Справа № 127/27525/22
Провадження № 22-ц/801/2020/2025
Категорія: 20
Головуючий у суді 1-ї інстанції Васильєва Т. Ю.
Доповідач:Міхасішин І. В.
30 вересня 2025 рокуСправа № 127/27525/22м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В.,
суддів: Войтка Ю.Б., Матківської М.В.
з участю секретаря судового засідання: Кахно О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 127/27525/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, державний реєстратор Лука-Мелешківської сільської ради Бучацький Микола Олегович, приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Подолян Ольга Олександрівна, про визнання недійсним договору та витребування майна з чужого незаконного володіння,
за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Чернілевської Руслани Віталіївни на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 07 липня 2025 року, ухвалене у складі судді Васильєвої Т. Ю., -
встановив:
Короткий зміст вимог
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, державний реєстратор Лука-Мелешківської сільської ради Бучацький Микола Олегович, приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Подолян Ольга Олександрівна, про визнання недійсним договору та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Свої вимоги мотивував тим, що він набув у приватну власність земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0520681000:02:000:0786, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на підставі договору купівлі-продажу від 27.05.2020, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Подолян О.О. Договір від імені продавця ОСОБА_6 підписував його представник за довіреністю ОСОБА_7 . На земельній ділянці знаходився фактично завершений будівництвом житловий будинок, який станом на 27.05.2020 не був введений в експлуатацію, тому відносно нього окремо договір не укладався. ОСОБА_7 здійснював від імені власника і показ будинку, і переговори щодо його продажу.
30 травня 2020 року ОСОБА_7 , який був знайомий з матір'ю позивача, повідомив йому та його матері, що він виконає свій обов'язок із введення будинку в експлуатацію. Та оскільки позивач був власником будинку, то мав з цією метою видати йому довіреність та надати оригінал договору купівлі-продажу. Позивач був впевнений, що така довіреність потрібна саме для введення будинку в експлуатацію і погодився її надати. 30.05.2020 така довіреність була позивачем підписана та посвідчена приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенком В.Б., зареєстрована в реєстрі за № 4224. Згідно довіреності, позивач уповноважив ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (матір ОСОБА_7 ) виступати від його імені лише перед юридичними особами, державними органами, місцевими радами, реєстраторами та нотаріусами, будучи впевненим, що така довіреність не може бути ним використана перед фізичними особами.
Вказує, що він та його батьки, як впевнені власники, зайнялись ремонтно-будівельними роботами в будинку за рахунок коштів, виручених від продажу належної їм квартири, які були спрямовані на проведення внутрішніх оздоблювальних робіт у житловому будинку. 20 липня 2020 року родина позивача виявила замінені в будинку замки вхідних дверей і вони не могли до нього потрапити. Будівельники, що там працювали за їхнім наймом, повідомили, що приїхав ОСОБА_9 і замінив замки зі словами, що їх виселено за борги. Згодом позивач дізнався, що 01.06.2020 земельна ділянка була продана ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Подолян О.О., зареєстрованим в реєстрі за № 1182.
Позивачем було подано письмову заяву про злочин, а саме шахрайство, оскільки згоди на продаж своєї власності він не надавав, наміру відчужувати ділянку з будинком не мав, кошти від покупця чи повіреного не отримував. За його заявою було відкрито кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України. В ході досудового розслідування допитано в якості свідка «покупця» ОСОБА_3 , який пояснив, що у нього є знайомий ОСОБА_7 , який в травні-червні 2020 року звернувся до свідка з тим, що його хочуть ошукати шахрайським шляхом та заволодіти його земельною ділянкою з розміщеним на ній будинком, який не введений в експлуатацію. Оскільки до середини червня жодних розрахунків з ОСОБА_10 проведено не було, 01 червня 2020 року по довіреності земля була переоформлена на ОСОБА_3 . Жодних коштів ОСОБА_3 за придбання нерухомого майна не сплачував. Зі слів свідка, даний договір було здійснено з тією метою, щоб у разі, якщо ОСОБА_11 (мати позивача) розрахується з ОСОБА_10 - відразу ж переоформити дану земельну ділянку на позивача.
Отже, позивач не мав волі на укладення договору купівлі-продажу належної йому земельної ділянки, а тому майно вибуло з його власності поза його волею. Крім того, договір купівлі-продажу від 01.06.2020, за яким покупцем був ОСОБА_3 , був безвідплатним, оскільки жодних грошових коштів за придбання майна він не сплачував.
Позивач вказує, що 09.09.2021 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Подолян О.О.
Крім того, 30.11.2021 державним реєстратором Лука-Мелешківської сільської ради Бучацьким М.О. було проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок загальною площею 103,1 кв.м, житловою площею 42,8 кв.м. за адресою спірної земельної ділянки. Але будинок фактично існував як завершене будівництво ще в 2020 році, тому ця річ також вибула з володіння позивача разом з земельною ділянкою, на якій він знаходиться. Та оскільки у державному реєстрі речових прав станом на момент укладення першого оспорюваного договору купівлі-продажу запису про житловий будинок не існувало, в наступному договорі купівлі-продажу також відсутня вказівка про житловий будинок, тому позивач вважає, що правильним способом захисту буде скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на житловий будинок.
За вказаних обставин, так як оспорюваний договір купівлі-продажу був укладений за згодою іншого подружжя сторін договору, позивач заявив позовні вимоги до зазначених ним відповідачів та просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 0520681000:02:000:0786, загальною площею 0, 0453 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 01 червня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Подолян О.О., зареєстрований в реєстрі за № 1182; витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 дану земельну ділянку, кадастровий номер 0520681000:02:000:0786, загальною площею 0, 0453 га, та розташований на ній житловий будинок; а також скасувати рішення державного реєстратора Лука-Мелешківської сільської ради Бучацького М.О. про державну реєстрацію права власності, індексний номер 62037076, від 03.12.2021 року про реєстрацію права власності на житловий будинок (а.с. 187 - 192 т. 1).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 07 липня 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, державний реєстратор Лука-Мелешківської сільської ради Бучацький Микола Олегович, приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Подолян Ольга Олександрівна, про визнання недійсним договору та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено в повному обсязі.
Судові витрати позивача залишено за позивачем.
Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 17.03.2023, а саме скасовано заборону всім органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, проведення будь-яких реєстраційних дій щодо земельної ділянки, кадастровий номер 0520681000:02:000:0786, площею 0,0453 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та щодо житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись із таким рішенням, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Чернілевська Руслана Віталіївна подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивач не мав наміру здійснювати відчуження будинку, не висловлював такого наміру повіреним за довіреністю від 30.05.2020 та не уповноважував їх вчиняти будь-які дії, направлені на відчуження належного йому нерухомого майна.
Суд першої інстанції не взяв до уваги вище зазначені доводи, вказавши, що самою довіреністю та поясненнями одного з представників за довіреністю Чорним Я.І. допитаним в судовому засіданні підтверджується факт наявності волі позивача на відчуження повіреними належного йому нерухомого майн, а саме земельною ділянкою та розташованим на ній житловим будинком.
Апелянт вважає, що матеріалами справи доводиться наявність попередньої домовленості між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , яка підтверджується відомостями, наявними у самому договорі купівлі - продажу, укладеного між позивачем, від імені якого діяв представник за довіреністю та ОСОБА_3 , укладеним 01.06.2020 року . Даний договір укладено за сплином трьох днів після набуття позивачем у власність майна.
Також до апеляційної скарги представник позивача - адвокат Чернілевська Р.В. подала заяву про виклик свідків які можуть спростувати доводи відповідача щодо безоплатності договору, за яким позивач ОСОБА_1 отримав право власності на спірну земельну ділянку на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 травня 2020 року (т. 1 а.с. 26-27).
16 вересня 2025 року на адресу Вінницького апеляційного суду від представника відповідача Шиясюка В.В. та Гричини Х.Е. надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу, в яких зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, просили рішення суду залишити без змін а апеляційну скаргу без задоволення.
Представник позивача адвокат Чернілевська Р.В. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала, просила суд її задовольнити, також просила суд задовільнити заяву та допитати свідків.
Суд апеляційної інстанції в судовому засіданні, керуючись статтями 182; 183; 367 ЦПК України, ухвалив відмовити в задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 адвоката Чернілевської Руслани Віталіївни про виклик свідків від 08 серпня 2025 року, з огляду на те, що відповідно до частини 2 статті 91 ЦПК України у заяві про виклик свідка зазначаються його ім'я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити.
Апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у пункті 2.1. вказаного договору зазначено таке: «Свої підписом під цим договором сторони підтверджують факт проведення розрахунку, … відсутність один до одного будь-яких претензій щодо виконання зобов'язань за цим договором».
Жодна із сторін договору не оспорює цей договір як в цілому так і в частині належного виконання зобов'язань за цим договором.
Відповідно до положень статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Водночас, апеляційний суд звертає увагу і на те, що жоден із заявлених свідків не є учасником договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 травня 2020 року.
Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Проте, обставини про які йдеться в заяві представника позивача не стосуються предмета доказування, адже вимога про витребування майна ґрунтується на тому, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі іншим шляхом.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином.
29 вересня 2025 року на адресу від представника відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надійшла заява з проханням розглянути справу у її відсутність.
Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість проведення судового розгляду у відсутність осіб, які не з'явилися
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Згідно копії будівельного паспорта № НОМЕР_1 на забудову земельної ділянки, належної індивідуальному забудовнику ОСОБА_6 в АДРЕСА_1 , він виготовлений 12.07.2019 на замовлення ОСОБА_6 та містить схему забудови земельної ділянки, проект житлового будинку, господарських споруд, викопіювання з генерального плану населеного пункту, пам'ятку до забудови земельної ділянки (а.с. 10 - 22 т. 1).
Відповідно до копії повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта від 29.07.2019, за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий №0520681000:02:000:0785, замовник ОСОБА_6 повідомив Дерпартамент Держархбудінспекції у Вінницькій області про початок виконання будівельних робіт, про що внесено відомості до Єдиного реєстру 30.07.2019 (а.с. 22 т. 1).
Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0515941592019 від 01.07.2019, земельна ділянка з кадастровим номером 0520681000:02:000:0785, площею 0, 0454 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , була зареєстрована 01.07.2019, призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 23 т. 1).
27.05.2020 року ОСОБА_6 , від імені якого діяв ОСОБА_7 , на підставі довіреності, продав ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0, 0453 га., місце розташування: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 0520681000:02:000:0786, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, згідно копії договору купівлі-продажу, зареєстрованого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Подолян О.О. за № 1142. Відомості про наяність на земельній ділянці нерухомого майна та прав на нього в договорі відсутні (а.с. 26 - 27, 28 т. 1).
30.05.2020 ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_7 або ОСОБА_8 (кожен діє окремо) розпоряджатись (продати, обміняти, здати в оренду) по ціні і на умовах на власний розсуд належною йому земельною ділянкою, площею 0, 0453 га., кадастровим номером 0520681000:02:000:0786, що розташована по АДРЕСА_1 , що підтверджується копією довіреності від 30.05.2020. Довіреність є безвідкличною та дійсна до 30.05.2022 (а.с. 29 т. 1).
Відповідно до копії договору купівлі-продажу від 16.06.2020, ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , ОСОБА_12 передали у власність ОСОБА_13 квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 57,1 кв.м. та житловою площею 34,2 кв.м. за 310 927,00 грн (а.с. 30 - 31 т. 1).
Згідно наданого позивачем кошторису на внутрішні роботи будинку площею 114 кв.м., який не містить жодного підпису, а лише посвідчений печаткою адвоката на відповідність оригіналу, загальна вартість ремонту склала 567 232 грн, також позивачем надано витяги з особистої переписки про обсяг роботи з абонентом «Артем ремонт» (а.с. 32, 33 - 34 т. 1).
Відповідно до копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14.12.2020, на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1182, виданого 01.06.2020 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Подолян О.О. проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0, 4453 га, кадастровий номер 0520681000:02:000:0786, 01.06.2020, та наявна інформація про державну реєстрацію обтяження, накладеного ухвалою суду від 14.08.2020 (а.с. 35 т. 1).
01.06.2020 ОСОБА_1 , від імені якого на підставі вищевказаної довіреності діяла ОСОБА_8 , продав ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0, 0453 га., що розташована у АДРЕСА_1 , за 19 026 грн, що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 01.06.2020, зареєстрованого в реєстрі за № 1182 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Подолян О.О. (а.с. 36 - 37 т 1).
Згідно копії витягу з ЄРДР, 03.08.2020 зареєстровано заяву ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, за викладених ним обставин про незаконне заволодіння групою осіб, зловживаючи його довірою, належною йому земельною ділянкою з кадастровим номером 0520681000:02:000:0786, площею 0, 0453 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та розташованим на ній не введеним в експлуатацію житловим будинком. За даним фактом розпочато досудове розслідування, в межах якого було допитано ОСОБА_3 та ОСОБА_14 в якості свідка, ОСОБА_1 - в якості потерпілого, та суд не надає оцінки даним копіям матеріалів кримінального провадження, оскільки вони є доказами саме в межах кримінального провадження та не мають преюдиціального значення при вирішенні заявленого позову (а.с. 40 - 50 т. 1).
30.04.2021 за результатами проведення досудового розслідування кримінального провадження №12020020010001486, прийнято рішення про його закриття у відповідності до вимог ст. 284 КПК України, у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, що підтверджується копією постанови від 30.04.2021, на яку 23.07.2021 ОСОБА_15 була подана скарга, але відомості про її скасування відсутні (а.с. 55 - 61 т. 1).
Згідно копії інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.09.2022 №309324579 за ОСОБА_2 зареєстровані: 30.11.2021 - житловий будинок загальною площею 103.1 кв.м., житловою площею 42.08 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 09.09.2021 - земельна ділянка з кадастровим № 0520681000:02:000:0786, площею 0, 0453 га. Зареєстроване 20.08.2020 обтяження земельної ділянки було припинено 08.07.2021 (а.с. 62 - 65 т. 1).
Згідно копії договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.09.2021, ОСОБА_3 продав ОСОБА_2 земельну ділянку, з кадастровим номером 0520681000:02:000:0786, площею 0, 0453 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 158 - 159 т. 1).
Судом досліджено надані приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Подолян О.О. матеріали укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.09.2021 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а саме земельної ділянки, з кадастровим номером 0520681000:02:000:0786, площею 0, 0453 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який був укладений за згодою іншого з подружжя сторін договору (а.с. 201 - 230 т. 1).
Також, судом було досліджено надані Лука-Мелешківською сільською радою Вінницького району Вінницької області копії документів, які були підставою для державної реєстрації права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , а саме витяг з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 26.10.2021; довідку старости Вінницько-Хутірського старостинського округу від 26.11.2021; технічний паспорт будинку садибного типу від 18.09.2021; витяг з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, виготовлений на замовлення ОСОБА_2 , щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0520681000:02:000:0786, площею 0, 0453 га, за якими всі дії, необхідні для прийняття будинку до експлуатації та державної реєстрації, були вчинені після відчуження земельної ділянки позивачем 01.06.2020 та жодних дій для набуття ним у власність зазначеного житлового будинку не вчинялося (а.с. 13 - 28 т. 2).
Відповідно до копії рішення № 277 Вінницько-Хутірської сільської ради від 12.05.2020 ОСОБА_11 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , тобто за адресою, що стосується спірного майна (а.с. 40 т. 2).
Згідно копії довіреності від 27.05.2020 ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_7 бути його представником при оформленні права власності на садовий/житловий будинок, який має бути побудований на земельній ділянці, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 41 т. 2)..
Позиція суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Так, порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанова від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі№ 522/12901/17-ц, від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75)). Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)). Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46)).
Щодо вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 01.06.2020.
Так, оспорюваний договір був укладений між позивачем, від імені якого діяла ОСОБА_8 на підставі довіреності від 30.05.2020, та ОСОБА_3 , згідно якого сторони розрахувались за вказаною ціною договору до його укладення в повному обсязі. Та заявляючи вимогу про визнання його недійсним позивач вважає доведеним відсутність волевиявлення позивача на його укладення.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Тобто правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Водночас, судом не встановлено жодної з підстав, передбачених нормами ЦК України, для визнання оспорюваного правочину недійсним.
Суд зауважує, що довіреність від 30.05.2020, посвідчена приватним нотаріусом Лукашенком В.Б., на підставі якої було укладено даний договір від імені позивача, була дійсною, в судовому порядку не оспорювалася і не оспорюється даним позовом, її зміст є чітким та зрозумілим, позивач не заперечує її надання та нотаріальне посвідчення, зазначаючи лише про інші мотиви, нібито не спрямовані на її реалізацію, але зазначене спростовано самою довіреністю та одним з представників за нею - ОСОБА_7 , допитаним в ході судового розгляду. За таких обставин самого заперечення позивача про відсутність волі на відчуження земельної ділянки, що не доведено жодним іншим дослідженим судом доказом, є недостатнім для встановлення відсутності його волі на укладання оспорюваного правочину. Зазначеною довіреністю від 30.05.2020 позивач надав представникам право, в тому числі, розпорядитися зазначеною земельною ділянкою, що було здійснено довірителем ОСОБА_8 , відчужено земельну ділянку від імені позивача відповідачу ОСОБА_3 .
Згідно ч. 3 ст. 244 ЦПК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Згідно ч. 1 ст. 237, ст. 239 ЦПК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
При цьому мотиви надання такої довіреності та обставини щодо відсутності отримання позивачем коштів за укладеним його представником договором купівлі-продажу, на що посилається позивач, на переконання суду, не впливають на законність правових наслідків укладеного договору купівлі-продажу та набуття у власність земельної ділянки ОСОБА_3 , а питання розрахунку за оспорюваним договором купівлі-продажу між позивачем та його представником за довіреністю виходить за межі заявленого позову та не є підставою визнання даного договору купівлі-продажу недійсним, оскільки в судовому засіданні встановлено його реальне виконання сторонами, тому судом не встановлено підстав для задоволення даної позовної вимоги.
Щодо витребування у відповідача ОСОБА_2 спірної земельної ділянки.
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння, тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "юридично" - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16)).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном набувачем без правових підстав, тобто недобросовісним набувачем, передбачено статтею 387 ЦК України, а право власника витребувати своє майно від добросовісного набувача передбачено у статті 388 ЦК України і є обмеженим.
Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач.
Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача в разі, якщо майно, зокрема вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні докази незаконності вибуття майна (земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку) з володіння позивача та відсутності у відповідача ОСОБА_2 юридичних підстав для збереження і володіння спірним майном.
Зокрема, позивач не довів вибуття земельної ділянки з його власності поза його волею, враховуючи відсутність підстав для визнання оспорюваного договору про вибуття земельної ділянки з власності позивача недійсним, оскільки воля на її відчуження підтверджується виданою представникам довіреністю від 30.05.2020 на укладення від імені позивача такого правочину, та набуття позивачем у власність спірного житлового будинку взагалі не доведено, а отже підстав для витребування зазначено майна у відповідача ОСОБА_2 позивачем також не доведено.
Відповідач ОСОБА_2 набула право власності на нерухоме майно шляхом укладення договору купівлі-продажу, яким ОСОБА_3 відчужив їй за відплатним договором земельну ділянку, та здійснила прийняття до експлуатації та державну реєстрацію будинку, що розташований на земельній ділянці, та фактично володіє зазначеним майном з 09.09.2021 року.
Так, згідно ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності або спеціального майнового права на нього відповідно до закону.
Враховуючи наявність у діях позивача волі на передачу земельної ділянки у власність іншій особі, згідно виданої 30.05.2020 довіреності, при цьому позивач не здійснював будівництва новоствореного житлового будинку, розташованого на даній земельній ділянці, та не придбавав його, оскільки до введення його в експлуатацію чи державної реєстрації незавершеного будівництва він не міг бути об'єктом цивільних прав та обов'язків саме як житловий будинок, а лише мав намір в майбутньому вчинити дії з приводу прийняття його до експлуатації, але таких дій не вчиняв, а такі дії були вчинені саме відповідачем ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в задоволенні даної позовної вимоги також слід відмовити.
Щодо заявленої вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірний житловий будинок.
Згідно ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, яким, в свою чергу, передбачено визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора (про державну реєстрацію прав, про зупинення державної реєстрації прав, про залишення заяви без руху або про відмову в державній реєстрації прав), анулювання рішення територіального органу Міністерства юстиції України.
Підставою для визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є:
а) Міністерством юстиції України встановлено, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав з порушенням загальних засад державної реєстрації прав, визначених пунктами 1, 2-1, 4 частини першої статті 3 цього Закону. У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну засаду державної реєстрації прав (з посиланням на відповідне положення цього Закону), з порушенням якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав;
б) Міністерством юстиції України встановлено, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав за наявності підстав для залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху, відмови в державній реєстрації прав або зупинення державної реєстрації прав. У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну підставу (з посиланням на відповідне положення цього Закону), всупереч якій державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав;
в) Міністерством юстиції України встановлено, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав всупереч санкціям, застосованим відповідно до Закону України "Про санкції". У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну санкцію (з посиланням на відповідне положення Закону України "Про санкції"), всупереч якій державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав.
Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав визнається прийнятим з порушенням цього Закону та анулюється виключно у разі неможливості відновлення порушеного права скаржника шляхом прийняття Міністерством юстиції України рішень, передбачених пунктами 2 і 3 цієї частини. Не можуть бути підставою для визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора допущені ним формальні (несуттєві) помилки, які не впливають на об'єктивність, достовірність та повноту відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.
Позивачем не доведено набуття ним у власність спірного житлового будинку та прийняття державним реєстратором оскаржуваного рішення з порушенням вимог закону, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заявленої позовної вимоги в зв'язку з її необґрунтованістю.
Щодо заявлених вимог до відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Позивачем залучено даних учасників та заявлено до них позовні вимоги, в зв'язку з наданням згоди іншим з подружжя, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , на укладення правочинів з приводу спірного майна.
Однак, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного Цивільного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 756/10461/21, суд зазначив, що згода іншого з подружжя має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору. Відсутність згоди іншого з подружжя може мати наслідком, зокрема, визнання договору недійсним у разі недобросовісності контрагента іншого з подружжя. Суб'єкт, який надає згоду на укладення договору іншим з подружжя, не стає стороною договору. Саме тому в разі пред'явлення вимоги про визнання недійсним договору належним відповідачем є сторона договору (інший з подружжя).
З цих же підстав суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відсутні підстави для заявлення вимоги про витребування майна до іншого з подружжя, який не є стороною договору, на підставі якого право власності було зареєстроване саме за тим з подружжя, який зазначений стороною договору.
Оскільки сторонами договору, на підставі якого ОСОБА_2 придбала спірне майно, були лише ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а дружина відповідача ОСОБА_4 та чоловік відповідачки ОСОБА_5 надавали лише згоду на укладення відповідних договорів купівлі-продажу, проте не були їх сторонами і державна реєстрація права власності за ними не проводилася, тому вони не можуть вважатися належними відповідачами за заявленими позовними вимогами, а тому в задоволенні заявлених до них позовних вимог слід відмовити з підстав залучення позивачем неналежних відповідачів.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Шляхом повного, всебічного, неупередженого дослідження матеріалів справи, вивчення кожного доказу окремо та всіх доказів у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованих висновків суду першої інстанції, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Чернілевської Руслани Віталіївни задоволенню не підлягає, понесені судові витрати у суді апеляційної інстанції слід залишити за позивачем.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,
постановив :
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Чернілевської Руслани Віталіївни залишити без задоволення.
Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 07 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: І.В. Міхасішин
Судді: Ю.Б. Войтко
М.В. Матківська