02 жовтня 2025 року справа №320/30719/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кочанової П.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Державної аудиторської служби України про визнання протиправною та скасування вимоги,-
Позивач, Комунальне підприємство виконавчого органу (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної аудиторської служби України, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Державної аудиторської служби України оформлену листом від 000600-14/11647 від 11.10.2023.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки Держаудитслужби за наслідком проведеної ревізії фінансово-господарської діяльності відносно підприємства є надуманими та безпідставними, а тому прийнята на підставі таких висновків вимога є протиправною та підлягає скасуванню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки КП «Київтеплоенерго» на порушення пункту 7 Методики № 977 до Розрахунку фактичних витрат (додаток 8 до Методики № 977) під час приведення фактичних витрат (відповідно до форм звітності) у відповідність з тарифною методологією зайво включено «витрати на оплату праці» за відповідними розділами Розрахунку (Виробнича собівартість, Загальновиробничі витрати, Адміністративні витрати, Інші операційні витрати) на загальну розрахункову суму 16 038 276,04 грн у Графі «Фактичні витрати, приведені у відповідність з тарифною методологією». За таких обставин, Держаудитслужба правомірно та обґрунтовано звернулась з вимогою від 11.10.2023 № 000600-14/11647-2023 щодо усунення виявлених порушень до КП «Київтеплоенерго».
У відповіді на відзив позивачем наголошено на хибності та безпідставності висновків ревізії відповідача.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до пункту 8.7 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Держаудитслужби на II квартал 2023 року в КП «Київтеплоенерго» проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» за період з 01.06.2021 по 31.03.2023.
За результатами цього заходу державного фінансового контролю Держаудитслужба склала акт ревізії від 11.09.2023 № 000600-21/27, у пункті 5 якого сформульовано висновок, що позивачем в порушення пункту 7 Методики №977, до Розрахунку фактичних витрат (додаток 8 до Методики № 977) при приведенні фактичних витрат (відповідно до форм звітності) у відповідність з тарифною методологією зайво включено «витрати на оплату праці» за відповідними розділами Розрахунку (Виробнича собівартість, Загальновиробничі витрати, Адміністративні витрати, Інші операційні витрати) на загальну розрахункову суму 16 038 276,04 грн у Графі «Фактичні витрати, приведені у відповідність з тарифною методологією».
На підставі означеного акту відповідачем прийнято вимогу від 11.10.2023 № 000600-14/11647 «Про усунення порушень», у якій вимагалось:
1) розглянути результати проведеної ревізії та питання щодо притягнення у порядку, встановленому законодавством, до відповідальності працівників, винних у допущених порушеннях в установленому законодавством порядку;
2) забезпечити відповідне коригування у розрахунку фактичних витрат (додаток 8 до Методики визначення заборгованості з різниці в тарифах, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15 вересня 2021 № 977 (надалі - Методика №977) на загальну розрахункову суму 16 038 276,04 та проінформувати Київську міську територіальну комісію.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон №2939-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2939-XII здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).
Орган державного фінансового контролю у своїй діяльності керується Конституцією України, Бюджетним кодексом України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43 (надалі - Положення), центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, є Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба).
Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (пункт 7 Положення).
Пунктом 6 Положення передбачено, що Держаудитслужба має право в установленому порядку, зокрема: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (п.п.16); порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (п.п.20); у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку (п.п.23).
Статтею 2 Закону №2939-XII передбачено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.
Пункт перший частини першої статті 8 Закону №2939 регламентує сферу здійснення державного фінансового контролю. У ньому зазначено, що такий контроль здійснюється відповідним органом зокрема за: цільовим та ефективним використанням коштів державного і місцевих бюджетів; цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії; достовірністю визначення потреби в бюджетних коштах при складанні планових бюджетних показників; відповідністю взятих бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі); веденням бухгалтерського обліку, а також складанням фінансової і бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів; усуненням виявлених недоліків і порушень.
Порядок проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (далі Порядок № 550).
Відповідно до пункту 2 загальної частини Порядку № 550 інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.
Приписами пункту 3 Порядку № 550 передбачено, що акт ревізії - документ, який складається посадовими особами органу державного фінансового контролю, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта.
Підпунктом 9 пункту 4 Положення визначено, що Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Згадані норми узгоджуються з положеннями статті 10 Закону №2939-XII, якою визначено права органу державного фінансового контролю. Зокрема, у пункті 7 цієї статті передбачено право цього органу пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Також слід зазначити, що аналіз норм Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», Положення про Державну фінансову інспекцію України дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства, пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і в цій частині вона є обов'язковою до виконання. Щодо відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом направлення вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
За таких обставин, в органу фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
Відповідно до частини другої статті 15 Закону №2939-XII законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Зі змісту оскаржуваної вимоги вбачається, що в ній викладено висновки Держаудитслужби про виявлені під час ревізії порушення позивачем вимог чинного законодавства.
Щодо встановленого порушення суд зазначає наступне.
Ревізією встановлено, що частка нарахованих, але фактично не виплачених працівникам забезпечень оплати відпусток, за таким видом діяльності, як виробництво теплової енергії (зокрема, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, постачання теплової енергії та постачання гарячої води) за період з 01.06.2021 по 31.12.2022 розрахунково становила 16 038 276,04 гривні.
До Розрахунку (Додаток 8 до Методики № 977) фактичних витрат на теплову енергію (зокрема її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, постачання теплової енергії та постачання гарячої води) включено витрати з нарахувань на забезпечення виплати відпусток. Однак, за висновком відповідача, такі витрати фактично не були понесені на загальну суму 16 038 276,04 грн, що призвело до завищення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію на зазначену суму.
Так, на думку Держаудитслужби, усі нараховані забезпечення виплати відпусток, включаючи забезпечення у розмірі 16 038 276, 04 грн, повинні були бути понесені у звітному періоді, оскільки, їх вартість враховувалась при формуванні тарифу.
Судом установлено, що основними видами ліцензійної діяльності КП «Київтеплоенерго» є виробництво теплової енергії, її транспортування та постачання, а також послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води споживачам територіальної громади міста Києва.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про теплопостачання» до основних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання належить, зокрема, встановлення для всіх категорій споживачів тарифів на теплову енергію і тарифів на виробництво теплової енергії (крім тарифів на теплову енергію, вироблену на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях та когенераційних установках) у порядку і межах, визначених законодавством.
Порядок визначення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (у тому числі у разі заміни сторони у зобов'язанні та/або у разі правонаступництва), послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використання внутрішньо будинкових систем), послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, установам і організаціям, що фінансуються з державного та/або місцевого бюджетів, та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення населенню, а також організаціям та установам, що фінансуються з державного та/або місцевого бюджетів, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, та залишилися не погашеними станом на 1 червня 2021р. (далі - заборгованість з різниці в тарифах), визначається Методикою визначення заборгованості з різниці в тарифах, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 15 вересня 2021 року № 977 (далі - Методика № 977).
Відповідно до п. 4 Методики № 977 обсяг заборгованості з різниці в тарифах, утвореної після 1 червня 2021р., визначається станом на 1 липня 2022р. за теплову енергію, комунальні послуги в розрізі відповідних категорій споживачів (населення, установи і організації, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, релігійні організації, інші споживачі).
Пунктами 7 Методики № 977 встановлено, що обсяг заборгованості з різниці в тарифах визначається суб'єктами господарювання як різниця між фактичними витратами (з урахуванням витрат інвестиційної діяльності та фінансових витрат, пов'язаних з інвестиційною діяльністю) на теплову енергію, комунальні послуги, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, установам і організаціям, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, релігійним організаціям, іншим споживачам та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, які надають населенню, організаціям та установам, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, релігійним організаціям, іншим споживачам такі послуги (далі - фактичні витрати), і фактичними нарахуваннями згідно з тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування відповідно до порядків (методик) формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, надання комунальних послуг, затверджених Кабінетом Міністрів України, НКРЕ або НКРЕКП відповідно до їх повноважень, визначених законом, та застосовувалися суб'єктами господарювання до відповідної категорії споживачів.
Згідно з підпунктом 2 пункту 21 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги» (далі - Порядок № 869) планована виробнича собівартість формується у розрізі територіальних громад, у межах яких ліцензіат провадить (має намір провадити) відповідний вид ліцензованої діяльності, та включає, у т.ч., прямі витрати на оплату праці (заробітна плата та інші виплати для працівників (персоналу), що безпосередньо залучені (задіяні) до технологічного процесу виробництва, транспортування та постачання теплової енергії) відповідно до Закону України “Про оплату праці»:
основна заробітна плата відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування), тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для керівників, фахівців, технічних службовців;
додаткова заробітна плата за працю понад установлені норми, трудові досягнення, особливі умови праці у вигляді доплат і надбавок (за роботу у важких та шкідливих умовах, надурочний час, святкові, неробочі та вихідні дні, нічний час, класність, керівництво бригадами, інші виплати, встановлені законодавством), премій за виконання виробничих завдань і функцій та компенсаційних виплат (за невідпрацьований час, включаючи основні та додаткові відпустки, виконання державних і громадських обов'язків, інші виплати, встановлені законодавством);
інші заохочувальні та компенсаційні виплати (винагороди за підсумками роботи за рік, вислугу років у галузі, інші виплати, встановлені законодавством).
Планування витрат на оплату праці для включення до тарифів здійснюється в установленому порядку із забезпеченням мінімальної заробітної плати та інших гарантій з оплати праці, передбачених законодавством, з урахуванням положень генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод, якщо ліцензіат перебуває у сфері дії сторін таких угод, та колективного договору ліцензіата.
Згідно з підпунктом 5 пункту 3.3. Методики формування розрахунку та встановлення тарифів на електричну та (або) теплову енергію, що виробляється на теплоелектроцентралях, теплових електростанціях та когенераційних установках, затвердженої постановою НКРЕКП від 01.08.2017 № 991 (далі - Методика № 991), до складу виробничої собівартості електричної та (або) теплової енергії включаються витрати на оплату праці (заробітна плата та інші виплати працівникам підприємства, залученим до процесу виробництва електричної та (або) теплової енергії). Також згідно з підпунктом 2 пункту 3.4. Методики до складу адміністративних витрат включаються витрати на оплату праці апарату управління підприємством.
Витрати на оплату праці працівників КП «Київтеплоенерго», які було закладено у тарифах на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання за період з 01.06.2021 по 31.03.2023, сформовано згідно з переліку витрат, що можуть включатися до складу тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання відповідно Порядку №869; Закону України «Про оплату праці»; Інструкції зі статистики заробітної плати (наказ Держкомстату від 13.01.2004 №5); Галузевої угоди між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Фондом державного майна України, Федерацією роботодавців паливно-енергетичного комплексу України та Профспілкою працівників енергетики та електротехнічної промисловості України на 2019-2021 роки зі змінами та доповненнями; Колективного Договору між адміністрацією та трудовим колективом КП «Київтеплоенерго» на 2020-2022 роки зі змінами та доповненнями.
При цьому, згідно з ст. 21 Закону України «Про відпустки» заробітна плата працівникам за весь час відпустки виплачується до початку відпустки, якщо інше не передбачено законодавством, трудовим або колективним договором.
Згідно з долучених до матеріалів справи листів МФУ від 09.06.2006 № 31-34000-20- 25/12321, від 10.11.2006 № 31-34000-207-10/23936, від 24.05.2007 № 31-34000-10-10/ 10654, від 29.07.2009 № 31- 34000-20-9/20640, від 23.01.2014 № 31-08410-07-10/1550 вбачається, що юридичні особи повинні створювати резерв забезпечення виплати заробітної плати за час відпустки (резерв відпусток).
Разом із тим, ані Кодекс законів про працю, ані законом України «Про відпустки» не містять інформації про те, де роботодавець має знайти резерви такої оплати.
При цьому, пунктом 9 Методики №977 передбачено, що фактичні витрати, що використовуються для розрахунку обсягу заборгованості з різниці в тарифах, приводяться у відповідність з тарифною методологією (для розрахунку заборгованості з різниці в тарифах фактичні витрати суб'єкта господарювання визначаються з урахуванням переліку тих витрат, шо можуть включатися до складу тарифів на теплову енергію, комунальні послуги згідно з порядками (методиками) формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, надання комунальних послуг, затвердженими Кабінетом Міністрів України, НКРЕ або НКРЕКП за відповідний період).
До фактичних витрат суб'єкта господарювання, на основі яких здійснюється розрахунок обсягу заборгованості з різниці в тарифах, належать витрати, які згідно з Податковим кодексом України враховуються під час визначення об'єкта обкладення податком на прибуток підприємств.
При цьому, відповідно до п. 139.1.1 Податкового кодексу України фінансовий результат не коригується на суму забезпечення (резерву) витрат на оплату відпусток працівникам, інших виплат, пов'язаних з оплатою праці, та витрат на сплату єдиного соціального внеску, що нараховується на такі виплати) відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.
Таким чином, витрати на створення забезпечень (резерву) на оплату відпусток працівникам згідно вимог Податкового кодексу України враховуються під час визначення об'єкта обкладення податком на прибуток підприємств, а тому підлягають включенню до фактичних витрат суб'єкта господарювання згідно абзацу 2 п. 9 Методики.
Отже, сформований згідно з законодавчих приписів резерв заробітної плати на забезпечення виплати відпусток фактично є реальними і неминучими для підприємства витратами за тарифною методологією на звітний період, які несе підприємство у звітному періоді, а тому фактичний період їх виплати працівнику (використання резерву) в майбутніх періодах не вплине на витрати підприємства такого майбутнього періоду.
Окрім цього, суд бере до уваги, що відповідно до листа - роз'яснення Міністерства фінансів 24.05.2007 № 31-34000-10-10/10654 визначено, що відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318 ( z0027-00 ), у бухгалтерському обліку витрати, пов'язані з оплатою відпусток та забезпечення виплат відпусток включаються до складу елемента «Витрати на оплату праці» з відображенням у складі витрат операційної діяльності в залежності від фонду оплати праці якої групи працівників нараховуються, а саме: до витрат з капітальними інвестиціями, до витрат на виробництво, до загальновиробничих витрат, до адміністративних витрат, до витрат на збут, до інших операційних витрат підприємства тощо.
Натомість, відповідачем у спірній вимозі не зазначено належного, на його думку, порядку відшкодування фактичних витрат на формування резерву виплати заробітної плати працівника у період відпустки.
Таким чином, викладені висновки в акті ревізії від 11.09.2023 про зайво включено «витрати на оплату праці» є помилковим, оскільки, враховуючи вищевикладене, за висновком суду, позивач дотримувався алгоритму включення витрат на виплату заробітної плати, сформованого у відповідності до вимог постанови КМУ №869, за яким формується такий резерв відпусток саме за звітний період і відповідно до вимог податкового та бухгалтерського обліку є фактичною витратою саме звітного періоду і не може прив'язуватися до безпосередньої виплати працівнику у іншому податковому і тарифному періоді, що, в свою чергу, узгоджуються із роз'ясненнями профільних органів у сфері оподаткування та фінансів, листи яких долучено до матеріалів справи.
На підставі означеного, вимога Державної аудиторської служби України оформлену листом від 000600-14/11647 від 11.10.2023 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідач.
Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 147,20 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією № 13383 від 07.12.2023.
Враховуючи задоволення позову, на користь позивача слід присудити понесені ним судові витрати в розмірі 2 147,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
Адміністративний позов Комунального підприємства виконавчого органу (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Державної аудиторської служби України про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Державної аудиторської служби України, оформлену листом від 000600-14/11647 від 11.10.2023.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної аудиторської служби України (код ЄДРПОУ 40165856, адреса: 04070, м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 4) на користь Комунального підприємства виконавчого органу (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (код ЄДРПОУ 40538421, адреса: 01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5) судовий збір у розмірі 2 147,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 2 жовтня 2025 року.
Суддя Кочанова П.В.