починаючи із 2020 року підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови КМУ № 704, в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу, а саме законам України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет на 2023 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Натомість, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 19.02.2025р. у справі №420/2653/24: за змістом абзацу 6 пункту 5 Порядку № 1078 індексація-різниця виплачується до наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення з військової частини; з 01 березня 2018 року і до 18 липня 2022 року Уряд не здійснював чергового підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців.
Правовий висновок стосовно існування обставин зростання грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 29.01.2020р., 01.01.2021р., 01.01.2022р., 01.01.2023р. міститься також і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2025р. у зразковій справі №400/6254/24.
Також у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 09.07.2025р. у справі №420/18853/24: 1) з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р.у у справі № 826/6453/18 виникли підстави для визначення на підставі первинної редакції постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14; 2) положення п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ виключають правомірність обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням величини мінімальної заробітної плати замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року; 3) постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 (набрала чинності - 20.05.2023р.) запроваджено правило обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн."; 4) за період 20.05.2023р.-31.12.2023р. грошове забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 підлягає обчисленню із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн."; 5) правовий підхід відносно того, що внесені постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 зміни до п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.06.2025р. у справі №480/7154/24.
Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених на підставі приєднаних до матеріалів справи доказів обставин спору, суд доходить до переконання про те, що: 1) станом на 31.12.2019р. вперше припинило існування право заявника на отримання обчисленої за нормами Порядку № 1078 індексації-різниці у обрахованому станом на 01.03.2018р. фіксованому розмірі у зв"язку із тим, що з 29.01.2020р. суб'єкт владних повноважень повинен був обчислювати грошове забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із застосуванням показника прожиткового мінімуму - "2.102,00грн." замість - "1.762,00грн." (тобто - 29.01.2020р. настала подія підвищення окладу за посадою); 2) станом на 31.12.2020р. вдруге припинило існування право заявника на отримання обчисленої за нормами Порядку № 1078 індексації-різниці у обрахованому станом на 01.03.2018р. фіксованому розмірі у зв"язку із тим, що з 01.01.2021р. суб'єкт владних повноважень повинен був обчислювати грошове забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із застосуванням показника прожиткового мінімуму - "2.270,00грн." замість - "1.762,00грн." (тобто - 01.01.2021р. настала подія підвищення окладу за посадою); 3) станом на 31.12.2021р. втретє припинило існування право заявника на отримання обчисленої за нормами Порядку № 1078 індексації-різниці у обрахованому станом на 01.03.2018р. фіксованому розмірі у зв"язку із тим, що з 01.01.2022р. суб'єкт владних повноважень повинен був обчислювати грошове забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із застосуванням показника прожиткового мінімуму - "2.481,00грн." замість - "1.762,00грн." (тобто - 01.01.2022р. настала подія підвищення окладу за посадою); 4) станом на 31.12.2022р. вчетверте припинило існування право заявника на отримання обчисленої за нормами Порядку № 1078 індексації-різниці у обрахованому станом на 01.03.2018р. фіксованому розмірі у зв"язку із тим, що з 01.01.2023р. суб'єкт владних повноважень повинен був обчислювати грошове забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із застосуванням показника прожиткового мінімуму - "2.684,00грн." замість - "1.762,00грн." (тобто - 01.01.2023р. настала подія підвищення окладу за посадою).
Тож, у період 29.01.2020р.-19.05.2023р. суб»єкт владних повноважень був обтяжений обов»язком обчислювати грошове забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн." (відносно проміжку часу 29.01.2020р.-31.12.2020р.), із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.270,00грн." (відносно проміжку часу 01.01.2021р.-31.12.2021р.), із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.481,00грн." (відносно проміжку часу 01.01.2022р.-31.12.2022р.), із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.684,00грн." (відносно проміжку часу 01.01.2023р.-19.05.2023р.), із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "1.762,00грн." (відносно проміжку часу з 20.05.2023р.).
Оскільки один і той же заявник в одних і тих же правовідносинах не може одночасно і мати право на підвищення заробітку з 01.01.2020р. за рахунок обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із застосуванням показника прожиткового мінімуму - "2.102,00грн." замість - "1.762,00грн., і мати право на отримання станом на 01.01.2020р. індексації-різниці через відсутність події зростання такого виду грошового забезпечення як оклад за посадою, то з урахуванням п.1 ч.1 ст.1215 Цивільного кодексу України суд вважає, що право на отримання підвищеного заробітку станом на 29.01.2020р. виключає існування права на отримання станом на 01.01.2020р. індексації - різниці, розрахованої як різниця між сумою грошового забезпечення лютого 2018р. за постановою КМУ від 07.11.2007р. №1294 та сумою грошового забезпечення березня 2018р. за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704.
Указані обставини виключають продовження існування після 01.01.2020р. права учасника суспільних відносин на отримання у порядку абз.4-абз.6 п.5 Порядку №1078 фіксованого розміру індексації грошового забезпечення, обчисленого станом на 01.03.2018р.
Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення (постанови Верховного Суду від 19.07.2019р. у справі №240/4911/18, від 07.08.2019р. у справі №825/694/17, від 20.11.2019р. у справі №620/1892/19).
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (постанова Верховного Суду від 16.06.2020р. у справі №206/4411/16-а).
Відтак, з урахуванням правового висновку постанови Верховного Суду від 22.06.2023р. у справі №520/6243/22 про те, що сума можливої індексації грошового забезпечення за березень 2018р. у випадку первісного обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 та подальшого обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 складає - "4.463,15грн." станом на 01.03.2018р. заявник набув право на отримання фіксованої суми індексації грошового забезпечення відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 у сумі - "3.167,55 грн." (4.463,15грн. - 1295,60грн.).
З наведених вище міркувань суду таке право існувало до - 31.12.2019р.
Повноваження суб»єкта владних повноважень з приводу проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовця не є дискреційними, позаяк місяць підвищення доходу у цілях нарахування індексації визначається нормативно і залежить тільки від місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку у спірних правовідносинах обіймає (обіймав) заявник, а зростання інших постійних складових грошового забезпечення військовослужбовця, без підвищення ставок (окладів) за посадою у розумінні норм Порядку №1078 не має наслідком зміну місяця підвищення доходу військовослужбовця позивача і тому відповідач не має компетенції діяти на власний розсуд, обираючи за місяць підвищення грошового доходу інший календарний місяць, ніж той, у якому востаннє відбулося підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку посідав заявник як військовослужбовець. (постанови Верховного Суду від 29.11.2021р. у справі №120/313/20-а, від 26.01.2022р. у справі №400/1118/21, від 20.04.2022р. у справі №420/3593/20, від 23.03.2023р. у справі №400/3826/21).
Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у розумінні ч.4 ст.245 КАС України у березні 2018р. у межах згаданого управлінського волевиявлення з приводу обчислення розміру індексації грошового забезпечення суб»єкт владних повноважень повинен був надати юридичну оцінку власно створеним відомостям про: розмір підвищення доходу заявника у березні 2018 року порівняно з лютим 2018р. (А); суму можливої індексації грошового забезпечення заявника як військовослужбовця у березні 2018 року (Б); тобто визначити розмір підвищення доходу заявника у березні 2018р. (А) як різницю між сумою грошового забезпечення заявника за березень 2018р. та сумою грошового забезпечення заявника за лютий 2018р.; визначити суму можливої індексації грошового забезпечення заявника за березень 2018р. (Б) як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018р., на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків; у разі якщо розмір підвищення доходу заявника у березні 2018р. (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації грошового забезпечення заявника за березень 2018р. (Б) - вчинити дії з нарахування і виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця до настання події чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення заявника з військової служби.
Між тим, згаданого управлінського волевиявлення суб»єкт владних повноважень у спірних правовідносинах не вчинив.
З урахуванням викладених вище міркувань суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб»єктом владних повноважень було вчинено бездіяльність з приводу нарахування і виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця після 01.03.2018р. у фіксованому розмірі за вирахуванням суми підвищення грошового забезпечення березня 2018р. порівняно із грошовим забезпеченням лютого 2018р. за період з 01.03.2018р. до 31.12.2019р.
Після указаної дати (тобто після 01.01.2020р.) розмір фіксованої індексації повинен визначатись суб"єктом владних повноважень з урахуванням обов'язку обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням показника прожиткового мінімуму у розмірі - "2.102,00грн." станом на 01.01.2020р..
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України.
За змістом ч.2 ст.77 КАС України відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) за критеріями дотримання: компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
Проте, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандарти доказування обставин спору та приписи ч.4 ст.9, ст.ст.72-76, ч.1 ст.77, ч.3 ст.242, ч.4 ст.242 КАС України засвідчують, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною судом виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у ході розгляду справи суб»єктом владних повноважень не було доведено дотримання ч.2 ст.19 Конституції України ч.2 ст.2 КАС України, позаяк реально вчинене управлінське волевиявлення у формі бездіяльності з приводу нарахування і виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця після 01.03.2018р. і до 31.12.2019р. у фіксованому розмірі за вирахуванням суми підвищення грошового забезпечення березня 2018р. порівняно із грошовим забезпеченням лютого 2018р. не узгоджується із змістом нормативного регламентування і тому підлягає визнанню протиправним.
Тому позов за цим епізодом підлягає до задоволення співвідносно з часом публічної служби заявника.
Стосовно періоду часу з 01.01.2020р. праву заявника на отримання індексації грошового забезпечення у фіксованому розмірі згідно з ч.2 ст.5 та ч.2 ст.9 КАС України належить надати захист у спосіб, що сформульований у резолютивній частині даного судового акту.
За епізодом одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу (затверджений постановою КМУ від 15.01.2004р. №44; далі за текстом - Порядок №44) суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22 зазначав, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців і, як одна з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Нарахування та виплата індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату, відповідно до вимог Закону № 1282-ХІІ.
Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання, Верховний Суд констатував, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Аналогічний підхід застосував Верховний Суд у постановах від 27 вересня 2023 року у справі №420/23176/21, від 27 вересня 2023 року у справі №420/23176/21, від 31 січня 2024 року у справі №320/6441/22, від 18 квітня 2024 року у справі №160/10789/22, від 30 квітня 2024 року у справі №360/700/23, від 27.06.2024р. у справі №580/602/22, від 10.10.2024р. у справі №500/8015/23.
За епізодом позову про виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків виплати грошового забезпечення до настання події виплати суми боргу з грошового забезпечення суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
У відповідності до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Уряд прийняв постанову від 21 лютого 2001 року №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктами 2, 3 вказаного Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Зміст зазначених норм права дає підстави дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Тобто законодавець пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 24 січня 2023 року по справі №200/10176/19-а та від 31 липня 2024 року по справі № 480/1704/19.
Враховуючи, що заявнику у межах спірних правовідносин не було здійснено виплату індексації грошового забезпечення за спірний період (тобто відсутня подія обчислення і виплати суми боргу), і така виплата може бути проведена лише на виконання цього судового акту після набрання ним законної сили, то суд вважає, що позовні вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів до настання події виплати боргу з основної суми доходу є передчасними.
Аналогічна правова позиція викладена у постанови Верховного Суду від 21.08.2024р. по справі №200/63/23.
Стосовно посилання відповідача на пропуск заявником строку звернення суд зазначає, що строк звернення до суду у спорі про проходження публічної служби в частині оплати праці (виплати грошового забезпечення) установлений ст.233 Кодексу законів про працю України.
Згідно зі ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ відносно вимог найманого працівника про стягнення коштів в оплату праці (як у формі заробітної плати, так і у формі грошового забезпечення) взагалі не застосовувався будь-який строк давності.
Згідно з ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Винятки з цієї норми за ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ не підлягають поширенню на спірні правовідносини.
Згідно з п.1 Глави ХІХ Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 30.03.2020р. №540-ІХ під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови КМУ від 27.06.2023р. №651 з 24:00год. 30.06.2023р. на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Оскільки процесуальний строк звернення до суду, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), не може сплинути, не розпочавши перебігу, то суд наголошує, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли строк згідно з ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ слід обчислювати з 01.07.2023р.
Таке тлумачення змісту ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ повністю корелюється із правовими позиціями постанови Верховного Суду від 21.03.2025р. у справі №460/21394/23, де указано, що правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Верховний Суд у постанові від 20.06.2025 у справі №520/30126/24 зазначив про те, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період після з 19.07.2022 слід з'ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.
Тому, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд у даному конкретному випадку наразі схиляється до висновку про справедливість розгляду спору по суті.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція); рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії", вичерпно реалізував усі діючі правові механізми з»ясування об'єктивної істини; забезпечив здобуття достатнього для вирішення спору по суті обсягу доказів; надав всебічну оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав достатній поза розумним сумнівом обсяг міркувань з приводу конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139-143 КАС України.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124,129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 з приводу ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період 01.03.2018р.-05.06.2020р. відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.03.2018р.-31.12.2019р. у фіксованому розмірі 3.167,55 грн. щомісячно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 обчислити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2020р.-05.06.2020р. відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078, у розмірі різниці між 4.463,15грн. та сумою перевищення грошового забезпечення за період 01.01.2020р.-05.06.2020р., обрахованого у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 із застосуванням прожиткового мінімуму у розмірі - "2.102,00грн." станом на 01.01.2020р. над грошовим забезпеченням лютого 2018р. пропорційно часу військової служби і здійснити виплату з урахуванням раніше проведених платежів та висновків суду у даній справі із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Позов у решт вимог - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко