Справа № 127/6461/25
Провадження № 22-ц/801/1925/2025
Категорія: 77
Головуючий у суді 1-ї інстанції Іщук Т. П.
Доповідач:Міхасішин І. В.
30 вересня 2025 рокуСправа № 127/6461/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В.,
суддів: Войтка Ю.Б., Матківської М.В.
з участю секретаря судового засідання: Кахно О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 127/6461/25 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту), поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення,
за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Грабік Олени Анатоліївни на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 червня 2025 року, ухвалене у складі судді Іщук Т. П., -
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту), поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення.
Свої вимоги мотивував тим, що наказом (розпорядженням) директора філії «Ваговий оператор» АТ «Укрзалізниця» №23/ОС від 24 січня 2025 року про припинення трудового договору ОСОБА_1 28 січня 2025 року було звільнено з роботи з посади старшого майстра, у зв'язку зі скороченням штату, згідно п.1 ст. 40 КЗпП України.
Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки відповідач не виконав вимоги ч.2 ст.40, 42, 49-2 КЗпП України. При цьому зазначає, що філією «Ваговий оператор» АТ «Укрзалізниця», з посиланням на наказ «Про затвердження штатного розпису» №221 від 01 листопада 2024 року, оформлено повідомлення, яке датоване 21 листопада 2024 року, про скорочення посади не пізніше, ніж через два місяці після ознайомлення з ним. Проте таке повідомлення було надане позивачу лише 09 січня 2025 року, про що свідчить його підпис та дата ознайомлення на самому повідомленні, а також письмова примітка позивача про не надання йому для ознайомлення наказу №221 від 01 листопада 2024 року, однак його звільнено 28 січня 2025 року, що є грубим порушенням вимог ст. 49-2 КЗпП України.
Крім того, відповідач при звільненні не врахував, передбачене законодавством, переважне право ОСОБА_1 на залишення на роботі, оскільки трудовий стаж позивача в структурних підрозділах АТ «Укрзалізниця» рахується з 2010 року, на момент звільнення позивач обіймав посаду старшого майстра та був єдиним працюючим членом сім'ї, оскільки його дружина перебувала у відпустці по догляду за дитиною.
Також вказує, що позивачу не надавалися жодних пропозицій щодо альтернативних посад для переведення.
До того ж звертає увагу, що в даному наказі не вказано підставу звільнення, не зазначено реквізитів наказу про затвердження штатного розпису, повідомлення про звільнення та інших документів, які мав би оформити відповідач.
Окрім того, зазначає, що 03 лютого 2025 року ним було подано заяву про виплату матеріальної допомоги за 2024 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати, яка станом на день звернення до суду з даним позовом не була розглянута.
Відтак, з огляду на викладене, просив визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядження) №23/ОС від 24 січня 2025 року про його звільнення, поновити його на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку 1146,78 грн за день, починаючи з 28 січня 2025 року та по день винесення рішення у справі, стягнути матеріальну допомогу за 2024 рік у розмірі середньомісячної заробітної плати в сумі 24082,44 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн та 40000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 червня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту), поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення - відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Грабік Олена Анатоліївна подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення , яким позовні вимого позивача задовольнити у повному обсязі.
В апеляційній скарзі зазначила, що оскаржуване рішення суду прийнято із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
08 серпня 2025 року на адресу Вінницького апеляційного суду від представника відповідача АТ «Укрзалізниця» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представник позивача адвокат Грабік О.А. та позивач ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримали просили суд її задовольнити.
Представник відповідача Запольський О.В. в судовому засіданні заперечував щодо задоволення скарги, просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги на рішення суду, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення за таких підстав.
Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
По справі встановлено, що з 02 вересня 2010 року ОСОБА_1 працював у структурних підрозділах АТ «Укрзалізниця», зокрема з 09 лютого 2024 року прийнятий на роботу в порядку переведення на посаду начальника Вінницького відділення філії «Ваговий оператор» АТ «Укрзалізниця». 02 вересня 2024 року позивач відповідно до наказу № 238/ОС від 02 вересня 2024 року переведений на посаду старшого майстра Вінницького відділення філії «Ваговий оператор» АТ «Укрзалізниця» (копія трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , а. с.16-19, т.1).
Станом на 15 травня 2024 року затверджений штатний розпис, введений в дію з 15 серпня 2024 року, виробничих підрозділів філії «Ваговий оператор» АТ «Укрзалізниця» в кількості 134 штатних одиниці, зокрема у Вінницькому відділенні загальна кількість штатних одиниць складає 42, з яких: начальник відділення - 1, старший майстер - 1, майстер - 2, інженер з налагодження та випробувань - 9, машиніст вагоповірочного вагона 6 розряду - 13, слюсар з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики (електромеханік) 6 розряду - 16 (т.1, а.с.167).
До штатного розпису філії внесено зміни, які вводять в дію з 27 січня 2025 року, та виведено зі штатного розпису 97 посад, зокрема по Вінницькому відділенні - 32 посади: старший майстер - 1, майстер - 2, слюсар з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики (електромеханік) 6 розряду - 16, машиніст вагоповірочного вагона 6 розряду - 13. По Вінницькому відділенні з 27 січня 2025 року затверджено 19 штатних одиниць: інженер з налагодження випробувань 2 категорії - 9, інженер з налагодження й випробувань - 10 (т.2, а.с.68, 94).
Як слідує з наказу «Про заходи щодо приведення чисельності працівників до об'єму виконуваних робіт» №211 від 25 жовтня 2024 року заходи щодо скорочення посад пов'язані зі скороченням обсягів послуг, що надаються філією «Ваговий оператор» АТ «Укрзалізниця», за рахунок зменшення кількості зважувальних приладів, замовлень щодо перевірки їх метрологічних характеристик, технічного обслуговування та централізацією деяких функцій і завдань, що виконувались виробничими підрозділами в апараті управління філії, та з метою приведення чисельності працівників задіяних при надання послуг, до об'єму виконуваних робіт філією. Одночасно цим наказом було доручено, зокрема повідомити працівників про майбутнє звільнення у зв'язку зі скороченням чисельності та штату, а також скласти перелік вакантних посад (професій) для пропозиції їх зазначеним співробітникам; у разі відмови від переведення або відсутності роботи на підприємстві повідомити працівників, під розпис про звільнення за скороченням чисельності на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України; повідомити Первинну профспілкову організацію філії (т.1, а.с.122).
Про заплановане скорочення чисельності та штату працівників з прогнозованою датою звільнення 27 січня 2025 року повідомлено голову Первинної профспілкової організації філії «Ваговий оператор» АТ «Укрзалізниця» (лист від 25 жовтня 2024 року №ЦВО-94/10-24, т.1, а.с.123).
Повідомленням від 21 листопада 2024 року ОСОБА_1 попереджено, що на підставі наказу філії «Ваговий оператор» АТ «Укрзалізниця» від 01 листопада 2024 року №221 «Про затвердження штатного розпису», його посада скорочується і він буде звільнений на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України не раніше ніж через два місяці після ознайомлення з даним повідомленням. Повідомлено, що у порядку працевлаштування йому буде запропоновано посаду відповідно до наявних вакансій по філії «Ваговий оператор» АТ «Укрзалізниця», у разі незгоди з запропонованою вакансією, трудовий договір буде розірвано на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. Повідомлення містить відмітку про його складення у двох оригінальних примірниках: один - ОСОБА_1 , другий - в матеріалах кадрового діловодства (т.1, а.с.124).
З акту від 25 листопада 2024 року про відмову від підпису на підтвердження отримання повідомлення від 21 листопада 2024 року, складеного та підписаного заступником директора філії, менеджером з персоналу, провідним юрисконсультом, слідує, що 25 листопада 2024 року ОСОБА_1 , старшому майстру Вінницького відділення філії, було вручено для ознайомлення два оригінальних примірника персонального повідомлення від 21 листопада 2024 року про скорочення його посади та наступне звільнення на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, з даним повідомлення він ознайомився, але відмовився від підпису про його фактичне отримання (т.1, а.с.125).
Позивач надав повідомлення, яке містить відмітку, що повідомлення він отримав 09 січня 2025 року та застеріг, що він не ознайомлений з наказом філії від 01 листопада 2024 року №221 (т.1,а.с.21-22).
Як слідує з протоколу оперативної наради при директору філії «Ваговий оператор» АТ «Укрзалізниця» від 13 грудня 2024 року, встановлено, зокрема, що 25 жовтня 2024 року листом №ЦВО-94/10-24 повідомлено голову Первинної профспілкової організації філії про заплановане скорочення чисельності та штату працівників філії; керівники виробничих підрозділів подали до відділу кадрів кандидатури працівників, посади яких підлягають під скорочення, з урахуванням переважного права на залишення на роботі (за наявності), персональні повідомлення в двох оригінальних примірниках, роздрукованих на одному аркуші паперу формату А4 в альбомному розвороті для працівників виробничих підрозділів, посади яких підлягають скороченню, 22 листопада 2024 року направлені засобами поштового зв'язку «Нова пошта»; у період з 25 листопада 2024 року по 27 листопада 2024 року всі працівники повідомлені, з яких 97 осіб під особистий підпис, 1 особа відмовилася від підпису, про що складено акт. У зв'язку з відпусткою начальника Вінницького відділення, комісією у складі: заступника начальника філії Теліуса Д.О., менеджера з персоналу ОСОБА_2 та провідного юрисконсульта Мазур І.А., за місцезнаходженням відділення 25 листопада 2025 року було здійснено вручення персональних повідомлень про скорочення працівників, які в той день перебували на території відділення, під особистий підпис. Від підпису на другому екземплярі повідомлення про його фактичне отримання відмовився старший майстер Вінницького відділення ОСОБА_1 , що зафіксовано в акті від 25 листопада 2024 року. Свою відмову аргументував бажанням спочатку ознайомитись з наказом «Про затвердження штатного розпису» № 221 від 01 листопада 2024 року. За наслідками наради постановлено, зокрема, начальникам відділень передати решту повідомлень про скорочення посад, та відмовлено старшому майстру Вінницького відділення в наданні для ознайомлення наказу №221 від 01 листопада 2024 року «Про затвердження штатного розпису» (т.2, а.с.109).
З акту філії від 13 грудня 2024 року про відмову від підпису на підтвердження отримання переліку вакантних посад, складеного та підписаного заступником директора філії, менеджером з персоналу, провідним юрисконсультом, слідує, що 13 грудня 2024 року ОСОБА_1 , старшому майстру Вінницького відділення, було вручено для ознайомлення переліки вакантних посад у філіях: «Центр транспортного сервісу «Ліски», «Центр професійного розвитку персоналу» АТ «Укрзалізниця», з даними переліками він ознайомився, але відмовився від підпису про його фактичне отримання (т.1, а.с.130).
Як слідує з матеріалів справи 13 грудня 2024 року ОСОБА_1 був у відрядженні у філії в м.Києві з питання проведення перевірки знань нормативних актів з безпеки руху поїздів та маневрової роботи, а також був присутній на оперативній нараді по розгляду питання про результати проведеної роботи на виконання наказу від 25 жовтня 2024 року №211.
Наказом директора філії №15 від 25 грудня 2023 року «Про застосування спрощеного обміну кадровими документами через засоби телекомунікаційного зв'язку» з 25 грудня 2023 року на час дії воєнного стану наказано обмінюватися з працівниками кадровими документами (наказами, повідомленнями, заявами, пояснювальними та доповідними записками тощо) через засоби електронного зв'язку, в тому числі, документи або повідомлення надсилати працівнику для ознайомлення на його адресу електронної пошти чи іншими засобами зв'язку (месенджери: Telegram, WatsApp, електронна пошта тощо), які повідомлені працівником та зазначені в особовій картці працівника (т.1, а.с.166).
Як слідує з матеріалів справи та не заперечується учасниками справи листування з ОСОБА_1 відбувалося через месенджер «Telegram» за номером телефону - НОМЕР_2 .
Надана відповідачем повна переписка за вказаним номером телефону визнається позивачем.
З цього листування слідує, що 24 січня 2025 року ОСОБА_1 надсилалося повідомлення з інформацією щодо вакантних посад по апарату філії «Центр з ремонт та експлуатації колійних машин» АТ «Укрзалізниця». У відповідь на це, відповідач повідомив: «м. Київ для мене не підходить» (т.1, а.с.131, 133).
Про ознайомлення позивача з цією інформацією зафіксоване і в протоколі №2 від 24 січня 2025 року (т. 1, а.с.164).
Крім того, 28 січня 2025 року ОСОБА_1 у месенджер надсилається інформація про перелік вакантних посад: в регіональній філії «Південно-Західна залізниця», Хмельницькій дистанції колії РФ «Південно-Західна залізниця», філії «Вокзальна компанія», філії «Центр професійного розвитку персоналу», філії «Центральна станція зв'язку», філії «Дарницький вагоноремонтний завод» (т.1, а.с.134-150, т.2 а.с.64-67).
Дані повідомлення отримані ОСОБА_1 28 січня 2025 року у період часу з 14:21 год. по 14:23 год., прочитані, але залишені без відповіді, вхідні дзвінки менеджера з персоналу о 16:09 год. та 16:32 год. відмінені, про що свідчить копія протоколу філії №3 від 28 січня 2025 року (т.1, а.с.165).
Наказом (розпорядженням) №23/ОС від 24 січня 2025 року про припинення трудового договору ОСОБА_1 звільнено 28 січня 2025 року з посади старшого майстра, у зв'язку зі скороченням штату, на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України; визначено компенсувати невикористаних 23 дні відпустки за період з 09 лютого 2024 року по 28 січня 2025 року та виплатити вихідну допомогу та премію. Виплату матеріальної допомоги провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 року (витяг з протоколу №Ц-82/63 Ком.т.)(т.1, а.с.20).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Положення наведених вище процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. Водночас, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, в яких оспорюється незаконність звільнення, роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю. Водночас це не звільняє позивача довести ті обставини, на які він посилається.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи визначені законодавцем у статті 235 КЗпП України.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає про порушення відповідачем вимог ч.2 ст. 40 КзПП України щодо переважного права залишення на роботі та вимог ст. 49-2 КЗпП України, оскільки його було звільнено з посади 28 січня 2025 року, а попереджено про звільнення у зв'язку зі скороченням штату 09 січня 2025 року, а також не запропоновано альтернативних посад.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (вивільнення працівників).
З огляду на частину першу статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці, а згідно з ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до ч.3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Верховний Суд у постанові від 22 вересня 2020 року в справі № 161/7196/19 зазначив, що власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Відповідний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року в справі № 6-40цс15.
Відповідно до п. 19 постанови пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Як слідує з матеріалів справи з 27 січня 2025 року зі штатного розпису філії «Вагового оператор АТ «Укрзалізниця» вилучено цілий ряд посад, зокрема по Вінницькому відділенні: старший майстер - 1, майстер - 2, слюсар з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики (електромеханік) 6 розряду - 16, машиніст вагоповірочного вагона 6 розряду - 13.
Доказів про незаконність локальних актів, якими відповідно вносилися зміни до штатного розпису, матеріали справи не містять.
Тобто, слід констатувати, що у філії «Ваговий оператор» АТ «Укрзалізниця» відбулося скорочення посад та чисельності працівників.
Відповідно до ст.64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Згідно з правовими позиціями, висловленими Верховним Судом у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов'язаний тільки з'ясувати наявність підстав для звільнення.
Позивач був попереджений про наступне вивільнення. Водночас спір виник щодо дати такого попередження.
Так позивач вказує, що його попередили про наступне вивільнення лише 09 січня 2025 року. Натомість відповідач вказує, що позивача повідомлено 25 листопада 2024 року, однак останній відмовився від підпису.
Оцінюючи надані сторонами докази, суд з урахування стандарту більшої переконливості, вважає доведеним факт повідомлення позивача саме 25 листопада 2024 року. До такого висновку суд дійшов з урахуванням того, що саме повідомлення про наступне вивільнення складалося в 2-х екземплярах, один з яких надавався працівнику, що слідує як з його змісту, а також зафіксовано при розгляді питання скорочення працівників на оперативній нараді від 13 грудня 2024 року.
Крім того суд звертає увагу, що 25 листопада 2024 року були повідомленні цілий ряд працівників Вінницького відділення, що підтверджується матеріалами справи, зокрема самими повідомленнями з підписами працівників цього відділення (підтвердженням роботи цих працівників у Вінницькому відділенні є витяги із «Резерв+» цих працівників, які направлялися позивачем через месенджер працівнику кадрової служби відповідача).
Також суд враховує, що підготовлені повідомлення були направлені керівникам відділень, зокрема і Вінницького, засобами поштового зв'язку та після їх вручення працівникам один примірник повертався до кадрової служби, що підтверджується як протоколом наради від 13 грудня 2024 року та не заперечується позивачем в частині повернення цих повідомлень.
Вказане дає підстави стверджувати, що з урахуванням форми і способу попередження, позивач мав примірник повідомлення без зазначення дати його ознайомлення.
Крім того, суд враховує, що 13 грудня 2024 року позивачу було запропоновано ряд вакантних посад та останній відмовився від підпису про ознайомлення і ця обставина не спростована. Пропозиція вакансій працівнику, який не був попереджений, є не логічним.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).
У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, реалізуючи свої права, як це передбачено частиною третьою статті 13 ЦК України, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб'єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов'язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.
Реалізуючи права і виконуючи обов'язки, суб'єкти трудових правовідносин зобов'язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні трудових прав працівник і роботодавець повинні додержуватися моральних засад суспільства. Не допускається використання наданих трудових прав та виконання обов'язків на підставі зловживання.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зазначив, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Суд першої інстанції правильно врахував, що у вказаних правовідносинах працівник є слабшою стороною. Водночас це не звільняє його від надання доказів в підтвердження обставин на які він посилається та які б спростували твердження роботодавця.
Отже, враховуючи й принцип добросовісності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач був попереджений про наступне вивільнення 25 листопада 2024 року.
Щодо надання позивачу пропозицій, то суд першої інстанції вірно звернув увагу, що посади не були запропоновані в момент попередження, що не відповідає положенням ст. 492 КЗпП України, однак, враховуючи наступні дії роботодавця, дане недотримання часу пропозиції посад не може бути підставою для поновлення на роботі.
Так, відповідачу неодноразово та різними способами (шляхом особистого вручення 13 грудня 2024 року, 24 січня 2025 року та 28 січня 2025 року шляхом надсилання повідомлень в месенджері «Telegram») пропонувалися варіанти вакантних посад для працевлаштування. Від пропозиції щодо вакансій у філії «Центрі з ремонту та експлуатації колійних машин» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1 зауважив у текстовому повідомленні в месенджері, що «Київ йому не підходить», інші пропозиції відповідача залишені позивачем без будь-якого реагування, відповіді щодо обрання вакантної посади від позивача не надходило.
Тобто, в даному випадку позивач самостійно, на власний розсуд визначив прийнятність для себе запропонованих посад та за результатами їх розгляду не обрав жодної із запропонованих.
При цьому, суд зважає, що відповідно до ч.3 ст.29 КЗпП України, ст.7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», наказу філії від 25 грудня 2023 року №15 направлення позивачу, посада якого підлягала скороченню, списку запропонованих вакансій у месенджер «Telegram», є належним виконанням роботодавцем вимог ч.2 ст.40 та ч.3 ст.49-2 КЗпП України.
Щодо твердження сторони відповідача про розміщення вакансій у внутрішній програмі «Lotus», то попри те, що позивач користувався цією програмою (скріншот переписки від 06 лютого 2024 року), вказане не свідчить, що ці пропозиції йому спрямовувалися.
Щодо посилання позивача, що таке повідомлення було направлене вже після видачі наказу про його звільнення, то суд звертає увагу, що 28 січня 2025 року був робочим днем позивача та позивач вправі в цей день був скористатися своїми правами на переведення.
Інших вакантних посад, які б були наявні та могли бути запропоновані позивачу, судом не встановлено та доказів щодо цього суду не надано.
Щодо пропозиції зайняття посади начальника Вінницького відділення, про яку вказує позивач у судовому засіданні, то суд зауважує, що вирішення питання переведення на посаду вищого рівня виходить за межі передбаченого ст. 492 КЗпП України обов'язку роботодавця щодо працевлаштування працівника і стосується права останнього на добір кадрів. При цьому слід зазначити, що на той момент вона була укомплектована.
Щодо переважного права позивача на залишення на роботі, передбаченого ст.42 КЗпП України, то суд першої інстанції правильно зауважв, що відповідно до ч.1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Ч. 2 ст.42 КЗпП України, визначено категорії працівників, яким надається перевага в залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.
Тобто застосування статті 42 КЗпП України можливе серед працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.
Суд не бере до уваги твердження позивача, що відповідач порушив його переважне право залишення на роботі, у зв'язку з тим, що він на момент звільнення був єдиним працюючим членом сім'ї, оскільки його дружина перебувала у декретній відпустці по догляду за дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (копія свідоцтва серії НОМЕР_3 від 09 жовтня 2024 року), оскільки, як зазначалося, вказане право враховується лише у разі скорочення працівників однорідних посад. Наразі посади старшого майстра по філії всі були скорочені.
При цьому суд зауважує, що в тому разі, коли з метою працевлаштування працівників, посади яких скорочувалися і вони підлягали звільненню згідно з п.1 ст.40 КЗпП України, одному з них запропоновано переведення на іншу вакантну посаду, інший з них, якому ця вакансія не запропонована, не має права посилатися на своє переважне право на цю посаду, оскільки йдеться не про переважне право залишення на роботі, а про переважне право на працевлаштування на новій посаді, які не є тотожними.
За наведеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати звільнення позивача незаконним, а тому у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу (розпорядження) №23/ОС від 24 січня 2025 року слід відмовити.
Відповідно і як наслідок не підлягає задоволенню вимога про поновлення позивача на роботі.
Згідно зі статтею 235 КЗпП України підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Тому поновлено на роботі може бути лише працівника, якого звільнено незаконно, з порушенням процедури звільнення чи за межами підстав, передбачених законом чи договором, або за відсутності підстав для звільнення.
У разі якщо працівника звільнено обґрунтовано, з додержанням процедури звільнення, підстав для поновлення працівника немає.
Зважаючи, що судом не встановлено порушень при звільненні позивача відповідно відсутні підстави для його поновлення на роботі.
Позовні вимоги про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу є похідними від позовних вимог про поновлення на роботі, а тому також не підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення матеріальної допомоги за 2024 рік у розмірі середньомісячної зарплати, необхідно зазначити наступне.
Відповідно до п.3.4.2 Колективного договору філії «Ваговий оператор» АТ «Укрзалізниця», затвердженого рішенням конференції трудового колективу 27 червня 2024 року, за письмовою заявою, працівникам, які безперервно працювали у товаристві шість і більше місяців, виплачується матеріальна допомога на оздоровлення при виході працівника у щорічну відпустку (тривалість якої становитиме не менше 14 календарних днів) у розмірі однієї розрахункової величини один раз на календарний фінансовий рік (січень-грудень) в межах одного облікового періоду відпустки конкретного працівника.
Матеріальна допомога на оздоровлення є соціальною грошовою виплатою працівникам при наданні щорічної відпустки (або її частини) за відповідний робочий рік і надається один раз на рік.
Як слідує з матеріалів справи, наказом (розпорядженням) №220 від 18 грудня 2024 року ОСОБА_1 надано додаткову відпустку на 2 календарних дні (додатковий день відпочинку за здавання крові на 2 календарних дні).
За період з 09 лютого 2024 року по 28 січня 2025 року заяв щодо надання щорічної відпустки або її частини, тривалістю не менше 14 календарних днів, ОСОБА_1 не подавалося та відповідно останній не перебував у щорічній відпустці, що підтверджується даними його особової картки. Вказане не заперечувалося і позивачем у судовому засіданні.
Суд звертає увагу, що позивач направляв заяву на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, датовану 03 лютого 2025 року, яку, відповідно до копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №2103400068780, отримано представником відповідача 06 лютого 2025 року. Однак суд зауважує, що на момент звернення ОСОБА_1 із даною заявою він не перебував у відпустці та вже був звільнений із даного товариства.
Відповідно до ст.24 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки,а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Компенсація за невикористану відпустку була виплачена позивачу і цю обставину він не оспорює.
Виплата ж матеріальної допомоги на оздоровлення в разі звільнення не передбачена ні нормами трудового законодавства, ні умовами колективного договору як локальним нормативним актом.
Виходячи з викладеного вимога позивача про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення не підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для позивача, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Щодо судових витрат
По справі відсутні підстави для перерозподілу чи відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Керуючись 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив :
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Грабік Олени Анатоліївни залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: І.В. Міхасішин
Судді: Ю.Б. Войтко
М.В. Матківська