Справа № 127/36331/24
Провадження № 22-ц/801/1904/2025
Категорія: 10
Головуючий у суді 1-ї інстанції Ан О. В.
Доповідач:Міхасішин І. В.
30 вересня 2025 рокуСправа № 127/36331/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В.,
суддів: Войтка Ю.Б., Матківської М.В.
з участю секретаря судового засідання: Кахно О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 127/36331/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації вартості 1/2 частки транспортного засобу,
за апеляційною скаргою представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Ткаченко Костянтина Дмитровича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 червня 2025 року, ухвалене у складі судді Ан О. В., -
встановив:
У листопаді 2024 із позовом до суду звернувся ОСОБА_1 , який згідно уточненої позовної заяви просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь компенсацію вартості 1/2 частки транспортного засобу - автомобіль BMW 328I, VIN: НОМЕР_1 , 2013 року випуску, який набутий у період перебування у шлюбі, а саме: 255698 грн. 50 коп.
Мотивував заявлені вимоги тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням суду розірвано. У період перебування у шлюбі сторонами, було придбано автомобіль, BMW 328I, VIN: НОМЕР_1 , 2013 року випуску. Зазначений вище автомобіль було оформлено на відповідача ОСОБА_2 01.10.2024 відповідачка порушила право позивача на спільне майно - автомобіль, оскільки без згоди позивача здійснила продаж транспортного засобу іншій особі. У добровільному порядку сплатити позивачу грошову компенсацію за проданий транспортний засіб відмовляється, що стало причиною звернення до суду.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 червня 2025 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частки транспортного засобу - автомобіль BMW 328I, VIN: НОМЕР_1 , 2013 року випуску, який набутий у період перебування у шлюбі, а саме: 255698 (двісті п'ятдесят п'ять тисяч шістсот дев'яносто вісім) гривень 50 копійок.
Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 22556 (двадцять дві тисячі п'ятсот п'ятдесят шість) гривень судових витрат.
Не погодившись із таким рішенням, представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Ткаченко Костянтин Дмитрович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд в рішенні не наводить аргументів, чому він до боргових розписок наданих відповідачкою відноситься критично та чому не бере їх до уваги.
Представник позивача Малик О.В. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив суд її задовольнити.
Представник відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився надав суду заяву в якій просив відкласти розгляд справи у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому процесі в м. Києві.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи суд апеляційної інстанції може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє відповідну ухвалу.
Системний аналіз змісту статей 371 та 372 ЦАК України дає підстави вважати, що встановлені законом строки розгляду апеляційної скарги мають правове значення при вирішенні питання про відкладення розгляду апеляційної скарги і що саме такий підхід при застосуванні зазначених норм процесуального права узгоджується із принципом диспозитивної цивільного судочинства, згідно з яким, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час та місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість проведення судового розгляду у відсутність осіб, які не з'явилися.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги на рішення суду, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 24.06.2000 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30.07.2024 розірвано (рішення суду а.с. 8-10).
Сторони мають спільних дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (рішення суду а.с. 8).
25.01.2019 перебуваючи у шлюбі ОСОБА_2 придбала автомобіль BMW 328I, VIN: НОМЕР_1 , 2013 року випуску (договір а.с. 185). Власницею автомобіля при його реєстрації зазначена відповідачка.
01.10.2024 ОСОБА_2 відчужила автомобіль (витяг а.с. 11-12) .
Згідно звіту про оцінку транспортного засобу вартість транспортного засобу - автомобіль BMW 328I, VIN: НОМЕР_1 , 2013 року випуску становить 511397 грн (звіт про оцінку а.с. 16-21). Згідно договору купівлі- продажу вартість транспортного засобу 583995.06 грн.
Згідно наданих документів позивач працює моряком з 2018 року по теперішній час, а саме старшим помічником капітана та має стабільну заробітну плату ( а.с. 63).
Так згідно трудового контракту моряка його загальна заробітна плата складає 7900 євро (а.с. 66).
Суд критично відноситься до боргової розписки ОСОБА_2 від 03.01.2019 про отримання у позику від ОСОБА_6 кошти у сумі 10 000 дол. США, та розписки про повернення коштів 20.10.2024 (а.с. 187-188) як до неналежних доказів та не приймає їх.
Так, статтями 15, 16 ЦК України та статтею 4 ЦПК України кожній особі надано право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до положень ч.4 ст. 71 СК України присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
Аналіз змісту положень ст. 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта цієї статті виступає як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абз. 1 п. 22постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11).
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи; вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб; у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі (постанова Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16 (провадження № 61-19420св18)).
У випадку поділу між подружжям неподільної речі виплата одному з подружжя компенсації його частки у майні здійснюється за дійсною (ринковою) вартістю цього майна на час розгляду справи, а у разі неможливості її встановлення визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно, оскільки присудження одному з подружжя компенсації його частки у майні за ціною, нижчою ніж ринкова вартість цього майна, є порушенням права одного з подружжя на мирне володіння своїм майном та отримання за нього справедливої ціни (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, провадження № 61-9018сво18).
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача компенсації 1/2 частини вартості транспортного засобу «BMW 328I», 2013 року випуску у розмірі 255698, 50 грн.
Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованих висновків суду першої інстанції, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Ткаченко Костянтина Дмитровича задоволенню не підлягає, понесені ним судові витрати у суді апеляційної інстанції слід залишити за ним.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,
постановив :
Апеляційну скаргу представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Ткаченко Костянтина Дмитровича залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: І.В. Міхасішин
Судді: Ю.Б. Войтко
М.В. Матківська