вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"06" жовтня 2025 р. Справа№ 911/884/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Корсака В.А.
Алданової С.О.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради
на рішення Господарського суду Київської області від 26.05.2025 (повний текст складено 26.05.2025)
у справі № 911/884/25 (суддя Черногуз А.Ф.)
за позовом Адвокатського бюро "Мамаєва Дмитра Юрійовича"
до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради
про стягнення 115 189,49 грн боргу,
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
У березні 2025 року Адвокатське бюро "Мамаєва Дмитра Юрійовича" (далі - Бюро) звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою, у якій просить стягнути з Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради (далі - Підприємство) 115 189,49 грн, з яких 67 701,04 грн пені, 39 814,38 грн інфляційних втрат та 7 674,07 грн 3% річних.
На обґрунтування заявлених вимог Бюро зазначає, що рішенням Господарського суду Київської області від 24.01.2025 у справі №911/2427/24 було частково задоволено позов Бюро до Підприємства та стягнуто з Підприємства на користь Бюро 487 825,99 грн заборгованості за договором про надання правових послуг №30/06/23-1 від 30.06.2023, а також 27 687,12 грн пені, 6 678,92 грн 3% річних, 16 563,25 грн інфляційних втрат за період з 21.09.2023 до 02.09.2024 (за перерахунком суду). Бюро просить стягнути з Підприємства додаткові штрафні санкції за період з 03.09.2024 (дати, до якої було нараховано штрафні санкції у межах справи №911/2427/24) по 10.03.2025 (дата подання позовної заяви у справі, що розглядається).
Позиції учасників справи.
Підприємство проти заявлених до неї вимог заперечує та зазначає, що заявлена позивачем сума штрафних санкцій є необґрунтованою, оскільки нарахована поза межами шестимісячного строку від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, що обумовлено приписами ч. 6 ст. 232 ГК України.
Підприємство також зауважує, що у зв'язку з поданням апеляційної скарги рішення Господарського суду Київської області від 24.01.2025 у справі №911/2427/24 не набрало законної сили. Підприємство вважає, що Бюро використовує штрафні санкції як засіб надмірного збагачення, без наявності жодних збитків, що є порушенням вимог ч. 1 ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, та просить за таких підстав зменшити розмір штрафних санкцій на 90%.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Київської області від 26.05.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Бюро у зв'язку з простроченням виконання грошових зобов'язань за договором про надання правових послуг №30/06/23-1 від 30.06.2023 3% річних в сумі 7 564,86 грн, інфляційні втрати в сумі 39 814,38 грн, пеню в сумі 19 732,24 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 1 764,17 грн. В решті позову відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з рішенням Господарського суду Київської області від 26.05.2025, Підприємство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та постановити у цій частині у справі нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Здійснити перерозподіл судових витрат.
Скаржник вважає оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог необґрунтованим та незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні всіх обставин справи та при невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.
На думку апелянта, суд фактично не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносини, а саме ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України.
Підприємство зазначає, що суд першої інстанції, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми пені, констатував, що позивач здійснив його неправильно. На думку суду, до стягнення підлягала сума, яка становила 19 732,24 грн, а також у повній мірі нараховані позивачем інфляційні втрати та 3% річних, які суд стягнув з Підприємства у повному обсязі, залишивши без застосування вимоги ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України.
Апелянт вважає, що цілком очевидним є те, що позивач використовує штрафні санкції як засіб надмірного збагачення, без наявності жодних збитків, що є порушенням вимог ч. 1 ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, тим більше, що у справі №911/2427/24 з Підприємства на користь позивача і так було стягнуто близько 50 000 грн штрафних санкцій.
На думку скаржника, оскаржуване рішення не може вважатись справедливим та неупередженим, оскільки суд відхилив усі доводи Підприємства у той час, як від позивача прийняв та врахував усі докази. Суд узяв до уваги усі докази позивача, незважаючи на категоричні заперечення, чим порушив принцип змагальності. Зазначене, на думку апелянта, свідчить про порушення судом норм процесуального права, а саме ч. 1 ст. 2 та ч. 1-2 ст. 13 ГПК України. Невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, а також порушення суд норм процесуального права, надмірний формалізм та незрозуміла надпринциповість по відношенню до одного з учасників справи у порівнянні з максимальною лояльністю до іншого - все це призвело до порушення судом норм матеріального права, зокрема ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України.
Позиції учасників справи.
Бюро надало відзив на апеляційну скаргу, у якому просить відмовити у її задоволенні повністю та залишити рішення Господарського суду Київської області від 26.05.2025 у справі №911/884/25 без змін.
Позивач вважає, що наведена у апеляційній скарзі правова позиція відповідача не має належного правового обґрунтування та не відповідає нормам матеріального права у співвідношенні із фактичними обставинами справи.
Бюро зазначає, що згідно з п. 7.2. Договору № 30/06/23-1 від 30.06.2023 «у разі несвоєчасної або не повної оплати послуг та/або відшкодування витрат Замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки від суми боргу», тобто умовами договору передбачено нарахування пені за кожний календарний день прострочення виконання зобов'язання і нарахування пені здійснюється без обмеження у часі, тобто за весь період прострочення - до повного виконання відповідного зобов'язання. Відповідно, обчислення пені не має визначеного граничного строку і триває протягом усього періоду порушення зобов'язання.
Крім того, за доводами позивача, оскільки заборгованість залишалася непогашеною протягом усього строку судового розгляду справи №911/2427/24, він (позивач) зазнав додаткових втрат, зокрема інфляційних та пов'язаних із знеціненням грошових коштів, які мали бути сплачені своєчасно; відповідач, у свою чергу, різноманітно ухилявся від сплати зобов'язання.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2025 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2025 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/884/25 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Підприємства на рішення Господарського суду Київської області від 26.05.2025 до надходження матеріалів справи №911/884/25.
18.06.2025 матеріали справи №911/884/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2025 апеляційну скаргу Підприємства на рішення Господарського суду Київської області від 26.05.2025 залишено без руху. Надано Підприємству строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання доказів сплати судового збору в сумі 3 633,60 грн у встановленому порядку. Попереджено Підприємство, що у випадку неусунення у встановлений термін недоліків, апеляційну скаргу буде повернуто скаржнику.
27.06.2025 до апеляційної інстанції через «Електронний суд» від представника Підприємства надійшла заява про усунення недоліків з доданими до неї доказами сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі (квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки №12 від 25.06.2025).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства на рішення Господарського суду Київської області від 26.05.2025 у справі №911/884/25. Розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом п'яти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз'яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом п'яти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
30.06.2023 Бюро (виконавець) та Підприємство (замовник) уклали договір №30/06/23-1 про надання правових послуг (далі - договір), за умовами п. 1.1. якого виконавець зобов'язується надавати, а замовник приймати та оплачувати послуги по стягненню та/або реструктуризації заборгованості з фізичних та/або юридичних осіб (далі - боржники), в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі.
У період з серпня 2023 року по червень 2024 року Бюро надало Підприємству обумовлені договором послуги, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі послуг, строк оплати за якими є таким, що настав.
Рада взятий на себе обов'язок із здійснення оплати наданих позивачем послуг в повному обсязі не виконала.
У зв'язку з неналежним виконанням Радою зобов'язання за договором в частині оплати наданих послуг Бюро звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою, у якій просило стягнути з Підприємства 642 945,59 грн.
За результатом розгляду справи №911/2427/24 за поданим Бюро позовом Господарський суд Київської області рішенням від 24.01.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2025, частково задовольнив позов Бюро до Підприємства та стягнув з Підприємства на користь Бюро 487 825,99 грн заборгованості, 27 687,12 грн пені, 6 678,92 грн 3% річних та 16 563,25 грн інфляційних втрат за загальний період з 21.09.2023 по 02.09.2024.
Господарський суд Київської області у рішенні у справі №911/2427/24 констатував, що розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат за загальний період з 21.09.2023 по 02.09.2024 за кожним актом приймання-передачі послуг виконано Бюро окремо. Суд здійснив перерахунок 3% річних та інфляційних втрат та задовольнив позов у цій частині вимог частково, а в частині стягнення пені - повністю.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (ч. 3 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3% річних від простроченої суми.
У кредитора згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 виснувала, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Нарахування на суму боргу 3% річних та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Суд встановив, що рішенням Господарського суду Київської області від 24.01.2025 у справі №911/2427/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2025, присуджено до стягнення з Підприємства на користь Бюро 487 825,99 грн заборгованості за договором, 27 687,12 грн пені, 6 678,92 грн 3% річних, 16 563,25 грн інфляційних втрат та 8 081,33 грн витрат зі сплати судового збору.
У справі № 911/2427/24 суд встановив, що Бюро надало Підприємству послуги на підставі актів приймання-передачі послуг від 14.09.2023 (за серпень 2023 року) на суму 68466,52 грн, від 12.10.2023 (за вересень 2023 року) на суму 85768,77 грн, від 14.11.2023 (за жовтень 2023 року) на суму 90461,60 грн, від 11.12.2023 (за листопад 2023 року) на суму 63238,63 грн, від 23.01.2024 (за грудень 2023 року) на суму 61510,11 грн, від 20.02.2024 (за січень 2024 року) на суму 53735,54 грн, від 26.03.2024 (за лютий 2024 року) на суму 59844,40 грн, від 23.04.2024 (за березень 2024 року) на суму 50067,93 грн, від 20.05.2024 (за квітень 2024 року) на суму 62508,22 грн, від 20.06.2024 (за травень 2024 року) на суму 60631,08 грн, від 30.07.2024 (за червень 2024 року) на суму 67872,07 грн. Підприємство сплатило повністю лише акти приймання-передачі послуг за вересень 2023 року і за грудень 2023 року та частково сплатило акт за жовтень 2023 року, у зв'язку із чим позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в цій справі були задоволені частково, на суму 487 825,99 грн. Суд також зазначив, що розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат позивач виконав за загальний період з 21.09.2023 по 02.09.2024 за кожним актом приймання-передачі послуг окремо.
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (висновки Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №910/9823/17).
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в т. ч. в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Отже, встановлені рішенням Господарського суду Київської області від 24.01.2025 у справі №911/2427/24 обставини є преюдицією та повторного доведення не потребують.
Оскільки зазначене рішення, яким встановлено факт наявності у Підприємства заборгованості у розмірі 487 825,99 грн, набрало законної сили і Підприємство заборгованість Бюро не сплатило, а тому наявні правові підстави для нарахування за період прострочення оплати в інфляційних та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Бюро заявило до стягнення 3% річних та інфляційні втрати за період 03.09.2024 по 10.03.2025, нараховані на 494 868,50 грн, в той час як правомірним є здійснення таких нарахувань на суму 487 825,99 грн.
Перевіривши здійснений місцевим судом розрахунок 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до стягнення з Підприємства на корить Бюро підлягають 7 564,86 грн 3% річних.
Перевіривши здійснений місцевим судом розрахунок інфляційних нарахувань, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за період з 03.09.2024 по 10.03.2025 правомірним є нарахування інфляційних втрат у більшому розмірі, ніж заявив до стягнення позивач (а саме - 43 464,37 грн).
Водночас, враховуючи приписи ч. 2 ст. 237 ГПК України, колегія суддів вважає, що місцевий суд правомірно задовольнив ці вимоги Бюро саме у заявленому позивачем розмірі 39 814,38 грн, тобто, меншому.
Щодо вимог Бюро про стягнення з Підприємства 67 701,04 грн пені за період з 03.09.2024 по 10.03.2025, нарахованих на 494 868,50 грн боргу, суд зазначає таке.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Суд встановив, що за умовами п. 7.2 договору у разі несвоєчасної або неповної оплати послуг та/або відшкодування витрат замовник (відповідач) сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки від суми боргу.
Як зазначено вище, рішенням Господарського суду Київської області від 24.01.2025 у справі №911/2427/24 встановлено наявність у Підприємства заборгованості у розмірі 487 825,99 грн.
У справі № 911/2427/24 Бюро заявило до стягнення з Підприємства пеню за період 21.09.2023 по 02.09.2024, що перевищує шестимісячний термін, встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України.
Так, згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У справі №911/2427/24 суд встановив, що Бюро надало Підприємству послуги на підставі актів приймання-передачі послуг від 14.09.2023 (за серпень 2023 року), від 12.10.2023 (за вересень 2023 року) на суму 85768,77 грн, від 14.11.2023 (за жовтень 2023 року) на суму 90461,60 грн, від 11.12.2023 (за листопад 2023 року) на суму 63238,63 грн, від 23.01.2024 (за грудень 2023 року) на суму 61510,11 грн, від 20.02.2024 (за січень 2024 року) на суму 53735,54 грн, від 26.03.2024 (за лютий 2024 року) на суму 59844,40 грн, від 23.04.2024 (за березень 2024 року) на суму 50067,93 грн, від 20.05.2024 (за квітень 2024 року) на суму 62508,22 грн, від 20.06.2024 (за травень 2024 року) на суму 60631,08 грн, від 30.07.2024 (за червень 2024 року) на суму 67872,07 грн.
Суд також констатував, що порядок оплати наданих послуг сторони визначили в п. 6.4 договору, яким визначено, що оплата замовником (відповідачем) послуг, пов'язаних з стягненням заборгованості та з її реструктуризацією, проводиться протягом 5 банківських днів з дати підписання акту приймання-передачі послуг, але не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.
В контексті розуміння поняття "банківський день" суд вважає за необхідне зазначити, що з 01.04.2023 в Україні більше не існує поняття "банківський день". Система переказів функціонує на базі міжнародного стандарту ISO 20022, а це означає, що здійснювати міжбанківські платіжні операції можна в будь-який час, не чекаючи ранку чи закінчення вихідних. Раніше версія системи електронних платежів дозволяла надсилати банківські платежі виключно в межах банківського дня. Водночас за повідомленням Національного Банку України тепер система працює в режимі 24/7, що передбачає цілодобове виконання міжбанківських платіжних операцій без призупинення роботи системи та миттєвий перехід від поточного до наступного календарного дня (https://bank.gov.ua/ua/news/all/zapratsyuvalo-nove-pokolinnya-sep--na-bazi-standartu-iso-20022-v-tsilodobovomu-rejimi). Отже, обрахунок банківського дня здійснюється судом аналогічно до обрахунку календарних днів.
За таких обставин, строк оплати означених актів відповідно до умов договору є наступним:
- до 19.09.2023 (включно) за актом приймання-передачі послуг від 14.09.2023 (за серпень 2023 року);
- до 17.10.2023 (включно) за актом приймання-передачі послуг від 12.10.2023 (за вересень 2023 року) на суму 85 768,77 грн;
- до 19.11.2023 (включно) за актом приймання-передачі послуг від 14.11.2023 (за жовтень 2023 року) на суму 90 461,60 грн;
- до 16.12.2023 (включно) за актом приймання-передачі послуг від 11.12.2023 (за листопад 2023 року) на суму 63 238,63 грн;
- до 28.01.2024 (включно) за актом приймання-передачі послуг від 23.01.2024 (за грудень 2023 року) на суму 61 510,11 грн;
- до 25.02.2024 (включно) за актом приймання-передачі послуг від 20.02.2024 (за січень 2024 року) на суму 53 735,54 грн;
- до 31.03.2024 (включно) за актом приймання-передачі послуг від 26.03.2024 (за лютий 2024 року) на суму 59 844,40 грн (прострочення з 01.04.2024);
- до 28.04.2024 (включно) за актом приймання-передачі послуг від 23.04.2024 (за березень 2024 року) на суму 50 067,93 грн (прострочення з 29.04.2024);
- до 26.05.2024 (включно, оскільки 25.05.2024 є вихідним днем, неділею) за актом приймання-передачі послуг від 20.05.2024 (за квітень 2024 року) на суму 62 508,22 грн (прострочення з 27.05.2024);
- до 25.06.2024 (включно) за актом приймання-передачі послуг від 20.06.2024 (за травень 2024 року) на суму 60 631,08 грн (прострочення з 26.06.2024);
- до 04.08.2024 (включно) за актом приймання-передачі послуг від 30.07.2024 (за червень 2024 року) на суму 67 872,07 грн.(прострочення з 05.08.2024).
Апеляційний суд відзначає помилковість тверджень позивача як у позовній заяві, так і у відзиві на апеляційну скаргу, що нарахування пені на суму заборгованості не має визначеного граничного строку і триває протягом усього періоду порушення зобов'язання.
Місцевий суд доцільно навів висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 про те, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.
Інше тлумачення (розуміння) наведеного формулювання (ототожнення його зі строком нарахування) фактично унеможливлює застосування положень ч. 6 ст. 232 ГК України щодо шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій, оскільки на практиці сторони під час визначення в умовах договору відповідальності у вигляді пені майже завжди використовують формулювання щодо її нарахування "за кожен день прострочення", тим самим відтворюють визначення пені, закріплене в ч. 3 ст. 549 ЦК України.
Подібний висновок щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України та неможливості розцінювати формулювання в договорі (умови договору) про сплату пені за кожний день прострочення як установлення цим договором іншого, ніж передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/15492/17, від 01.07.2019 у справі №910/4377/18, від 08.07.2019 у справі №910/4375/18, від 22.08. 2019 у справі №914/508/17, від 15.11.2019 у справі №904/1148/19, від 12.12.2019 у справі №911/634/19, від 19.11.2020 у справі №910/12765/19, постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2021 у справі №910/17317/17, від 20.08.2021 у справі №910/13575/20.
Отже, правомірним за наведених вище підстав та обставин є нарахування пені за шість місяців з моменту прострочення, у межах визначеного Бюро у позові періоду, та є можливим за актами приймання-передачі послуг:
- від 26.03.2024 (за лютий 2024 року) на суму 59 844,40 грн, пеня за період з 03.09.2024 до 01.10.2024 (останній день шестимісячного строку) складає 1 232,86 грн;
- від 23.04.2024 (за березень 2024 року) на суму 50 067,93 грн, пеня за період з 03.09.2024 до 29.10.2024 складає 2 027,34 грн;
- від 20.05.2024 (за квітень 2024 року) на суму 62 508,22 грн, пеня за період з 03.09.2024 до 27.11.2024 складає 3 818,81 грн;
- від 20.06.2024 (за травень 2024 року) на суму 60 631,08 грн за період з 03.09.2024 до 26.12.2024 складає 4 976,39 грн;
- від 30.07.2024 (за червень 2024 року) на суму 67 872,07 грн за період з 03.09.2024 до 05.02.2025 складає 7 676,84 грн.
Нарахування пені на заборгованість за іншими актами приймання-передачі послуг не здійснюється, оскільки встановлений приписами ч. 6 ст. 232 ГК України строк (6 місяців) завершився за цими актами до 03.09.2024, тобто до дати початку розрахунку, визначеної позивачем.
Отже, загальна сума пені, яка підлягає стягненню з Підприємства на користь Бюро становить 19 732,24 грн, у зв'язку із чим відповідні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, висновку про що обґрунтовано дійшов суд першої інстанції.
Щодо клопотання Підприємства про зменшення розміру штрафних санкцій суд зазначає таке.
У поданому клопотанні Підприємство, посилаючись на ч. 1 ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, просило зменшити нараховані штрафні санкції на 90%.
На думку відповідача, цілком очевидно, що додаткові штрафні санкції є надмірно великими, оскільки на непідтверджену суму боргу у 487 825,99 грн позивач «донарахував» 115 189,49 грн, що складає майже 25% від суми непідтвердженого боргу; крім того, у справі № 911/2427/24 штрафні санкції вже стягувались.
Як уже зазначалося, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Оскільки сторони не встановлювали в договорі іншого розміру процентів річних, то у цій справі до спірних правовідносин щодо нарахування процентів річних на заборгованість слід застосовувати положення ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 щодо можливості зменшення 3% річних виснувала таке.
Законодавець в главі 24 Господарського кодексу України врегулював загальні засади відповідальності учасників господарських відносин таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у справі №902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.
Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
До того ж у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду та наведені в цій постанові висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.
При цьому суд у визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
За таких підстав зменшення розміру 3% річних є неможливим і відповідне клопотання Підприємства задоволення не підлягає.
З приводу зменшення інфляційних нарахувань суд зазначає таке.
Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14.11.2006 №519).
Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.
Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.
Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2023 у справі №904/4334/22, від 24.01.2024 у справі №917/991/22, від 01.10.2024 у справі №910/18091/23 та від 05.11.2024 у справі №902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №712/4975/22.
За таких підстав зменшення розміру інфляційних нарахувань є неможливим і відповідне клопотання Підприємства задоволення не підлягає.
Щодо зменшення пені суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, за змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій, зокрема з таких підстав, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки ч. 3 ст. 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Під час вирішення судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 ЦК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
У вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).
Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Застосоване у ст. 551 ЦК України словосполучення "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №904/3551/18, від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі №922/1607/19, від 04.10.2021 у справі №922/3436/20, від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21, від 22.05.2024 у справі №911/95/20).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 виснувала про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру, до якого суд має право її зменшити.
Суд наголошує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки відповідно до норми ст. 551 ЦК України є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанови Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/22964/17, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 12.02.2020 у справі №924/414/19, від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 15.11.2023 у справі №910/1266/23 тощо).
Необхідно враховувати і те, що питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст. 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст та умови конкретних правовідносин, наявність/відсутність наданих сторонами доказів у сукупності, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії.
Оцінюючи вище наведене, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що у вирішенні питання щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, котрі водночас мають узгоджуватися з положеннями ст. 233 ГК України і ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку, передбаченому ст. 86, 210, 237 ГПК України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22 тощо).
Розмір пені 19 732,24 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 4,04% від суми простроченої заборгованості, тобто її розмір не є надмірно великим. Крім того, Підприємство не довело, що пеня у такому розмірі є надмірним тягарем для нього. Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду, що її розмір є збалансованим та розумним з точки зору інтересів і дій обох сторін, а тому клопотання про її зменшення на 90% задоволенню не підлягає. При цьому суд врахував, що відповідач не надав доказів оплати основного боргу, а тому з моменту прийняття судом рішення про стягнення основного боргу цей борг так і залишився несплаченим.
Доводи Підприємства про те, що у справі №911/2427/24 штрафні санкції вже стягувались, колегія суддів оцінює критично та зазначає, що у названій Підприємством справі санкції стягувалися за інший період, ніж визначено у справі, що розглядається.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Судові витрати.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу апеляційну скаргу Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради на рішення Господарського суду Київської області від 26.05.2025 у справі №911/884/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 26.05.2025 у справі №911/884/25 залишити без змін.
3. Судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.
4. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України, за наявності підстав, визначених ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді В.А. Корсак
С.О. Алданова