03.10.2025
Єдиний унікальний номер 497/1559/25
Провадження № 1-кп/497/173/25
03.10.2025 року м.Болград
Болградський? районний суд? Одеської області у складі:
головуючого? - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
його захисника - ОСОБА_5 ,
розглянувши? у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Болград обвинувальний акт в кримінальному провадженні? № 12025166270000350 від 05.06.2025 року? відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Оріхівка, Болградського району, Одеської області, громадянина України, з неповною середньою освітою, зі слів перебуває в цивільному шлюбі, офіційно не працює, не є особою з інвалідністю, без постійного місця реєстрації, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше засудженого вироком Болградського районного суду Одеської області від 18.10.2024 року за ч.1 ст.382 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 2 роки, на підставі ст.75 КК України звільненого від відбування покарання з іспитом строком на 2 роки, особу якого встановлено на підставі паспорту громадянина України № НОМЕР_1 виданого 26.11.2020 року органом 4834,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.382 КК України,
15.02.2024 постановою Болградського районного суду Одеської області по справі № 497/169/24, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та йому призначено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 40800.00 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на п'ять років, без оплатного вилучення транспортного засобу, яка набрала законної сили 27.02.2024.
Вищезазначену постанову суду 15.02.2024 ОСОБА_4 особисто отримав, у зв'язку з чим він достовірно знав, що його позбавлено права керування транспортним засобом.
Постановою Болградського районного суду Одеської області від 04.04.2024 по справі №497/710/24, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.126, ч.1 ст.130 КУпАП та на підставі ст.36 КУпАП остаточно призначено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 40800 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк п'ять років, яка набрала законної сили 03.06.2024.
ОСОБА_4 достовірно знав, що його позбавлено права керування транспортним засобом вказаними двома постановами Болградського районного суду, оскільки вироком Болградського районного суду Одеської області від 18.10.2024 його засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України, а саме за умисне невиконання саме вищевказаних постанов суду.
18.10.2024 у залі Болградського районного суду копію даного вироку суду особисто вручено ОСОБА_4 у день його проголошення.
Разом з тим, ОСОБА_4 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно, з мотивів явної неповаги до органів правосуддя України, з метою невиконання постанов суду щодо позбавлення його права керування транспортними засобами, маючи реальну можливість виконати вищезазначені рішення суду, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч. 1 ст. 129-1 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого судові рішення, що набрали законної сили є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України, ігноруючи судові рішення щодо заборони керування транспортними засобами, здійснював керування транспортним засобом за наступних обставин.
05.06.2025 приблизно 14:00 годині, точний час судовим розглядом не встановлено, ОСОБА_4 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, пересуваючись по автомобільній дорозі Т-1608 в районі с.Залізничне Болградського району Одеської області, діючи з вищезазначеним умислом, мотивом та метою, будучи позбавленим судовими рішеннями права керування транспортними засобами, нехтуючи вказаними судовими заборонами, здійснював керування транспортним засобом - автомобілем марки ВАЗ 21033 з реєстраційним номером НОМЕР_2 , до його зупинення співробітниками поліції.
Таким чином, по твердженню органу досудового розслідування ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.382 КК України, за правовою кваліфікацією: умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.
Вину свою у вчинені вище викладених дій обвинувачений ОСОБА_4 визнав повністю та суду пояснив, що 05.06.2025 року біля 14:00 години він зі своєю цивільною дружиною, дворічним сином та ОСОБА_6 їхали на автомобілі марки ВАЗ 21033 з реєстраційним номером НОМЕР_2 з м.Болград в с.Оріхівка до батька по об'їзній дорозі. За кермом авто була його дружина, та під час руху перестали працювати гальма, тому за кермо сів він, ОСОБА_4 та продовжив рух, мав намір доїхати до с.Оріхівка де відремонтувати авто. Біля села Залізничне його зупинили працівники поліції, автомобіль він заглушив, тобто виключив замок запалення, таким чином авто зупинилося. Посвідчення водія він не має, знає, що неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності та був позбавлений права керування. Також усвідомлює, що відбував умовну міру покарання за вироком суду за ч.1 ст.382 КК України. Причиною зупинки було те, що він не був пристебнутий паском безпеки, та відносно нього співробітники поліції склали два протоколи за керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння та без ременя безпеки. За результатами розгляду цих протоколів він був притягнутий до адміністративної відповідальності за обидва правопорушення. Знав, що не мав права сідати за кермо автомобіля.
Стверджував, що щиро кається, усвідомив свої не правомірні дії, запевняв суд, що сів за кермо «вперше і в останнє», і більше такого не допустить. Просив на позбавляти його дітей батька, надати можливість працювати та заробляти кошти, щоб утримувати сім'ю.
Тим самим обвинувачений підтвердив час, місце та спосіб вчинення кримінальних правопорушень, що відповідає обставинам, викладеним в обвинувальному акті.
Обвинуваченим ОСОБА_4 подано письмову заяву з проханням розглядати справу згідно ч.3 ст.349 КК України (а.с.46).
Оскільки учасники судового провадження вважали недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися, і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності їх позиції, судовий розгляд кримінального провадження здійснено у відповідності до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України. При цьому судом їм було роз'яснено, що в цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
З огляду на викладене, суд вважає доведеним обвинувачення, пред'явлене ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.382 КК України, з урахуванням визнавальних показів обвинуваченого, та відсутністю заперечень з боку прокурора.
Дії ОСОБА_4 правильно кваліфіковані за ч.3 ст.382 КК України, за правовою кваліфікацією: умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.
При визначенні виду й міри покарання обвинуваченому, суд відповідно до ст. 65 КК України, враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу ОСОБА_4 , який не має зареєстрованого місця реєстрації, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання характеризується негативно (а.с.49), на «Д» обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває (а.с.48), вчинив дане кримінальне правопорушення в період випробувального терміну (а.с.50-51), будучи засудженим вироком Болградського районного суду Одеської області від 18.10.2025 року, справа №497/1589/24, до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки, на підставі ст.75,76 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 2 (два) роки (а.с.52-53).
Твердження обвинуваченого про щире каяття, суд розцінює критично.Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом'якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, вирішальним є встановлення факторів, які б свідчили про справжність, щирість визнання вини, шляхом відповідного ставлення до скоєного, що передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання виправитися, і має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.
Втім, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_4 був засуджений 18.10.2024 року за ч.1 ст.382 КК України, на шлях виправлення не став, та вчинив знову новий злочин, передбачений цією ж статтею, тобто неодноразово продовжував керувати транспортним засобом без посвідчення водія.
А відтак, обставини, які пом'якшують покарання відповідно до ст. 66 КК України - відсутні.
Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченому в силу вимог ст.67 КК України є вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння.
Крім того, суд приймає до уваги висновок Болградського районного сектору №1 Філії державної установи «Центр пробації» в Одеській області, викладений в досудовій доповіді від 30.09.2025 року (а.с.39-45), згідно якого обвинувачений ОСОБА_4 оцінюється як правопорушник з високим рівнем ймовірності скоєння повторних кримінальних правопорушень. Ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, згідно матриці високий. Рівень ризику шкоди життю і здоров'ю середній. Обвинувачений розкаюється у скоєному. Вважає, що виправлення цієї особи без позбавлення або обмеження волі може становити небезпеку для суспільства, у тому числі для окремих осіб.
Суд виходить з того, що покарання - це захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому кримінальним законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).
В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […] має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов'язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].
Отже, принцип домірності зобов'язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).
Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому Суд вирішує питання, визначені ч.1 ст.368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).
Відповідно до ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст.65 КК Україні особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень. При цьому під час вибору заходу примусу суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. З огляду на принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості реалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Визначаючи міру покарання обвинуваченому, суд виходить з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, оцінюючи усі обставини справи та особу обвинувачуваного та вважає за необхідно призначити ОСОБА_4 покарання у вигляді позбавлення волі, тобто виключно в умовах ізоляції від суспільства, оскільки саме таке покарання буде достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Підстав для застосування ст. 69 КК України суд не вбачає.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б одне із кримінальних правопорушень є особливо тяжким злочином, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років.
У випадку вчинення особою кримінального правопорушення під час іспитового строку покарання, від якого вона була звільнена з випробуванням на підставі ст. 75 КК, вважається невідбутою частиною покарання та стає реальним, яке має приєднуватися до покарання, призначеного новим вироком. На це вказав Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у постанові від 15 липня 2025 року по справі №462/7107/24.
Враховуючи, що дане кримінальне правопорушення обвинуваченим ОСОБА_4 було скоєне у період іспитового строку, призначеного вироком Болградського районного суду Одеської області від 18.10.2024 року, суд в порядку ч. 1 ст. 71 КК України зобов'язаний приєднати за сукупністю вироків до покарання, яке призначене цим вироком, невідбуте ОСОБА_4 покарання за попереднім вироком та остаточне покарання останньому слід призначити за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання до покарання за даним вироком невідбутого покарання за вироком від 18.10.2024 року.
Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.
Речові докази відсутні.
Процесуальні витрати в даному кримінальному провадженні - відсутні.
Ухвалою слідчого судді Болградського районного суду Одеської області від 25.06.2025 року (справа №497/1444/25) ОСОБА_4 було обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком на 60 днів з 25.06.2025 року до 23.08.2025 року включно (а.с.56-57).
Згідно ч.7 ст.72 КК України домашній арешт зараховується судом у строк покарання за правилами, передбаченими в частині першій цієї статті, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
А відтак, в строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_4 слід зарахувати строк перебування його під цілодобовим домашнім арештом, на підставі вищезазначеної ухвали слідчого судді від 25.06.2025 року, виходячи з такого співвідношення, передбаченого ч.7 ст.72 КК України - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі, в період з 25.06.2025 по 23.08.2025 включно.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.368, 370, 373 ч.2, 374, 376, 395 КПК України, суд -
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.382 КК України і на підставі санкцій цієї статті призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки з позбавленням права керування транспортними засобами, на строк 3 (три) роки.
Відповідно до ч.1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, до призначеного покарання за даним вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Болградського районного суду Одеської області від 18.10.2024 (справа №497/1444/25) у виді 1 (одного) місяця позбавлення волі та остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки 1 (один) місяць позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки.
Взяти ОСОБА_4 під варту в залі суду - негайно.
Обрати засудженому ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою з моменту фактичного затримання до моменту набрання вироком законної сили.
Початок строку відбуття покарання засудженому ОСОБА_4 рахувати з моменту його фактичного затримання - взяття під варту в залі суду, а саме з 03.10.2025 року.
На підставі ч. 7 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 у строк відбування покарання строк перебування його під цілодобовим домашнім арештом з 25.06.2025 по 23.08.2025 включно з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.
На вирок протягом тридцяти днів з дня його проголошення можуть бути подані апеляційні скарги до Одеського апеляційного суду через Болградський районний суд Одеської області.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ОСОБА_1