Іменем України
06 жовтня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1632/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін адміністративну справу за позовом адвоката Дашка Юрія Івановича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
15 серпня 2025 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Дашка Юрія Івановича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, відповідно до якого позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №121630011981 від 20.06.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 02 березня 2025 року із зарахуванням до її страхового стажу:
- періодів роботи на території РРФСР з 11.05.1988 по 27.07.1991 (03 роки 2 місяці 17 днів) та з 01.12.1991 по 31.12.1991 (01 місяць), а також з 01.01.1992 по 29.03.1992 (02 місяці 29 днів);
- періодів здійснення підприємницької діяльності з 01.09.1992 по 01.10.1994 (02 роки 01 місяців 01 днів); з 01.01.2002 по 31.01.2002 (01 місяць); з 01.07.2002 по 31.07.2002 (01 місяць); з 01.01.2004 по 28.02.2005 (01 рік 02 місяців); з 01.04.2005 по 24.05.2006 (01 років 01 місяців 24 днів); з 01.07.2007 по 31.01.2010 (02 років 07 місяців); з 01.03.2010 по 31.03.2010 (01 місяць), а також з 01.02.2010 по 28.02.2010 (01 місяць) та з 01.04.2010 по 30.06.2010 (03 місяці);
- періоду роботи в Естонії з 18.08.2022 по 31.12.2024 у кількості 2 роки 5 місяців 16 днів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 12.06.2025 року ОСОБА_1 звернулася через веб портал Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком із зарахуванням страхового стажу, отриманого нею за кордоном (в російській федерації та Естонії).
В порядку екстериторіальності зазначену заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.
Рішенням №121630011981 від 20.06.2025 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки.
Згідно розрахунку страхового стажу, зробленого органом Пенсійного фонду України, страховий стаж заявниці становить 25 років 07 місяців 21 день.
Відповідно до рішення за результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не враховано:
- періоди роботи на території РРФСР з 11.05.1988 по 27.07.1991 та з 01.12.1991 по 31.12.1991 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 11.05.1988, оскільки відсутні документи про неотримання в російській федерації пенсійних виплат за зазначений період;
- період роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 29.03.1992, у зв'язку із припиненням дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Також при розрахунку стажу для визначення права на пенсію не було враховано набутий заявницею стаж в Естонії - 2 роки 5 місяців 16 днів (станом на 31.12.2024 року).
Крім того, ОСОБА_1 не було зараховано до страхового стажу періоди, коли вона здійснювала підприємницьку діяльність: з 01.09.1992 по 01.10.1994 року; з 01.01.2002 по 31.01.2002; з 01.07.2002 по 31.07.2002; з 01.01.2004 по 28.02.2005, з 01.04.2005 по 24.05.2006, з 01.07.2007 по 31.01.2010, та з 01.03.2010 по 31.03.2010.
При цьому неповністю зараховано до страхового стажу і період з 01.02.2010 по 28.02.2010 (замість зарахування 1 повного місяця - зараховано лише 2 дні), а також період з 01.04.2010 по 30.06.2010 (замість зарахування 3 повних місяців - зараховано лише 28 днів).
Таке рішення Головного управління ПФУ в Одеській області позивач вважає протиправним, внаслідок чого звернулась до суду.
Ухвалою суду від 19.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 28.08.2025, відповідно до якого останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 12.06.2025 звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом «екстериторіальності» визначено структурний підрозділ органу, що розглядає заяву позивача - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Рішенням №121630011981 від 20.06.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком за відсутністю необхідного страхового стажу - 32 роки.
Пенсійний вік становить 60 років. Вік позивача на момент звернення - 60 років 03 місяців. Необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі-Закон) - 29 роки.
Згідно із частиною 1 статті 24-1 Закону періоди трудової діяльності за межами України зараховується до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини 2 статті 24-1 Закону, періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок підтвердження іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР (далі-Порядок №1) та Порядок підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком (далі-Порядок №2), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562.
Страховий стаж позивача становить - 25років 07 місяців.
За наданими документами до страхового стажу не зараховано:
- періоди роботи на території РРФСР з 11.05.1988 по 27.07.1991 та з 01.12.1991 по 31.12.1991 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 11.05.1988, оскільки відсутні документи про неотримання в російській федерації пенсійних виплат за зазначений період;
- період роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 29.03.1992, у зв'язку із припиненням дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Питання зарахування зазначених періодів роботи, набутих до 01.01.1992 вирішується у відповідності із абзацом 6 пункту 4 Порядку №1, затвердженим постановою № 562 (протягом 45 днів з дати надсилання запиту до іншої держави).
Згідно з Порядком № 2 період роботи з 01.01.1992 по 29.03.1992 та спірні періоди стажу набутого в Естонії з 18.08.2022 по 31.12.2024 може бути врахований лише для визначення права на пенсію у разі підтвердження цього періоду країною, де його набуто, та легалізації в установленому порядку підтвердних документів.
Довідку від 13.05.2025 №Р5-V2025-162227, яку надано позивачем не може бути взято до уваги для врахування стажу, оскільки належним чином не легалізовано.
Вказані обставини суперечать вимогам Порядку №637, п. 2.1. Порядку №22-1, ст. 24, 26, 40, 41 Закону №1058 та слугували підставою для прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії за віком від 20.06.2025. Інші документи, які підтверджують ці обставини не надано.
Щодо врахування періодів здійснення підприємницької діяльності з 01.09.1992 по 01.10.1994 (02 роки 01 місяців 01 днів); з 01.01.2002 по 31.01.2002 (01 місяць); з 01.07.2002 по 31.07.2002 (01 місяць); з 01.01.2004 по 28.02.2005 (01 рік 02 місяців); з 01.04.2005 по 24.05.2006 (01 років 01 місяців 24 днів); з 01.07.2007 по 31.01.2010 (02 років 07 місяців); з 01.03.2010 по 31.03.2010 (01 місяць), а також з 01.02.2010 по 28.02.2010 (01 місяць) та з 01.04.2010 по 30.06.2010 (03 місяці), відповідач зазначає про наступне.
Згідно п. 2.1 Постанови правління ПФУ від 25.11.2005 №22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для обчислення розміру пенсії враховується заробітна плата виключно на підставі даних про нараховані та виплачені суми внесків. Зарахування заробітної плати здійснюється з врахуванням законодавчих норм визначених Законом №1058 та напряму пов'язане зі сплатою страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, тобто сумою фактично сплачених страхових внесків.
До страхового стажу включається період роботи особи після 01.07.2000 лише за певних умов, а саме, виключно за умови сплати за таку особу страхових внесків. Зважаючи на положення Інструкції 16-6 та 21-1 у підприємства, у тому числі і у особи, що веде підприємницьку діяльність, наявний обов'язок щодо сплати страхових внесків у відповідному розмірі, та в порядку, визначеному Кабінету Міністрів України, відповідно до законодавства України.
Отже страховий стаж у період здійснення підприємницької діяльності позивача враховано згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, тобто за умовою слати страхових внесків позивачем.
На підставі вищенаведеного, відповідач просить відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд дійшов такого.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Позивач 12.06.2025 через вебпортал звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». До вказаної заяви, зокрема, позивачем було додано заяву, відповідно до якої зазначено, що пенсії в російській федерації та на окупованій нею території України позивач не отримує.
Вищевказану заяву з доданими документами розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.
Рішенням №121630011981 від 20.06.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком за відсутністю необхідного страхового стажу - 32 роки.
Вважаючи прийняте рішення протиправним, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Згідно положень статті 3 Основного Закону України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право на пенсію в Україні є конституційним правом громадянина України.
Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV), розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону № 1058-IV, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Аналізуючи зазначені норми права, суд доходить висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 30.01.2020 у справі №489/5194/16-а та від 30.09.2021 у справі № 540/4060/20.
У статті 9 Закону № 1058-IV визначено, що відповідно до цьогоЗакону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За приписами частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. […].
Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Статтею 44 Закону № 1058-IV визначено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання в електронній або паперовій формі заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Особам, яким призначено пенсію, органи Пенсійного фонду видають пенсійні посвідчення.
Видача пенсійного посвідчення для пенсіонерів здійснюється безоплатно.
Порядок видачі, зразок та форма пенсійного посвідчення затверджуються правлінням Пенсійного фонду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно із частиною п'ятою статті 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Постановою Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з пунктом 1.1 розділу I “Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), заява про призначення, перерахунок, поновлення, продовження пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4); заява про припинення виплати пенсії у зв'язку з тимчасовим проживанням за кордоном (додаток 9) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера, про припинення виплати пенсії у зв'язку з тимчасовим проживанням за кордоном може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - вебпортал) або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за № 991/27436.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.
Підпунктами 1, 2, 4, 9 пункту 2.1 розділу II “Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший» Порядку № 22-1 встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема:
документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків;
відомості про місце проживання особи;
документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
За період роботи до 01 січня 1991 року на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР, а також на острові Шпіцберген надаються договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування;
для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення);
заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації). Орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації як одержувач пенсії.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу, що призначає пенсію, в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії (для осіб, зазначених у пункті 14-4 розділу XV Закону).
Згідно з пунктом 4.1 розділу ІV “Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1, заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію. Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Пунктом 4.2 розділу ІV “Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку №22-1 встановлено, що при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:
ідентифікує заявника (його представника);
надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного стажу роботи. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії;
з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;
повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;
надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;
повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія;
видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;
повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно з пунктом 4.3 розділу ІV “Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 вбачається, що створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії приймається без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно з пунктом 4.7 розділу ІV “Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Частиною другою статті 82 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення» передбачено, що повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови та порядку оскарження орган, що призначає пенсії, видає або надсилає підприємству, організації або заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення.
Тобто, відмовляючи особі в призначенні/перерахунку пенсії, орган, що призначає/перераховує пенсію, має зазначити причини такої відмови, у тому числі обґрунтувати мотиви не зарахування до страхового чи пільгового стажу окремих періодів роботи та/або навчання.
До набрання чинності нормами Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" правила обчислення стажу роботи громадянина у цілях пенсійного забезпечення визначались, зокрема, статтею 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", частина 1 якої містила положення про те, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до оскаржуваного рішення відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача:
- періоди роботи на території РРФСР з 11.05.1988 по 27.07.1991 та з 01.12.1991 по 31.12.1991 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 11.05.1988, оскільки відсутні документи про неотримання в російській федерації пенсійних виплат за зазначений період;
- період роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 29.03.1992, у зв'язку із припиненням дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Отже, спірними періодами є: з 11.05.1988 по 27.07.1991 та з 01.12.1991 по 31.12.1991; з 01.01.1992 по 29.03.1992, які не зараховані до страхового стажу позивача через відсутність документів про неотримання нею в російській федерації пенсійних виплат та через припинення дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 11.05.1988 по 27.07.1991 та з 01.12.1991 по 31.12.1991, через відсутність документів про неотримання позивачем в російській федерації пенсійних виплат, суд зазначає таке.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, Сєвєродонецька міська територіальна громада, тимчасово окупована російськими військами.
Згідно з вимогами п.14-4 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV, громадянам, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, виплата пенсій та надання соціальних послуг, передбачених цим Законом, здійснюються за рахунок коштів, які надходять від платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, розташованих на території Автономної Республіки Крим та м.Севастополя.
Громадяни України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства Російської Федерації та не одержують пенсії та соціальні послуги від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, мають право на отримання виплат згідно з цим Законом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року №1207-VІІ (далі - Закону №1207-VІІ), тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.
Тимчасова окупація російською федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для російської федерації жодних територіальних прав.
Згідно з ч.1 та ч.2 ст.7 Закону №1207-VІІ, для громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території, реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на надання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 299 затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території.
Цей Порядок визначає механізм виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (далі - страхові виплати), особам які:
тимчасово проживають за межами України;
проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення тимчасової окупації (далі - тимчасово окуповані Російською Федерацією території України);
які виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території.
У цьому Порядку під терміном “особи, які тимчасово проживають за межами України» розуміються громадяни України, які перебувають за межами України не менше ніж 183 дні (включаючи дні від'їзду та приїзду) протягом календарного року або отримали тимчасовий захист чи статус біженця за межами України у зв'язку з агресією Російської Федерації та не оформляли документів для постійного проживання за кордоном згідно із статтею 4 Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», а під терміном “особи, які виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території» - громадяни України, які з метою уникнення негативних наслідків тимчасової окупації виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення тимчасової окупації, та які проживають на підконтрольній Україні території (пункт 2 Порядку 299).
Відповідно до п.10 Порядку №299 особам, які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України або які виїхали на підконтрольну Україні територію з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат проводиться за умови неодержання пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат.
Відповідач згідно оскаржуваного рішення зазначає, що періоди роботи на території РРФСР з 11.05.1988 по 27.07.1991 та з 01.12.1991 по 31.12.1991 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 11.05.1988 не зараховано до страхового стажу позивача, оскільки відсутні документи про неотримання нею в російській федерації пенсійних виплат за зазначений період.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що позивач, станом на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії дійсно у самій заяві про призначення пенсії не зазначила інформації щодо неодержання нею пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. Проте позивачем таку інформацію було подано окремою заявою від 12.06.2025, яка була надана відповідачу разом з заявою про призначення пенсії. Відповідачем, взагалі не надано жодної правової оцінки вказаній заяві, а лише зазначено про відсутність документів про неотримання в російській федерації пенсійних виплат за зазначений період.
Відповідно до заяви від 12.06.2025 позивачем зазначено, зокрема, що вона просить нарахувати їй пенсію за віком, з урахуванням страхового стажу роботи в російській федерації, повідомивши, що пенсії в російській федерації та на окупованій нею території України, не отримує.
Тобто, зі змісту даної заяви вбачається, що позивачем при зверненні до територіального органу Пенсійного фонду України за призначенням пенсії повідомлено останній щодо неодержання пенсії в російській федерації та на окупованій нею території України.
Верховним Судом у постанові від 30.05.2018 у справі № 537/3480/17 зроблено висновок, що «зазначаючи про недотримання порядку звернення до Пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії, суд апеляційної інстанції припустився формалізму, оскільки, по-перше, зі змісту заяви вбачається, що вона містить всю необхідну інформацію, що передбачена і заявою встановленого зразка, а, по-друге, з огляду на відповідь УПФ, неналежна форма заяви не була підставою для відмови».
Суд зазначає, що відмова у призначенні пенсії на підставі відсутності повідомлення позивача про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації за умови наявності інших необхідних документів, є проявом надмірного формалізму. Позивач як громадянка України наділена правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав. Більш того, така інформація була надана позивачем, хоча і окремою заявою.
Щодо доводів відповідача про неможливість зарахування періоду роботи з 01.01.1992 по 29.03.1992, через припинення дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, суд зазначає таке.
Статтею 1 «Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення» від 13 березня 1992 року визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 4 Угоди передбачено, що Держави-учасниці Угоди проводять політику гармонізації законодавства про пенсійне забезпечення.
Відповідно до частини 2 статті 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди.
Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Зі змісту наведених норм слідує, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.
Згідно ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому припинення російською федерацією з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, не стосуються періодів трудової діяльності осіб, що мали місце в період дії вказаної Угоди, тобто до 01.01.2023.
За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу позивача.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» Україна вийшла із такої Угоди. Постанова набрала чинності 02.12.2022.
Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься у відносинах з російською федерацією щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у російській федерації, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.
Офіційні документи, видані компетентними органами російської федерації, приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку шляхом проставлення апостилю.
Водночас за результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19 червня 2023 року.
Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в рф, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Відтак припинення участі рф в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
Отже стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права особи на пенсію та її обчислення.
Крім того, суд зазначає, що надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією рф припинено співробітництво з країною-агресором.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на зарахування періодів роботи в рф не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Таким чином, оскільки позивач набула спірний стаж до вказаної дати, у відповідача були відсутні підстави для відмови у зарахуванні до її страхового стажу періоду роботи з 01.01.1992 по 29.03.1992, у зв'язку із припиненням дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Враховуючи викладене, суд вказує на те, що відповідачем не надано жодного доказу в обґрунтування того, що відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача спірних періодів його роботи в рф він діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те, що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями, на які, врешті, спрямоване це рішення.
Окрім того, як вбачається з розрахунку стажу для визначення права на пенсію позивачу не було враховано періоду роботи в Естонії з 18.08.2022 по 31.12.2024, а також деякі періоди, коли вона здійснювала підприємницьку діяльність.
У відзиві на позовну заяву, відповідач щодо врахування періодів здійснення підприємницької діяльності з 01.09.1992 по 01.10.1994 (02 роки 01 місяців 01 днів); з 01.01.2002 по 31.01.2002 (01 місяць); з 01.07.2002 по 31.07.2002 (01 місяць); з 01.01.2004 по 28.02.2005 (01 рік 02 місяців); з 01.04.2005 по 24.05.2006 (01 років 01 місяців 24 днів); з 01.07.2007 по 31.01.2010 (02 років 07 місяців); з 01.03.2010 по 31.03.2010 (01 місяць), а також з 01.02.2010 по 28.02.2010 (01 місяць) та з 01.04.2010 по 30.06.2010 (03 місяці) зазначає, що страховий стаж у період здійснення підприємницької діяльності позивача враховано згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, тобто за умовою слати страхових внесків позивачем.
Також, щодо періоду роботи позивача в Естонії з 18.08.2022 по 31.12.2024, відповідач у відзиві зазначив, що спірні періоди може бути врахований лише для визначення права на пенсію, у разі підтвердження цього періоду країною, де його набуто, та легалізації в установленому порядку підтвердних документів.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, воно не містить інформації щодо зазначення відповідачем усіх періодів, які не зараховано при призначенні пенсії позивачу та інформація про які, міститься в розрахунку стажу при призначенні пенсії.
Тобто, у спірному рішенні відповідачем не відображено усіх періодів, які не зараховано до страхового стажу позивача, не зазначено мотивів з яких виходив відповідач при їх не зарахуванні, з наведенням правових підстав для їх не зарахування щодо кожного періоду. Відповідачем не зазначено в чому полягає неповнота або невідповідність записів трудової книжки.
Вищенаведене свідчить про недотримання відповідачем принципів обґрунтованості та добросовісності рішення суб'єкта владних повноважень, дотримання яких перевіряється адміністративним судом відповідно до вимог пунктів 3, 5 частини другої статті 2 КАС України.
Оскільки рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях і домислах, відсутність в оскаржуваному рішенні конкретних періодів, правових обґрунтувань щодо кожного періоду та мотивів не зарахування до стажу позивача таких періодів, не дозволяє суду перевірити, чи правомірно відповідні періоди роботи не зараховані до страхового стажу, і свідчить про те, що відповідач діяв необґрунтовано.
З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №121630011981 від 20.06.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Право на судовий захист гарантовано статтею 55 Конституції України.
Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Тобто, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб'єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звертається.
При цьому, як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З урахуванням наведеного, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом:
визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №121630011981 від 20.06.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12 червня 2025 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
При прийнятті рішення суд виходить з положень, закріплених в п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, де вказано, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Позивачем при зверненні до суду не сплачено судовий збір у сумі 968,96 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки спірні правовідносини виникли внаслідок протиправного рішення відповідача, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 968,96 грн стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Одеській області.
Керуючись статтями 2, 5, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовні вимоги адвоката Дашка Юрія Івановича в інтересах ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №121630011981 від 20.06.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12 червня 2025 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Суддя К.Є. Петросян