01.10.25
22-ц/812/1720/25
Єдиний унікальний номер судової справи: 484/1509/25
Номер провадження 22-ц/812/1720/25 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В.
01 жовтня 2025 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого - Крамаренко Т.В.,
суддів: Локтіонової О.В., Ямкової О.О.,
із секретарем судового засідання - Шурмою Є.М.,
за участю представника відповідача - адвоката Дорова А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом
Доровим Андрієм Олексійовичем
на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 липня 2025 року, ухваленого під головуванням судді - Маржиної Т.В., в приміщенні того ж суду по справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» (наділі - АТ Сенс Банк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У березні 2025 року АТ «Сенс Банк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтовано тим, що 23 листопада 2018 року між Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено угоду про надання споживчого кредиту № 592250713 (далі - Договір).
Відповідно до умов Договору позивач зобов'язався надати відповідачу кредит, а відповідач зобов'язався в порядку та на умовах, що визначені договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.
Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надавши відповідачу кредит на споживчі цілі у сумі 20 896, 90 грн строком на 24 місяці з процентною ставкою - 0,01 % річних, тип ставки - фіксована, дата повернення кредиту 26 листопада 2020 року.
Проте позичальник не виконав взяті на себе зобов'язання, припинивши здійснювати платежі в рахунок повернення кредиту та сплачувати проценти за користування ним у зв'язку з чим станом на 07 серпня 2024 року утворилась заборгованість у розмірі 159 186,29 грн, з яких за простроченим тілом кредиту заборгованість складає 106 529,50 грн та 52 656,79 грн за простроченими відсотками, яка в добровільному порядку не сплачена.
Посилаючись на викладене позивач просив стягнути з відповідача вказану заборгованість та вирішити питання про судові витрати.
26 травня 2025 року представник відповідача - адвокат Доров А.О. надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволені позовних вимог.
У відзиві зазначає, що боржник - ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 20 896, 90 грн у вигляді зарахування коштів на картковий рахунок строком на 24 місяців.
Однак відповідно до п.18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року на території України з 24.02.2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Позивачем не враховано вищевказаних перехідних положень ЦК України та протиправно здійснено розрахунок відсотків за період з 23.11.2018 року по 19.03.2025 року.
Крім того, зазначив, що кредитні кошти отримані ще 23.11.2018 року, з того часу зобов'язання відповідачем не виконувались, а тому право вимоги у позивача виникло в грудні 2018 року.
З позовом до суду позивач звернувся в березні 2025 року, тобто з порушенням 3-х річного строку позовної давності. За загальним правилом, передбаченим ч. 1 ст. 257 та ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила та становить три роки.
Представник надав відповідну заяву про застосування строку позовної давності.
Також в своєму позові позивач та його представник зазначають, що «28.01.2025 року між позивачем АТ «Сенс Банк» та адвокатським об'єднанням «Смарт Лекс» було укладено Договір про надання послуг № 1006 у формі електронного документу.
Позивачу були надані послуги: підготовка та написання цивільного позову - 375 грн та 13 000 грн надання правової допомоги. Однак в додатках до позовної заяви не міститься ні калькуляція наданих послуг адвокатом, а ні квитанція про сплату послуг адвоката на суму 13 000 грн, а тому вимоги про стягнення коштів за надані послуги адвоката в сумі 13 000 грн - задоволенню не підлягають.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 липня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк», заборгованість за кредитним договором № 592250713 від 23 листопада 2018 року у загальній сумі 159 186, 20 грн з яких за простроченим тілом кредиту заборгованість складає 106 529, 50 грн, а за простроченими відсотками - 52 656, 79 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк», судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 500 грн, а всього 4 922, 40 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач належним чином не виконував взятих на себе зобов'язань згідно умов кредитного договору та порушив умови договору щодо строків сплати кредиту, у зв'язку з чим утворилася заборгованість на загальну суму 159 186, 29 грн, яка підтверджується розрахунком заборгованості. Строк позовної давності про який просив застосувати представник відповідача на момент подачі позову не сплив. Вирішуючи питання про судові витрати на професійну правничу допомогу, суд виходив з того, що на підтвердження вказаних витрат позивачем суду надано довіреність № 023782/75 від 03.02.2025 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та договір про надання послуг № 1006 від 28.01.2025 року. Враховуючи, складність справи, ціну позову, тривалість витраченого представником позивача часу, пропорційність витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи, з урахуванням вимог ч.3 ст. 141 ЦПК України, суд вважав, що розмір витрат, понесених позивачем на правничу допомогу, в сумі 13 000 грн підлягає зменшенню до 2 500 грн.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Доров А.О. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись, на порушення норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування судом всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження своїх вимог про стягнення заборгованості. Вважає, що звернувшись з позовом у березні 2025 року позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки строк виконання зобов'язання становив 24 місяці. Крім того, зазначено, що вирішуючи питання про витрати на професійну правничу допомогу, судом першої інстанції не враховано відсутність калькуляції наданих послуг адвокатом та квитанції про сплату послуг адвокату на суму 13 000 грн.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судове засідання представник позивача та відповідач не з'явилися, про місце й час розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача - адвоката Дорова А.О., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1ст. 4 ЦПК України).
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи і таке встановлено судом, що 23 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «Альфа-Банк» з метою отримання банківських послуг, шляхом підписання оферти на укладання угоди про надання кредиту №592250713, обслуговування кредитної карти та відкриття відновлювальної кредитної лінії.
23 листопада 2018 року шляхом підписання акцепту пропозиції на укладення угоди про надання кредиту №592250713, обслуговування кредитної карти та відкриття відновлювальної кредитної лінії, Банк прийняв пропозицію Відповідача на укладення Угоди про надання кредиту №592250713, обслуговування кредитної карти та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 23 листопада 2018 року, яка є невід'ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб.
Згідно кредитного договору Банк надає ОСОБА_1 «Споживчий кредит»; сума кредиту - 20896,90 грн; процентна ставка - 0,01 % річних, тип ставки - фіксована; строк кредиту - 24 місяців; спосіб видачі кредиту - переказ коштів на рахунок, відкритий в АТ «Альфа Банк»; дата повернення кредиту - 23 листопада 2020 року; порядок повернення кредиту - графік платежів: до 26 числа кожного місяця у розмірі мінімального щомісячного платежу 1 010, 28 грн, загальна кількість платежів 24; для повернення заборгованості за Угодою визначено використовувати рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у Банку.
Крім того, за умовами кредитного договору, Банком було відкрито відповідачу відновлювальну кредитну лінію до 200 000 грн зі сплатою фіксованої процентною ставкою - 26% на строк дії кредитної картки - 3 роки з моменту випуску.
У Додатку № 1 до угоди сторони узгодили графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг.
Також сторонами підписано Паспорт споживчого кредиту, в розділі 3 якого вказані основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача.
Власним підписом Позичальник підтвердив, що він ознайомлений зі всією інформацією, необхідною для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання кредиту; інформацією про умови кредитування та орієнтовну вартість кредиту, надану виходячи із обраних умов кредитування; а також, що він отримав всі пояснення, необхідні для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз'яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати, в тому числі в разі невиконання зобов'язань за договором.
Акціонерне товариство «Альфа-Банк» свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надавши відповідачу кредит на споживчі цілі у сумі 20 896, 90 грн строком на 24 місяці, дата повернення кредиту 26 листопада 2020 року, а також відкрив кредитну лінію.
12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року.
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 07 серпня 2024 року заборгованість становить 159 186, 29 грн, з яких: за простроченим тілом кредиту заборгованість - 106 529, 50 грн, а за простроченими відсотками заборгованість - 52 656, 79 грн.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Тлумачення статті 526 ЦК України свідчить, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
З урахуванням встановленого суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позичальник не в повному обсязі виконував умов кредитного договору щодо сплати грошових коштів у зв'язку з чим задовольнив позовні вимоги.
Разом з тим, стягнувши з відповідача на користь позивача 159 186, 29 грн кредитної заборгованості суд першої інстанції не звернув уваги на те, що згідно умов договору строк кредитування щодо відкриття відновлювальної кредитної лінії становить 3 роки, а відтак нарахування відсотків за користування кредитними коштами слід проводити до 23 листопада 2021 року.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, Банком нараховано заборгованість по тілу - 265 362,08 грн, з яких сплачено 210 362,08 грн та нараховано процентів на 23 487,72 грн, з яких сплачено 22 070, 75 грн, а відтак заборгованість становить 56 416,97 грн, з яких: 55 000 грн ( 265 362,08 грн - 210 362,08 грн) - тіло кредиту та 1 416,97 грн ( 23 487,72 грн - 22 070,75 грн) - відсотки.
Посилання представника відповідача на довідку надану Банком від 12 вересня 2025 року про відсутність заборгованості за кредитним договором №592250713 від 23 листопада 2018 року не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову з огляду на те, що відповідно до вказаного кредитного договору було надано два банківські продукти - споживчий кредит та відновлювальна кредитна лінія.
Доказів на спростування невикористання кредитних коштів за відновлювальною кредитною лінією відповідачем не надано, що є його процесуальним обов'язком.
За таких обставин, рішення суду на підставі п. 1, 2 ч.1 ст. 376 ЦПК України підлягає зміні, частково задовольнивши позов та стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором №592250713 від 23 листопада 2018 року станом на 07 серпня 2024 року у розмірі 56 416,97 грн, з яких: 55 000 грн - тіло кредиту та 1 416,97 грн - відсотки.
Доводи апеляційної скарги про застосування строку позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки судом першої інстанції вірно зазначено про зупинення позовної давності на період дії карантину, встановленого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями) з 12.03.2020 року до 22.05.2020 року на всій території України та який тривав до 30.06.2023 року.
В подальшому відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, чинного на момент звернення позивача до суду з позовом, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
24.02.2022 року Указом Президента України № 64/2022, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації по відношенню до України, відповідно п.20 ч.1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» - на території України з 05:30 години 24.02.2022 року введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та затверджувався Верховною радою України та діє до цього часу.
Отже, на момент звернення позивача з позовом до суду - 19 березня 2025 року, строк позовної давності не пропущено.
Посилання в апеляційній скарзі на відсутність доказів на підтвердження кредитної заборгованості не можуть бути прийняті до уваги з огляду на встановлені обставини судом на підставі наявних матеріалів справи.
На підставі частини 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог 35,44%, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1073,12 грн (3028 грн х 35,44%) судового збору за подання позову, а з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 2 932,31 грн (4542 грн х 64,56%) судового збору за подання апеляційної скарги, яка задоволена на 64,56%.
Враховуючи ч.10 ст. 141 ЦПК України шляхом взаєморозрахунку з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1859,19 грн (2 932,31 грн - 1073,12 грн) судового збору.
Що стосується висновку суду про стягнення з відповідача на користь позивача 2 500 грн витрат на професійну правничу допомогу то колегія суддів виходить з наступного.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно положень частини першої - шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподіл судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (надання послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі № 910/12876/19).
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2023 року у справі № 910/7032/17.
Схожа позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 12 січня 2023 року у справі № 910/13060/21, у якій вказано, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання сторін від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів юридичних осіб.
Відтак, питання розподілу судових витрат не є вимогою позову, яка направлена на захист порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Розподіл судових витрат має компенсаційний характер і є певною мірою відповідальністю кожної зі сторін за вчинення дій, в тому числі процесуальних, під час розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції виходить з того, що ЄСПЛ (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)) присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Застосовуючи критерій співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених як у частині четвертій статті 137 ЦПК України так і у частинах третій - п'ятій статті 141 ЦПК України.
Зокрема, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Отже, здійснивши правовий аналіз норм статей 137, 141 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою - п'ятою, дев'ятою статті 141 ЦПК України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, враховуються за клопота нням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини другої статті 141 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21та постанові Верховного Суду від 12 січня 2023 року у справі № 908/2702/21.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах третій - п'ятій статті 141 ЦПК України.
При цьому таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України, де обов'язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.
До подібного правового висновку дійшов й Верховний Суд у постанові від 12 січня 2023 року у справі № 908/2702/21.
Стягнувши з відповідача на користь позивача 2 500 грн на відшкодування витрат, понесених на правничу допомогу, суд враховував складність справи, ціну позову, тривалість витраченого представником позивача часу, пропорційність витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи.
Між тим, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що на підтвердження вказаних витрат позивачем суду надано довіреність № 023782/75 від 03.02.2025 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та договір про надання послуг № 1006 від 28 січня 2025 року, укладений між АТ «Сенс Банк» та Адвокатським об'єднанням «Смарт-Лекс».
Згідно п. 1.1. Договору , замовник замовляє виконавець зобов'язується надати послуги, які полягають у здійсненні від імені та в інтересах замовника юридичних та фактичних дій щодо стягнення заборгованості з боржників замовника, які виникли внаслідок невиконання/неналежного виконання такими боржниками кредитних договорів, договорів позики, інших угод, які забезпечені заставою та /або спонуканню їх до погашення такої заборгованості, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити такі послуги.
Умовами Договору про надання послуг від 28 січня 2025 року передбачено, що за надання послуг, що полягають у вчиненні виконавцем дій. Передбачених п.1.1.1. та п.1.1.2 цього договору, замовник сплачує на користь виконавця винагороду (гонорар) у розмірі: - за підготовку та подання позовної заяви - 375 грн, за отримання рішення суду - 225 грн, комісійна винагорода від стягнутих коштів на користь замовника - 7,85 (п.3.1).
Між тим, доказів на підтвердження прийняття реєстру боржників на підставі акту приймання-передачі та акту приймання-передачі справ з реєстром боржників погодженими формами, викладених у Додатках №1,2,3 до Договору, як то передбачено умовами Договору матеріли справи не містять.
Також не містять матеріли справи і доказів на підтвердження того, що адвокат Гірчак А.М., який представляв інтереси АТ «Сенс - Банк» має відношення до Адвокатського об'єднання «Смартлекс» з яким укладено Договір про надання послуг.
За таких обставин, витрати на професійну правничу допомогу, які просить стягнути позивач з відповідача не знайшли свого підтвердження, а відтак на думку колегії суддів задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Доровим Андрієм Олексійовичем - задовольнити частково.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 липня 2025 року змінити.
Позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (ЄДРПОУ 23494714) заборгованість за кредитним договором №592250713 від 23 листопада 2018 року станом на 07 серпня 2024 року у розмірі 56 416,97 грн, з яких: 55 000 грн - тіло кредиту та 1 416,97 грн - відсотки.
Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 1859,19 грн судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Крамаренко
Судді: О.В. Локтіонова
О.О. Ямкова
Повний текст постанови складено 03 жовтня 2025 року.