Іменем України
06 жовтня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1574/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 05 серпня 2025 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з такими вимогами:
визнати протиправною бездіяльність Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 », щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 та 2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в Департаменті поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 », 02.04.2025;
зобов'язати Департамент поліції особливого призначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 », нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 та 2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 17.10.2005 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ України на посадах середнього начальницького складу органів внутрішніх справ, з 07.11.2015 по 02.04.2025 - на посадах середнього складу поліції у Національній поліції України та 02.04.2025 наказом Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Національної поліції України від 01.04.2025 № 338 о/с, звільнений зі служби в поліції з 02.04.2025 відповідно до пункту 7, частини першої, статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).
Станом на день прийняття наказу про звільнення зі служби в Департаменті поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 », з позивачем не було проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 та 2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в Департаменті поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » 02.04.2025.
Такі дії відповідача позивач вважає протиправними, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Ухвалою суду від 11.08.2025 відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідачем надано відзив від 14.08.2025 на позовну заяву, відповідно до якого зазначено таке.
Наказом Департаменту від 01.04.2025 № 338 о/с ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції за власним бажанням із 02 квітня 2025 року, до адміністративного суду позивач звернувся лише 05.08.2025.
ОСОБА_1 з 01.04.2025 набув право на виплату грошової компенсації за невикористані під час проходження служби дні відпусток. В свою чергу, позивач, ознайомившись з наказом, протягом тривалого часу не проявляв зацікавленості щодо цього факту. Така безініціативна поведінка позивача не може бути визнана поважною причиною пропуску строку, адже цілком залежала від волі останнього.
З огляду на те, що позивача було звільнено 01.04.2025 і того ж дня ознайомлено з наказом про звільнення, то й останнім можливим днем звернення до суду, на думку відповідача, є 01.07.2025, адже на момент звільнення позивача зі служби в поліції вже рік діяла стаття 233 КЗпП України, яка обмежувала строк звернення до суду з відповідною вимогою трьома місяцями.
Отже, на думку відповідача позивачем пропущено строк звернення до суду.
ОСОБА_1 не виплачувалась компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Позивач не проходив службу в ДПОП "ОШБ "Лють" у 2015-2022 роках, адже на той час Департаменту взагалі не існувало.
У свою чергу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 30 від 13 січня 2023 року Департамент поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » є юридичною особою публічного права міжрегіональним територіальним органом Національної поліції.
Департамент має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, та установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України, інші печатки, штампи, бланки з власними реквізитами, необхідні для здійснення його діяльності.
ДПОП «ОШБ «Лють» є новоствореною юридичною особою, яку було створено за форс-мажорних обставин у зв'язку із збройною агресією рф проти України для виконання бойових завдань шляхом безпосереднього ведення бойових дій поліцейськими особливого призначення.
Щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за відповідні роки відповідач зазначає, що виплата грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток статтею 83 КЗпП України та статтею 24 Закону України «Про відпустки» не передбачена.
Додаткова відпустка учасникам бойових дій визначена статтею 16-2 розділу III «Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності» Закону України «Про відпустки», тому вона не належить до категорії щорічних відпусток, а отже на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток. Така відпустка, на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни. Невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься. Право на неї працівник може реалізувати протягом календарного року, конкретний період та черговість її надання визначається за погодженням між працівником і роботодавцем.
Додаткова відпустка не належить до категорії щорічних і надається понад тривалість щорічної відпустки та інших видів відпусток. Вона надається у календарному році, а не за робочий рік, тобто незалежно від стажу роботи. У разі невикористання зазначеної додаткової відпустки, її не можна перенести на наступний календарний рік, не можна подовжити у разі хвороби працівника та не можна ділити на частини. Таким чином компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, яка надається відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551 XII, законодавством не передбачена.
Спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій у зв'язку із звільненням позивача виникли у період дії воєнного стану в Україні.
Отже, у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки та за всі не використані ним дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Вказаний перелік відпусток, за які у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану виплачується грошова компенсація є вичерпним та до вказаного переліку не відноситься додаткова відпустка учасникам бойових дій, встановлена пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
З огляду на вищенаведене додаткова відпустка учасникам бойових дій, встановлена пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" не належить до врегульованого Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" та статтею 24 Закону України "Про відпустки" вичерпного переліку відпусток за які у разі звільнення працівнику у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація.
Додаткова відпустка не належить до категорії щорічних і надається понад тривалість щорічної відпустки та інших видів відпусток. Вона надається у календарному році, а не за робочий рік, тобто незалежно від стажу роботи. У разі невикористання зазначеної додаткової відпустки, її не можна перенести на наступний календарний рік, не можна подовжити у разі хвороби працівника та не можна ділити на частини.
Отже законодавством не передбачено можливості заміни зазначеної додаткової відпустки компенсацією в грошовому еквіваленті. Крім того позивач, продовжуючи проходити службу в Департаменті, у спірний період за наданням відпустки, як учаснику бойових дій не звертався. Отже його право не було порушено з боку саме відповідача.
На підставі вищенаведеного, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали судової справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , є учасником бойових дій згідно посвідчення серії НОМЕР_2 від 29.09.2015, з 17.10.2005 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ, з 07.11.2015 по 02.04.2025 - в Національній поліції України.
Наказом Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Національної поліції України від 01.04.2025 № 338 о/с позивача звільнено зі служби в поліції з 02.04.2025 відповідно до пункту 7, частини першої, статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням). Вислуга років на день звільнення, а саме 02.04.2025 у календарному обчисленні становить 19 років 05 місяців 16 днів.
Згідно з довідкою ГУНП в Луганській області від 09.01.2025 № 70/111/19-2024 вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу в ГУНП в Луганській області з 07.11.2015 по 01.03.2023.
Наказом ГУНП в Луганській області № 50 о/с від 03.03.2023 переведений до Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", з 01.03.2023.
Згідно обліків УКЗ за період з 07.11.2015 по 01.03.2023, ОСОБА_1 має залишки відпусток, а саме:
- за 2015 рік - залишок щорічної основної відпустки у кількості 03 діб, додаткова відпустка із збереженням грошового забезпечення, як учаснику бойових дій у кількості 14 днів;
- за 2021 рік - щорічна чергова оплачуваної відпустка у кількості 30 діб, щорічна додаткова оплачувана відпустка у кількості 11 діб;
- за 2022 рік - щорічна чергова оплачуваної відпустка у кількості 30 діб, щорічна додаткова оплачувана відпустка у кількості 12 діб, додаткова відпустка із збереженням грошового забезпечення, як учаснику бойових дій у кількості 14 днів;
На момент переводу позивача - 01.03.2023, щорічну чергову оплачувану відпустку, додаткову оплачувану відпустку та додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення, як учаснику бойових дій за 2023 рік ОСОБА_1 не використовував.
Позивач звертався до відповідача з заявою від 18.06.2025, відповідно до якої просив нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2015 та 2022 роки відповідно до статті 162 Закону України «Про відпустки».
Листом № 8867-2025 від 27.06.2025 (84517) відповідачем було повідомлено про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток учаснику бойових дій за 2015 та 2022 роки.
Отже, за період 2015 та 2022 роки позивач не використав додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення, як учасник бойових дій та не отримав грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки при звільненні, що стало підставою для звернення до суду.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі Закон № 504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР визначено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України.
Статтею 5 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII) встановлено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі Закон № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до абзацу першого частини першої, частини третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції (стаття 60 Закону № 580-VIII).
Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість щорічної відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частин восьмої, дев'ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час щорічної відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції за власним бажанням, за віком, за станом здоров'я (через хворобу) або у зв'язку зі скороченням штатів чи проведенням організаційних заходів, у році звільнення, за їх бажанням, надається щорічна основна відпустка з наступним звільненням, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. Датою звільнення поліцейського в цьому разі є останній день відпустки. При звільненні поліцейського зі служби в поліції проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини щорічної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. У разі загибелі (смерті) поліцейського таке відрахування не проводиться. Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
У разі загибелі (смерті) поліцейського грошова компенсація за всі невикористані ним дні відпусток, передбачених абзацами другим і третім цієї частини, виплачується членам його сім'ї, зазначеним в абзаці третьому частини шостої статті 94 цього Закону, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а в разі їх відсутності такі кошти входять до складу спадщини. Відкликання поліцейського із щорічної відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із щорічної відпустки здійснюється за письмовим наказом керівника відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260), визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).
Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами сьомим-десятим пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до законодавства, на день звільнення зі служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. У випадках припинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 8 розділу I цих Порядку та умов, і призупинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 7 цього розділу, виплата компенсації за невикористану відпустку проводиться з розміру грошового забезпечення, яке було встановлено на день припинення (призупинення), крім премії.
Суд звертає увагу, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Водночас, зазначені вище норми фактично встановлюють право поліцейського, який є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання положеннями Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації поліцейським невикористаної відпустки як учаснику бойових дій, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.
Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-XII.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19, який відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковим для врахування при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Суд зауважує, що у справі, що розглядається, положення Закону № 3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 200/13837/19-а та від 11 листопада 2021 року у справі № 200/1175/20-а.
Твердження відповідача про те, що внаслідок зміни правового регулювання спірних правовідносин через внесення змін до частини десятої статті 93 Закону № 580-VIII та її викладення в іншій редакції, застосуванню підлягають виключно положення цього Закону як спеціального, якими не визначено право поліцейських на отримання грошової компенсації за невикористані ними дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій, суд відхиляє як безпідставні, з огляду на таке.
Редакція частини десятої статті 93 Закону № 580-VIII, яка діяла до 05 жовтня 2023 року, також не визначала права поліцейських учасників бойових дій на отримання грошової компенсації за невикористані ними дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій. Разом з цим Верховний Суд у вище наведених постановах таке право поліцейських підтвердив і у подальшому від своєї правової позиції не відступав.
Відтак зміна редакції частини десятої статті 93 Закону № 580-VIII, якою знову ж таки не врегульовано спірне питання, жодним чином не нівелює правові висновки Верховного Суду щодо права поліцейських на отримання такої грошової компенсації.
Вищеописаними матеріалами справи підтверджено, що позивач під час проходження служби в Національній поліції України не використав додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових за 2015 рік - 14 діб та за 2022 рік - 14 діб, а всього 28 діб, тому при звільненні зі служби в поліції мав право на отримання грошової компенсації за такі дні невикористаної нею відпустки.
Отже, відповідач всупереч вище наведених правових норм не визначив у наказі про звільнення зі служби в поліції виплату позивачу грошової компенсації за дні невикористаної ним додаткової відпустки як учаснику бойових дій та не виплатив позивачу грошову компенсацію за таку відпустку, чим допустив протиправну бездіяльність.
При цьому суд вважає, що відсутність в наказі про звільнення зі служби в поліції, інформації про виплату компенсації за невикористані позивачем у спірному періоді днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій, не звільняє відповідача від обов'язку нарахувати та виплатити позивачу таку грошову компенсацію.
Доводи представника відповідача про те, що позивач не проходив службу в ДПОП "ОШБ "Лють" у 2015, 2022 роках, якого на той час не існувало, суд вважає незмістовними з огляду на те, що компенсація за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій виплачується у випадку звільнення особи.
Матеріалами справи підтверджено, що звільнення позивача відбулося безпосередньо з ДПОП "ОШБ "Лють".
Таким чином, саме ДПОП "ОШБ "Лють" має здійснити нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015, 2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
Що стосується доводів відповідача стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду, суд зазначає таке.
З наданих до матеріалів позовної заяви документів судом встановлено, що 02.04.2025 наказом Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Національної поліції України від 01.04.2025 № 338 о/с позивача звільнено зі служби в поліції з 02.04.2025 відповідно до пункту 7, частини першої, статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).
При цьому, предметом спору в цій справі є бездіяльність Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 », щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 та 2022 роки.
Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
На підставі викладеного, суд зауважує, що стосовно правовідносин за 2015 та 2022 роки, позивачем строк звернення не пропущено з огляду на правове регулювання згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції).
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ) до Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити.
Визнати противоправною бездіяльність Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 та 2022 роки (28 днів), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
Зобов'язати Департамент поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 та 2022 роки (28 днів), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.Є. Петросян