Справа № 138/202/25
Провадження № 22-ц/801/1940/2025
Категорія: 53
Головуючий у суді 1-ї інстанції Київська Т. Б.
Доповідач:Міхасішин І. В.
02 жовтня 2025 рокуСправа № 138/202/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Міхасішина І.В.,
суддів: Матківської М.В., Стадника І.М.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу № 138/202/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди,
за апеляційною скаргоювідповідача ОСОБА_2 на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 26 червня 2025 року, ухвалене суддею цього суду Київською Т. Б. зі складанням його повного тексту 26.06.2025 року,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що 18.10.2021 близько 10 год. 00 хв. водій ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом марки «Опель Меріва» д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись заднім ходом по просп. Незалежності в м. Могилеві-Подільському Вінницької області, в районі зупинки громадського транспорту, не переконався у безпечності даного руху вчинив наїзд на позивача. Внаслідок вказаної ДТП вона отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. Вина відповідача у скоєному встановлена матеріалами кримінального провадження №42021022220000075 від 01.11.2021 та висновком авто-технічної експертизи №СЕ-19/102-227379-ІТ від 08.06.2022. Таким чином відповідач вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч.1 ст.286 КК України. У вказаному кримінальному провадженні позивача було визнано потерпілою. Від отриманих травм її було госпіталізовано до КНП «Могилів-Подільська ОЛІЛ» де вона перебувала три дні у період з 18.10.2021 по 22.10.2021. За цей час у позивача було діагностовано компресійний перелом хребців спини без порушення функцій спинного мозку і рекомендовано пройти додаткове обстеження у м. Вінниця. 22.10.2021 вона пройшла томографічне обстеження в діагностичному центрі «Медіскан» м.Вінниця, де було підтверджено попередній діагноз та рекомендовано операційне втручення. В той же день, її було госпіталізовано до Вінницької міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, де вона перебувала до 05.11.2021. За час перебування у лікарні позивачу було виконано оперативне втручання, а саме проведено стабілізацію ушкодженого сегменту хребта титановою транспедикулярною системою. Саму пластину, яка коштувала 24000,00 грн., та ліки на загальну суму 13000,00 грн. купувала за свої власні кошти. Внаслідок вказаної події ДТП позивачу також було завдано моральної шкоди, оскільки вона отримала емоційний стрес, тривоги за своє життя, нерозуміння як отримані нею травми вплинуть на подальше її життя. Завдану моральну шкоду оцінює у розмірі 20000,00 грн., що відповідає критерію розумності і справедливості. Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 03.12.2024 відповідача було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.286 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та закрито кримінальне провадження №42021022220000075 від 01.11.2021. Заявлений позивачем цивільний позов у рамках вказаного кримінального провадження було залишено без розгляду та роз'яснено право на звернення до суду у порядку цивільного судочинства. Вказані вище обставини, у свої сукупності стали підставою для звернення до суду із даним позовом, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача на її користь завдану їй матеріальну шкоду у розмірі 37000,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн.
Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 26 червня 2025 року позовну заяву задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 25050 гривень 00 копійок та моральну шкоду у розмірі 5000 гривень 00 копійок.
Судові витрат у виді судового збору у розмірі 1211 гривень 00 копійок компенсовано за рахунок держави у порядку встановлено Кабінетом Міністрів України.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, відповідач ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Правом на подання відзиву учасники справи не скористалися.
Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на таке.
Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи убачається, що вироком Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 08.05.2023 ОСОБА_2 було визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 286 КК України і обрано йому покарання у виді штрафу у розмірі чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 68000,00 гривень з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки. Цивільний позов задовольнити частково. Стягнуто з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , матеріальну шкоду у розмірі 28192, 22 грн. та моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн. (а.с.14-18)
Разом з тим, ухвалою Вінницького апеляційного суду Вінницької області від 13.09.2023 вказаний вище вирок було скасовано та призначено новий судовий розгляд в суді першої інстанції (а.с.19-21).
Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 03.12.2024 за клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 його було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та закрито кримінальне провадження. Цивільний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду (а.с.22-23).
Потерпілою у вказаному кримінальному провадженні була визнана ОСОБА_1 .
Крім того, вказаною ухвалою суду від 03.12.2024 було встановлено такі обставини. В обвинувальному акті вказано, що 18 жовтня 2021 року близько 10 години 00 хвилин водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Opel Meriva», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись заднім ходом по проспекту Незалежності у м. Могилеві-Подільському Вінницької області, в районі зупинки громадського транспорту, не переконався у безпечності даного маневру, не звернувся за допомогою до інших осіб для забезпечення безпеки руху, внаслідок чого допустив наїзд на ОСОБА_1 , яка стояла позаду даного автомобіля на проїзній частині.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 262/59 від 22.12.2021 в ОСОБА_1 мали місце такі тілесні ушкодження: закрита хребетно-спинномозкова травма, компресійний уламковий перелом Тн 12 хребця без порушень функцій спинного мозку, які утворилися, можливо 18.10.2021, по механізму - згин та стиснення, та належать до ушкоджень середнього ступеня тяжкості, які спричинили тривалий розлад здоров'я (більше 21 доби). Механізм утворення даного тілесного ушкодження в ОСОБА_1 може бути присутній і під час дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до висновку автотехнічної експертизи № СЕ-19/102-22/7379-ІТ від 08.06.2022 в заданій дорожній обстановці дії водія автомобіля «Opel Meriva», державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 з технічної точки зору регламентувались вимогами п.п. 10.1, 10.9 та 15.9 (е) Правил дорожнього руху України. В ситуації, яка склалась, можливість попередження наїзду на пішохода у водія ОСОБА_2 з технічної точки зору полягала у виконанні ним вимог п.п. 10.1, 10.9 ПДР, для чого у нього були відсутні будь-які перешкоди технічного характеру. В ситуації, яка склалась, в діях водія ОСОБА_2 вбачається невідповідність вимогам п.п. 10.1, 10.9, 15.9 (е) ПДР. Дії водія ОСОБА_3 , які не відповідали вимогам п. 10.9 ПДР з технічної точки зору знаходяться в причинному зв'язку з виникненням події даної ДТП.
Таким чином ОСОБА_2 за вищевикладених обставин порушив вимоги п.п. 10.1, 10.9, 15.9 (е) Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (зі змінами та доповненнями), згідно з якими: п. 10.1 - «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху»; п. 10.9 - «Під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він у разі потреби повинен звернутися за допомогою до інших осіб»; п. 15.9 (е) - «Зупинка забороняється: ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а коли їх немає - ближче 30 м від дорожнього знаку такої зупинки з обох боків».
Порушення водієм ОСОБА_2 вимог п. 10.9 Правил дорожнього руху знаходиться в безпосередньому причинному зв'язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди, а саме спричиненням ОСОБА_1 середньої тяжкості тілесного ушкодження.
Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач зазначив, що його не було визнано винним у кримінальному правопорушенні передбаченому ч.1 ст.286 КК України, а тому правових підстав для стягнення з нього матеріальної та моральної шкоди немає, однак суд з такими твердження сторони відповідача правильно не погодився зважаючи на таке.
Частиною першою статті 44 КК України встановлено, що звільненню від кримінальної відповідальності підлягає лише «особа, яка вчинила кримінальне правопорушення».
Аналогічне формулювання міститься і в частині першій статті 49 КК України, відповідно до якої «особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до набрання вироком законної сили минули такі строки…».
Відтак звільнятися від кримінальної відповідальності може лише особа, яка є винною у вчинення кримінального правопорушення. З цих мотивів, власне, відповідну підставу звільнення від кримінальної відповідальності в теорії і вважають нереабілітуючою.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 398/571/15-ц (провадження № 61-1059св20) зроблено висновок, що звільнення від кримінальної відповідальності в контексті розглядуваного правового інституту не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинною у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально-караного діяння, тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими.
У постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 346/4425/18 (провадження № 61-7008св21) зроблено висновок, що звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв'язку з закінченням строків давності та закриття кримінального провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України є нереабілітуючими обставинами, тому відповідач повинен відшкодувати позивачу заподіяну з його вини шкоду.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2023 року у справі № 367/6377/17 (провадження № 61-975св23).
Відповідно до частини третьої статті 285 КПК України обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз'яснено суть обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.
Отже ОСОБА_2 , у разі незгоди з суттю пред'явленого йому обвинувачення чи підставою закриття кримінального провадження, яка не є реабілітуючою, був вправі заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави і наполягати на своєму повному виправданні (реабілітації).
Матеріалами справи встановлено, що обвинувачений ОСОБА_2 був обізнаний щодо характеру прийняття відповідного процесуального рішення суду, зокрема, висловив свою згоду на закриття кримінального провадження з таких підстав. Таке клопотання захист заявив на стадії судового розгляду кримінального провадження.
Відтак закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України є нереабілітуючою підставою, а тому останній не звільняється від обов'язку відшкодування заподіяної його діяннями шкоди та позивач вправі заявити свої вимоги в порядку цивільного судочинства.
У постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 295/2579/17 зроблено висновок, що у разі, коли кримінальне провадження було закрито у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності з підстав, передбачених частиною першою статті 49 КК України, питання про цивільно-правову відповідальність вирішується загальних підставах.
Враховуючи те, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 закрито у зв'язку з закінченням строків давності, на стадії проведення судового розгляду, що відноситься до нереабілітуючих підстав закриття кримінального провадження, заподіяна матеріальна та моральна шкода потерпілому відшкодовується у такому самому порядку як і при ухваленні обвинувального вироку.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно з частиною 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 2 статті 1187 ЦК України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Із наведених норм закону слідує, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
Суд встановив, що ОСОБА_1 завдана шкода джерелом підвищеної небезпеки: автомобілем марки «Опель Меріва», під керуванням водія ОСОБА_2 .
Позивач у зв'язку з тілесними ушкодженнями перебувала на стаціонарному лікуванні у КНП «Могилів-Подільська ОЛІЛ» у період з 18.10.2021 по 22.10.2021, що підтверджується копію виписки №3975 із медичної карти амбулаторного хворого (а.с.4).
Як стверджує позивач, після виписки їй було рекомендовано пройти додаткове обстеження у м. Вінниця.
Відповідно до довідки діагностичного центру «Медіскан» від 22.10.2021 позивачу було діагностовано ознаки компресійного перелому тіла Th 12 ( 2ст.). Дегенеративно- дистрофічні зміни поперкового відділу хребта (а.с.5).
22.10.2021 позивача було госпіталізовано до КНП «Вінницька міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» з діагнозом перелом грудного хребця, закрита хребетно-спинномозкова травма, компресійно-уламковий перелом хребця без порушення функції спинного мозку. 23.10.2021 ОСОБА_1 було проведено хірургічна операція - стабілізація ушкоджених уламків хребців транспедікулярною фіксацією. Виписана з закладу охорони здоров'я 05.11.2021. Дана обставина підтверджується копією виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №12927, а також довідкою вказаної установи від 04.11.2024 (а.с.6-9, 69-72).
Позивач стверджує ту обставину, що на лікування нею витрачено у загальному розмірі 37000,00 грн., що складається з витрат у розмірі 24000,00 грн. на придбання титанової пластини та 13000,00 грн. на ліки. На підтвердження чого надала до суду копії відповідних квитанцій (а.с.10-13), а також їх оригінали (а.с.64-67).
Так, відповідно до вказаної вище довідки діагностичного центру «Медіскан» від 22.10.2021 позивачу було проведено МСКТ поперекового відділу хребта та в матеріалах справи наявна квитанція від 22.10.2021 про оплату послуги КТ на суму 1050,00 грн.
Згідно вказаної вище виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №12927 позивачу 23.10.2021 було проведено оперативне втручання, зокрема, стабілізація ушкодженого сегменту хребта титановою транспедикулярною системою. Позивач у своєму позові стверджувала, що вказану пластину вона придбала за власні кошти у розмірі 24000,00 грн., на підтвердження чого подала до суду квитанцію №0.0.2314747375.1 від 23.10.2021 про оплату товару у ФОП ОСОБА_4 , витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань по ФОП ОСОБА_4 , з якого слідує, що одним із видів діяльності вказаної особи підприємця є роздрібна торгівля медичними й ортопедичними товарами у спеціалізованих магазинах (а.с.68).
Крім того, позивачу призначено лікування, зокрема, такими препаратами як квадроцеф, амікацин, парацетамол, вітам С500, лоспірин, а також щоденна перев'язка з обробкою брильянтовим зеленим та встановленням серветки з цефтріаксоном.
Разом з тим, у наданих до суду квитанціях відсутні відомості про купівлю вказаних вище ліків, так само відсутні докази призначення лікування тими препаратами, які купувала позивач та які зазначені у вказаних вище квитанціях, а тому такі не можуть бути враховані судом при визначенні розміру понесених витрат. Крім того, квитанції №832360, 832358, 833748, 832352, 832353, 834553 БО «Вінницький обласний благодійний Фонд допомоги хворим», оскільки зі змісту таких квитанцій слідує, що такі витрати є благодійною допомогою.
Таким чином, в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази на підтвердження понесених позивачем матеріальних витрат на лікування лише у розмірі 25050,00 грн., яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Щодо стягнення моральної шкоди.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частиною другою цієї статті передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів (частина 1 статті 1168 ЦК України).
Позивачу ОСОБА_1 завдана моральна шкода ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до статті 23 ЦК України кожна особа, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22) зроблено висновок, що гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним», як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 зроблено висновок, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Отже адекватне відшкодування шкоди, зокрема, й моральної, за порушення прав людини є одним з ефективних засобів юридичного захисту.
З матеріалів справи слідує, що позивач перенесла фізичний біль та страждання, яких вона зазнала у зв'язку із ушкодженням здоров'я в результаті дорожньо-транспортної пригоди, а також їй завдано душевних страждань, яких вона зазнала від отриманих нею тілесних ушкоджень, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.
При цьому, враховуються і такі обставини, як характер та вид отриманих тілесних ушкоджень, а також і те, що позивач, на час отримання тілесних ушкоджень мала вік повних 59 років, а на сьогоднішній день є особою пенсійного віку, маючи вік майже 64 роки, та те, що крім іншого лікування, вона перенесла операцію з стабілізацією ушкоджених уламків хребців транспедікулярною фіксацію.
Таким чином, з урахуванням наведених норм закону і встановлених обставин справи, спричинена позивачу моральна шкода підлягає відшкодуванню особою винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, тобто ОСОБА_2 , до якого позивач заявила такі вимоги.
При визначенні розміру моральної шкоди судом першої інстанції правильно враховано характер вчиненого відповідачем ОСОБА_2 правопорушення, його особу та його матеріальний стан, а саме те, що він є особою з інвалідністю ІІ групи та особою похилого віку, також враховано заявлені позивачем вимоги та обґрунтування нею моральної шкоди і її розміру, інші обставини, які мають істотне значення, та виходячи із засад розумності, справедливості, законності, розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд визначив до стягнення на користь позивача із відповідача моральну шкоду в сумі 5000,00 грн.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до іншої оцінки доказів, ніж зроблена судом першої інстанції, та не містять посилань на такі порушення, що призвели до неправильного вирішення страви, тому, з огляду на положення ч. 2 ст. 376 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а вказане рішення - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення, Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 26 червня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий І.В. Міхасішин
Судді: М.В. Матківська
І.М. Стадник