вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"06" жовтня 2025 р. Справа№ 910/1350/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Корсака В.А.
Алданової С.О.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс"
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 (повний текст складено 05.05.2025)
у справі № 910/1350/25 (суддя Бойко Р.В.)
за позовом виконуючого обов'язки керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської обласної ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:
Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради "Обласна клінічна психіатрична лікарня №3",
про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 292 473,17 грн,
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
У лютому 2025 року виконуючий обов'язки керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом в інтересах держави в особі Харківської обласної ради (далі - Рада) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" (далі - Товариство), в якому просить суд стягнути з Товариства на користь Ради до обласного бюджету кошти у сумі 292 473,17 грн як безпідставно сплачені.
На обґрунтування заявлених вимог прокурор зазначає, що за наслідками проведеної публічної закупівлі №UA-2020-11-17-005876-c було укладено договір №382 про закупівлю електричної енергії від 28.12.2020, за умовами якого Товариство зобов'язалось поставити Комунальному некомерційному підприємству Харківської обласної ради "Обласна клінічна психіатрична лікарня №3" (далі - Лікарня) товар (електричну енергію) у загальній кількості 965 000 кВт/год за ціною 1,91558182 грн за 1 кВт з ПДВ. Однак в період дії спірного договору було укладено шість додаткових угод до договору №382 від 28.12.2020, якими серед іншого було збільшено первісну ціну товару за договором до 3,121169 грн за 1 кВт з ПДВ, тобто в 2,6 раза, а її обсяг зменшився на 315 543 кВт/год.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 у справі №922/2432/23 за поданим Салтівською окружною прокуратурою міста Харкова позовом визнано недійсними укладені між Товариством та Лікарнею додаткові угоди від 22.02.2021 №3, від 18.03.2021 №4, від 04.10.2021 №6, від 02.11.2021 №7, від 26.11.2021 №8, від 13.12.2021 №9 до договору №382 про закупівлю електричної енергії від 28.12.2020, тому, на думку прокуратури, правова підстава набуття цих коштів відповідачем відпала.
Виконуючий обов'язки керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова вважає, що оскільки дія договору №382 про закупівлю електричної енергії від 28.12.2020 завершилась у 2021 році, тобто разом із завершенням бюджетного періоду 2021 року, зайво сплачені Лікарнею та безпідставно отримані Товариством кошти у розмірі 292 473,17 грн на підставі ст. 216, 1212 ЦК України слід стягнути з відповідача в дохід Харківського обласного бюджету.
Позиції учасників справи.
27.02.2025 Товариство сформувало в системі "Електронний суд" відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Відповідач зазначає, що ст. 44 Закону України "Про публічні закупівлі" визначає конкретних суб'єктів, на яких покладається відповідальність за порушення вимог цього Закону, а саме: уповноважених осіб, службових (посадових) осіб замовників, службових (посадових) осіб та членів органу оскарження, службових (посадових) осіб Уповноваженого органу, службових (посадових) осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, службових (посадових) осіб органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (обслуговуючого банку). Стаття 164-14 КУпАП не передбачає такої міри відповідальності як стягнення з постачальника надмірно сплачених чи безпідставно сплачених грошових коштів на користь замовника у разі внесення змін до істотних умов договору про закупівлю у випадках, не передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», натомість ст. 164-14 КУпАП передбачає, що внесення змін до істотних умов договору про закупівлю у випадках, не передбачених Законом, тягнуть за собою накладення штрафу на службових (посадових), уповноважених осіб замовника від тисячі п'ятсот до трьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тому покладення відповідальності на постачальника у вигляді стягнення безпідставно сплачених грошових коштів на користь споживача або бюджету за порушення норм п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» є неправомірним, незаконним, необґрунтованим та таким, що суперечить ст. 44 Закону України «Про публічні закупівлі» та ст. 164-14 КУпАП. У свою чергу ст. 38 КУпАП визначає строки накладення адміністративного стягнення. Крім того, Товариство відзначає, що прокурор звертається з таким самим позовом, між тими ж сторонами, про той же предмет спору, що і у справі №922/2432/23, та просить суд стягнути грошові кошти не на користь Лікарні, а на користь Ради. Також у відзиві відповідач просить суд визнати причини не подання відзиву на позов у встановлений строк (26.02.2025) поважними та залучити даний відзив на позов до матеріалів справи №910/1350/25.
05.03.2025 Салтівська окружна прокуратура міста Харкова надала відповідь на відзив, у якій зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 у справі №922/2432/23 визнано недійсними додаткові угоди №3 від 22.02.2021, №4 від 18.03.2021, №6 від 04.10.2021, №7 від 02.11.2021, №8 від 26.11.2021 та №9 від 13.12.2021 до договору про закупівлю електричної енергії №382 від 28.12.2020, укладені між Товариством та Лікарнею. А отже отримана відповідачем надлишкова оплата у сумі 292 473,17 грн є майном, яке відповідач зберіг у себе за рахунок позивача без достатньої правової підстави. Тому предметом заявленого прокурором позову є повернення коштів, безпідставно одержаних за недійсними додатковими угодами відповідно до положень ст. 1212 ЦК України, в той час як питання порушення посадовими особами порядку проведення закупівель, встановлення винних осіб чи накладення адміністративних стягнень не є предметом даного судового розгляду. Також прокурор не погоджується з доводами Товариства, що підстави позову ідентичні справі №922/2432/23. Прокурор повідомляє, що постановою Північного апеляційного господарського суду 20.03.2024 у справі №922/2432/23 частково задоволено апеляційну скаргу Товариства та скасовано рішення Господарського суду міста Києва в частині задоволення позову про стягнення надмірно сплачених коштів у сумі 292 473,17 грн; прийнято нове рішення, яким позов керівника Салтівської окружної прокуратури м. Харкова, поданий в інтересах держави в особі Лікарні, залишено без розгляду. Прокурор зазначає, що за таких обставин на теперішній час відсутнє рішення суду про той же предмет спору, між тими ж сторонами і з тих же підстав, в той час як відповідно до ч. 4 ст. 226 ГПК України залишення позовної заяви без розгляду не є перешкодою для повторного звернення до суду з такою заявою.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 позов виконуючого обов'язки керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської обласної ради задовольнити повністю. Стягнуто з Товариства на користь Ради кошти в розмірі 292 473,17 грн та судовий збір у розмірі 3 509,68 грн.
Суд дійшов висновку, що під час звернення з позовом у цій справі прокурор належним чином підтвердив бездіяльність компетентного органу, який знав про порушення інтересів держави, однак не звертався до суду з відповідним позовом та не визнавав відповідного порушення, а тому підстави для залишення позову прокурора в інтересах держави в особі Харківської обласної ради без розгляду відсутні.
Суд виснував, що оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2023, залишеним в цій частині без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі №922/2432/23, визнано недійсними додаткові угоди №3 від 22.02.2021, №4 від 18.03.2021, №6 від 04.10.2021, №7 від 02.11.2021, №8 від 26.11.2021 та №9 від 13.12.2021 до договору, сплачені позивачем кошти у розмірі 292 473,17 грн (1 536 561,19 грн сплачених коштів - 1 244 088,02 грн коштів, що підлягали сплаті за спірну електричну енергію) підлягають поверненню за недійсним правочином.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись і рішенням Господарського суду міста Києва від 03.04.2025, Товариство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти постанову, якою позовну заяву виконуючого обов'язки керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Ради до Товариства, третя особа - Лікарня, про стягнення з Товариства на користь Ради до обласного бюджету коштів у сумі 292 473,17 грн залишити без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Апелянт вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
На думку Товариства, виконуючий обов'язки керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова не довів факт неналежного виконання Радою своїх обов'язків щодо захисту державних інтересів як підстави для звернення до суду з позовом у порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Товариство вважає, що у цій справі наявні обґрунтовані підстави для залишення позову виконуючого обов'язки керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова, поданого в інтересах держави в особі Харківської обласної ради, без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, що виключає необхідність надавати судом оцінку іншим аргументам прокурора, які стосуються передусім з'ясування обставин обґрунтованості/необґрунтованості позову про визнання правочинів недійсними та стягнення грошових коштів, оскільки дослідженню вказаних обставин має передувати належне та обґрунтоване звернення прокурора до суду в інтересах компетентного органу.
У господарській справі №922/2432/23, на яку послався місцевий господарський суд у справі, що розглядається, суди дійшли висновку, що укладенням оспорюваних додаткових угод порушено п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", що є підставою для визнання зазначених додаткових угод недійсними відповідно до ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України. Оскаржуваним рішенням суд стягнув грошові кошти у розмірі 292 473,17 грн з Товариства на користь Ради як безпідставно отримані Товариством згідно зі ст. 216, 1212 ЦК України.
Товариство не погоджується з висновками суду щодо можливості застосування передбачених статтями 216, 1212 ЦК України наслідків недійсності правочину, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (як зазначив прокурор у позові), та вважає, що до таких правовідносин сторін положення ч. 1 ст. 1212 ЦК України є незастосованими.
Заявлені клопотання.
Скаржник у апеляційній скарзі просив зупинити провадження у справі №910/1350/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великої Палатою Верховного Суду справи №920/19/24 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення.
На обґрунтування заявленого клопотання Товариство зазначає, що у справі №910/1350/25 прокурор при поданні позову з наявністю підстав для його задоволення посилався, зокрема, на правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо питання застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Законом України "Про публічні закупівлі", викладену у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22. Товариство відзначає, що постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 Велика Палата Верховного Суду, відповідаючи на питання, поставлене на її вирішення про те, чи дозволяють норми п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII збільшувати ціну товару більш як на 10% від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю, виснувала, що норми п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону №922-VIII не дозволяють збільшувати ціну товару більш ніж на 10% від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю.
Позиції учасників справи.
Салтівська окружна прокуратура міста Харкова надала відзив на апеляційну скаргу, у якому вважає доводи, наведені відповідачем у апеляційній скарзі, необґрунтованими та безпідставними, наводить власні доводи на їх спростування, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2025 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1350/25 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 до надходження матеріалів справи №910/1350/25.
05.06.2025 матеріали справи №910/1350/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 у справі №910/1350/25. Розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Запропоновано виконуючому обов'язки керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Ради та Лікарні надати свої заперечення щодо заявленого клопотання про зупинення провадження у справі №910/1350/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великої Палатою Верховного Суду справи №920/19/24 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення. Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом п'яти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз'яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом п'яти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.
Розгляд клопотань.
Салтівська окружна прокуратура міста Харкова надала заперечення на клопотання Товариства про зупинення провадження, у якому проти його задоволення заперечує та просить відмовити й його задоволенні.
Прокурор зазначає, що предметом спору у справі №920/19/24 є визнання недійсними додатковий угод до договору про закупівлю електричної енергії, а підставами позову - порушення сторонами вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Предметом спору у справі №910/1350/25, що розглядається, є стягнення з відповідача безпідставно отриманих грошових коштів, а підставами позову - обов'язок повернути майно, отримане без достатньої правової підстави, відповідно до положень ст. 1212 ЦК України. А отже вище зазначені провадження мають абсолютно різні як предмети, так і підстави позовів, а тому не є подібними за юридичним складом. Більше того, питання законності додаткових угод, укладених між Товариством та Лікарнею до договору про закупівлю електричної енергії №382 від 28.12.2020, вже було досліджено судом. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 у справі №922/2432/23, яке набрало законної сили, визнано недійсними додаткові угоди №3 від 22.02.2021, №4 від 18.03.2021, №6 від 04.10.2021, №7 від 02.11.2021, №8 від 26.11.2021 та №9 від 13.12.2021 до договору про закупівлю.
Відмовляючи у задоволенні заявленого Товариством клопотання, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до ст. 2 ГПК України серед основних завдань господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи (п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів господарського судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов'язаний зупинити провадження у справі.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення.
Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом.
У господарському процесі підстави зупинення провадження регламентовані ст. 227 та 228 ГПК України.
Стаття 227 ГПК України визначає обставини, за яких господарський суд зобов'язаний зупинити провадження у справі.
Стаття 228 ГПК України визначає випадки, коли суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі.
Зокрема, п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України передбачено право суду зупинити провадження у справі за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
У справі, що розглядається, Товариство просить суд апеляційної інстанції зупинити провадження у справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України у зв'язку з переглядом в касаційному порядку судового рішення, яке воно (Товариство) вважає прийнятим у подібних правовідносинах.
Процесуальний закон надає суду право, у т.ч. з власної ініціативи, зупинити провадження у справі, вимагаючи при цьому здійснення оцінки правовідносин у цих справах за критерієм подібності та відповідного з урахуванням цього обґрунтування своїх висновків щодо наявності підстав зупинення провадження у справі.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (п. 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (п. 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (п. 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (п. 22); від 31.10.2018 року у справі №372/1988/15-ц (п. 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (п. 22) і №522/2110/15-ц (п. 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (п. 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Наведені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
Колегія суддів зазначає, що у справі №920/19/24 розглядається питання щодо визнання недійсними додаткових угод до договору про закупівлю електричної енергії з підстав порушення сторонами вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та про стягнення з відповідача надмірно сплачених коштів на підставі спірних додаткових угод.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, передаючи справу №920/19/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначив про необхідність відступу (шляхом уточнення) від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, щодо застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
У справі №910/1350/25, що розглядається, вимогою позову є стягнення з відповідача безпідставно отриманих грошових коштів, а підставами позову - обов'язок повернути майно, отримане без достатньої правової підстави відповідно до положень ст. 1212 ЦК України, оскільки додаткові угоди до договору про закупівлю електричної енергії вже визнані недійсними судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Зважаючи на наведені Товариством на обґрунтування заявленого клопотання доводи, враховуючи, що питання дійсності або недійсності додаткових угод, а також застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не є предметом розгляду у справі №910/1350/25, оскільки ці додаткові угоди вже визнані недійсними судовим рішенням у справі №910/2432/23, яке набрало законної сили, і у справі №910/1350/25 заявлено вимогу про стягнення з Товариства коштів, які, за доводами прокуратури, за таких обставин були сплачені Товариству безпідставно, колегія суддів вважає, що справи №910/1350/25 та 920/19/24 не є подібними і підстави для зупинення провадження відсутні.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
Лікарня провела відкриті торги за ДК 021:2015:09310000-5 - Електрична енергія та за результатами розгляду тендерних пропозицій визначила переможцем Товариство.
28.12.2020 Лікарня (споживач) та Товариство (постачальник) уклали договір про закупівлю електричної енергії №382 (далі - договір), предметом якого є закупівля електричної енергії, ДК 021:2015 під кодом: 09310000-5: "Електрична енергія", за ціною 1,91558182 грн з ПДВ за 1 кВт/год, за обсяг електричної енергії 965 000 кВт/год, загальною вартістю 1 848 536,46 грн за рахунок загального фонду бюджету - 1 833 211,82 грн, за рахунок власних коштів - 15 324,64 грн.
Строк постачання електричної енергії - до 31.12.2021. Договір вступає в силу з 01.01.2021 та діє до 31.12.2021, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
За умовами п. 1.1 договору постачальник постачає споживачу енергію, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Відповідно до п. 1.4 договору обсяги закупівлі електричної енергії можуть бути зменшені споживачем залежно від потреб споживача, зміни ціни на електричну енергію та від реального фінансування видатків.
У подальшому, сторонами до Договору укладено низку додаткових угод, за якими змінено ціну товару у бік збільшення, а саме:
- додатковою угодою від 22.02.2021 №3 з 01.01.2021 збільшено ціну за 1 кВт/год електроенергії до 2,07 грн;
- додатковою угодою від 18.03.2021 №4 з 01.02.2021 збільшено ціну за 1 кВт/год електроенергії до 2,24 грн;
- додатковою угодою від 04.10.2021 №6 з 01.08.2021 збільшено ціну за 1 кВт/год електроенергії до 2,43 грн;
- додатковою угодою від 02.11.2021 №7 з 01.09.2021 збільшено ціну електроенергії до 2,64 грн;
- додатковою угодою від 26.11.2021 №8 з 01.10.2021 збільшено ціну за 1 кВт/год електроенергії до 2,87 грн;
- додатковою угодою від 13.12.2021 №9 з 01.11.2021 збільшено ціну за 1 кВт/год електроенергії до 3,12 грн.
Згідно з наявними у матеріалах справи актами прийому-передачі товару та платіжними дорученнями Товариство поставило Лікарні електричну енергію в обсязі 649 457 кВт/год на суму 1 536 561,19 грн.
У липні 2023 року Салтівська окружна прокуратура міста Харкова звернулась до господарського суду в інтересах держави в особі: 1) Ради, 2) Лікарні та 3) Північно-Східного офісу Держаудитслужби з позовною заявою до Товариства, у якій просила визнати недійсними додаткові угоди №3 від 22.02.2021, №4 від 18.03.2021, №6 від 04.10.2021, №7 від 02.11.2021, №8 від 26.11.2021 та №9 від 13.12.2021 до договору про закупівлю електричної енергії №382 від 28.12.2020, а також просила стягнути з Товариства на користь Лікарні надмірно сплачені кошти в сумі 292 473,17 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 у справі №922/2432/23 позов задоволено повністю; визнано недійсними додаткові угоди від 22.02.2021 №3, від 18.03.2021 №4, від 04.10.2021 №6, від 02.11.2021 №7, від 26.11.2021 №8, від 13.12.2021 №9 до договору про закупівлю електричної енергії від 28.12.2020 №382, укладені між Товариством та Лікарнею; стягнуто з Товариства на користь Лікарні 292 473,17 грн надмірно сплачених коштів; стягнуто з Товариства на користь Харківської обласної прокуратури 20 491,10 грн судового збору.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 апеляційну скаргу Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 у справі №922/2432/23 задоволено частково; рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 у справі №922/2432/23 скасовано в частині задоволення позову керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова, поданого в інтересах держави в особі Лікарні про стягнення надмірно сплачених коштів у розмірі 292 473,17 грн; прийнято в цій частині нове рішення, яким позов керівника Салтівської окружної прокуратури м. Харкова, поданий в інтересах держави в особі Лікарні, про стягнення надмірно сплачених коштів у розмірі 292 473,17 грн залишено без розгляду; в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 у справі №922/2432/23 залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду від 12.09.2023 у справі №922/2432/23 в частині стягнення коштів та залишаючи в цій частині позов без розгляду, апеляційний господарський суд виходив із того, що у відносинах щодо розрахунків з постачальником електричної енергії за договором комунальний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як сторона у зобов'язальних правовідносинах, а тому колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Лікарні та необхідність залишення позову, поданого прокурором в інтересах держави в особі Лікарні, без розгляду відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Постанова Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі №922/2432/23 в касаційному порядку не оскаржувалась.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Частиною 1 ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у т.ч. гроші.
Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у т.ч. у виді розірвання договору (висновки Верховного Суду України у постановах від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15; висновки Верховного Суду у постановах від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18).
При цьому згідно з п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Суд встановив, що 28.12.2020 Лікарня уклала з Товариством договір про закупівлю електричної енергії №382, а також додаткові угоди №3 від 22.02.2021, №4 від 18.03.2021, №6 від 04.10.2021, №7 від 02.11.2021, №8 від 26.11.2021 та №9 від 13.12.2021 до нього, на виконання умов яких здійснила оплату електричної енергії в обсязі 649 457 кВт/год та сплатила за неї Товариству кошти у розмірі 1 536 561,19 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи, а також не заперечується сторонами.
У справі №922/2432/23 прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Ради, Лікарні, Північно-Східного офісу Держаудитслужби до Товариства, у якому просив визнати недійсними зазначені вище додаткові угоди до договору №382 від 28.12.2020 та стягнути з Товариства на користь Лікарні надмірно сплачені кошти в сумі 292 473,17 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2023, залишеним у відповідній частині без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі №922/2432/23, визнано недійсними додаткові угоди №3 від 22.02.2021, №4 від 18.03.2021, №6 від 04.10.2021, №7 від 02.11.2021, №8 від 26.11.2021 та №9 від 13.12.2021 до договору №382 від 28.12.2020.
Частиною 4 ст. 75 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
У межах справи №922/2432/23 було встановлено недійсність додаткових угод №3 від 22.02.2021, №4 від 18.03.2021, №6 від 04.10.2021, №7 від 02.11.2021, №8 від 26.11.2021 та №9 від 13.12.2021 до договору та неправомірність збільшення ціни електричної енергії та відповідно (додатковими угодами поетапно було збільшено ціну електричної енергії за Договором з 1,91558182 грн до 3,121169 грн за 1 кВт/год).
За ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Згідно зі ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна його відчужувачу не відновлює права позивача, то судом може бути застосований інший ефективний спосіб захисту порушеного права в рамках заявлених позовних вимог (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №125/2157/19).
Недійсність спірних додаткових угод означає, що зобов'язання сторін регулюються виключно договором, тобто і поставка товару, і його оплата мають здійснюватися сторонами відповідно до умов саме первісної редакції укладеного договору.
Отже, внаслідок підвищення цін на електричну енергію на підставі додаткових угод, які були визнані недійсними рішенням у справі №922/2432/23, Товариству мало бути сплачено за електричну енергію в обсязі 649 457 кВт/год кошти у розмірі 1 244 088,02 грн (649 457 кВт/год х 1,91558182 грн з ПДВ за 1 кВт/год, погодженої в договорі ціни).
Відповідно, сплачені позивачем кошти у розмірі 292 473,17 грн (1 536 561,19 грн сплачених коштів - 1 244 088,02 грн коштів, що підлягали сплаті за спірну електричну енергію) підлягають поверненню за недійсним правочином, а тому позов виконуючого обов'язки керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова про стягнення з Товариства на користь Ради безпідставно сплачених коштів підлягає задоволенню повністю.
Щодо правових підстав для звернення прокуратури із даним позовом колегія суддів зазначає таке.
За приписами ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції. Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції.
У суді першої інстанції Товариство подало відзив на позовну заяву, у якому не наводило заперечень щодо повноважень прокуратури на подання позовної заяви у цій цій справі.
Згідно з ч. 1, 4 ст. 165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
У апеляційній скарзі Товариство зазначає, що місцевий господарський суд не врахував висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду, зокрема у справі №915/1338/20, щодо участі прокуратури у даній справі в особі Ради та наявності підстав для залишення позову прокурора без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
При цьому Товариство у апеляційній скарзі не наводить обставин, за яких такі заперечення не були включені до відзиву на позовну заяву.
Водночас суд першої інстанції надав належну оцінку повноваженням прокуратури щодо подання позову в інтересах Ради, з якою погоджується апеляційний суд.
Зокрема, згідно п. 3 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор, серед іншого, звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави в позовній, чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Суд встановив, що Салтівська окружна прокуратура міста Харкова звернулась до Ради з листом вих. №53-102-1894вих-24 від 25.04.2024, у якому повідомила про наслідки розгляду справи №922/2432/23, а також звернула увагу Ради, що колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку що, оскільки органом, який здійснює управління майном Лікарні, є Рада, на яку також покладаються функції внутрішнього контролю за повнотою надходжень і витрачанням бюджетних коштів, в т.ч. при проведенні публічних закупівель, а тому Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі. Тому прокуратура пропонувала позивачу вжити вичерпних заходів спрямованих на захист інтересів держави шляхом пред'явлення до суду відповідної позовної заяви до Товариства про стягнення зазначених коштів на користь Ради.
Рада у листі вих. №4225-24 від 04.06.2024, посилаючись на правоздатність та дієздатність Лікарні, яка була платником за договором, повідомила Салтівську окружну прокуратуру міста Харкова, що звернулась до Лікарні з пропозицією вжити заходів щодо стягнення коштів.
Листом вих. №53-102-3466ВИХ-24 від 02.08.2024 Салтівської окружна прокуратура міста Харкова повідомила Раду, що станом на 02.08.2024 на офіційному вебпорталі "Судова влада України" відсутня інформація про подання позовної заяви до Товариства про стягнення коштів у розмірі 292 473,17 грн.
Листом вих. №6143-24 від 29.08.2024 Рада повідомила Салтівську окружну прокуратуру міста Харкова про намір Лікарні самостійно вжити заходів для врегулювання взаємовідносин із постачальником електричної енергії.
Салтівська окружна прокуратура міста Харкова звернулась до Лікарні з листом вих. №53-102-3918ВИХ-24 від 05.09.2024, у якому повідомила, що станом на 05.09.2024 на офіційному вебпорталі "Судова влада України" відсутня інформація про подання позовної заяви до Товариства про стягнення коштів у розмірі 292 473,17 грн та просила невідкладно вжити заходів на захист порушених інтересів держави.
Листом вих. №53-102-189ВИХ-25 від 16.01.2025 Салтівська окружна прокуратура міста Харкова витребувала від Лікарні документи.
Також Салтівська окружна прокуратура міста Харкова направила Раді повідомлення вих. №53-103-517вих-25 від 03.02.2025 в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про намір подати позов від імені Ради про стягнення з Товариства коштів у розмірі 292 473,17 грн.
Отже, як обгрунтовано виснував місцевий суд, ні Рада, ні Лікарня до дати звернення прокурора з позовом у цій справі не вжили заходів для повернення до бюджету коштів у розмірі 292 473,17 грн, сплачених Лікарнею на підставі правочинів, що були визнані недійсними, хоча з дати коли в судовому порядку було встановлено недійсність спірних додаткових угод до звернення прокурора із даним позовом минуло майже 11 місяців.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 виснувала, що сам факт незвернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб'єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, а також у постановах Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 16.07.2021 у справі №917/644/18 та від 09.02.2022 у справі №922/2399/21.
За таких підстав правомірним є висновок суду першої інстанції, що зверненням до суду з позовом у даній справі прокурор належним чином підтвердив бездіяльність компетентного органу, який знав про порушення інтересів держави, однак не звертався до суду з відповідним позовом та не визнавав відповідного порушення. Відповідно, підстави для залишення позову виконуючого обов'язки керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської обласної ради без розгляду відсутні.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Судові витрати.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 у справі №910/1350/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 у справі №910/1350/25 залишити без змін.
3. Судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.
4. Справу №910/1350/25 повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України, за наявності підстав, визначених ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді В.А. Корсак
С.О. Алданова