30 вересня 2025 рокуСправа №160/16065/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення №047250024556 від 01.04.2025р., зобов'язання вчинити певні дії, -
02.06.2025р. через систему "Електронний суд" ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 01 квітня 2025 року №047250024556 про відмову позивачеві в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;
- зобов'язати відповідача зарахувати до пільгового стажу позивача період роботи в колгоспі імені Котовського, далі - ТзОВ «Котовський», з 01 вересня 1990 року по 01 червня 2000 року на посаді тракториста;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 24 березня 2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням висновків суду.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 24.03.2025р. він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах, до якої надав всі необхідні документи, проте, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії №047250024556 від 01.04.2025р., яким позивачеві відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст.114 Закону №1058, оскільки стаж роботи на посаді тракториста-машиніста становить 17 років 4 місяці 16 днів та у рішенні зазначено зокрема про те, що заявник працював на посаді тракториста в колгоспі імені «Котовського», далі ТзОВ «Котовський» (в період з 1989 року по 2000 рік), яке згідно даних ЄДРПОУ знаходиться в статусі «припинено». Позивач вважає таке рішення пенсійного органу протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду з даним позовом. Окрім того, у заяві про стягнення судових витрат з відповідача (витрат на професійну правничу допомогу) від 25.09.2025р. позивач просить стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача понесені судові витрати за надання правничої допомоги в розмірі 7 000,00 грн.
Ухвалою суду від 10.06.2025р. було відкрито провадження у даній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та, зокрема, зобов'язано відповідача надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України.
23.06.2025р. засобами поштового зв'язку, на виконання вимог вказаної ухвали суду, від відповідача на адресу суду надійшов письмовий відзив на позов, в якому останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі посилаючись, зокрема, на те, що заявник працював на посаді тракториста в колгоспі імені Котовського, далі ТзОВ «Котовський» (в період з 1989 року по 2000 рік) та ТОВ «Чистопіль» (з 2000 року по 2006 рік), які згідно даних ЄДРПОУ знаходяться в статусі «припинено»; до матеріалів справи долучено, також, стаж для розрахунку права ОСОБА_1 на даний вид пенсії, де відображено по періодах стаж роботи позивача, який враховано до страхового стажу та до пільгового, пільговий стаж позивача є недостатнім, згідно вимог пенсійного законодавства, для призначення цього виду пенсії; позивачем по справі не долучено пільгової довідки за спірний період, ні до заяви про призначення пенсії, ні до адміністративного позову; оскільки, колгосп імені Котовського, далі ТзОВ «Котовський» (в період з 1989 року по 2000 рік) згідно даних ЄДРПОУ знаходяться в статусі «припинено», позивач вправі долучити рішення Комісії, яка діє при Головному управлінні, про підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах (з такою заявою про підтвердження стажу, позивач не звертався до управління). Щодо судових витрат по оплаті правничої допомоги, відповідач вказує на те, що суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру; сума витрат у справі №160/16065/25 7000,00 грн., є завищеною та неспівмірною із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг); свобода адвоката у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
Згідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідно до ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 30.09.2025р. було продовжено строк розгляду даної справи до 30.09.2025р.
Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається 30.09.2025р. у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наданих суду документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
24.03.2025р. ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, до якої надав, зокрема, трудову книжку НОМЕР_1 та архівні довідки Виконавчого комітету Першотравневської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, що підтверджується копією оспорюваного рішення, наявної у справі, та не заперечується учасниками справи.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії №047250024556 від 01.04.2025р., яким позивачеві відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст.114 Закону №1058, оскільки стаж роботи на посаді тракториста-машиніста становить 17 років 4 місяці 16 днів та у рішенні зазначено зокрема про те, що заявник працював на посаді тракториста в колгоспі імені «Котовського», далі ТзОВ «Котовський» (в період з 1989 року по 2000 рік), яке згідно даних ЄДРПОУ знаходиться в статусі «припинено», що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявної у справі.
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з рішенням відповідача від 01 квітня 2025 року №047250024556 про відмову позивачеві в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв'язку з чим позивач просить відновити його права шляхом визнання такого рішення протиправним, його скасування та зобов'язання відповідача зарахувати до пільгового стажу позивача період роботи в колгоспі імені Котовського, далі - ТзОВ «Котовський», з 01 вересня 1990 року по 01 червня 2000 року на посаді тракториста; повторно розглянути заяву позивача від 24 березня 2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням висновків суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) встановлено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається, зокрема, чоловікам, які працюють трактористами-машиністами і безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.
Абзацом 1 ч.4 ст.24 Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1, п.2, п.3 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993р. “Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що чоловіки, які працюють трактористами-машиністами і безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, мають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.3 ч.2 ст.114 Закону №1058 після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 20 років на зазначених роботах.
При цьому, у разі відсутності у трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників, а у разі відсутності правонаступника, а також у разі знищення архівів у зв'язку з воєнними (бойовими) діями підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу роботи, а також до стажу роботи для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням із Мінсоцполітики та Мінфіном.
Для розрахунку пенсії пенсійний орган обчислює страховий стаж за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди, до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Так, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з 01.09.1990 по 31.05.2000р., працював трактористом в колгоспі імені «Котовського» (далі - ТзОВ «Котовський»), що підтверджується копіями трудової книжки позивача НОМЕР_1 та архівних довідок Виконавчого комітету Першотравневської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, наявними в матеріалах справи.
Вказаний період не було зараховано пенсійним органом до пільгового стажу при вирішенні питання щодо призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст.62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (на підставі записів у трудовій книжці), так як позивачем по справі не долучено пільгової довідки за спірний період, що підтверджується змістом відзиву відповідача.
Тобто, фактично, вказаний період роботи позивача не було зараховано пенсійним органом до стажу роботи позивача у зв'язку з виявленими недоліками при заповненні трудової книжки позивача відповідальним працівником підприємства, на якому позивач працював.
Разом з тим, судом враховується те, що відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
У спірний період роботи позивача діяли Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях Державного комітету СРСР по труду та соціальним питанням від 20.06.1974р. №162 (далі - Інструкція №162) та Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства Юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).
Відповідно до пункту 1 Інструкції №162 (далі мовою оригіналу): «Трудовая книжка является основным документом о трудовой деятельности рабочих и служащих. Трудовые книжки ведутся на всех рабочих и служащих государственных, кооперативных и общественных предприятий, учреждений и организаций*, проработавших свыше 5 дней, в том числе на сезонных и временных работников, а также на нештатных работников при условии, если они подлежат государственному социальному страхованию.».
Відповідно до п.2.3. Інструкції №162 (далі мовою оригіналу): «Все записи в трудовой книжке о приеме на работу, переводе на другую постоянную работу или увольнении, а также о награждениях и поощрениях вносятся администрацией предприятия после издания приказа (распоряжения), но не позднее недельного срока, а при увольнении - в день увольнения и должны точно соответствовать тексту приказа (распоряжения).».
Згідно п.2.5. Інструкції №162 (далі мовою оригіналу): «В случае выявления неправильной или неточной записи сведений о работе, переводе на другую постоянную работу, о награждениях и поощрениях и др. исправление производится администрацией того предприятия, где была внесена соответствующая запись. Администрация по новому месту работы обязана оказать работнику в этом необходимую помощь.».
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Згідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.2. Інструкції №58 визначено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 2.14 Інструкції №58 визначено, що якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення. Показники, зазначені у цих Списках обов'язково повинні бути підтверджені у карті оцінки умов праці робочого місця за результатами атестації і можуть записуватись у дужках.
Згідно з п.4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Тобто, враховуючи вищенаведені норми, можна дійти висновку, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто працівником, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу.
При цьому, слід зазначити, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Вказана правова позиція узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 24.05.2018р. у справі №490/12392/16-а та від 29.03.2019р. у справі №548/2056/16-а.
Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Окрім того, судом враховується і те, що пенсійним органом не заперечується факт того, що робота позивача у спірний період в колгоспі на посаді тракториста надає йому право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Таким чином, позивач має право на зарахування періоду його роботи з 01.09.1990 по 31.05.2000р. на посаді «тракториста» до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії, зв'язку з чим, пенсійним органом протиправно не було зараховано наведені періоди роботи позивача до пільгового стажу.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що вищенаведене оспорюване рішення пенсійного органу від 01 квітня 2025 року №047250024556 про відмову позивачеві в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах прийнято протиправно та без врахування вищенаведених обставин.
У відповідності до ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачами не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття відповідачем рішення від 01 квітня 2025 року №047250024556 про відмову позивачеві в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом та з урахуванням правової позиції Верховного Суду, яка наведена вище та не спростована відповідачами жодними доказами.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем рішення від 01 квітня 2025 року №047250024556 про відмову позивачеві в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, суд приходить до висновку, що відповідач-1, прийнявши наведене рішення, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, суд приходить до висновку, що відповідач, прийнявши рішення від 01 квітня 2025 року №047250024556 про відмову позивачеві в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, порушив права позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такого рішення протиправним та його скасування, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.
Також, підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача: зарахувати до пільгового стажу позивача період роботи в колгоспі імені Котовського, далі - ТзОВ «Котовський», з 01 вересня 1990 року по 31 травня 2000 року (згідно відомостей трудової книжки) на посаді тракториста; повторно розглянути заяву позивача про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах від 24.03.2025р., відповідно до п.3 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України, враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку із не зарахуванням наведеного періоду роботи позивача до пільгового стажу, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України» констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача: зарахувати до пільгового стажу позивача період роботи в колгоспі імені Котовського, далі - ТзОВ «Котовський», з 01 вересня 1990 року по 31 травня 2000 року (згідно відомостей трудової книжки) на посаді тракториста; повторно розглянути заяву позивача про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах від 24.03.2025р., відповідно до п.3 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №9227-9797-6771-5286 від 01.06.2025р. у розмірі 968,96 грн.
Щодо стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 7000,00 грн., то такі судові витрати на правничу допомогу підлягають зменшенню судом до 1000,00 грн., виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч.1ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи - ч.3 ст.132 наведеного Кодексу.
За приписами ч.3, ч.4 та ч.5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значення справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом для справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами ч.6 наведеної статті.
Так, зі змісту наданих суду копій договору про надання правничої допомоги б/н від 14.04.2025р., акту приймання-передачі послуг за наведеним договором від 05.06.2025р., ордеру про надання правничої допомоги від 21.04.2025р. вбачається, що між ОСОБА_1 та адвокатом Козадаєвою Н.Ю. був укладений договір про надання правничої допомоги щодо оскарження рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 01 квітня 2025 року №047250024556 про відмову позивачеві в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та зобов'язання вчинити певні дії, що підтверджується скан-копіями наведених документів.
Доказів сплати витрат на правову допомогу у розмірі 7000,00 грн. матеріали справи не містять.
Проаналізувавши вищенаведені норми процесуального законодавства, умови договору про надання правової допомоги, зміст наданих послуг за вищенаведеними документами, а також і враховуючи незгоду відповідача із розміром витрат на професійну правничу допомогу, що викладена у відзиві на позов, що фактично є клопотанням про зменшення цих витрат, суд приходить до висновку, що обсяг і розмір наданих адвокатом послуг в межах даної справи у загальній сумі 7000,00 грн. не відповідає критеріям розумності та обґрунтованості, оскільки предмет позову не є складним з урахуванням наявної сталої правової позиції, зокрема і Верховного Суду, з даного питання, тому розмір гонорару адвоката є завищеним, а відповідно, не є співмірним із предметом позову, виконаних адвокатом послуг без зазначення часу, витраченого адвокатом на надання відповідних послуг, тому такі судові витрати на правову допомогу підлягають зменшенню судом до 1000,00 грн.
Також, зменшуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката до 1000 грн., судом враховується і те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Тобто, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Вказана правова позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постанові від 27.11.2019р. у справі №160/3114/19, яка підлягає застосуванню адміністративним судом відповідно до положень ч.5ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що саме сума судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн. підлягає відшкодуванню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб'єкта владних повноважень згідно до вимог ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення №047250024556 від 01.04.2025р., зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 01 квітня 2025 року №047250024556 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15; код ЄДРПОУ 20551088) зарахувати зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) період роботи в колгоспі імені Котовського, далі - ТзОВ «Котовський», з 01 вересня 1990 року по 31 травня 2000 року (згідно відомостей трудової книжки) на посаді тракториста.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15; код ЄДРПОУ 20551088) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах від 24.03.2025р., відповідно до п.3 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15; код ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 968 грн. 96 коп. (дев'ятсот шістдесят вісім грн. 96 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн. 00 коп. (одна тисяча гривень 00 копійок).
У частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва