ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
06 жовтня 2025 року Справа № 924/441/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Крейбух О.Г. , суддя Юрчук М.І.
секретар судового засідання Приступлюк Т.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Пантели Наталії Петрівни
на додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 16.07.2025
(ухвалене в м. Хмельницькому)
у справі № 924/441/25 (суддя Танасюк О.Є.)
за позовом фізичної особи-підприємця Пантели Наталії Петрівни
до фізичної особи-підприємця Афанасієва Максима Семеновича
про стягнення 85 160 грн заборгованості з орендної плати за договором оренди приміщення від 01.05.2023 за період з 01.02.2024 по 20.12.2024
Відповідно до ч.13 ст.8, ч. 10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
В провадженні Господарського суду Хмельницької області перебувала справа № 924/441/25 за позовом фізичної особи-підприємця Пантели Наталії Петрівни до фізичної особи-підприємця Афанасієва Максима Семеновича про стягнення 85 160 грн заборгованості з орендної плати за договором оренди приміщення від 01.05.2023 за період з 01.02.2024 по 20.12.2024.
Господарський суд Хмельницької області рішенням від 01.07.2025 у справі №924/441/25 у позові відмовив.
Господарський суд Хмельницької області додатковим рішенням від 16.07.2025 у справі №924/441/25 задовольнив заяву фізичної особи-підприємця Афанасієва Максима Семеновича від 11.07.2025 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу. Стягнув з Фізичної особи-підприємця Пантели Наталії Петрівни на користь фізичної особи-підприємця Афанасієва Максима Семеновича 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Вказане додаткове рішення мотивоване тим, що позивачу було відмовлено у позові, а відповідачем понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн, і ці витрати є обґрунтованими, пропорційними та розумними, відповідають обставинам справи та обсягу виконаних адвокатом робіт.
Крім того, суд взяв до уваги те, що позивач не заперечував проти таких витрат.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду звернулася фізична особа-підприємець Пантела Наталія Петрівна із апеляційною скаргою, відповідно до якого просить додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 16.07.2025 у справі № 924/441/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
Апеляційна скарга обґрунтована таким.
Господарським судом Хмельницької області ухвалено додаткове рішення, без урахування заперечень позивачки від 16.07.2025 на заяву про ухвалення додаткового рішення.
Порядок обчислення гонорару у фіксованому розмірі або у формі погодинної оплати є взаємовиключними, а тому формулювання умови договору щодо сплати гонорару клієнтом "у фіксованій сумі, розмір якої визначається виходячи із погодинної оплати" є некоректним, таким, що не відповідає положенням ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
За такого формулювання умов договору неможливо встановити обставини, які входять в предмет доказування, а саме, в якому порядку обчислюється розмір гонорару - у фіксованому розмірі, чи у формі погодинної оплати, а тому договір про надання правничої допомоги від 07.05.2025, в частині порядку обчислення гонорару, є неналежним та недостовірним доказом.
Відповідно до акта приймання-передачі виконаної роботи до договору №76 від 07.05.2025 про надання правничої допомоги від 08.05.2025 адвокатом Соловей О. В. включено послугу з вивчення матеріалів справи та судової практики з питання, з яким звернувся клієнт, вартістю 4 000 грн, яка не є окремою, оплачуваною послугою, адже за своєю правовою природою є підготовкою (складанням) відзиву на позовну заяву.
Крім того, надання адвокатом такої послуги як "вивчення матеріалів справи та судової практики з питання, з яким звернувся клієнт" не обумовлено договором про надання правничої допомоги від 07.05.2025, а тому відшкодуванню не підлягає.
Відзив на позовну заяву було подано відповідачем а не його представником.
У квитанції про оплату гонорару адвоката в графі "вид витрат" не вказано про такий вид послуги як "вивчення матеріалів справи та судової практики з питання, з яким звернувся клієнт", за надання якої, згідно акта приймання-передачі виконаної роботи від 08.05.2025, відповідачу нараховано до сплати 4 000 грн.
Тобто, послуги, оплачені відповідачем згідно квитанції №76 від 08.05.2025 не узгоджуються з переліком послуг, зазначеним у акті приймання-передачі виконаної роботи від 08.05.2025. Крім того, у такій квитанції не конкретизовано, на підтвердження оплати вартості наданої правничої допомоги за яким саме договором видана квитанція, так і не вказано, в якій саме справі таку правничу допомогу надано Афанасієву М. С.
Відомості щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, зазначені в квитанції №76 від 08.05.2025, не відповідають документам, наявним у судовій справі, а квитанція адвоката Соловей О.В. №76 від 08.05.2025 є неналежним доказом.
Подані відповідачем документи на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу адвоката не відповідають критеріям належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації, розмір витрат на правничу допомогу відповідача є необґрунтованим та таким що не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру, характеру та обсягу наданої правничої допомоги.
За наведеного позивачка вважає додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 16.07.2025 таким, що постановлено з порушенням норм процесуального права та неправильною оцінкою доказів, що стосуються витрат відповідача на правничу допомогу, а тому підлягає скасуванню.
Відповідач подав суду апеляційної інстанції відзив, в якому вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
07.05.2025 між ФОП Афанасієвим М.С. та адвокатом Соловей О.В. укладено договір про надання правничої допомоги № 76, за яким адвокат зобов'язався надати юридичну консультацію у цій справі, підготувати відзив на позовну заяву, а відповідач зобов'язався забезпечити його усім необхідним для виконання доручення та виплатити гонорар. Розмір гонорару визначено виходячи з вартості однієї години роботи в сумі 2 000 грн.
Для надання правничої допомоги, а саме потребувалося виконання робіт, які були зазначені в акті виконаних робіт. Адвокат Соловей О.В. видав квитанцію про оплату гонорару в сумі 10 000 грн.
Подаючи відзив, відповідач надав копії договору про надання правничої допомоги, акт виконаних робіт та квитанцію про оплату гонорару адвоката.
ФОП Пантела Н. П. не подавала будь-якого клопотання щодо зменшення розміру судових витрат, а тому не має правових підстав для зменшення розміру судових витрат.
Позивачка у справі, у випадку задоволення позовних вимог, намагалася стягнути витрати на правничу допомогу з відповідача у сумі 8 000 грн, що є співмірно із витратами, які поніс відповідач.
Господарський суд Хмельницької області правомірно стягнув з фізичної особи-підприємця Пантели Н.П. на користь фізичної особи-підприємця Афанасієва М.С. витрати на правничу допомогу у сумі 10 000 грн.
Просить додаткове рішення господарського суду Хмельницької області від 16.07.2025 у справі № 924/441/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове, виходячи з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що у провадженні Господарського суду Хмельницької області перебувала справа № 924/441/25 за позовом фізичної особи - підприємця Пантели Наталії Петрівни до фізичної особи-підприємця Афанасієва Максима Семеновича про стягнення 85 160 грн заборгованості з орендної плати за договором оренди приміщення від 01.05.2023 за період з 01.02.2024 по 20.12.2024.
Справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання.
Господарський суд Хмельницької області рішенням від 01.07.2025 у справі №924/441/25 у позові відмовив (а. с. 122-125).
14.07.2025 до суду першої інстанції надійшла заява фізичної особи-підприємця Афанасієва Максима Семеновича від 11.07.2025, в якій заявник просить ухвалити додаткове рішення про стягнення з фізичної особи-підприємця Пантели Наталії Петрівни понесені відповідачем витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. Зазначає, що на підтвердження понесених витрат відповідачем разом з відзивом було надано копії договору про надання правничої допомоги, акта виконання робіт та квитанцію про оплату гонорару адвоката (а. с. 128-131).
Як вказано вище, Господарський суд Хмельницької області додатковим рішенням від 16.07.2025 у справі №924/441/25 задовольнив заяву фізичної особи-підприємця Афанасієва Максима Семеновича від 11.07.2025 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу. Стягнув з фізичної особи-підприємця Пантели Наталії Петрівни на користь фізичної особи-підприємця Афанасієва Максима Семеновича 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу (а. с. 135-137).
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення заяви про відшкодування судових витрат, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд звертає увагу на те, що додаткове судове рішення - це засіб виправлення неповноти основного судового рішення. Через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі його скасувати чи змінити, проте, він має право виправити деякі його недоліки, зокрема неповноту. Неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, скаржник посилається на те, що суд першої інстанції фактично не повідомляв позивачку про розгляд заяви відповідача, розглянув таку заяву без врахування заперечень позивачки.
Апеляційний господарський суд зауважує, що із матеріалів справи вбачається, що отримавши 14.07.2025 заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції, не повідомив позивачку про прийняття до розгляду заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення, відповідно не надав позивачці можливості заявити свої заперечення щодо поданої відповідачем заяви, а через два дні, 16.07.2025 ухвалив додаткове рішення, яким заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення задовольнив.
В пунктах 7.31, 7.32, 7.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 зазначено, що у процедурі розгляду заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони. Ключовими в цьому аспекті є приписи ч. 2 ст. 221 ГПК України, які в імперативному порядку встановлюють, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання. Отже, положення ч. 4 ст. 244 ГПК України про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов'язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до ч. 2 ст. 221 ГПК України чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим). Також при розгляді цієї заяви суд повинен забезпечити сторонам дотримання принципів змагальності, рівності в судочинстві, реалізацію права сторони бути вислуханою як передумови того, що вона була почута, що є складовою права на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справі Серявін проти України, заява №4909/04 від 10.02.2010).
З дослідженого колегією суддів вбачається, що ухвала про прийняття до розгляду заяви ФОП Афанасієва Максима Семеновича від 11.07.2025 про ухвалення додаткового рішення всупереч приписам ст. 221 ГПК України місцевим судом не приймалася, сторони про прийняття до розгляду заяви не повідомлялися.
Відповідно до ч. 3 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Тобто, суд першої інстанції мав розглянути таку заяву в тому самому порядку, що й ухвалювалося рішення суду, що в свою чергу, з врахуванням приписів ст. 176 ГПК України передбачає постановляння ухвали про прийняття такої заяви до розгляду та направлення її всім учасникам справи.
Крім того, з моменту отримання такої заяви, до моменту її розгляду минули лише два дні, при тому, що ч. 3 ст. 244 ГПК України встановлює десятиденний строк для розгляду цієї заяви.
Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.
З огляду на це, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачка не була повідомлена про розгляд заяви відповідача, невиправдано швидкий розгляд заяви відповідача не дав суду першої інстанції отримати заперечення позивачки на заяву відповідача, у зв'язку із чим скаржниця фактично була позбавлена права бути почутою щодо розгляду відповідної заяви.
Враховуючи, що основними засадами судочинства в Україні є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, апеляційний господарський суд виснує, що місцевий господарський суд, який розглянув заяву подану відповідачем повинен був повідомити позивачку про прийняття до розгляду заяви відповідача про розподіл судових витрат та надати позивачці можливість заявити свої заперечення щодо поданої заяви про ухвалення додаткового рішення.
За приписами п. 3 ч. 3 ст. 277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
За наведеного, рішення Господарського суду Хмельницької області від 16.07.2025 у справі № 924/441/25 підлягає скасуванню, у зв'язку із порушенням норм процесуального права.
В той же час, за загальним правилом, відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України метою апеляційного перегляду справи є перевірка апеляційним судом правильності й законності рішення суду першої інстанції, а способом досягнення цієї мети - розгляд справи по суті повторно. При цьому, в разі допущення процесуальних порушень, наведених у ч. 3 ст. 277 ГПК України, рішення суду першої інстанції є таким, що підлягає обов'язковому скасуванню, а тому у цьому випадку, суд апеляційної інстанції після скасування такого рішення зобов'язаний здійснити повторний розгляд заявлених вимог по суті в повному обсязі незалежно від доводів апеляційної скарги, що прямо випливає зі змісту зазначеної процесуальної норми та приписів ч. 4 ст. 269 ГПК України.
У зв'язку з чим колегія суддів розглядає по суті заяву фізичної особи-підприємця Афанасієва Максима Семеновича від 11.07.2025 про ухвалення додаткового рішення, з урахуванням заперечень позивачки викладених в апеляційній скарзі.
Відповідно до ст. 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.
Реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб'єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у рішенні від 16.11.2000 №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника.
Зокрема, в абзаці п'ятому пункту 5 мотивувальної частини зазначеного рішення визначається, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (ч. 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".
Конституційне право кожного на правничу допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Положеннями статті 16 ГПК України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до приписів статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно з приписами статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів у справі та повідомити про надання відповідних доказів у визначені ГПК України строки; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат з дотриманням вимог ч. 8 ст. 129, ст. 221 ГПК України.
Апеляційний господарський суд вказує, що у відзиві на позов відповідачем вказано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат у розмірі 10 000 грн та заявлено про їх стягнення з позивачки (а. с. 59-61).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Апеляційний господарський суд бере до уваги, що у розумінні положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Крім того, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може також відступити від вказаного у частині четвертій статті 129 ГПК України загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).
Також суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. (Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №925/1545/20).
Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Суд зауважує, що докази на підтвердження розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу були додані до відзиву на позов.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, правнича допомога в суді першої інстанції ФОП Афанасієву Максиму Семеновичу надавалася адвокатом Соловей О. В.
Зокрема, 07.05.2025 між фізичною особою-підприємцем Афанасієвим Максимом Семеновичем та адвокатом Соловей Олександром Васильовичем укладено договір про надання правової допомоги №76, згідно п. п. 1.1, 1.2 якого Адвокат бере на себе зобов'язання надавати необхідну правничу допомогу у судовій справі 924/441/25 про стягнення з нього заборгованості по сплаті орендної плати, надавати юридичні консультації, збирати докази, готувати та подавати відзив на позовну заяву у справі №924/441/25, а Клієнт зобов'язується сплатити гонорар адвоката за надання правничої допомоги передбачений у п. 1.2 та витрати пов'язані із виконанням договору.
Згідно з п. 4.1 договору за правничу допомогу, передбачену в п. п. 1.1, 1.2 договору замовник сплачує адвокату винагороду у фіксованій сумі, розмір якої визначається із вартості 1 години роботи - 2 000 грн. і складає 10 000 грн.
Відповідно до Акту приймання-передачі виконаної роботи до Договору про надання правової допомоги №76 від 07.05.2025 (а. с. 63), адвокатом надані послуги:
- вивчення матеріалів справи та судової практики з питання з яким звернувся Клієнт, витрачено часу 2 год., вартість 4 000 грн;
- надання юридичної консультації, витрачено часу 1 год., вартість 2 000 грн;
- підготовка відзиву на позовну заяву та додатки до нього, витрачено часу 2 год., вартість 4 000 грн.
В Акті сторони узгодили, що за виконану роботу Клієнт сплачує гонорар адвокату у сумі 10 000 грн, згідно із умовами договору. Клієнт не має претензій до Адвоката з приводу виконання зобов'язань згідно з умовами договору.
Суд враховує, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права (подібний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
Матеріали справи містять квитанцію №76 від 08.05.2025 про оплату гонорару та витрат за надання правничої допомоги (а. с. 64).
За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
У ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
За ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Як вказано вище, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5, 7 та 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Вказана правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічну правову позицію викладено у додаткових постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18, від 21.01.2020 у справі №916/2982/16, від 07.07.2020 у справі №914/1002/19).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Суд бере до уваги, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.22.2022 у справі №922/1964/21.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тому, з огляду на викладене, враховуючи розумну необхідність судових витрат для цієї справи, оцінюючи надані юридичні послуги та враховуючи заперечення позивачки, критерій розумної необхідності судових витрат для конкретної цієї справи, апеляційний господарський суд враховує таке.
Визначені Актом послуги: "вивчення матеріалів справи та судової практики з питання з яким звернувся Клієнт"; "надання юридичної консультації"; "підготовка відзиву на позовну заяву та додатки до нього" є фактично виокремленими послугами, які охоплюються послугою із підготовки та подання відзиву на позов.
Отже, ці послуги фактично повторюють одна одну і не створюють окремого правового результату, що міг би виправдати їх окрему оплату.
Поруч з цим, суд апеляційної інстанції відмічає, що дійсно, як вказує скаржниця відзив підписано безпосередньо відповідачем, а не його представником. Однак, відповідач з представником узгодили лише підготовку відзиву з додатками. Тому, подання відзиву самими відповідачем, не свідчить про ненадання такої послуги.
Щодо недоліків квитанції, то апеляційний господарський суд не вбачає, що наведені скаржником зауваження, є підставою для визнання такого доказу неналежним.
Крім того, витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
А тому навіть за наявності дефектів у платіжному документі, суд не може відмовити в розподілі таких витрат.
Відносно посилання скаржниці на порядок обчислення гонорару, то суд апеляційної інстанції вказує, що використавши свободу договору, адвокат та відповідач зафіксували лише вартість однієї години роботи (надання послуг) в розмірі 2 000 грн, з подальшим розрахунком загальної вартості наданих послуг. При цьому в договорі про надання правничої допомоги не визначено чітку суму вартості послуг (котра б не враховувала кількості наданих послуг).
Крім того, апеляційний господарський суд, при наданні оцінки послугам з правничої допомоги також врахував, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.10.2021 у справі № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19).
Водночас процедура стягнення витрат на правову допомогу не може використовуватися як інститут безпідставного збагачення та як інститут покарання за недобросовісну процесуальну поведінку одного з учасників провадження, оскільки таке стягнення не переслідуватиме легітимну мету та не відповідатиме процесуальній суті передбаченої положеннями ГПК України компенсації таких витрат (подібна позиція викладена в додаткових постановах Верховного Суду від 03.12.2024 у справі № 908/314/18, від 12.12.2024 у справі № 920/882/23(920/234/19), від 26.11.2024 у справі № 922/1792/24, від 19.11.2024 у справі № 873/103/24).
За вказаного апеляційний господарський суд дійшов висновку, що обсяг наданих позивачу юридичних послуг та їх вартості, є обґрунтованим та підтвердженим в загальному розмірі 8 000 грн, і в такій сумі підлягають стягненню з позивачки на користь відповідача.
Такий розмір витрат також узгоджується із тим, котрий відповідно до заявленого в позовній заві попереднього (орієнтованого) розрахунку, планувала нести позивачка.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, частково підтвердилися при апеляційному перегляді оскарженого додаткового рішення.
Враховуючи вищевикладене, до стягнення із позивача на користь відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 000 грн.
Підсумовуючи усе викладене, апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Пантели Наталії Петрівни слід задовольнити частково, а додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 16.07.2025 у справі № 924/441/25 скасувати, у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким стягнути з позивачки на користь відповідача 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Пантели Наталії Петрівни задовольнити частково.
2. Додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 16.07.2025 у справі №924/441/25 скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Заяву фізичної особи-підприємця Афанасієва Максима Семеновича від 11.07.2025 про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Пантели Наталії Петрівни ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи-підприємця Афанасієва Максима Семеновича ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) - 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В стягненні 2 000 грн витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
3. Господарському суду Хмельницької області видати наказ на виконання цієї постанови.
4. Справу № 924/441/25 надіслати Господарському суду Хмельницької області.
5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Крейбух О.Г.
Суддя Юрчук М.І.