23 вересня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні, матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12025152040000024, за апеляційною скаргою захисника обвинуваченої ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на вирок Інгульського районного суду м. Миколаєва від 2 червня 2025 року відносно
ОСОБА_5 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Миколаєві, зареєстрована в АДРЕСА_1 , мешкає в АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України.
Учасники судового провадження:
прокурор - ОСОБА_7 ,
обвинувачена - ОСОБА_5 ,
захисник - ОСОБА_6 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Вироком Інгульського районного суду м. Миколаєва від 2 червня 2025 року ОСОБА_5 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України, та їй призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Ухвалено, початок строку відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з часу затримання для відбування призначеного покарання.
Ухвалено, на підставі ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_5 у строк покарання час попереднього ув'язнення з 22.02.2025 р. до 24.02.2025 р. включно з розрахунку, що один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
Ухвалено, стягнути з ОСОБА_5 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України в сумі 7 163,10 грн.
Ухвалено, заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду міста Миколаєва від 24.02.2025 р. у справі № 489/1059/25, скасувати після набрання вироком законної сили.
Ухвалено, запобіжний захід відносно ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили не обирати.
Вирішено питання стосовно речових доказів у кримінальному провадженні.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Захисник ОСОБА_6 просить змінити вирок суду, призначити за ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, покарання у виді 5 років позбавлення волі, та, на підставі ст. 75 КК України, звільнити її від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 не оспорюючи висновки суду першої інстанції щодо встановлених фактичних обставин кримінального провадження, доведеності вини обвинуваченої, та правильної кваліфікації її дій, вважажє вирок Інгульського районного суду м. Миколаєва від 2 червня 2025 року надто суворим та таким, що не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої.
Зазначає, що суд при винесенні вироку зобов?язаний виходити із необхідності відповідності призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, можливості виправлення особи без відбуття покарання у місцях обмеження або позбавлення волі.
Так, суд необґрунтовано не визнав жодної обставини, що пом?якшують
покарання ОСОБА_5 , відповідно до ст. 66 КК України.
Вказує, що на щире каяття ОСОБА_5 , яке зазначене в обвинувальному акті вказує визнання нею вини в повному обсязі, як на досудовому слідстві так і під час судового розгляду справи. Крім того, ОСОБА_5 активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення, надала співробітникам поліції всю відому їй інформацію про порядок розповсюдження психотропних речовин через мобільний додаток «Telegram», чим сприяла розкриттю інших кримінальних правопорушень та попередження їх вчинення. За час проведення досудового слідства, ОСОБА_5 вже багаторазово пожалкувала про скоєне нею кримінальне правопорушення, навчена та покарана наріканням оточуючих людей. Під час досудового розслідування кримінального провадження та судового розгляду справи, ОСОБА_5 жодного разу не проігнорувала виклик до слідчого, прокурора або до суду, хоча запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту щодо неї не продовжувався.
Також вважає, що судом необґрунтовано враховано, як негативну рису те, що обвинувачена ніде не працює та не замається суспільно-корисною діяльністю. В ході судового розгляду справи встановлено, що ОСОБА_5 перебуває у декретній відпустці по догляду за малолітньою донькою від другого шлюбу. У вільний час, на дому, надає послуги з манікюру та нарощування нігтів, у зв?язку із чим має додатковий дохід.
Крім того, обвинувачена ОСОБА_5 має малолітню доньку від першого шлюбу - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка у зв?язку з воєнним станом в Україні та закриттям в м. Миколаєві шкіл в 2022 році, вимушена навчатися в школі в Кіровоградській області, за місцем проживання бабусі - колишньої свекрухи обвинуваченої, але під час канікул приїжджає до матері в м. Миколаїв та проживає з нею.
Щодо характеризуючих особистість обставин: ОСОБА_5 раніше не судима, має стійки соціальні зв?язки - заміжня, має на утриманні двох малолітніх дітей, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває; обставин, які згідно ст. 67 КК України, обтяжують покарання ОСОБА_5 , судом не встановлено.
Апелянт вважає, що суд мав можливість та законні підстави врахувати, як пом?якшувальні обставини: щире каяття; сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відсутність судимості і випадків притягнення до кримінальної відповідальності раніше, наявність стійких соціальних зв'язків, перебування на утриманні двох малолітніх дітей, та призначити більш м?яке покарання, ніж передбачене законом, з застосуванням ст. 69 КК України, у виді 5 років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням на 3 роки, на підставі ст. 75 КК України.
Обставини, встановлені судом першої інстанції.
ОСОБА_5 , маючи умисел на незаконне придбання та зберігання особливо небезпечної психотропної речовини, обіг якої заборонено - PVP, з метою збуту, за невстановлених обставин, але не пізніше 28.01.2025 р., незаконно придбала особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP, масою не менше 0,2074 г., яку стала незаконно зберігати за місцем свого проживання по АДРЕСА_2 , з метою збуту наркозалежним особам на території м. Миколаєва. Для заходів безпеки своєї діяльності ОСОБА_5 підтримувала зв'язок із наркозалежними особами за допомогою мобільних телефонів, використовуючи у спілкуванні заздалегідь обумовленні фрази та слова, зміст яких, зрозумілий лише їй та наркозалежним особам. Протиправна діяльність ОСОБА_5 була стійкою, що виражалося у її тривалості, стабільності та досягненні злочинного результату - отримання незаконного прибутку від збуту особливо небезпечної психотропної речовини, обіг якої заборонено - PVP, на території м. Миколаєва.
28.01.2025 р. під час телефонної розмови між ОСОБА_9 , особисті дані якого були змінені відповідно до Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні», та ОСОБА_5 , остання, керуючись корисливим умислом, направленим на незаконний збут психотропних речовин, висловила пропозицію збути особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP, масою не менше 0,2074 г., після чого вони домовились зустрітися за місцем проживання ОСОБА_5 по АДРЕСА_2 .
Після того, 28.01.2025 р., отримавши о 14.24 год. від ОСОБА_9 на банківський рахунок грошові кошти в сумі 600 грн., ОСОБА_5 о 16.00 год. за місцем свого проживання по АДРЕСА_2 збула останньому прозорий полімерний зіп-пакет з порошкоподібною речовиною білого кольору, в якому знаходилася особливо небезпечна психотропна речовина, обіг якої заборонено - PVP, масою 0,2074 г., за раніше отримані за його збут від ОСОБА_9 на банківську картку грошові кошти у сумі 600 грн.
Придбану за вище вказаних обставин особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP, масою 0,2074 г., ОСОБА_9 добровільно видав працівникам поліції.
Таким чином, судом в межах судового розгляду, визначених ст. 337 КПК України, встановлено, що обвинувачена ОСОБА_5 вчинила незаконне придбання та зберігання з метою збуту, а також незаконний збут особливо небезпечної психотропної речовини, тобто скоїла кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 307 КК України.
Крім того, продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_5 , маючи умисел на незаконне придбання та зберігання з метою збуту особливо небезпечної психотропної речовини, обіг якої заборонено - PVP, діючи повторно, за невстановлених обставин, але не пізніше 22.02.2025 р., незаконно придбала особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено -- PVP, масою 0,3576 г., яку стала незаконно зберігати за місцем свого проживання по АДРЕСА_2 з метою збуту наркозалежним особам на території м. Миколаєва.
22.02.2025 р. під час телефонної розмови між ОСОБА_9 , особисті дані якого були змінені відповідно до Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні» та ОСОБА_5 , остання, діючи повторно, керуючись корисливим умислом, направленим на незаконний збут психотропної речовини, висловила пропозицію збути особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено PVP, масою 0,1431 г. Після чого вони домовились зустрітися за місцем проживання ОСОБА_5 .
Далі, 22.02.2025 р., отримавши о 12.51 год. від ОСОБА_9 на банківський рахунок грошові кошти в сумі 600 грн., ОСОБА_5 о 14.18 год. за місцем свого проживання по АДРЕСА_2 повторно збула останньому прозорий полімерний зіп-пакет з порошкоподібною речовиною білого кольору, в якому знаходилася особливо небезпечна психотропна речовина, обіг якої заборонено - PVP, масою 0,1431 г., за раніше отримані за його збут від ОСОБА_9 на банківську картку грошові кошти у сумі 600 грн.
Придбану за вище вказаних обставин особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено PVP, масою 0,1431 г., ОСОБА_9 добровільно видав працівникам поліції.
Крім того, під час проведення на підставі ухвали слідчого судді Ленінського районного суду міста Миколаєва обшуку 22.02.2025 р., в період часу з 15.31 год. до 17.12 год., за місцем проживання виявлено та вилучено два зіп-пакети з порошкоподібною речовиною білого кольору, яка містить у своєму складі особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено PVP, масою 0,2145 г., які ОСОБА_5 незаконно придбала та зберігала за місцем свого проживання з метою подальшого збуту.
Таким чином, судом в межах судового розгляду, визначених ст. 337 КПК України, встановлено, що обвинувачена ОСОБА_5 вчинила незаконне придбання та зберігання з метою збуту, а також незаконний збут особливо небезпечної психотропної речовини, що вчинено повторно, тобто скоїла кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 307 КК України.
Дії ОСОБА_5 судом кваліфіковано за ч. 2 ст. 307 КК України, як незаконне придбання та зберігання з метою збуту, а також незаконний збут особливо небезпечної психотропної речовини, що вчинено повторно.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника та обвинуваченої на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора, який вважав вирок законним та обґрунтованим, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд доходить наступного.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, встановлених судом, є обґрунтованими, відповідають дослідженим в судовому засіданні доказам, які викладені у вироку.
Дії ОСОБА_5 судом кваліфіковані за ч. 2 ст. 307 КК України, вірно та апелянтом не оспорюються, а тому апеляційним судом не переглядаються.
Вирішуючи питання про правильність застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, при призначенні обвинуваченій ОСОБА_5 покарання та можливості її звільнення від відбування покарання з випробуванням, апеляційний суд виходить з наступного.
За змістом ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Так, обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання ОСОБА_5 , суд першої інстанції врахував, що остання вчинила кримінальні правопорушення, які відносяться до категорії тяжких злочинів, та пов'язані з незаконним обігом психотропних речовин, у зв'язку з чим становлять небезпеку для здоров'я населення, врахував особу обвинуваченої, яка не працює, раніше не судима, на психіатричному та наркологічному обліку не знаходиться, характеризується посередньо, заміжня та має на утриманні двох малолітніх дітей, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, і, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, дійшов висновку про необхідність призначення їй покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 307 КК України з конфіскацією майна, оскільки злочини були вчинені з корисливою метою.
Стосовно доводів захисника про активне сприяння розкриттю злочину обвинуваченою, як обставини, яка має бути врахована як така, що пом'якшує покарання, апеляційний суд доходить наступного.
Під активним сприянням розкриттю злочину розуміють дії винної особи, спрямовані на надання органам досудового розслідування і суду допомоги у з'ясуванні дійсних обставин справи, які ще не були відомі цим органам. Саме лише визнання власної винуватості під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, вже встановленої компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням у розкритті злочину.
Водночас, матеріали кримінального провадження не містять даних про повідомлення ОСОБА_5 органам досудового розслідування таких обставин кримінального правопорушення, які б ще не були встановлені ними на підставі проведених слідчих (розшукових) дій.
Разом з тим, попри твердження сторони захисту, викладені в апеляційній скарзі, судом першої інстанції не встановлено такої пом'якшуючої покарання обвинуваченої обставини, як щире каяття у вчиненому злочині.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово висловлював позицію, що розкаяння передбачає, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
У зв'язку з наведеним можна зробити висновок, що щире каяття це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
Однак, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що вони не містять даних на підтвердження того, що ОСОБА_5 , намагалася виправити наслідки вчиненого, які конкретні дії для цього вона вживала, а тому визнання обвинуваченою своєї винуватості під тиском неспростовних доказів є формальним і таким, що зроблене з метою уникнення справедливого покарання.
Той факт, що обвинувачена ОСОБА_5 перебуває у декретній відпустці по догляду за малолітньою донькою від другого шлюбу, у вільний час, на дому, надає послуги з манікюру та нарощування нігтів, має малолітню доньку від першого шлюбу, яка з нею не проживає, не виправдовують злочинної поведінки обвинуваченої та, з огляду на встановлені у даному провадженні обставини, не є достатніми мотивами для застосування до неї положень ст. 69 КК України.
Інші обставини, на які посилається в апеляційній скарзі захисник, не виправдовують злочинної поведінки обвинуваченої та, з огляду на встановлені у даному провадженні обставини, не можуть істотно вплинути на вирішення питання про призначення покарання.
На думку апеляційного суду, покарання судом першої інстанції обвинуваченій ОСОБА_5 призначено відповідно до вимог ст. ст. 65-67 КК України, воно відповідає тяжкості правопорушення, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Призначене обвинуваченій покарання є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Порушень норм матеріального чи процесуального права, які б були підставами для зміни чи скасування оскаржуваного вироку не виявлено, оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим та належним чином вмотивованим, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченої ОСОБА_5 - ОСОБА_6 не вбачається.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд -
вирок Інгульського районного суду м. Миколаєва від 2 червня 2025 року відносно ОСОБА_5 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3