про залишення позовної заяви без розгляду
01 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/23360/24
категорія 112010201
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року відкрито провадження у справі № 240/23360/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 31 липня 2025 року роз'єднано позовні вимоги у справі № 240/23360/24, залишивши у цій справі до розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно під час звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно під час звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби.
Ухвалою від 22 вересня 2025 року позовну заяву залишено без руху з підстав пропуску встановленого місячного строку звернення до адміністративного суду з цим позовом в частині вимог щодо грошової компенсації за неотримане речове майно з наданням десятиденного строку для подання заяви про поновлення цього строку з наведенням поважних причин його пропуску та з доданням належних доказів на підтвердження відповідних обставин.
26 вересня 2025 року представником позивача подано через підсистему "Електронний суд" заяву про поновлення процесуального строку, у якій представник наполягає на тому, що після отримання юридичної консультації та отримання відповіді відповідача з відмовою виплатити спірну компенсацію позивач вважається обізнаним щодо порушеного права.
У своїх доводах представник спирається на те, що компенсація вартості за неотримане речове майно входить до складу належних звільненому службовцеві виплат у розумінні статті 116 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України), щодо яких з урахуванням положень статті 233 КЗпП України встановлено тримісячний строк звернення до суду, який бере відлік від дня одержання письмового повідомлення про суми нараховані та виплачені при звільненні, яке наразі позивачу не надавалось. А тому, ґрунтуючись на нормі статті 233 КЗпП України та зважаючи на те, що позивач, як стверджує представник, виконував обов'язки військової служби, здійснював оборону держави, виконував бойові (спеціальні) завдання та залучався до несення бойових чергувань, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори, а також, враховуючи фактор часу, повагу до особливого статусу військовослужбовців, просить поновити строк звернення до суду із заявленими вимогами.
Надаючи правову оцінку доводам представника позивача та визначаючись щодо достатності підстав для поновлення процесуального строку звернення до суду із заявленими вимогами суд виходить з такого.
Згідно з частиною п'ятою статті 21 Закону України від 23 червня 2005 року № 2713-IV "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (надалі - Закон № 2713-IV) особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 27 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 року № 578 (надалі - Порядок № 578), під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Як визначено у пункті 60 Порядку № 578, для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.
Відповідно до пункту 23 Порядку № 578 грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви.
Аналіз наведених судом положень дає підстави вважати, що право на компенсацію вартості за неотримане речове майно за період проходження служби виникає при звільненні і це право реалізується шляхом подання службовцем відповідної заяви за місцем служби.
Своєю чергою, спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання, пов'язані з реалізацією передбачених законом гарантій, навіть якщо подання відповідного позову про компенсацію відбувається після звільнення з публічної служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (постанова Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19; така ж позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 14 грудня 2023 року у справі № 380/1785/21).
У згаданій постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначено правову природу компенсації за неотримане речове майно, відповідно до якої речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням), а компенсації за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид виплат.
З цих підстав суд визнає неналежними доводи представника позивача щодо ототожнення спірної компенсації з грошовим забезпеченням, у спорі щодо виплати якого при звільненні зі служби слід застосовувати положення частини другої статті 233 КЗпП України.
Суд вже зазначав (ухвала від 22 вересня 2025 року про залишення позовної заяви без руху), що подання відповідачу запиту від 22 жовтня 2024 року щодо спірної грошової компенсації та отримання листа-відмови відповідача від 21 листопада 2024 року за № 13-16-24/ПІ-Т-16 у відповідь не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти активні дії щодо реалізації права і ця дата не пов'язана з початком перебігу строку звернення до суду.
У цій справі слід враховувати, що на підставі наказу Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" від 17 жовтня 2022 року № 101/ОС-22 майора внутрішньої служби ОСОБА_1 , начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи, звільнено за пунктом 7 частини першої статті 77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію" з 17 жовтня 2022 року й у день звільнення, тобто 17 жовтня 2022 року, він звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно (заява зареєстрована за № Т-23 від 17 листопада 2022 року), що підтверджено доданими до позову доказами.
Відповіді на заяву від 17 жовтня 2022 року щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, як зазначає позивач, надано не було, разом з тим, - неотримання спірної компенсації за речове майно у день звільнення зі служби на підставі поданої заяви від 17 жовтня 2022 року утворює підстави вважати обізнаним позивача на день звільнення щодо непроведеного розрахунку в частині спірної компенсації за неотримане речове майно під час звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби.
Натомість, звернення майже через 2 роки до відповідача із запитом від 22 жовтня 2024 року та отримання відповіді від 21 листопада 2024 року № 13-16-24/ПІ-Т-16 щодо виплати спірної компенсації після надходження відповідних видатків, знову ж таки, не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти активні дії щодо реалізації права на компенсацію.
У постанові від 10 лютого 2025 року у справі № 240/5940/24 Верховний Суд наголосив, що чинне законодавство не дозволяє виключити військовослужбовця зі списків особового складу військової частини без його згоди, у разі відсутності повного розрахунку, зокрема компенсації за неотримане речове майно. Це надає можливість останньому впевнитися, що всі фінансові питання з ним були вирішенні до звільнення.
Аналогічні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28 вересня 2023 року у справі № 260/4686/22 та від 14 грудня 2023 року у справі № 380/1785/21.
Як і у справі № 240/5940/24, на що звернув увагу Верховний Суд у постанові від 10 лютого 2025 року, на виконання ухвали суду від 22 вересня 2025 року про залишення позовної заяви без руху позивач, в інтересах якого діє адвокат, подав заяву про поновлення процесуального строку, за змістом якої наполягає про включення спірної компенсації до складу грошового забезпечення при звільненні зі служби та застосування норм статті 233 КЗпП України, й оцінку цим доводам судом надано вище. Водночас відповідної заяви про поновлення пропущеного строку звернення із обґрунтуванням поважності причин такого пропуску, які б могли бути оцінені судом, так і не подано стороною позивача.
Що ж до виконання позивачем обов'язків військової служби одразу по звільненню зі служби, враховуючи також і запровадження воєнного стану, суд в ухвалі від 22 вересня 2025 року вже зазначав, що не заперечуючи того, що наведене унеможливлює/ускладнює своєчасне звернення до суду, відповідні обставини мають бути підтвердженими належними доказами (довідка щодо залучення до бойових дій/військових заходів/операцій упродовж періоду з 18 жовтня 2022 року, перебування у складі військових формувань на території безпосереднього ведення бойових дій тощо).
Натомість позивачем долучено лише копію довідки Військової частини НОМЕР_1 від 09 жовтня 2024 року № 1797/3472/10-24, якою підтверджено те, що молодший сержант ОСОБА_1 відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" з 18 жовтня 2022 року мобілізований на період воєнного стану до оголошення демобілізації та перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 .
Суд також зважав, що позивач акцентував на тому, що перебування на військовій службі завадило зверненню до суду у межах встановленого процесуального строку. Водночас, зазначаючи про перебування й натепер, тобто час звернення до суду з цим позовом, на службі, такі обставини не стали на заваді зверненню до суду з цим позовом як і щодо правової допомоги до адвоката.
Суд повторює та звертає увагу, що безпосередня участь у забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії унеможливлює/ускладнює своєчасне звернення до суду, проте такі обставини для цілей вирішення питання поновлення процесуального строку звернення до суду з позовом потребують підтвердження належними доказами.
Що ж до посилань позивача на безперервне несення військової служби, як на поважну причину пропуску строку звернення до суду, слід зауважити на тому, що саме по собі посилання на перебування на військовій службі не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку, така обставина може бути врахована судом, якщо вона знаходиться в прямому причинному зв'язку з пропуском процесуального строку (подібні висновки у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2024 року у справі № 580/9690/23, пункт 47).
Натомість стороною позивача не підтверджено наявності такого причинного зв'язку жодними доказами; до заяви про поновлення процесуального строку на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху від 22 вересня 2025 року таких доказів не додано.
При цьому у цій же ухвалі суд звертав увагу позивача, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Оскільки позивач звільнений зі служби 17 жовтня 2022 року без виплати спірної компенсації неотриманого речового майна, враховуючи звернення з відповідною заявою до відповідача у день звільнення щодо спірної виплати, по тому, звернувшись до суду із позовом щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно 27 листопада 2024 року (28 листопада 2024 року зареєстровано судом та внесено до системи авторозподілу суду), тобто маже через 2 роки, позивачем пропущено встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України місячний строк звернення до суду у такій категорії спорів
Відповідно до частини п'ятнадцятої статті 171 КАС України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Наведене кореспондується з правилами частини третьої статті 123 КАС України, за якими якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, за відсутності в розпорядженні суду жодних доказів на підтвердження у розумінні процесуального закону поважності причин пропуску строку звернення до суду із заявленими позивачем вимогами, суд застосовує процесуальні наслідки, передбачені частиною третьою статті 123 КАС України залишаючи позовні вимоги без розгляду.
Керуючись статтями 122, 123, 171, 243, 248, 256 КАС України, суд
ухвалив:
Визнати неповажними підстави для поновлення пропущеного строку звернення до суду та залишити заяву представника ОСОБА_1 від 26 вересня 2025 року без задоволення.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії залишити без розгляду.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя О.Г. Приходько
01.10.25